Професійні вимоги до керівника групи АСПН

У дослідженнях зазначається, що перспективним підходом до психологічної практики є той, при якому в центрі уваги є суб’єкт із його психологічними особливостями в індивідуально-неповторних проявах. Зарубіжні автори (А. Голсдстейн, С. Кратохвил, М. Ліхберман, І. Ялом та ін.) надають превалюючого значення дослідженню функцій і стилів поведінки керівникові групи. Зокрема, визначають такі функції ведучого: коментарі до процесів, що відбуваються в групі; аналіз поведінки учасників; інформування групи; демонстрування форм доцільного поводження; ініціювання учасників; режисура дійства, яке відбувається в групі; посередництво між учасниками; активна участь у груповій роботі.

У психологічній практиці прийнято визначати специфічні характеристики особистості, необхідні для керівництва груповим процесом згідно з методичними особливостями та формами групової роботи. Зокрема, К.Рудестам визначає наступні якості: ентузіазм, хист домінування, впевненість у собі, розвинутий інтелект. С.Слевсон наголошує на таких характеристиках: врівноваженість, зрілість, сила Его, відсутність схильності до тривоги, розвинута інтуїція та здатність до емпатії, стійкість до фрустрації та бажання надавати допомогу. В " групах зустрічей", заснованих К.Роджерсом, керівником основна увага приділяється взаємовідносинам у групі, а не внутрішнім психічним процесам. Керівник у такій групі є гуманістично спрямованою особистістю, більш повно залучається у її житті, аніж у психодрамі Дж.Морено, де терапевт є швидше зовнішнім спостерігачем. К. Роджерс визначає такі якості керівника: бажання допомогти іншій людині; здатність створювати атмосферу емоційного комфорту; віра у здібності учасників, їх здатність до змінювання і розвитку; толерантність до фрустрації та невизначеності; впевненість у собі; розвинута інтуїція; високий рівень інтелекту.

Вважається, що на професійні функції керівника групи передусім здійснює вплив його підготовка у рамках певної психологічної теорії, а також його особистісна складова та людська природа. Проте кваліфікованому спеціалісту психокорекційна група потрібна, насамперед, для реалізації цілей її учасників, а не для самоствердження. При цьому особистісні характеристики керівника групи не заважають розкриттю психокорекційного потенціалу групи, а навпаки, обумовлюють саморозкриття її членів. Так, Р.Кочюнас зазначає, що груповий терапевт-професіонал, має свій стиль керівництва та невидимо керує групою, слугує прикладом для учасників; здатний побачити у кожному учасників щось самоцінне; бере емоційну участь у групі; володіє психологічною силою та здатний приймати агресію; має почуття гумору і вміє адекватно його застосовувати; є винахідливим у застосуванні психотренінгових вправ; може здійснювати самопізнання [, с.304]. На думку К. Рудестама, " керівник у групах зростання і терапевтичних групах повинен бути частково актором, частково вченим, поєднуючи почуття й інтуїцію з професійним знанням методів і концепцій [8, с.50]. Т. Яценко зазначає, що психокорекційна праця " не лише націлює на самовиховання тих, хто навчається, але й ставить керівника перед фактом необхідності самовдосконалення, пошуку шляхів до нього" [11, с.75].

У роботах, що присвячені груповому тренінгу, зазначається, що у ряді випадків необхідною є авторитарність керівника групи, яка допомагає жорстко структурувати завдання групи і долати її учасниками стресовий стан. Деякі психотерапевти клінічного спрямування схильні заохочувати експресію агресії у груповій роботі, будучи переконаними, що агресивна дія, або фантазія вивільняє придушену деструктивну (руйнівну) енергію. Більше того, вони вважають активізацію агресії необхідною передумовою психокорекції, яка сприяє розрядці емоційної напруги. За таких умов зберігається небезпека штучного запуску в дію агресивних стимулів шляхом демонстрації агресивних форм поведінки та наслідування їх учасниками групи. Така " психокорекція" знижує можливості гальмування агресії та стимулює підвищену експресивність у вираженні почуттів. Значну роль у груповій взаємодії відіграє фактор посилення у кожного з її учасників ототожнення з групою, завдяки чому зростає конформність та нівелюються агресивні тенденції. Керівникові важливо упереджувати агресію підтриманням доброзичливої атмосфери у групі.

Особливості реалізації психокорекційного впливу за методом активного соціально-психологічного навчання (АСПН) обумовлюються теоретичною підготовкою психолога, його діагностико-корекційними можливостями, безпосередньою практикою, результати якої пов’язані з адекватністю сприймання психологом плинного матеріалу в ситуації " тут і зараз". Результативність психокорекційної практики залежить також від професійного досвіду та інтуїції психолога, володіння ним інструментальними можливостями процесуальної діагностики та її поєднання з корекцією. Останні поставлені у пряму залежність від особистісної корекції практичного психолога. Тому підготовка психологів-практиків передбачає не лише безпосередню психокорекцію їх особистості, а й передачу специфічно-практичних знань та умінь, які б дозволили їм згодом самостійно проводити психокорекційні групи глибинного спрямування. Такі знання формуються у галузі психологічної практики і в самій практиці, тому не підлягають суто раціональному засвоєнню. Як зазначає Т.Яценко, орієнтація різновидів групових практик суто на соціально-перцептивні процеси та " причісування" поведінки, зумовлює нівелювання їх психокорекційної результативності у зв’язку з відсутністю пізнання каузальних особистісних передумов труднощів у спілкуванні.

У груповій корекції АСПН психолог-керівник несе відповідальність від початку до кінця роботи за те, що відбувається у групі. Він гарантує збереження психологічного благополуччя кожного учасника, сприяючи при цьому формуванню його особистісної відповідальності. Поведінка керівника, не зводиться лише до взаємодії з членами групи, а передбачає реалізацію необхідних особистісних та професійних якостей у безпосередній практичній роботі.

Т.Яценко виділяє вимоги до професійних і особистісних якостей керівника групи АСПН, серед яких: робити те, на що він очікує від інших членів групи, бути щирим у спілкуванні з членами групи, досліджувати свій внутрішній світ, діяти на основі розвиненої інтуїції, в разі необхідності йти на конфронтацію з членом групи. Необхідними професійними якостями є: турботливість, переконання, відвертість, психологічна сила, життєвий досвід, знання самого себе, почуття гумору, винахідливість, етичні вимоги. Згідно з дослідженнями Т.Яценко, управління груповим процесом АСПН передбачає розуміння феномену групової динаміки керівником та здатність тримати у полі зору загальну мету та психокорекційні цілі. Така здатність поєднує в собі концепцію теоретичного розуміння психологічних механізмів, розвитку здібностей процесуальної психодіагностики, вміння синтезувати власну творчість з закономірностями розвитку групи та особистісних процесів. Уміння обговорювати з групою мету та цілі психокорекційного процесу сприяє підвищенню керованості груповим процесом та запобігає виникненню стихійних групових явищ. Застосування методу АСПН, на думку Т.Яценко, не передбачає спеціального спрямування зусиль керівника на те, щоб зробити процес привабливим для учасників. Проте введення принципів групової роботи та мотивація пізнання створюють атмосферу емоційної та ділової привабливості психокорекційної роботи, а " щира переконаність в ефективності групової роботи стимулює учасників навчання до роботи, збуджує потяг до творчості, подальшого самопізнання та самовдосконалення" [11, с.79].

У груповій взаємодії керівник та учасники навзаєм пізнають особистісні характеристики на основі поведінкових проявів, що сприяє розвитку навичок самоаналізу. Проте таке пізнання має рефлексивний характер, а не повідомляється учасникам у " готовому" вигляді керівником, що розвиває аналітичних здібності та здатність до прийняття нестандартних рішень.

Важливою є виникнення довіри у групи до її керівника, який " відповідає вимогам високого професіоналізму й справляє враження людини, яка знає, що робить, знає груповий процес, розуміє адекватно себе й інших, уміє надавати психологічну допомогу. Бажано, щоб особистісні якості керівника не дратували присутніх, не розчаровували, не стомлювали" [11, с.80]. Мистецтво співпереживання й турботливості передбачає відчуття поваги до внутрішнього світу іншої людини, а також розпізнавання вербальних та невербальних сигналів, що свідчать про втому учасників роботи. Співпереживання означає уміння ввійти в становище іншої людини але із збереженням особистісного нейтралітету, автономності. Турботливість " передбачає увагу, довіру, вміння щиро і всебічно оцінювати індивідуальність кожної людини, її особисті якості" [11, с.79].

Уміння надавати адекватну підтримку іншим учасникам групи є одним з провідних завдань керівника. Вона необхідна у тому випадку, стверджує Т.Яценко, коли суб’єкт знаходиться в кризовому психологічному стані, який обумовлюється частковою дезінтеграцією його психіки, яка необхідна для самостановлення. Надання підтримки потребує від керівника тонкого відчуття її доречності (наприклад, тоді, коли суб’єкт уже пережив емоційну дезінтеграцію і знаходиться на шляху до конструктивних висновків). У психокорекцій ній групі важливим фактором є створення психологічної безпеки для учасників психокорекції. У цьому проявляється турботливе ставлення до них, уміння зосереджувати увагу на потребах членів групи та їх індивідуальних якостях. Поряд з умінням надавати підтримку (яка не повинна нівелювати конфронтацію) важливою є психологічна сила керівника, що базується не на авторитарних прийомах, а на умінні діагностувати особистісну проблематику й прогнозувати динаміку особистісних змін учасників навчання, розуміти механізми психіки, адекватно сприймати реалії групового процесу. Психологічна сила керівника ґрунтується і на його вірі в позитивні зміни, які приносить групова психокорекція, вона " не означає тиску на учасників АСПН і маніпулювання ними для досягнення особистих суб’єктивно значущих цілей... Головним чином вона проявляється в здібності керівника до адекватної психодіагностики" [11, с.79].

На початковій стадії психокорекції учасники звикають не лише до правил роботи групи, а й до поведінки керівника та його особистісних якостей. Важливо, щоб останні не дратували і не стомлювали учасників. Найкраще, на думку Т.Яценко, коли особистісні якості керівника сприяють нівелюванню тривожності у членів групи, яка зашкоджує аналізу власного досвіду та прогнозувати наслідки власних дій. Т.Яценко зазначає: " якщо керівникові притаманна щирість і відкритість, такі цінності стосунків швидко розвиваються й у групі: учасники не бояться розкривати, в свою чергу, щирі почуття у відповідь на ситуацію " тут і тепер" [11, 79].

Необхідним є дотримання керівником етичних норм. Серед них - не лише необхідність бути відкоректованим, а й такі вимоги, на яких наголошує Т.Яценко: розуміння закономірностей групового процесу й індивідуально-особистісних змін; уміння здійснювати психологічний вплив на учасників, що передбачає володіння методичними основами роботи й розуміння особливостей психологічних захистів; не допускати до групової людей, що мають ознаки психічного нездоров’я; попередження про ті емоційні навантаження, які доведеться переживати учасникам; він здатен каталізувати форми поведінки, які допоможуть швидко просуватися у навчанні; уникати застосування таких форм роботи, які можуть спричинити глибокі дезінтеграційні процеси в учасників; бути компетентним у своїх діях, пов’язуючи психодинамічну теорію з практикою; уникати нав’язувати своїх цінностей і переконань членам групи; бути уважним до виявлення ознак психологічного виснаження в учасників.

Як бачимо, психокорекційний процес за методом АСПН – це своєрідне мистецтво, що потребує від психолога-керівника особливих професійних та особистісних якостей. Формування необхідних особистісних рис керівника психокорекційної групи АСПН зумовлюється не лише наявністю характерологічних передумов, оволодінням навичками професійної роботи, а й здійсненням його особистісної корекції. Остання дозволяє розуміти закономірності групової психокорекції та внутрішній світ кожного учасника групи у його складності і неповторності, що сприяє сміливому і ефективному керівництву процесом глибинно-психологічного пізнання, який дозволяє надати реальну психологічну допомогу людям.