Способи форсування водних перешкод. Особливості форсування водних перешкод зимою
Форсуванням називається наступ з подоланням водяної перешкоди, протилежний берег якої обороняється противником, тобто подолання її під вогневим впливом. При цьому в залежності від обстановки противник, що обороняється, може чинити опір не тільки з протилежного берега водяної перешкоди, але і при підході до неї. Незважаючи на наявність сучасних переправних засобів, плаваючих бойових машин піхоти (бронетранспортерів), водяні перешкоди (ріки, водоймища, озера, протоки, канали) є серйозними природними перешкодами для наступаючих підрозділів. При організації форсування необхідно враховувати і льодовий режим водяних перешкод. Особливо утрудняється форсування під час льодоходу, що у значній мірі сковує маневр плаваючих засобів, а іноді і цілком виключає можливість переправи. У зимових умовах спосіб подолання водяних перешкод залежить від товщини льоду й обладнання переправи по льоду. Можливості переправи підрозділів по льоду показані в таблиці 20.4.
Таблиця 20.4. Вантажопідйомність льоду для переправи підрозділів, бойової техніки і озброєння
Наступ з форсуванням водяної перешкоди має ряд особливостей, які необхідно враховувати при його організації і здійсненні. Основними з них є: - підвищена уразливість підрозділів під час форсування водяної перешкоди через пристосованість їх до підготовлених в інженерному відношенні пунктів (переправам); - відставання танків через те, що переправи для них обладнуються з захопленням протилежного берега водяної перешкоди; - зниження ефективності вогню стрілецької зброї, особливо в період переправи мотострілкових підрозділів; - зниження маневрених можливостей підрозділів під час їхньої переправи; - складність підтримки взаємодії, управління і матеріального забезпечення. Мотострілковий взвод форсує водяну перешкоду звичайно в складі головних сил роти, а при діях у головній похідній заставі (головному дозорі) і в бойовому розвідувальному дозорі — самостійно. Водяні перешкоди взвод форсує, як правило, з ходу. Якщо форсування з ходу не удалося чи якщо цього вимагають умови обстановки, воно здійснюється з розгортанням головних сил батальйону біля водяної перешкоди після додаткової підготовки в короткий термін. В усіх випадках форсування водяних перешкод вимагає ретельної підготовки і проведення заходів з метою недопущення скупчення особового складу і техніки на переправах, а також строгого дотримання мір безпеки. З цією метою мотострілковому взводу призначається вихідний рубіж для форсування на віддалі 1–2 км, а при занятті вихідного району для форсування безпосередньо біля водяної перешкоди призначаються вихідний рубіж на віддалі 100–300 м від води, район посадки (завантаження) на переправно-десантні засоби, а танковому взводу, крім того, район герметизації танків, призначуваний при форсуванні з ходу звичайно на віддалі 5–6 км від водяної перешкоди в укритих місцях і з розгортанням головних сил батальйону біля водяної перешкоди — безпосередньо біля водяної перешкоди на вогневих позиціях. Початком форсування («Ч») вважається момент відчалу підрозділів першого ешелону від свого берега. До водяної перешкоди взвод висувається з максимальною швидкістю в готовності до форсування її з ходу. Особовий склад взводу, що знаходиться в машинах, надягає рятувальні жилети. При підході до водяної перешкоди командир взводу уточнює відділенням (танкам) місце переправи, порядок ведення вогню під час форсування і задачу на протилежному березі. Мотострілковий і кулеметний (протитанково-кулеметний) взводи з виходом до водяної перешкоди за підтримкою вогнем артилерії і танків (під прикриттям димів і аерозолів), не затримуючи, форсують її на бойових машинахпіхоти (бронетранспортерах), переправно-десантних засобах чи по захопленій переправі. Противника, що чинить опір, взводи знищують вогнем усіх засобів на плаву. З виходом на протилежний берег вони неспинно розвивають наступ в зазначеному напрямку. Гранатометний взвод з виходом до водяної перешкоди займає вогневу позицію на своєму березі і вогнем підтримує форсування мотострілкових підрозділів і їхній бій на протилежному березі. Переправу він здійснює по команді (сигналу) командира батальйону (роти). З виходом на протилежний берег взвод швидко займає вогневу позицію і продовжує підтримку підрозділів, що атакують. Підготовка танків для переправи під водою в залежності від наявності часу й обстановки виробляється у вихідному районі для наступу чи під час висування до водяної перешкоди, а завершується в районі герметизації. Танковий взвод форсує водяну перешкоду по мосту, убрід чи на поромах. У складі роти він може переправлятися під водою. З виходом на протилежний берег взвод, використовуючи результати вогню артилерії, не затримуючи, разом з іншими підрозділами знищує противника, що обороняється, і розвиває наступ в глибину. Переправа танків під водою проводиться на ділянках з пологими входами і виходами, з рівним дном, із твердим чи піщаним ґрунтом, із глибинами, що не перевищують 5 м, і зі швидкістю течії води до 1, 5 м/с. Ширина траси на переправі повинна бути не менше 25 м при ширині перешкоди до 200 м і не менше 40 м при ширині перешкоди понад 200 м. Після розвідки й ухвалення рішення на форсування водяної перешкоди убрід приступають до обладнання броду. З цією метою усуваються загородження і перешкоди, що заважають руху (дротові і мінно-вибухові загородження, камені, корчі і т.д.); окремі глибокі місця (ями, вирви, вибої) закидуються камінням, мішками з піском, важкими фашинами (з каменем); позначаються границі броду віхами і покажчиками, а в нічний час, крім того, створеними ліхтарями чи спеціальними світними знаками зі світлом убік вихідного берега; зміцнюється дно зі слабким ґрунтом накиданням каменю, укладанням хмизу чи фашин, завантажених каменем, і спеціальними покриттями; на гірських ріках для переправи особового складу натягаються канати. Автомобілі переправляються убрід на малих швидкостях, не переключаючи передач і не змінюючи напрямку руху. Напрямок руху колісних машин по броду намічається під кутом до течії ріки з відхиленням у низову сторону, щоб уникнути при переправі заливання водою радіаторів. Подолання особовим складом гірських рік убрід може здійснюватися: - по одному з застосуванням самострахування ременем (мотузкою), прикріпленим до мотузки, протягненої з одного берега на іншій на висоті 30–40 см над водою; - по одному із самострахування шестом і страховкою з берега за допомогою мотузки; - шеренгами по трьох, поклавши один одному руки на плечі; - шикуванням в коло по 8–10 чоловік, поклавши один одному руки на плечі; - у колоні по одному (8–10 чоловік), взявшись за ремені і т.д. У зимових умовах форсування водяних перешкод може здійснюватися по крижаних переправах. Якщо товщина льоду не дозволяє танкам, бойовим машинам піхоти (бронетранспортерам) і іншій важкій техніці перебороти водяну перешкоду по льоду, то спочатку її форсують мотострілкові підрозділи в пішому порядку чи на лижах. Техніка переправляється на протилежний берег після посилення льоду чи по поромних, десантних і мостових переправах, а також по мостах. Танки, крім того, при сприятливих умовах можуть переборювати водяну перешкоду по глибоких бродах, а іноді і під водою. У період інтенсивного льодоходу водяні перешкоди переборюються, як правило, по захоплених мостах і перекиданням підрозділів по повітрю.
|
