СИТУАЦІЯ 2. «Піца-Хат» - мережа ресторанів № 1 у світі з виготовлення піцци

«Піца-Хат» - мережа ресторанів № 1 у світі з виготовлення піцци. До 1977 року фірма розвивалася досить повільно. Однак у 1977 році, коли «Піцу-Хат» купила відома компанія «Пепсіко», її справи пішли значно краще. «Пепсіко» - не просто фірма, що посідає друге місце у світі (після «Кока-коли») з виробництва безалкогольних напоїв, а найбільший у світі виробник легких закусок, власних мереж ресторанів, таких як «Такс Белл», «Кентуккі Фрайд Чікен» та «Піца-Хат», що робить її найбільшою ресторанною корпорацією у світі. «Пепсіко» дотримується принципу «Чим більше, тим краще», її корпоративними цілями є зростання збуту, ринкової частки та прибутків щорічно у кожному підрозділі. Цілі «Піци-Хат» є абсолютно такими ж.

Керівництво «Піци-Хат» пишається постійними ринковими змінами, коли щороку все більше американців у обідній час приходить саме до того ресторану, який пропонує піци за індивідуальними замовленнями. У той час, коли все більше жінок працює поза межами власного дому, коли у них стало значно менше часу на приготування їжі вдома, «Піца-Хат» запропонувала новий сервіс у доставці їжі. Це спричинило зростання прибутків двома шляхами. Перший - полягає у тому, що «Піца-Хат» не просто продавала продукцію сім'ям, які не хотіли виходити та купувати піцу, але й заслужила серед них довіру, лояльність та відданість ще до того часу, коли зросла конкурентна боротьба. Другий шлях базується на тому, що відкриттям великої кількості пунктів з доставки піци, що є значно дешевшим, аніж спорудження і запуск повноцінних ресторанів, фірма заснувала нову систему обслуговування без вкладання значних коштів.

Стратегія розширення «Піци-Хат» є своєрідною. Замість відкриття нових точок на території, де вже діють конкуренти, компанія завжди скуповує вже діючі малі ресторани і перетворює їх у «Піцу-Хат». У той час, коли більшість ресторанних фірм володіють менше ніж третиною своїх ресторанів, на решту продаючи права (франчайзинг), «Піца-Хат» володіє більшістю. Керівництво вважає, що так краще керувати нововведеннями, контролювати процес приготування їжі, її якість, процес набору персоналу.

Успіхи «Піци-Хат» у США є феноменальними. Однак керівництво вважає, що ще більші резерви для зростання знаходяться за межами Америки. Але на цьому шляху є перешкоди. Концепція мережі ресторанів є незвичною для багатьох народів світу. Більше того, піцца теж є незвичною і може вважатися як розкіш, а не як щоденний продукт. Додаткова проблема з'явилася на азіатському ринку. Один із головних інгредієнтів піци – сир – є небажаним в Азії, оскільки його там майже не вживають.

Тому керівництво компанії провело низку заходів у плановій діяльності, щоб подолати всі перешкоди. Наприклад, у 1972 році у Таїланді був відкритий перший ресторан. На той час більшість таїландців навіть поняття не мали, що таке піца. Грошові доходи місцевого населення були дуже низькими, однак керівництво вірило в успіх. Перший ресторан було відкрито у старовинному місті, де було багато іноземних туристів, які знали «Піцу-Хат» і могли допомогти бізнесові. Як і прогнозувалося, у Таїланді протягом 70-их років сформувався середній клас населення, який був під значним впливом американської популярної культури та закордонних продуктів. Саме ці люди і стали клієнтами «Піци-Хат». Сьогодні у Таїланді працює 24 ресторани «Піца-Хат», у них харчується щороку понад 4 мільйони населення. Це є найбільша мережа ресторанів у цій країні.

Менеджери «Піци-Хат» знали, що буде багато перешкод на шляху до завоювання ринків Радянського Союзу та Китаю. Перш за все, було багато політичних проблем. «Пепсіко» уже мала досвід роботи в СРСР, працюючи там із 1974 року і продаючи «Пепсі-колу». Однак і тут був один великий фінансовий бар'єр. Радянський карбованець не був конвертованим. Тому «Пепсіко» уклала угоду, згідно з якою вона купувала у Радянському Союзі «Столичну» горілку за долари, продавала її у США, а радянські фірми використовували ці долари на закупівлю «Пепсі-коли», продаючи її за карбованці.

Подібна ситуація була і з «Піцою-Хат». Так, перш за все, було укладено угоду про партнерство із радянською стороною. Партнери відкрили два ресторани у Москві, де знаходиться багато іноземних резиденцій та туристів. Перший ресторан продавав продукцію за валюту. Радянські партнери використовували частину прибутку для імпорту необхідних інгредієнтів, потрібних обом ресторанам. Другий ресторан продавав продукцію за карбованці та використовував їх для оплати локальних рахунків обох ресторанів. Потоки і черги клієнтів створилися біля обох ресторанів. Подальші плани пов'язувалися з відкриттям 100 нових ресторанів у Бразилії, щоб зробити презентацію всій Південній Америці. Керівництво має надію, що до кінця XX століття за межами США буде працювати більше 7 тисяч ресторанів «Піци-Хат».