Трудова міграція населення

Основними ознаками виділення міграції населення служать: зміна постійного місця проживання; переміщення за адміністративні межі території; тривале або постійне перебування мігранта на новому місці проживання або тривалість його відсутності на колишньому місці проживання.

Тісний зв'язок міграції з територією різного рівня (державою, областю, містом, сільським районом і т.д.) обумовлює різноманіття просторових характеристик, які служать основою для вивчення міграційних потоків. Під міграційним потоком розуміється сукупне число іммігрантів, що мають загальні райони прибуття і вибуття протягом певного відрізка часу. Як правило, території пов'язані один з одним паралельними потоками.

Перетин державного кордону служить підставою виділення зовнішньої міграції. Вона має також назву міжнародної міграції. У ній розділяють два потоки: еміграцію (відтік населення за межі даної держави) і імміграцію (притока населення на територію даної держави). При вивченні міграції населення нерідко виділяють міграцію різних соціальних груп. Найбільший вплив на розвиток суспільства робить міграція робочої сили. Вона охоплює переміщення населення в працездатному віці і називається трудовою міграцією.

У внутрішній міграції розрізняють міграцію міського і сільського населення, міжміську міграцію і міграцію в сільській місцевості. На цій основі формуються потоки мігрантів з села в місто, з міста в місто, з міста в село, з села в село.

Залежно від часу, на яке переміщається робоча сила, виділяють постійну, або безповоротну міграцію, тобто міграцію на довгий час або назавжди (у неї входить, як правило, зовнішня міграція, міграція сільського населення в міста), і поворотну міграцію. Остання включає тимчасову міграцію на навчання, на роботу на певний термін і т.д. У поняття міграція входить також сезонна міграція і маятникова міграція.

Сезонна міграція робочої сили викликається необхідністю забезпечення робочою силою підприємств галузей економічної діяльності, які мають потребу в додатковому її залученні на період сезонного збільшення робіт.

Маятникова міграція включає регулярні пересування робочої сили з одного населеного пункту в іншій на роботу і назад. Її регулярність відповідає режиму трудової діяльності. Маятникова міграція поширена в зонах впливу крупних і середніх міст, де вона – істотне джерело формування робочої сили.

За способом реалізації міграція робочої сили ділиться на організовану міграцію, здійснювану при участі або за допомогою державних або суспільних органів, і на індивідуальну (самостійну, самодіяльну) міграцію, здійснювану силами і засобами самих мігрантів.

Міграція робочої сили виконує різні функції. Вирішальна роль належить економічній функції. В рамках ринку праці економічна функція міграції пов'язана із забезпеченням певного рівня виробничої мобільності робочої сили, її територіальним перерозподілом і забезпеченням кількісної і якісної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили різного профілю і кваліфікації в різних районах і населених пунктах. Ефективної можна вважати таку міграцію, в результаті якої надлишок робочої сили, що утворюється на одних територіях, переміщається в ті райони, де бракує робочої сили. Тим самим міграція сприяє повнішому використанню робочої сили, структурним зрушенням в економіці, зростанню продуктивності праці. Міграція робочої сили тісно пов'язана з розміщенням і розвитком продуктивних сил, відтворенням робочої сили, з рівнем зайнятості і структурним безробіттям. Здійснюване в рамках державної політики зайнятості регулювання міграційних процесів повинне сприяти забезпеченню максимального поєднання інтересів і потреб працівників і працедавців.

Слід відмітити велике значення соціальної функції міграції. Будучи однією з форм життєдіяльності, міграція відображає унікальність особи людини – його характеру, потреб, мотивів і цілей поведінки. Суть соціальної функції міграції можна визначити як прагнення, завдяки зміні місця мешкання, більш повно задовольнити інтереси і потреби мігранта в роботі, отриманні освіти, зростанні професійної підготовки, підвищенні доходу, поліпшенні житлових умов, а також визначувані іншими об'єктивними і суб'єктивними причинами. Все різноманіття причин міграції виражається звичайно в рамках таких укрупнених груп, як природнокліматичні, демографічні, етичні, соціальні, економічні і ін.

Для аналізу міграції робочої сили застосовуються прямі і непрямі методи, включаючи систему загальних і спеціальних показників, використовуваних при аналізі міграції населення в цілому. Всі коефіцієнти розраховуються на 1000 чоловік населення, тобто в проміле (‰). Розрахувати відносні показники можна при аналізі зовнішньої і внутрішньої міграції для країни в цілому і окремих територій (областей, міст і т.д.). Серед таких показників – число прибулих в той або інший регіон з розрахунку на 1000 чоловік середньорічного населення, або коефіцієнт прибуття, і число вибулих з регіону з розрахунку на 1000 чоловік населення, або коефіцієнт вибуття. Різниця між коефіцієнтами прибуття і вибуття називається коефіцієнтом сальдо міграції, або коефіцієнтом чистої міграції. Коефіцієнт вибуття характеризує міграційну активність населення даної території, а коефіцієнт прибуття – її привабливість для мігрантів. Величина сальдо міграції безпосередньо характеризує вплив міграції на формування ринку робочої сили.

Про актуальність проблеми міжнародної і внутрішньої міграції робочої сили свідчить той факт, що Міжнародна Організація Праці прийняла ряд Конвенцій і Рекомендацій, спрямованих на сприяння і гарантії трудящим-мігрантам щодо праці і занять, соціального забезпечення, профспілкових і культурних прав, індивідуальних і колективних свобод. Це: Конвенція № 97 (1949 р.) і Рекомендація № 86 (1949 р.) про трудящих-мігрантах (переглянуті); Конвенція № 143 (1975 р.) про трудящих-мігрантах (додаткові положення) і Рекомендація № 151 (1975 р.) про трудящих-мігрантах; Конвенція № 117 (1962 р.) про основні цілі і норми соціальної політики (Розділ ІІІ. Положення про трудящих-мігрантах); Конвенція № 118 (1962 р.) про рівноправність у області соціального забезпечення і ін.

Передбачено, зокрема, що трудящі-мігранти і члени їх сімей, що знаходяться на законних підставах на території даної держави, повинні користуватися дійсною рівністю можливостей і поводження з громадянами даної країни у відношенні:

– доступу до служб професійної орієнтації і працевлаштування;

– доступу до професійної підготовки і роботи по їх власному вибору на основі їх особистої відповідності такій підготовці або роботи, з урахуванням кваліфікації, придбаної зовні і в країні, що надає роботу;

– просування по роботі відповідно до їх особистих якостей, досвіду, здібностей і старанності;

– гарантії надання іншої роботи, надання тимчасової роботи у разі безробіття і перепідготовки;

– винагороди за працю рівної цінності;

– умов праці, включаючи тривалість робочого часу, періоди відпочинку, щорічні оплачувані відпустки, заходи по техніці безпеки і гігієні праці, а також заходи у області соціального забезпечення і можливостей соціально-побутового обслуговування і допомог, передбачених у зв'язку з роботою;

– членства в профспілках, здійснення профспілкових прав і права посідати виборні посади в профспілках і органах, що займаються питаннями взаємостосунків між трудящими і адміністрацією, включаючи органи, що представляють трудящих на підприємствах;

– прав на повне членство в будь-якій формі кооперативу;

– умов життя, включаючи житлові умови, і доступу до соціального обслуговування і можливостей освіти і охорони здоров'я.

В Україні міжнародна трудова міграція збільшилася в значних масштабах після розпаду СРСР і поліпшення можливостей і умов поїздок до України і з неї. Трудова міграція стимулювала погіршення ситуації на ринку праці, розповсюдження бідності і збільшення відмінностей в рівнях зарплат в Україні і інших країнах, особливо в тих, процедура поїздок в які спрощена (не вимагає отримання візи) для українських громадян.

Кількість українських громадян, що працюють за кордоном, набагато більше порівняно з чисельністю іноземців, економічно активних в Україні.

Україна уклала двосторонні угоди з деякими приймаючими країнами. Ці угоди регулюють обсяги трудової міграції, захищають працівників-мігрантів від незаконних дій працедавців, професійних ризиків і шкідливих умов праці і полегшують їх доступ до установ охорони здоров'я і соціального забезпечення. У випадку, якщо такої угоди немає, легальні працівники-мігранти повинні бути захищені національним трудовим законодавством так само, як і інші працівники.