Сучасне розуміння зайнятості населення

Зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід в грошовій або іншій формі.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою за допомогою проведення активної соціально-економічної політики, направленої на задоволення його потреб в добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

В Україні до зайнятого населення відносяться громадяни, що проживають на території республіки на законних підставах:

- працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижні) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, в міжнародних і іноземних організаціях в Україні і за межею;

- громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і суспільних об'єднаннях;

- – особи, які проходять службу в Озброєних Силах України, Національної гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої і конвойної охорони і цивільної оборони України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; що навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих учбових закладах;

- працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконуючі функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Законодавством України можуть передбачатися і інші категорії зайнятого населення.

У змістовній стороні зайнятості слід виділити три важливі аспекти: економічний, соціальний, демографічний. Економічна суть зайнятості полягає в діяльності працездатного населення по створенню суспільного продукту або національного доходу. З цієї сторони корисність зайнятості виявляється в її вирішальному впливі на економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення, добробут окремих громадян і може бути оцінена конкретними економічними параметрами.

Соціальна сторона зайнятості (соціальна зайнятість) припускає виконання таких видів діяльності, які в більшості випадків не роблять безпосереднього (прямого) впливу на економічний потенціал суспільства і корисність яких може бути оцінена лише на соціально-якісному рівні ступенем їх значності для нормального функціонування держави. До таких видів діяльності можна, наприклад, віднести навчання в загальноосвітніх школах і інших денних учбових закладах, службу в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь в роботі суспільних організацій.

Демографічний аспект полягає в забезпеченні зайнятості з урахуванням відповідних демографічних ознак: статевих, освітніх, територіальних, національних, расових, складу сім'ї, рівня доходів і т.п.

Абсолютно очевидно, що три змістовні аспекти зайнятості нерозривно зв'язані між собою і, по суті, є єдиним цілісним поняттям – зайнятістю населення. І це зрозуміло, бо зайнятість, як соціально-економічна категорія, синтезує сукупність відносин, які виникають у процесі участі людей в суспільному виробництві, пов'язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей в суспільно-корисну роботу, з процесами формування і використання трудових ресурсів. Зайнятість показує, наскільки працездатне населення забезпечено робочими місцями, показує рівень соціального захисту в реалізації права на працю. Враховуючи весь спектр відносин, які виявляються і перетинаються в змісті поняття «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних і інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями і його участю в суспільно корисній діяльності.

Для теорії і практики формування політики зайнятості важливе значення має концептуальне диференціювання понять зайнятості. Таке розділення визначають принципи, на яких повинна будуватися політика зайнятості. Концептуально можна виділити наступні види зайнятості: повна, глобальна, примусова, добровільна.

Поняття повної зайнятості працездатного населенняслід розглядати в контексті зайнятості всіх видів ресурсів. Як відомо, суспільство прагне використати свої обмежені ресурси максимально ефективно, тобто забезпечити їх повну зайнятість, а значить і повний обсяг виробництва. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх придатних для виробництва ресурсів. Це означає, що кожен, хто хоче і може працювати, повинен бути забезпечений роботою; не повинні бути порожнім орні землі, простоювати оснащення і машини і т.п.. Але використовуватися повинні не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад, неможливо використовувати дитячу працю, працю інвалідів і т.п.. А повний обсяг виробництва означає ефективний розподіл ресурсів, використання ресурсів з максимальною віддачею. У свою чергу, якісному (інтенсивному) аспекту відповідає ефективна зайнятість, що означає такий розподіл трудових ресурсів в територіальному і галузевому розрізах, в сферах використання праці і видах діяльності, яке дає можливість в кожен момент часу одержати найбільший приріст матеріальних і духовних благ і забезпечує ефективне використання в трудовому процесі кожного зайнятого.

При повній і ефективній зайнятості вирішуються дві задачі: створюється достатня кількість робочих місць, і забезпечуються необхідною кількістю робочої сили підприємства і організації. Перша задача відповідає інтересам населення, яке проживає на певній території, друга – інтересам підприємства. Досягнення ефективної зайнятості – задача господарських одиниць, а повної зайнятості – функція держави. Оптимальне співвідношення повної і ефективної зайнятості дає можливість визначити раціональну зайнятість.

Повна зайнятість населення відповідає кількісному (екстенсивному) аспекту зайнятості, її слід розглядати як зайнятість, при якій пропозиція робочої сили відповідає попиту на неї з боку суспільного виробництва. Повна зайнятість населення пов'язана із створенням таких матеріально-технічних і соціально-економічних умов, при яких кожному, хто бажає працювати, надається така можливість.

Таким чином, як концепція повна зайнятість працездатного населення передбачає максимальне використання робочої сили для досягнення повного обсягу суспільного виробництва. Вона впродовж довгого часу використовувалася багатьма країнами. Зокрема, в світовій економіці концепція повної зайнятості панувала до середини 70-х років і базувалася на стимулюванні державою попиту на робочу силу. Але, як виявилося, істотна структурна перебудова виробництва і безперервне оновлення матеріальної бази, а також зниження темпів зростання виробництва, за умов панування концепції повної зайнятості зробили необоротним процес витіснення живої праці і загострили проблему безробіття. Це зумовило потребу в новому підході до вирішення проблем зайнятості. Відповідно до визначення МОП, цей новий підхід названо концепцією глобальної зайнятості, що враховує всі види економічної і соціально-корисної діяльності. Глобальна зайнятість формулюється як залучення всіх осіб працездатного віку в розширену сферу економіки і соціально-корисній трудовій діяльності з жорстким нормуванням кожному обсягу роботи і встановленням мінімального універсального доходу.

Фундаментом концепції глобальної зайнятості став широкий підхід до сфери застосування праці, тобто облік всіх видів корисної діяльності як в суспільному виробництві, так і поза ним. Враховуються всі види діяльності: тимчасова зайнятість, робота домогосподарок і пенсіонерів у себе удома або в підсобному господарстві і т.п.

Концепція глобальної зайнятості виходить з потреб в трудовій діяльності всього дорослого населення, передбачаючи формування сукупного обсягу робіт і перерозподіл його між всіма, хто прагне працевлаштуватися.

Відповідно до широкого підходу, концепція глобальної зайнятості передбачає ослаблення зв'язку трудової діяльності з традиційними методами оплати праці. Тому мінімум оплати праці (точка відліку) повинен витіснятися поняттям гарантованого мінімального доходу, який не може регулюватися умовами найму.

Для реалізації вказаних методів концепція глобальної зайнятості вимагає масової індивідуалізації форм найму, режимів зайнятості, самої структури життєдіяльності людини, а саме: більш рівномірного розподілу навчання, трудового навантаження і дозвілля на весь життєвий цикл. Останнє зв'язане з використанням великої різноманітності форм зайнятості, особливо в молодому і похилому віці, періодичним перериванням активної трудової діяльності з метою навчання і т.п.

Таким чином, концепція глобальної зайнятості передбачає;

ü облік всіх видів економічно корисної для суспільства трудової діяльності людини. До зайнятих можна відносити не тільки осіб, які одержують за свою роботу грошову винагороду, але і осіб, які беруть участь в нетрадиційних видах робіт (підпільна економіка, робота домогосподарок, робота пенсіонерів у себе удома і т.п.);

ü розподіл сукупного обсягу робіт між всім дорослим населенням країни. Передбачається нормування роботи, яке має на увазі її перерозподіл, перш за все – шляхом зменшення індивідуального трудового навантаження на кожного працюючого. Рішення цієї задачі пов'язане з широким використанням таких заходів активного регулювання зайнятості, як збільшення тривалості шкільного навчання, використання прогресивної шкали виходу на пенсію, розподіл робочих місць, часткова зайнятість, збільшення тривалості відпусток і т.п.