Загальні методичні підходи до виявлення резервів

Відомо, що рівень продуктивності праці й темпи її росту значною мірою визначаються тим, наскільки повно реалізуються основні фактори (тобто рушійні причини, сили). Ступінь використання можливостей росту продуктивності праці під впливом того або іншого внутрівиробничого фактора (а мова буде йти тільки про них) може бути визначена зіставленням фактичного й нормативного (планового, заданого) значення показника, що характеризує даний фактор.

Нормативні значення цих показників являють собою обґрунтовані розрахунками кількісні і якісні параметри максимально ефективного використання факторів, яким відповідають мінімальні витрати праці на виробництво одиниці продукції.

Розрізняють нормативи використання знарядь, предметів і витрат живої праці.

До нормативів, що характеризують використання знарядь праці належать: паспортні режими роботи встаткування; нормативи годинної, змінної й добової продуктивності агрегатів; знімання продукції з одиниці встаткування, квадратного метра виробничої площі та ін.

Нормативи предметів праці: вимоги до якості вихідної сировини й матеріалів, ритмічності їх поставок.

До нормативів витрат живої праці належать: нормативи часу, норми обслуговування, нормативи чисельності, норми керованості, припустимі втрати робочого часу й ін.

На практиці нормативні значення показників досягаються не відразу або взагалі не реалізуються. Тому, різниця між нормативним значенням показника й фактично досягнутим рівнем використання утворює резерви росту продуктивності праці, під якими й розуміють невикористані реальні можливості економії праці, обумовлені впливом даного фактора.

У процесі аналізу продуктивності праці її зміна характеризується абсолютною й відносною економією витрат праці під впливом окремих факторів або їх сукупності.

Абсолютна економія витрат праці утворюється в результаті спаду чисельності працюючих при незмінному обсязі виробництва або при його зниженні меншою мірою, чим зменшення чисельності працівників.

Відносна економія витрат праці (розрахункове скорочення) утворюється в результаті росту обсягу виробництва при незмінній чисельності працівників або при росту чисельності працівників меншою мірою, чим ріст обсягу виробництва.

Резерви приросту продуктивності праці, які не були реалізовані в аналізованому (базовому) періоді, розраховуються за формулою:

Δ , (8.1)

де − загальна розрахункова відносна й абсолютна економія чисельності персоналу, що відбиває наявні на підприємстві резерви, осіб;

− середньоспискова чисельність персоналу в базовому періоді, осіб.

 

Можливий ріст продуктивності праці в плановому періоді, який передбачається одержати після реалізації заходів щодо більш повного використання резервів:

Δ , (8.2)

де − відносна й абсолютна економія чисельності персоналу, яка може бути отримана в результаті виконання спланованих заходів щодо використання резерву росту продуктивності праці, осіб;

− вихідна чисельність персоналу, осіб.

= осіб (8.3)

Як видно, структура формул однакова, використовуються ті самі основні символи, але показники беруться за різні періоди: базовий, плановий, на початок періоду.

Оскільки резерви росту продуктивності праці виступають як невикористані можливості зниження витрат живої праці під дією тих або інших факторів, то кожний резерв можна розглядати щодо певного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів. Наприклад, факторові “підвищення кваліфікації робітників” відповідає резерв “недовикористання рівня кваліфікації робітників”.

Далі охарактеризуємо резерви росту продуктивності праці, пов'язані з покращенням нормування праці, удосконалюванням організації й умов праці, покращенням структури й рівня підготовки кадрів, покращенням використання людського фактора у виробництві.