Використання робочого часу як фактора зміни продуктивності

Раціональне використання робочого часу є важливою причиною, що змінює рівень продуктивності праці. Більше того, підвищення продуктивності праці відбувається тією самою мірою, що й скорочення втрат робочого часу, тобто зв'язок між цими показниками функціональний. Вивчення використання робочого часу слід починати із зіставлення показників динаміки середньогодинного, середньоденного й середньорічного вироблення робітників. Відмінність між цими видами продуктивності праці показує ступінь використання робочого часу в плині години, дня, року. Перевищення росту денного вироблення над годинним відбиває покращення використання внутрішньозмінного часу; перевищення росту річної продуктивності праці над денний − збільшення числа явочних днів у році. Співвідношення між цими показниками наступне:

(7.26)

(7.27)

(7.28)

(7.29)

(7.30)

 

Розглянемо динаміку цих показників на прикладі, у якій представлений взаємозв'язок показників різних видів вироблення з результатами обліку робочого часу. Після розрахунків індексів зміни всіх показників таблиці, установлюються конкретні причини динаміки продуктивності. Наприклад, причиною підвищення годинного вироблення може бути збільшення середнього часу, відпрацьованого одним робітником; денного вироблення – збільшення середньої продуктивності робочого дня за рахунок скорочення внутрішньозмінних втрат робочого часу.

Крім явних цілодених і внутрішньозмінних втрат робочого часу, на підприємствах мають місце приховані втрати. До них належать втрати робочого часу через: невиконання норм; внутрівиробничого відволікання робітників на сторонні роботи; плинності кадрів. Сюди можна віднести також мікропаузи, час пасивного спостереження за роботою встаткування; час очікування подальших вказівок про види робіт, перекури та ін.

Економія чисельності робітників за рахунок усунення виявлених втрат робочого часу визначається за формулою:

осіб (7.31)

де Ф – фонд робочого часу одного робітника

− коефіцієнт виконання норм, %

 

Додатковий обсяг продукції за рахунок зниження втрат робочого часу:

грн (7.32)

де Вг – фактичне годинне вироблення.

 

У загальне число відпрацьованих годин включаються й понаднормові години. У ході аналізу з'ясовуються причини появи понаднормових робіт; останні мають місце через неритмічність виробництва, зриву графіків поставок сировини й матеріалів. Ці види робіт мають змушений характер, збільшують витрати на оплату праці, тому що оплачуються в 1, 5 – 2х кратному розмірі. Визначається загальний час понаднормових робіт, додатковий випуск продукції, отриманий за рахунок цього:

грн (7.33)

де − час понаднормових робіт, година.

Економія чисельності за рахунок усунення понаднормових робіт:

(7.34)

І, нарешті, у завершенні питання про вплив на продуктивність праці використання робочого часу розглянемо непродуктивні або “зайві” витрати робочого часу. Такими вважаються додаткові витрати часу, не передбачені технологією виробництва. Ці втрати робочого часу пов'язані з недоліками в підготовці виробництва й організації робочих місць, з виготовленням і виправленням бракованої продукції, відхиленнями від технології, низькою кваліфікацією працівників, невиконанням планів кооперованих поставок, поганими умовами праці, більшими витратами робочого часу на ремонт, налагодження встаткування (особливо застарілого).

Ріст продуктивності праці від зниження відсотка бракованої продукції визначається за формулою:

Δ ПП = (7.35)

(7.36)

Таким чином, підвищити продуктивність праці за рахунок покращення використання робочого часу можна шляхом:

- скорочення або ліквідації його втрат;

- зниження непродуктивних витрат праці;

- постійного обліку й контролю відпрацьованого часу.