Резерви покращення нормування праці

Заходи щодо вдосконалювання нормування праці можна згрупувати за напрямками:

перше − зниження чисельності робітників, що не виконують норми виробітку;

друге – забезпечення оптимальної й рівної напруженості норм праці;

третє – збільшення охоплення нормуванням праці працівників підприємства;

четверте – своєчасний перегляд норм при здійсненні організаційно-технічних заходів.

Перший напрямок реалізується за допомогою повторного інструктажу й додаткового навчання робітників, що не виконують норми; усунення причин невиконання норм; підвищення матеріальної зацікавленості робітників у виконанні норм; зміцнення дисципліни праці.

Показником росту продуктивності праці при досягненні всіма робітниками 100 % виконання норм і більш є приріст відсотка виконання норм. Ріст продуктивності праці за рахунок росту відсотка виконання норм за групою робітників розраховується:

Δ (8.4)

де − відсоток виконання норм у плановому й базисному періодах, %

d − питома вага даної групи робітників у загальній чисельності;

0, 5 – коефіцієнт нерівномірності виконання норм.

Другий напрямок передбачає забезпечення рівної напруженості норм за рахунок росту питомої ваги науково (технічно) обґрунтованих норм і усунення їх різної напруженості на окремих видах робіт.

Якщо під показником напруженості норми розуміти відношення суспільно-необхідних витрат праці (годин) − − вчасно за встановленою на підприємстві нормі − , то умова рівнонапруженості норм виглядає так:

(8.5)

де − необхідний час на 1, 2, … n- е види робіт;

− норм часу на 1, 2, … n- е види робіт.

 

Джерелом росту продуктивності праці в цьому випадку є зниження нормованої трудомісткості продукції. Наприклад, якщо рівень виконання науково-обґрунтованих норм рівний 110 %, а дослідно-статистичних – 130 %, то можливий ріст продуктивності праці при підвищенні обґрунтованості норм складе: , а зниження трудомісткості продукції: . В абсолютних цифрах це розраховується так; скажемо трудомісткість продукції за дослідно-статистичними нормами рівний 10 тис. нормо-годин; при впровадженні науково-обґрунтованих норм вона знизиться на 1, 5 тис. нормо-годин (10000 · 0, 15).

Оцінка рівнонапруженості норм може проводиться й вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм виробітку тими самими робітниками при виконанні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм .

У масштабі галузі індивідуальні відмінності в продуктивності праці окремих робітників повністю згладжуються, і за середнім рівнем виконання норм можна судити про середню напруженість норм, що діють у даній галузі. Для цього визначається величина зворотна середньому відсотку виконання норм. Наприклад, якщо середній відсоток виконання норм у галузі рівний 118 %, то середньогалузева напруженість рівна

В існуючих методичних рекомендаціях з аналізу якості норм пропонується наступне вираження для розрахунків меж відхилень середньогрупової (по підприємству) продуктивності праці від середньогалузевої продуктивності праці, викликані відмінністю в індивідуальному виробітку робітників:

(8.6)

де n – число робітників у досліджуваній групі.

Якщо середній відсоток виконання норм у групі (групова продуктивність праці) буде відрізнятися від середнього відсотка виконання норм у галузі (середньогалузевої продуктивності праці) на величину, більшу чим , то це свідчить про те, що напруженість норм у групі буде меншою, ніж у галузі.

Приклад. На підприємстві 900 робітників-відрядників. Середній відсоток виконання норм рівний 130 %. У галузі за цей же період середнє виконання норм склало 112 %. Потрібно визначити, яка частина перевиконання норм на підприємстві є наслідком відмінностей в індивідуальній продуктивності праці, а яка – наслідком низької напруженості норм.

З вищенаведеної формули визначаємо, що за рахунок відмінностей в індивідуальній продуктивності праці вироблення на підприємстві не може відрізнятися від середньогалузевої продуктивності праці більше, чим на 1, 7 % = , тобто не може перевищити 113, 9 % = 112 · 1, 017. Отже, на підприємстві норми перевиконуються на 16, 1 % = 30 – 13, 9 за рахунок їх низької напруженості й необхідні заходи щодо вдосконалювання діючих на підприємстві норм з праці.

Резервом, що веде до росту продуктивності праці, є й більш точний облік рівня виконання норм. Це пов'язане з тим, що при визначенні відсотка виконання норм виробітку в змінному відпрацьованому часі, як правило, не враховуються його внутрішньозмінні втрати; час, відпрацьований відрядниками на погодинних роботах, зайві витрати робочого часу, понаднормові роботи.

Як відомо, відсоток виконання норм визначається двома способами:

а) за відпрацьованим часом:

, (8.7)

де − кількість нормо-годин на готову продукцію за нормами;

− кількість нормо-годин за додатковими листкам за відхилення від нормальних умов праці;

− кількість нормо-годин за виконання робіт, визнаних браком не з вини робітника, нормо-година;

− відпрацьований час з відрядної оплати, нормо-година.

 

б) за календарним (змінним) часом:

, (8.8)

де − обсяг i- го виду продукції;

− норма часу на i- й вид продукції;

− час простоїв, людино-година;

− час відволікання відрядників на погодинно оплачувані роботи, людино-година;

− відпрацьований час на відрядних роботах, людино-година

У першій формулі враховується тільки час чистої роботи () без часу простоїв (внутрішньозмінних втрат робочого часу), година роботи відрядників на погодинних роботах, понаднормових робіт. Якщо ці витрати робочого часу приплюсовувати до в знаменнику, то відсоток виконання норми виробітку зменшиться.

У другій формулі в знаменнику не врахований час понаднормових робіт.

Тому, різниця у відсотку виконання норм обчислених за фактично відпрацьованим й змінним часом дозволить визначити наявні резерви росту продуктивності праці. Для виявлення й використання цих резервів необхідні наступні заходи:

- проведення фотографії робочого дня й хронометражних спостережень для виявлення внутрішньозмінних втрат і нераціональних витрат робочого часу;

- контроль над правильністю обліку відпрацьованого робочого часу;

- контроль над відволіканням робітників на сторонні роботи.

Третій напрямок удосконалювання нормування праці пов'язаний з розширенням сфери нормування на підприємстві. На основі аналізу охоплення нормуванням праці за звітний період установлюються можливості за ростом частки нормованих робіт, у т. ч. і за технічно-обґрунтованими нормами.

Важливим заходом тут є розширення охоплення нормуванням праці погодинно-оплачуваних працівників – тобто встановлення для них норм трудових витрат, нормативів чисельності, норм обслуговування й нормованих завдань.

Регламентуючи склад, послідовність і періодичність виконання робіт, обґрунтовані норми й нормовані завдання конкретизують виробничі функції працівників. Це, як правило, сприяє вивільненню частини працівників, підвищенню якості продукції. Економія робочої сили від росту охоплення нормуванням праці визначається прямим рахунком. Наприклад, у ткацькому виробництві встановлено 420 верстатів; норма обслуговування при впровадженні науково-обґрунтованих норм збільшилася з 10 до 12 верстатів. Тоді економія робочої сили складе 7 осіб = , а ріст продуктивності праці дорівнює 20 % =

Існує формула розрахунків відносної економії чисельності робітників-відрядників за рахунок росту охоплення їх технічно обґрунтованими нормами:

осіб, (8.9)

де − загальна чисельність робітників-відрядників, праця яких може нормуватися за технічно-обґрунтованими нормами (ТОН), осіб;

− фактична чисельність робітників-відрядників, що працюють за галузевими і міжгалузевими нормативами (тобто н. о.);

− середній розрахунковий приріст вироблення на одного робітника при переході на роботу з ТОН, %

Приклад розрахунків: осіб.

Четвертий напрямок удосконалювання нормування праці – своєчасний перегляд норм. Для цього на підприємствах повинні щорічно розроблятися плани перегляду діючих норм в ув'язуванні із планом організаційно-технічних заходів. Ув'язування полягає в тому, що в нових нормах (розробка яких викликається впровадженням нової техніки, модернізацією встаткування, використанням нових матеріалів) повинні відбитися зміни: трудомісткості виготовлення продукції, вимоги до працівників, умови праці. Наприклад, якщо впровадження нових норм часу знижує трудомісткість продукції з 8 до 6, 9 тис. нормо-годин, то зазначений резерв (1, 1 тис. нормо-годин) підвищить продуктивність праці на 16 % =

Можна розрахувати економію чисельності робітників-верстатників за рахунок перегляду або введення нових, більш прогресивних норм:

осіб, (8.10)

де − кількість верстатів i- го типу, що обслуговуються робітниками-багатоверстатниками, одиниць;

− фактична середня норма обслуговування верстатів i- го типу, одиниць;

− прогресивна норма обслуговування для верстатів i- го типу, одиниць;

− коефіцієнт змінності роботи встаткування.

Приклад розрахунків для двох типів верстатів:

осіб.

Цій економії відповідає ріст продуктивності праці за даною групою робочих верстатників:

Δ