Українська мова як основа сучасного ділового спілкування
Компьютерный класс с выходом в интернет, оснащенный соответствующей техникой (компьютеры, сканеры, печатающие устройства и др.); Мультимедийная установка (экран, проектор) или интерактивная доска; DVD-проигрыватель, подключенный к телевизору.
Программа составлена в соответствии с требованиями ФГОС ВПО по направлению подготовки 51.03.03 (071800.62) Социально-культурная деятельность и профилю подготовки «Менеджмент социально-культурной деятельности»
Список основной литературы согласован «____»_____________2014 г. ________________________/Н.А. Колесникова/
Объем дисциплины (модуля) в рабочей программе и компетенции соответствуют учебному плану «____»_____________2014 г. ________________________/О.Б.Павлова/
Программа рассмотрена на заседании кафедры культурологии и литературы от «____»_____________2014 г. протокол №______
Заведующий кафедрой ___________________ /В. П. Океанский/
Программа проверена членом учебно-методического совета «____»_____________2014 г. ________________________ / /
Программа одобрена на заседании учебно-методического совета филиала от «____»_____________2014 г. протокол №______
ВСТУП Мова і література як основи націєцентричного світогляду особистості Здобуваючи вищу освіту, з усіх наук людина найперше повинна опанувати мову, якою можна було б вільно і грамотно викладати свої думки в науковій і професійній діяльності. На сучасному етапі державотворчих процесів опанування норм української мови набуває особливої актуальності. У ХХ ст. у рамках експерименту „злиття націй” на території СРСР російська освіта поступово витісняла українську. В умовах духовного та інтелектуального відродження українського народу, гуманізації та гуманітаризації освіти вивчення української мови в навчальних закладах усіх рівнів набуває особливого значення: слід повернути українцям природне мовлення, що стосується передусім молодих фахівців. Безумовно, ще Закон УРСР „Про мови в УРСР”, ухвалений ВРУ 28 жовтня 1989 року, проголошував українську мову державною. Але одночасно в законі була поправка і на те, що зберігається вільний вибір мови навчання і правочинство російською мовою, що, по суті, знову ж таки позбавляло сенсу вивчення української мови як засобу професійної діяльності і подальшого кар’єрного зростання. Згідно з ухваленою 26 червня 1996 року Ст. 10 Конституції України і Ст. 11 „Закону про мови” „мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова”. Вивчення української мови у ВНЗ зумовлене передусім формуванням інтелектуального потенціалу нації, бо, як справедливо зазначили Л. Мацько та О. Мацько, мова є „екзистенцією інтелекту, каналом інтелекту, результатом мислення, відновником інформації, моделлю, картиною світу” всього народу. Україна, український народ не можуть претендувати на місце серед розвинених народів, не дбаючи про свою мову, її розвиток, функціонування та науки про неї. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більше в ньому цінується знання рідної мови. Виховувати повагу до мови, якою спілкуєшся, – це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури.
КУЛЬТУРА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ
Українська мова як основа сучасного ділового спілкування В основі ділової української мови лежить літературна мова. Слід розрізняти поняття національна мова і літературна. Національна мова охоплює всі слова мови незалежно від стилю і сфери вживання (історизми, діалектизми, жаргонізми, розмовно-просторічні, нецензурні слова). Поняття „національна мова” дуже близьке до поняття „мова художньої літератури”, оскільки в художніх творах для створення історичного, територіального, соціального колориту використовуються майже всі слова мови. Літературна мова – це не мова художньої літератури, а унормована відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує різні сфери суспільної діяльності людей. Це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, мистецтва, преси, телебачення. Сучасна українська літературна мова характеризується уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою і розгалуженою системою стилів. Формуючи себе як фахівця в галузі розумової праці й уявляючи, що така діяльність неминуче вимагатиме спілкування, слід відточити техніку свого усного та писемного мовлення. Однією з визначальних ознак культури мовленняє правильність. Правильність мови – це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв цієї мови. Відомо, що літературна норма утворюється як наслідок суспільно-історичного добору мовних елементів з-поміж наявних або тих, що створюються заново чи залучаються з пасивного запасу минулого й уявляються як правильні, придатні для загального вживання. Критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном – сувора відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано норми. Правило – це положення, яке виражає певну закономірність або пропонує нормативний спосіб використання мовних засобів у писемному та усному мовленні. Є правила орфоепічні, орфографічні, граматичні (регулюють застосування форм слів залежно від словозміни і словоформи), синтаксичні, пунктуаційні (корегують розстановку розділових знаків). Головною ознакою літературної мови є унормованість. Мовна норма (лат. norma – мірило, правило, установлений зразок) – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати і записувати слово; це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Унормованість охоплює: · орфоепію (правильна вимова звуків і звукосполучень); · графіку (передача звуків на письмі); · орфографію (грамотне написання слів); · лексику (доцільне слововживання); · морфологію (правильне вживання морфем); · синтаксис (способи поєднання слів у словосполучення і речення); · стилістику (відбір слів залежно від ситуації спілкування); · пунктуацію (правильне вживання розділових знаків). Якщо в орфографії, орфоепії, граматиці норми орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці норма підпорядковується змісту, залежить від контексту. Мовні норми фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура усного і писемного спілкування передбачає досконале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм. Тому поряд із такими важливими питаннями культури мови, як оволодіння правилами граматики, правопису, вимови і наголошення, величезне значення має також вивчення і правильне використання лексичних засобів вираження думки залежно від мети і змісту висловлювання. Порушення норм слововживання призводить до змішування близьких, але не тотожних за значенням слів, які звичайно розрізняються своїми синтаксичними зв’язками, уживанням у певній мовній ситуації. Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність, що виражається в процесах вираження й обміну думок. Це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність. Функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення – як процес. Мові, справочинству (діловодству) українською мовою відводиться важлива роль у формуванні ділового іміджу сучасного українського інтелігента, ділової людини. Допущена помилка в документах, наукових працях – зайве підтвердження професійної непридатності спеціаліста і життєві проблеми для нього як пересічного громадянина. Факт правильного мовного оформлення того чи іншого офіційного документа набуває великої юридичної та практичної значущості. Метою навчальної дисципліни є вивчення мови ділових паперів, спеціальних текстів, вироблення стилю спілкування під час виробничих нарад, засідань, формування мовленнєвого етикету.
|
