Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мовний світ давньої української літератури




Літературна мова існує відтоді, відколи з’явилися твори, написані нею. За останніми історичними концепціями, український народ своїм корінням сягає давнини, отже, з прадавності бере початки і його мова, яка протягом тривалого часу постійно вдосконалювалася. Беззаперечним фактом є те, що в Київській Русі існувало своє письмо ще до християнізації, про що свідчать договори з греками, берестяні грамоти, приватні грамоти. Разом із християнською вірою на Русі поширюється канонічна література старослов’янською мовою, що стала другою писемною мовою на Русі і виконувала сакральні функції. Старослов’янська мова утвердилася як священна мова, мова релігійної літератури; вона була чудом для неосвічених людей, засобом спілкування з Богом, знаряддям Божого одкровення. Одночасно поряд із канонічною старослов’янською мовою функціонувала ділова мова, що мала у своїй основі східнослов’янські діалекти (тобто це була звичайна мова, якою говорили і відповідно записували всі господарчі домовленості). Давньоруська і старослов’янська мови на теренах Русі функціонували не в ізоляції, а в постійному контакті одна з одною. Обидві літературні мови були досить близькими між собою, до того ж освічені руські люди, які володіли старослов’янською мовою, безперечно, знали і давньоруську літературну мову. Паралельно з цими стилями на Русі виробляється ще один стиль – стиль художньої літератури. У спеціальній літературі давньоруські функціональні стилі отримали назви: високий, середнійі діловий.

Високий стиль представлений старослов’янською мовою, а його класичним зразком є „Остромирове євангеліє” (1056), переписане зі староболгарського оригіналу. Новгородські переписувачі під керуванням Остромира максимально дотримувалися оригіналу, але іноді, мабуть, позасвідомо деякі слова записували на східнослов’янський манер, у результаті чого в цьому списку трапляються різні варіанти написання одного і того ж слова. Згодом неусвідомлене відхилення від оригіналу під час його списування змінюється свідомим намаганням переписувачів пристосувати мову тексту до мови читача, замінивши невластиві для східних слов’ян слова, звуки, синтаксичні конструкції. Крім того, переписувачі релігійних книг, вибираючи між синонімами, враховували поширеність слова. Так, зі слів животъ і жизнь перемагає друге, брань змінюється на звичніше рать, слово грабитель повністю витісняє слово хыщьникъ (від цього кореня в російській мові маємо слово „хищение” – розкрадання). Поступово старослов’янська мова набуває фонетичних, морфологічних та лексичних східнослов’янських рис. Саме такий руський варіант старослов’янської мови в сучасному мовознавстві отримав назву церковнослов’янської мови. Найбільш яскраво церковнослов’янська мова представлена документами ХІІ – ХІІІ ст. Зокрема вже „Оршанському євангелії” елементи давньоруської мови є нормою.

Середній стиль також був синтезом старослов’янської мови та розмовної лексики. Найвидатнішими зразками цього стилю є „Слово о законе и благодати” (1050) київського митрополита Іларіона, „Повість минулих літ”, Київський і Галицько-Волинський літописи. Зразком суто художнього стилю є „Слово о полку Ігоревім”. На середину ХІІІ ст. майже вся перекладна й оригінальна література Болгарії стала надбанням Русі; мова цих пам’яток – церковнослов’янська – стає ознакою вченості, тому активно проникає в оригінальну літературу, у тому числі в рукописи світського характеру. Залежно від об’єкта опису мова творів цього стилю змінювалася від майже стандартної церковнослов’янської до майже суто народної. З часом у галузі літописання, у художній і мемуарній літературах церковнослов’янські елементи використовуються як стилістично марковані синоніми давньоруських для створення урочистості, піднесеності оповіді. Вже в цей період у літературі чітко прослідковується вживання закінчень -ови/-овь, -еви/-евь у давальному відмінку одниниіменників чоловічого роду (кесареви, Романовь), використовуються багато типово українських слів: подоба, прикладъ, принада, готовизна.

Діловий стиль представлений юридично-діловими паперами. За походженням він є літературною мовою східних слов’ян, що розвивалася ще до християнізації і в основі якої лежала розмовно-побутова, адміністративно-правова лексика (убієниє, тать (злодій), вервь (община), гостьба (торгівля) головникъ (вбивця), головничьство (штраф за вбивство), истець (сторона на суді). Яскравим зразком ділового стилю є „Руська Правда” – кодекс законів Київської Русі, а також різноманітні грамоти, у яких зазвичай закріплювалися господарчі домовленості.

Проте межі між високим, середнім і діловим стилями були умовними: так окремі уривки житійної, релігійної літератури (високий стиль) майже повністю збігаються з відповідними уривками з Іпатіївського літопису (середній стиль).

Староукраїнська літературна мова розвивалася на основі ділового стилю – юридично-ділових документів. Церковнослов’янізми поступово замінювалися руськими словами, одночасно активно запозичувалася й іншомовна лексика, зокрема чеська і польська, через яку входили німецькі слова. У грамотах Х–ХІІІ ст. спостерігається змішування церковнослов’янських та східно-слов’янських форм одного слова: помощь – помочь, тысяща – тисяча, єзера – озера, рожества – рождества, з’являються багатозначні слова. Так, у грамотах слово боронити поряд із давнім значенням „заважати, чинити перепони” і „захищати” вживається і в значенні „забороняти”. Слово вина зі значенням „провина, звинувачення, пеня” набуває в українських грамотах низки термінологічних значень – „грошовий штраф”, „судова справа”, „оплата за суд”, „позичені гроші, борг”.

Новим етапом у формуванні української літературної мови є початок ХVІІ ст. Саме в цей період, з одного боку, відбувається боротьба за національну, релігійну і культурну самостійність, а з іншого – небачене з часів Київської Русі піднесення національної самосвідомості, розквіт науки, культури, мистецтва. Церковнослов’янська мова чітко протиставляється українській літературній не як її стилістичний варіант, а як окреме явище і використовується лише як мова релігії. Українська літературна мова (за походженням давньоруська) розширює сферу використання та інтенсивно поповнюється народними словами з усіх сфер суспільного життя, побуту, пізнання навколишнього світу (селище, млинар, оугода, податки, учинокъ, держава, пожитокъ, кгвальтовникъ, опікун), що засвідчено мовою творів давньої української літератури Івана Вишенського, Захарії Копистенського, Мелетія Смотрицького, Климентія Зиновіїва. Важливим було те, що ділова мова стає єдиною в Правобережній і Лівобережній Україні. Якщо наприкінці ХVІ ст. було укладено перші граматики і словники старослов’янської мови, то вже в ХVІІ ст. виходять граматики, що пояснювали особливості написання українських слів, зокрема славнозвісна „Грамматіки словенское правилное синтагма” (1619) Мелетія Смотрицького. Викладаючи правила орфографії, М. Смотрицький уперше регулює написання великої літери (на початку віршової строфи, після крапки, у власних назвах, словах на позначення санів, наук, наукових категорій), наголошує на неприпустимості написання хвзамість ф. Автор викладає в граматиці і вчення про вісім традиційних частин мови (имя, местоименіе, глаголь, причадіє, наречіє, предлогъ, союзъ, междометіє) виділяє сім відмінків (именителный, родителный, дателный, винителный, звателный, творителый, сказателный) три числа (единственное, двойственное, множественное). Граматика М. Смотрицького загалом близька до старослов’янських норм, однак все ж відчутний і вплив живої української мови. Граматикою власне староукраїнської мови стала „Граматика словенская” (1643) Івана Ужевича, написана латинською мовою в двох варіантах (обидва варіанти зберігаються в бібліотеках Франції). І. Ужевич дотримується традиційного на той час поділу на вісім частин мови, слідом за М. Смотрицьким виділяє чотири відміни іменників.

Отже, у ХVІІ – першій чверті ХVІІІ ст. староукраїнська літературна мова досягла свого розквіту, зокрема удосконалився її офіційно-діловий стиль. Та після того, як синод 1720 року видав указ про те, що в Києві та Чернігові книжки мають друкуватися тільки такою мовою, яка нічим не відрізняється від московської, над староукраїнською літературною мовою нависла загроза. Наступні синодальні укази 1721 р., 1727 р., 1728 р. все більше і більше обмежували діяльність українських друкарень. Незважаючи на те, що духовне життя в Лівобережній Україні пригнічувалося московською владою, давні традиції місцевого самоуправління, а з ними й офіційно-ділова мова зберігалися ще тривалий час. Документи укладалися типовою староукраїнською мовою з великою кількістю народних елементів. Значну групу вживаних у документах слів становлять назви осіб за посадою (гетман, атаманъ, городовой, бурмистръ, сотникъ, бунчужний, урадникъ, писар, ωбозний), адміністративна лексика (скарга, жалоба, розискъ, допрос, сведетелство, ответчик, документъ, сатисфакция, зълочинца). Чітко виділяється і панівний на той час тип прізвищ на -енко, які найчастіше мали хлопи та дрібна шляхта (Стороженко, Лисенко, Ващенко, Куриленко). Великошляхетські прізвища мали іншу структуру: це були або безсуфіксні іменники (Ширай, Кочубей, Бурляй, Лизогуб, Чурай, Грабянка, Кривоносъ), або прізвища з суфіксами -ский, -ичъ (Скоропадский, Кониский, Конопацкий, Богдановичъ, Войцеховичъ).

Із середини ХVІІІ ст. багата українська культура поступово втрачає підтримку національної інтелігенції, яка переорієнтувалася на російську культуру. Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі за мету повністю нівелювати й український народ, влити його у великоруську націю. Тому українська мова була оголошена провінційною, селянською, а освіта українською мовою не тільки не розвивалася, але і переслідувалася.

На Західній Україні остаточно перемагає унія, а із втратою православ’я цей край фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які боровся протягом століть. Поступово засобом літературного спілкування у Східній Україні стає російська мова, у Західній – польська і латинська, на Закарпатті – латинська й угорська.


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Дата добавления: 2015-10-18; просмотров: 437. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.024 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7