Лекція 4. Загальна анатомія з’єднань кісток (Artrologia).

План лекції.

 

1.Морфофункціональна характеристика неперервних з’єднань кісток.

2.Морфофункціональна характеристика напівперервних з’єднань кісток.

 

3.Морфофункціональна характеристика перервних з’єднань кісток.

4.Класифікація суглобів.

 

Кістки в організмі людини зв’язані між собою в єдине ціле. Характер їх з’єднання визначається функціональними вимогами: у деяких частинах скелета рухи між кістками виражені більше, в інших – менше.

 

За розвитком, будовою та функцією з’єднання кісток поділяються на неперервні (синартрози, synarthrosis), напівперервні (симфізи, symfhysis) та перервні (суглоби, diartrosis).

 

Неперервні з’єднання –це з’єднання кісток,між якими немає перерви,відсутня порожнина між кістками, кістки з’єднані між собою прошарком тканини. В залежності від типу тканини між кістками, що з’єднуються, розрізняють з’єднання кісток за допомогою з’єднувальної тканини – синдесмози), хрящової – синхондрози, та кісткової – синостози.

 

Синдесмози поділяються на фіброзні(якщо в з’єднувальній тканиніпереважають колагенові волокна) та еластичні (якщо в з’єднувальній тканині переважають еластичні волокна). Фіброзні з’єднання кісток в залежності від розміра та характера прошарка можуть бути або у вигляді зв’язок (з’єднання відростків хребців), або у вигляді міжкісткових перетинок (між кістками передпліччя, гомілки), або у вигляді швів (тонкий прошарок 2-3 мм між кістками). Шви розрізняють зубчасті (тім’яна та потилична кістки), лускаті (між висковою та тім’яною кістками) та плоскі (між кістками лицевого черепа). До неперервних з’єднань еластичного типа відносяться жовті зв’язки між дугами хребців.

 

Синхондрози –неперервні з’єднання кісток за допомогою хрящовоїтканини; розмах та діапазон рухів при синхондрозах невеликі, залежать від величини хрящового прошарка – чим він товщий, тим рухливість більша. В залежності від будови хряща синхондрози поділяють на з’єднання за допо-могою волокнистого хряща (між тілами хребців) та з’єднання за допомогою гіалінового хряща (між I ребром та грудиною, між діафізом та епіфізом кістки). Синхондрози можуть бути тимчасовими (між крижем та куприком), вони з віком заміюються синостозами, та постійними (між пірамідою вискової кістки та потиличною кісткою), які існують на протязі всього життя. Гіалінові з’єднання більш пружні, але вони також більш ламкі.

 

Синостози -неперервні з’єднання кісток за допомогою кісткової ткани-ни, розвиваються внаслідок заміни з’єднувальної тканини кістковою; до них відносяться окостеніння епіфізарних хрящів, швів між кістками черепа та ін.

Неперервні з’єднання кісток (крім синостозів) рухомі.

 

Напівперервні з’єднання кісток,або симфізи,характеризуютьсянаявністю невеликої полості, щілиноподібної порожнини в тканині, що

 

з’єднує кістки (лобковий симфіз, симфіз ручки грудини, міжхребцеві симфізи), ця порожнина заповнена рідиною.

 

Перервні з’єднання кісток,або суглоби,є рухомими,найпоширенішими з’єднаннями кісток. Суглоби допомагають зберегти положення тіла та його частин в просторі, сприяють переміщенню частин тіла відносно одна одної, приймають участь в переміщеннях тіла в просторі. Кожний суглоб складається з суглобових поверхней кісток, що з’єднуються, суглобової капсули та суглобової порожнини. Суглобові поверхні кісток, що з’єднуються, вкриті гіаліновим хрящем, рідкіше волокнистим, який внаслідок своєї гладенької поверхні полегшує ковзання суглобових поверхней, зменшуючи їх тертя одна об одну, захищає суглобові поверхні від руйнування. Суглобові поверхні кісток, що з’єднуються, відповідні (конгруентні) одна одній – якщо одна поверхня ввігнута, то інша випукла; якщо цього немає, з’являються додаткові утворення, які збільшують конгруентність. Суглобова капсула герметично вкриває суглобову порожнину, приростаючи до кісток, що з’єднуються, по краях їх суглобових поверхней. Вона складається з зовнішньої фіброзної мембрани та внутрішньої синовіальної. Синовіальна мембрана зі сторони суглобової порожнини вкрита шаром ендотеліальних клітин, які виділяють у суглобову порожнину синовіальну рідину, що зменшує тертя суглобових поверхней, пом’якшує поштовхи. Суглобова порожнина являє собою герметичний щілиноподібний простір, обмежений суглобовими поверхнями

 

та синовіальною мембраною, заповнений синовіальною рідиною, яка також виконує трофічну функцію, приймаючи участь в живленні гіалінового хряща.

 

В деяких суглобах зустрічаються додаткові утворення (диски, меніски, зв’язки та ін.), які покращують відповідність суглобових поверхней, збільшують рухливість у суглобах, сприяють рівномірному розподілу тиску однієї кістки на іншу, зміцнюють суглобову капсулу. Диски – суцільні хрящові утвори (висково-нижньощелепний суглоб), меніски – несуцільні, вигнуті у формі півмісяця хрящові утвори (колінний суглоб), суглобові губи

 

– хрящові ободи, оточують суглобову поверхню (біля суглобового заглиблення лопатки), зв’язки – пучки з’єднувальної тканини від однієї кістки до іншої, вони можуть бути внутрішньосуглобовими або позасуглобовими.

 

Класифікація суглобів проводиться за кількістю суглобовихповерхней, за їх формою та функцією суглоба.

 

За кількістю суглобових поверхней розрізняють прості,складні,

 

комплексні, комбіновані. Прості суглоби складаються з двох суглобових поверхней (міжфалангові суглоби). У складних суглобах більше двох суглобових поверхней, є декілька простих з’єднань, в яких рухи можуть відбуватися окремо (ліктьовий суглоб). До комплексних суглобів відносяться суглоби, які поділяються на камери або повністю хрящевим диском (висково-нижньощелеповий суглоб), або неповністю меніском (колінний суглоб).

 

Окрему групу представляють комбіновані суглоби, які складаються з декількох розташованих окремо суглобів, але функціонують вони разом (проксимальний та дистальний променеволіктьові суглоби, обидва висково-нижньощелепні суглоби).

 

Класифікація за формою суглобових поверхней та функцією суглоба базується на знанні, що форма суглобових поверхней визначає кількість осей, навкруги яких здійснюються рухи в суглобі, тобто функцію суглоба. Згідно цьому розрізняють одноосні суглоби, рухи в яких здійснюються навкруги однієї осі обертання, двоосні, рухи в яких здійснюються навкруги двох осей обертання, та багатоосні, рухи в яких здійснюються навкруги багатьох осей, відповідних радіусам кулі, але на практиці виділяють три взаємоперпендику-лярні осі обертання. Віссю обертання зветься уявна лінія, що проходить через через центр суглоба і навкруги якої кістки обертаються одна відносно іншої. Рухи в суглобах відбуваються перпендикулярно осі обертання та розглядаються, виходячи з анатомічного положення тіла. Навкруги фронтальної осі можливі згинання та розгинання в області кінцівок, нахили уперед та назад в області голови та тулуба. Навкруги сагітальної осі можливі рухи від серединної лінії тіла – відведення та приведення в області кінцівок та нахили в сторони в області голови та тулуба. Навкруги вертикальної осі можливі обертання, повороти назовні (супінація) та усередину (пронація) в області кінцівок та повороти на сторони в області голови та шиї (скручування).

 

До одноосних суглобів відносяться:

 

· циліндричні суглоби–це суглоби з циліндричною суглобовоюповерхнею, вертикальною віссю обертання, розташованою паралельною вертикальній осі тіла, у таких суглобах можливе обертання (супінація та пронація) – суглоб між променевою та ліктьовою кістками;

 

· блоковидні суглоби–це суглоби з блоковидною суглобовоюповерхнею, фронтальною віссю обертання, у таких суглобах можливе згинання і розгинання – міжфалангові суглоби;

До двоосних суглобів відносяться:

 

· еліпсоподібні суглоби–це суглоби з еліпсоподібними суглобовимиповерхнями, одна з них ввігнута, інша випукла, можливі рухи навкруги двох горизонтальних вісей – згинання та розгинання навкруги фронтальної та відведення та приведення навкруги сагітальної осі – променевозап’ястний суглоб;

 

· виросткові суглоби–це суглоби з випуклою суглобовою голівкою увигляді виступаючого округлого відростка, який зветься виросток; цьому виросткові на суглобовій поверхні іншої з’єднуваної кістки відповідає западина. У такому суглобі можливі рухи навкруги двох осей – головна вісь обертання фронтальна (згинання та розгинання, нахили уперед та назад), друга вісь може бути або сагітальною (нахили в сторони, атлантопотиличний суглоб), або вертикальною (супінація та пронація, колінний суглоб); таким чином, в атлантопотиличному суглобі можливі нахили уперед та назад,

 

нахили в сторони, у колінному суглобі – згинання та розгинання, супінація та пронація; виросткові суглоби можна розглядати як різновид еліпсоподібних суглобів, як перехідну форму від блоковидних суглобів до еліпсоподібних;

 

· сідлоподібні суглоби–це суглоби з сідлоподібними суглобовимиповерхнями, можливі рухи навкруги двох горизонтальних осей – згинання та розгинання навкруги фронтальної та відведення та приведення навкруги сагітальної осі – зап’ястно-п’ястне з’єднання I пальця.

 

До багатоосних суглобів відносяться:

 

· кулеподібні суглоби–це суглоби,у яких одна голівка випукла,кулеподібної форми, інша – ввігнута, з відповідною формою суглобової западини; можливі рухи навкруги багатьох осей, головними є фронтальна (згинання та розгинання), сагітальна (відведення та приведення), вертикальна (обертання, супінація та пронація); при переході з однієї осі на іншу відбувається коловий рух; приклади – кульшовий, плечовий суглоби;

 

· плоскі суглоби–це суглоби з майже плоскими суглобовимиповерхнями, можливі рухи навкруги багатьох осей – згинання та розгинання, відведення та приведення, супінація та пронація; при переході з однієї осі на іншу відбувається коловий рух, але об’єм рухів невеликий – до них відносяться міжхребцеві з’єднання.

 

ТЕМА 2.2. Анатомія окремих частин скелета.

 

Лекція 5. Скелет голови.

План лекції.

 

1.План будови скелета людини, його функції, значення. 2.Відділи черепа, його функції.

 

3.Кістки мозкового відділа черепа.

4.Кістки лицевого відділа черепа.

 

5.З’єднання кісток черепа.

6.Вікові, статеві та індивідуальні особливості черепа.

 

У скелеті людини розрізняють скелет тулуба, скелет голови, скелет верхньої кінцівки та скелет нижньої кінцівки. У скелеті дорослої людининараховують більше 200 кісток, з них 23 кістки складають череп, 26 – хребетний стовп, 25 – грудну клітку, 64 – скелет верхніх кінцівок, 62 – скелет нижніх кінцівок.

 

Кістковий скелет людини поділяють на осьовий скелет (череп,

 

хребтовий стовп, грудна клітка) і додатковий, до якого відносяться кістки верхньої та нижньої кінцівок. Скелет виконує функції опори, руху, захисту внутрішніх органів, біологічну функцію. Опорна функція скелету полягає в тому, що він підтримує м’які тканини, що кріпляться до нього, утворює стінки порожнин, в яких знаходяться внутрішні органи, надає тілу відповідної форми і положення в просторі. Функція руху зумовлена тим, що кістки скелета грають роль важелів, які приводяться до руху при скорочені прикріплених до них м’язів. Захисна функція здійснюється шляхом утворення кісткових порожнин –утворюючи порожнини (черепу, грудну, тазову та ін.), кістки захищають внутрішні органи від пошкоджень та інших впливів навколишнього середовища. Біологічна функція пов’язана з участю скелета в обміні речовин та з кровотворною функцією кісткового мозку.

 

Скелетом голови є череп (сranium);він вміщує та захищає головниймозок та органи чуття, пов’язані з головним мозком, до нього

 

прикріплюються початкові відділи дихальної та травної систем. Згідно цьому череп поділяється на мозковий череп та лицевий череп. Межа між цими відділами проходить по надорбітальному краю, виличній кістці і лінії до зовнішнього слухового отвору.

 

У мозковому черепі розрізняють склепіння і основу. Мозковий череп складається з восьми кісток – парних і непарних. До парних відносяться вискова (скронева) та тім’яна кістки, до непарних – лобова, потилична, решітчаста, клиноподібна.

 

Лобова кістка утворює передню частину склепіння черепа,складаєтьсяз лобової луски, носової та двох орбітальних частин. Лобова луска розташована майже вертикально, її верхній край з’єднується з тім’яними кістками, нижній – з клиноподібною кісткою. В товщі лобової луски знаходиться повітроносна лобова пазуха. Між двома орбітальними частинами є вирізка, заповнена решітчастою кісткою; орбітальні частини

 

розташовані горизонтально, нижніми ввігнутими поверхнями обернені в очні ямки, верхніми – в порожнину черепа, задні краї з’єднуються з клиноподібною кісткою.

 

Тім’яна кістка утворює верхньобокову частину склепіння черепа,розташована між лобовою та потиличною кістками. Її передній край з’єднується з лобовою кісткою, задній – з потиличною, медіальний – з одноіменною парною кісткою, латеральний – з лускою вискової кістки.

 

Вискова кістка утворює основу та бокову частину склепіння черепа,розташована між тім’яною, клиноподібною та потиличною кістками, обмежує зовнішній слуховий отвір, утворює суглоб з нижньою щелепою (висковонижньощелепний). Вона складається з лускоподібної, барабанної та кам’янистої (піраміда) частин. Лускоподібна частина – бокова частина склепіння черепа, від неї відходить виличний відросток, який з’єднується з виличною кісткою. Барабанна частина утворює передній, нижній та задній краї зовнішнього слухового отвору, продовженням якого є зовнішній слуховий хід, що досягає барабанної порожнини. Кам’яниста частина (піраміда) має форму піраміди, входить до основи черепа, являється кістковим сховищем для органів слуха та визначення положення тіла в просторі (вестибулярний апарат).

 

Клиноподібна кістка утворює центральну частину основи черепа,межуєспереду з лобовою і решітчастою кістками, ззаду – з потиличною. Складається з тіла, малих крил, великих крил, крилоподібних відростків. В тілі кістки є повітроносна порожнина (клиноподібна пазуха), вона поділяється перегородкою на дві половини, які отворами з’єднуються з носовою порожниною. На верхній (мозковій) поверхні тіла кістки по серединній лінії є заглиблення – турецьке сідло, на дні якого у ямці знаходиться гіпофіз, залоза внутрішньої секреції. На передній поверхні тіла, що входить до задньої стінки носової порожнини, є гребінь, який з’єднується спереду з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки. В крилах і відростках є канали, отвори, щілини, через які проходять кровоносні судини, нерви; між малими і великими крилами знаходится верхня очна щілина, яка з’єднує порожнину черепа з очними ямками.

 

Потилична кістка утворює задню та нижню стінки черепа,входить доскладу і склепіння черепа і його основи; складається з чотирьох частин, що обмежують великий потиличний отвір – тіла, потиличної луски, двох латеральних (бічних) частин. Через великий потиличний отвір порожнина черепа з’єднується з хребтовим каналом, через нього проходять спинний мозок, судини, нерви. Тіло кістки знаходиться спереду великого потиличного отвору та з’єднується з клиноподібною кісткою. Потилична луска розташована вверх від великого потиличного отвору, верхній її край з’єднується з тім’яними кістками, нижні – з висковими. Знизу латеральних частини розташовані потиличні виростки для з’єднання з першим хребцем – атлантом.

 

Решітчаста кістка приймає участь в утворенні основи черепа,стінокочних ямок та носової порожнини, складається з решітчастої і перпендикулярної пластинок та решітчастого лабіринта. Решітчаста пластинка замикає вирізку між орбітальними частинами лобової кістки, має багато (30-40) невеликих отворів, через які проходять нюхові нервові волокна, судини. Перпендикулярна пластинка розташована вниз від решітчастої, складає передньоверхній відділ кісткової перегородки носа; знизу до неї прикріплюється леміш, з боків – решітчастий лабіринт. Решітчастий лабіринт складається з великої кількості повітроносних комірок, які з латеральної (очної) сторони закриті тонкою орбітальною пластинкою, а з боку перпендикулярної пластинки (медіальна сторона) утворюють верхню та середню носові раковини.

 

Кістки лицевого черепа утворюють кісткову основу для органів чуття та початкових відділів травної та дихальної систем, що визначає їх будову. До кісток лицевого черепа відносяться парні кістки – верхня щелепа, носова, слізна, вилична, піднебінна, нижня носова раковина, непарні – нижня щелепа, леміш, під’язикова кістка.

 

Верхня щелепа приймає участь в утворенні порожнин для органів чуття(очні ямки та носова порожнина), перегородки між носовою та ротовою порожнинами, в роботі жувального апарата; вона займає середню частину обличчя і складається з тіла та чотирьох відростків- лобового, виличного, альвеолярного, піднебінного. Тіло кістки містить велику повітроносну верхньощелепну пазуху (гайморову), яка широким отвором через середній носовий хід відкривається в носову порожнину. Верхньощелепна, клиноподібна, лобова пазухи та повітроносні комірки решітчастої кістки складають приносові пазухи, вистелені слизовою оболонкою. Лобовий відросток з’єднується з носовою частиною лобової кістки, виличний відросток – з виличною кісткою; альвеолярний відросток розташований по нижньому краю верхньої щелепи, він закінчується альвеолярною дугою, яка має заглиблення – вісім зубних альвеол для верхніх зубів. Піднебінні відростки разом піднебінними кістками замикають знизу носову порожнину і відокремлюють її від ротової порожнини.

 

Носова кістка разом зі своєю парною кісткою утворюють кістковуспинку носа.

 

Слізна кістка з’єднується з лобовим відростком верхньої щелепи,вонаутворює передню частину медіальної стінки очної ямки. На латеральній поверхні слізної кістки є слізна борозна, разом з слізною борозною верхньої щелепи вона утворює ямку слізного мішка.

 

Вилична кістка розташована між верхньою щелепою,лобовою івисковою кістками, з’єднується з виличними відростками скроневої і лобової кісток, з верхньою щелепою та великим крилом клиноподібної кістки.

 

Піднебінна кістка розташована назад від верхньої щелепи,складається здвох пластинок, розташованих під прямим кутом, що доповнюють верхню

 

 

щелепу. Горизонтальна пластинка приймає участь в утворенні кісткового піднебіння, вертикальна – в утворенні латеральної стінки порожнини носа.

 

Нижня носова раковина є самостійною кісткою на відміну від верхньоїта середньої носових раковин, які являються складовими решітчастої кістки; під нижньою носовою раковиною міститься нижній носовий хід, під верхньою – верхній носовий хід, під середньою – середній носовий хід. Нижній носовий хід з’єднується з порожниною очної ямки, середній і верхній носовий ходи з’єднується з повітроносними пазухами клиноподібної, верхньощелепної, решітчастої та лобової кісток.

 

Нижня щелепа є рухомою кісткою черепа,має підковоподібну форму,складається з тіла та двох гілок. Тіло розташовано горизонтально, на верхньому краї тіла є альвеолярна дуга, яка має 16 зубних альвеол. Вертикально вверх від тіла розташовані права та ліва гілки, кожна закінчується двома відростками – вінцевим, до якого прикріплюється скроневий м’яз, і виростковим, який закінчується голівкою нижньої щелепи, що бере участь в утворенні скронево-нижньощелепного суглоба. Судини і нерви заходять в тіло нижньої щелепи через підборідний отвір на її зовнішній поверхні.

 

Леміш –чотирикутна неправильної форми пластинка,входить до складукісткової перегородки носа, її задній край розділяє задні отвори порожнини носа – хоани, які з’єднують порожнину носа з носовою частиною глотки.

 

Під’язикова кістка розташована між нижньою щелепою та гортанню,складається з тіла та двох пар ріжок – великих і малих; вона підвішується до основи черепа двома довгими фіброзними зв’язками, які ідуть від малих ріжків кістки до шилоподібних відростків вискових кісток.

 

З’єднання кісток черепа в основному представлені синдесмозами(швами), але є і діартрози (суглоби). Шви є зубчасті – між лобовою, тім’яними і потиличною кістками, лускаті – між висковою і тім’яною кістками, плоскі – між лицевими кістками, крім з’єднання вискової кістки та нижньої щелепи.

 

Висковонижньощелеповий суглоб –між висковою кісткою та нижньоющелепою – еліпсоподібний, комбінований, простий, малоконгруентний; утворений нижньощелепною ямкою вискової кістки і виростковим відростком нижньої щелепи. Нижня щелепа може рухатись вверх, вниз, вперед, назад, в сторони.

 

Атлантопотиличний суглоб -еліпсоподібний,комбінований,простий;утворений виростками потиличної кістки і суглобовими поверхнями першого шийного хребця – атланта. Можливі рухи невеликої амплітуди вперед і назад навкруги поперечної (фронтальної) осі та нахили голови на сторони навколо сагітальної осі.

 

Атлантоосьовий суглоб –комбінований,складається з одногосереднього суглоба та двох бічних. Середній утворений зубом другого шийного (осьового) хребця та суглобовою поверхнею передньої дуги атланта; це простий суглоб, циліндричний, з однією вертикальною віссю

 

обертання, навкруги якої можливі повороти голови. Правий та лівий бічні суглоби утворені плоскими суглобовими поверхнями першого та другого шийних хребців, рухи в них можливі ті ж самі, що і в середньому суглобі.

 

Вікові, статеві та індивідуальні особливості черепа.З вікомзмінюється відношення черепа до довжини тіла – у новонародженого це співвідношення складає 1/4 частину, у дорослої людини – 1/8; в черепі новонародженого між кістками є прошарок з’єднувальної тканини, і лише після 30 років відбувається окостеніння швів. Збільшення жувальних рухів з віком призводить до утворення кутів між тілом та гілками нижньої щелепи.У жінок об’єм черепа трохи менший, згладжені, не так виражені виступи, нерівності на кістках. Індивідуальні відмінності частіше виявляються у формі черепа; розрізняють три форми черепа: довгий та вузький (довгоголові люди), короткий та широкий (короткоголові), середній за довжиною та шириною (середньоголові).

 

Лекція 6. Скелет тулуба.

 

План лекції.

 

1.Загальний план будови скелета тулуба, його функції, значення. 2.Будова хребта; відділи хребта.

 

3.Будова хребця; особливості будови хребців різних відділів хребта. 4.Будова грудної клітки.

 

5.Анатомічна характеристика грудини.

 

6.Анатомічна характеристика ребер.

 

Скелет тулуба людини складається з хребтового стовпа(хребта)ігрудної клітки.

 

Хребтовий стовп (columna vertebralis)розташований на задній поверхнітулуба, його положення та форма визначаються прямоходінням людини; він є основним жорстким стрижнем, що утримує вагу тіла людини, виконуючи тим самим опорну функцію, захищає органи грудної, брюшної, тазової порожнин та спинний мозок, що знаходиться в спинномозковому каналі, виконуючи захисну функцію, приймає участь в рухах тіла і голови, виконуючи локомоторну функцію, пом’якшує поштовхи під час рухів, виконуючи ресорну функцію. Хребтовий стовп складається з 33-34 окремих кісток – хребців, які послідовно накладаються один на інший. Розрізняють шийний (7хребців), грудний (12хребців), поперековий (5хребців), крижовий (5хребців) та куприковий (4-5хребців) відділи хребта. Хребтовий стовп у сагітальній площині має фізіологічні викривлення вперед (лордози) і назад (кіфози). Розрізняють шийний і поперековий лордози та грудний і крижовий кіфози. Хребтовий стовп рухомий – можливі рухи навколо трьох осей обертання: навколо фронтальної (поперечної) осі відбувається згинання (наклон тулуба вперед) та розгинання (повернення в вихідне положення та наклон тулуба назад), навколо сагітальної осі – нахили на сторони; навколо вертикальної осі – обертання. З віком фізіологічні викривлення зникають; внаслідок зменшення висоти міжхребцевих дисків і хребців та втрати еластичності хребтовий стовп згинається вперед, утворюється грудне викривлення (горб), довжина хребтового стовпа зменшується.

 

Всі хребці, незалежно від відділу хребтового стовпа, мають однакову будову – складаються з тіла, спрямованого вперед, дуги, оберненої назад, та семи відростків. Між тілом хребця і дугою знаходиться хребцевий отвір; хребцеві отвори при розташуванні усіх хребців один над одним утворюють хребтовий канал, в якому міститься спинний мозок. У місці з’єднання тіла хребця і дуги є вирізкі, які при з’єднанні хребців утворюють отвори для проходження спинномозкових нервів. Від дуги хребця відходить сім відростків, до яких кріпляться м’язи. По серединній лінії від дуги відходить назад непарний остистий відросток, в сторони – парні поперечні відростки, вгору і вниз – парні верхні та парні нижні суглобові відростки. Суглобови відростки слугують для утворення між хребцевих суглобів, в яких

 

відбуваються рухи хребців, поперечні та остистий відростки – для прикріплення м’язів та зв’язок.

 

З’єднуються хребці між собою за допомогою міжхребцевих дисків, міжхребцевих симфізів та суглобів. Тіла хребців з’єднуються між собою

 

симфізами. Висота дисків неоднакова – в крижовому та шийному відділах вона більше, в грудному – менша; більша висота диска (по відношенню до тіла хребця) обумовлює більшу рухомість. Кожен диск являє собою пластинку з волокнистого хряща, периферична частина якої складається з концентричних шарів з’єднувальнотканинних волокон. Ці волокна утворюють фіброзне кільце, в середині якого знаходиться драглисте ядро, воно складається з м’якого волокнистого хряща (залишки хорди). Ядро здавлене тілами хребців, що забезпечує пружність з’єднання. Дуги хребців з’єднуються між собою суглобами та з’вязками, які розташовуються і між самими дугами, і між відростками дуг.

 

В різних відділах хребтового стовпа хребці мають різні величину і форму. Форма 1-го та 2-го шийних хребців обумовлена їх участю у рухомому з’єднанні з черепом – перший хребець (атлант) не має тіла, більша частина якого приростає до другого хребця, утворюючи зуб; зуб з’єднується з передньою дугою атланта. У шийних хребців остисті відростки роздвоєні (крім 6-го та 7-го); у 7-го шийного хребця остистий відросток особливо виражений. Взагалі тіло (опірна частина) шийних хребців розвинено мало, тіла хребців збільшуються донизу, зі збільшенням навантаження на них. Найбільших розмірів досягають тіла поперекових хребців. Особливістю грудних хребців є наявність на бічній поверхні тіла реберних ямок для з’єднання з ребрами. Крижові хребці, які мають витримувати вагу голови, тулуба, верхніх кінцівок та з’єднувати цю частину скелета зі скелетом нижніх кінцівок, зростаються після 16-18 років в одну кістку – криж. Куприкові хребці як залишки зниклого хвоста рудиментарні, вони зростаються в одну невелику кістку клиноподібної форми.

 

Грудна клітка (compages toracis)розташована в верхньому відділітулуба, утворює грудну порожнину, де розміщуються внутрішні органи, є опорою для верхніх кінцівок, місцем прикріплення м’язів, приймає участь в дихальних рухах. Грудна клітка утворена ребрами, грудиною, грудними хребцями та їх з’єднаннями.

 

Грудина розташована по передній серединній лінії,до неїприкріплюються ключиці та ребра. Складається грудина з рукоятки, тіла і мечеподібного відростка. Рукоятка знаходиться над тілом грудини, на верхньому краї рукоятки є яремна вирізка, по обидві боки від неї – ключичні вирізки для з’єднання грудини з ключицею. На бокових поверхнях рукоятки і тіла грудини є реберні вирізки для з’єднання грудини з ребрами. Мечеподібний відросток знаходиться під тілом грудини, він може бути різної форми і величини.

 

Ребер на кожній стороні по12,відповідно кількості грудних хребців,своїми задніми кінцями вони з’єднуються з тілами грудних хребців.

 

Передніми кінцями, з грудиною, з’єднується 7 пар ребер – це справжні ребра. Несправжні ребра VIII, IX та X пари з’єднуються з хрящем 7-го ребра і утворюють реберну дугу. Передні кінці ребер ХІ та ХІІ пар лежать вільно в м’язах, вони більш рухливі, це коливні ребра. Кожне ребро являє собою вузьку вигнуту пластинку, яка складається з двох частин – більш довгої кісткової задньої та хрящової передньої. Кісткова частина ребра, реберна кістка, відноситься до плоских кісток, має задній і передній кінці, між ними розташовується тіло ребра; на задньому кінці є головка, за нею звужена частина – шийка ребра.

 

Грудна клітка має два отвори – верхній і нижній. Верхній отвір обмежується першим грудним хребцем, першими ребрами та рукояткою грудини. Через цей отвір проходять стравохід, трахея, великі судини, нерви. Нижній отвір більший, ніж верхній, утворений дванадцятим грудним хребцем, 11-ми та 12-ми ребрами, реберними дугами, мечеподібним відростком. Цей отвір закритий діафрагмою. Проміжки між ребрами заповнені м’язами та зв’язками. У грудній клітці розміщуються життєво важливі органи – серце, легені, стравохід та ін. Форма та розміри грудної клітки є індивідуальними, вони обумовлюються ступенем розвитку м’язів та легенів. Розрізняють три форми грудної клітки – плоску, циліндричну та конічну. У осіб з добре розвиненими м’язами і легенями грудна клітка стає широкою та короткою, вона набуває конічної форми – нижня її частина більша за верхню, ребра мало нахилені, нижній отвір набагато більший за верхній. У осіб з малорозвиненими м’язами і легенями грудна клітка стає вузькою та довгою, набуває плоскої форми – зменшується передньозадній розмір, передня стінка її розташована майже вертикально, ребра дуже нахилені. Циліндрична форма займає проміжне положення між конічною та плоскою. Грудна клітка жінок коротша і вужча в нижній частині, ніж у чоловіків, та більш округла.

 

Вікові особливості грудної клітки пов'язані з рістом та розвитком їїкісткових частин – грудини і ребер; з віком також змінюється форма грудної клітки. Ріст грудної клітки відбувається нерівномірно – найбільш інтенсивно збільшується її середній відділ. Максимальне збільшення розмірів грудної клітки у хлопчиків відмічається і 12-13 років, у дівчаток – на 1-2 роки раніше. Статеві відмінності в формі грудної клітки визначаються приблизно років з 15. Рухомість грудної клітки зростає до 17 років; у дітей рухомість грудної клітки більше виражена під час вдиху, ніж видиху. В похилому віці зі зниженням тонуса м'язів грудної клітки її розміри зменшуються, нахил ребер збільшується, рухомість їх стає меншою в зв'язку з окостенінням реберних хрящів.