Потоках та масивах

Серед специфічних закономірностей, що впливають на розвиток ДП та М, є старіння документів.

Старіння документів - це складний процес, який зале­жить від багатьох факторів і стосується як інформаційної складової документа, так і його фізичної основи.

Старіння фізичної основи документа обумовлене змі­ною з часом властивостей речових матеріалів, використаних при виробництві носія інформації та засобів її документування. Ці зміни відбуваються як внаслідок взаємодії складових елементів основи один з одним, так і внаслідок впливу фак­торів зовнішнього середовища (температури й вологості повітря, ступеня його забруднення домішками газів, наявності спектрів ультрафіолетового та інфрачервоного випроміню­вання, та ін.).

Процес старіння фізичної складової документа є необоротним і належить до нерівномірних процесів, у якому одночасно відбуваються декілька явищ, що можуть накладатися одне на друге. Тому в межах закономірності старіння матеріальної основи документа діє багато феноменологічних законів, наприклад, закон Фур’є про пропорційність теплового потоку градієнту температури, закон Фіка про пропорційність потоку компонента суміші градієнта концентрації, закон про пропорційність швидкості хімічної реакції градієнту хімічного потенціалу. З метою виявлення інтенсивності процесу старіння матеріальних носіїв документованої інформації використовують закон збереження маси, закон збереження енергії, другий закон термодинаміки та ін.

Основна параметрична характеристика фізичного старіння – довговічність матеріальної основи документа, яка залежить від хімічних та фізичних властивостей носія інформації: виду та хімічного складу волокнистих матеріалів, які застосовують при його виготовленні, наявності кислот, солей металів, речовин, якими фарбують, клеять основу та ін. Загальний показник довговічності паперу залежить від таких складових, як кількість целюлози, показник кислотності, ступінь полімеризації, мідне число, опір зламу та розривання. З часом характер поведінки цих складових змінюється.

Процес старіння матеріальної складової документа відбиває закон зниження з часом основних фізико-хімічних параметрів довговічності. Швидкість падіння показника довговічності залежить від умов зберігання документа. Визна­чаючи показник довговічності матеріальної складової документа, слід зважати на параметри, які умовно характеризують склад сировини і технологію виробництва матеріальної основи документа, а також на температуру та відносну вологість повітря у сховищі, освітлення, довжину хвиль спектра випромінювання, зміст шкідливих домішок у повітрі.

Процес старіння інформаційної складової документів обумовлений тим, що документи навіть одного тематичного напряму, різнорідні не тільки за фізичним та інформаційним обсягом, але й за змістовною цінністю та корисністю для споживачів. Тому швидкість і характер їх просування до ко­ристувачів неоднакові. Більшим попитом користуються до­кументи, що містять нову і, як правило, більш актуальну й цінну інформацію. Зі збільшенням "віку" документів попит на них спочатку сягає певного максимуму, а потім поступово зменшується і може навіть зовсім припинитися. Явище зни­жування з часом попиту на документ одержало назву "старін­ня", хоча за думкою багатьох фахівців поняття "старіння" не точно відбиває зміст цього процесу: якщо документ містив об'єктивну істину, то він ніколи не може застаріти.

Найпоширенішим у науковому обігу є визначення, за­пропоноване В.А. Мінкіною: старіння - це об'єктивний про­цес втрати ціннісних властивостей документів з часом у зв'язку з появою у потоці нових документів з більш оригінальною, повною, вірогідною інформацією про об'єкт. Так, за даними бібліотечної статистики близько 62% запитів припа­дає на журнали, "вік" яких не перевищує 1,5 роки, 31% - на журнали "віком" 1,5-5 років, 6% - на журнали віком від 6 до 10 років, 7% - на журнали більш ніж 10-річного віку.

Механізми процесу старіння інформаційної складової документів обумовлені:

• виникненням нових знань про об'єкт завдяки розвитку науки та суспільного знання;

• ущільненням та концентрацією знань про об'єкт вна­слідок того, що відомості з кількох десятків або сотень публікацій узагальнюються у монографії, довіднику, підруч­нику та ін.

• зміною соціальної ситуації, або природних умов існу­вання явищ, що вивчаються;

• зміною стану об'єкта, що описують, або методів його вивчення;

• зниженням для споживача практичної цінності інформації, що міститься в документі, зміною його тезауруса (з цих позицій одна й та ж інформація може бути "застарілою" для однієї особи і актуальною для іншої).

Швидкість старіння різних видів документів у ДП та М неоднакова. Журнальні статті старіють швидше, ніж моно­графії і підручники, патентна документація – ніж звіти про НДР та науково-популярні видання. Але й документи одного виду старіють різними темпами. Так, статті, що взагалі не бу­ли процитовані, - застаріли одразу; статті, що активно циту­ються, старіють значно повільніше, ніж середньоцитовані.

Фахівці розрізняють 4 моделі збереження у часі продук­тивної здатності наукових документів: перша модель — це до­кументи, що слабо відображені в наступних публікаціях, але тривало перебувають в активі наукової дисципліни; друга мо­дель - роботи "класичні" – вони не так швидко стають попу­лярними, але довго використовуються фахівцями; третя мо­дель - геніальні роботи, що випередили свій час і тому набу­ли визнання з запізненням, але надто широкого; четверта мо­дель - роботи, що спочатку були добре сприйняти науковою спільнотою, але потім оцінені як помилкові, внаслідок чого відразу застарівають і не цитуються.

Історія науки свідчить, що її розвиток відбувається не­рівномірно, внаслідок чого деякі галузі випереджають інших у пізнанні закономірностей природи та суспільства. Отже те­мпи старіння інформаційної складової документів у теорети­чних та прикладних науках, у суспільних, природничих та технічних галузях знань різні. Суттєве значення для характе­ристики ДП за ознакою старіння мають темпи розвитку нау­кових напрямів. Так, у галузях науки, які бурхливо розвива­ються (кібернетика, обчислювальна техніка, генна інженерія та ін.) швидкість старіння інформації значно більша, ніж у традиційних галузях науки, що мають "середні" темпи розви­тку.

Хоча старіння інформаційної складової документа має об'єктивний характер, воно не розкриває внутрішнього про­цесу розвитку ДП та М і має здебільшого описовий характер. Так, старіння має значну кореляцію з властивістю успадкову­вання інформації, оскільки у багатьох наукових роботах ви­користовуються не першоджерела, що містять основні ідеї, а вже ті документи, в яких ці ідеї узагальнені, трансформовані, перевірені.

Існує декілька методик оцінювання динаміки старіння. Найпоширеніші - вивчення оборотності документів у фондах бібліотек та органів НТІ, а також аналіз інтенсивності циту­вання конкретних документів. Якщо документ користується попитом протягом тривалого часу, то це значна публікація, яка належить до зразків документальної пам'яті суспільства. Якщо звертання користувачів до документа невелике та коро­ткочасне - це малозначима, "прохідна" робота.

Для вимірювання швидкості старіння інформаційної складової документів американські вчені Р. Бартон і Р. Кеблер у 1960 р. запропонували прийняти показник, названий ними "half-life" – тобто "період напівжиття" документа (впе­рше цей термін запропонував у 1958 р. Дж. Бернал для оцінки швидкості розпаду радіоактивних елементів).

"Період напівжиття"; документів у потоці - це час, протягом якого була опублікована половина всіх документів з певної галузі знань, що використовуються нині фахівцями. Цей період співпадає з часом, протягом якого припинено ко­ристування половиною опублікованих до цього моменту до­кументів з цієї галузі знань. Наприклад, якщо період напів­життя опублікованих документів з фізики триває 4,6 року, це означає, що 50% документів з фізики, що використовуються нині фахівцями, мають "вік" не більше 4,6 року, тобто вийш­ли друком не раніше 1995 р.

За результатами досліджень Р. Бартона і Р. Кеблера ви­значено "періоди напівжиття" опублікованих документів для таких наукових напрямів: біомедицина - 3 роки; металургія –3,9 року; фізика - 4,6 року; соціологія - 5 років; хімія - 8,1 року; математика - 10,5 року; геологія - 11,8 року; географія -16 років.

Методика визначення інтенсивності старіння документів у потоці передбачає такі основні етапи:

• фіксування частоти цитування документів (або звертання до них) за роками їх видання на значному масиві публікацій з певної галузі знань;

• упорядкування частотного ряду цитувань (або звертань) у зворотній хронології років видання документів;

• підраховування загальної суми цитувань (або звертань до документів) і поділення її на два.

Час, на який припадає 50% посилань (або звертань) " це "період напівжиття" документів у потоці. При цьому слід зважати, що визначені таким чином показники швидкості старіння мають лише орієнтувальний характер і належать не окремим документам, а їх цілісним сукупностям — масивам публікацій певної галузі або теми.

По аналогії з "періодом напівжиття" Г.Ф. Гордукалова запропонувала використовувати “ період напівстаріння" - час, протягом якого кількість посилань на документ зменшу­ється удвічі.

Існують й інші показники оцінювання темпів процесу старіння документів. Наприклад, Д. Прайс запропонував ви­користовувати показник вимірювання швидкості старіння, який пізніше одержав назву "індекс Прайса"; - відношення кількості посилань на публікації не більше 5-річної давності до загальної кількості посилань на публікації з певної галузі знань. Аналіз журнальних статей дозволив встановити, що індекс Прайса для статей з фізики дорівнює 60% — 70%; з радіології - 50% - 60%; з соціальних наук - 40% - 45%; з фі­лології менше 10%. Це підтверджує закономірність залежнос­ті темпів старіння від швидкості розвитку певної галузі знан­ня.

Особливості темпів старіння документів різних типів, видів і жанрів відображає розроблена фахівцями зонна модель старіння документів. Залежно від часу використання доку­ментів ця модель передбачає чотири зони:

зона "золотого фонду " - охоплює документи, що прин­ципово не старіють: праці мислителів минулого, історіогра­фічні роботи, архівні документи;

зона документів, які старіють повільно — охоплює до­кументи, період використання яких у суспільстві може трива­ти десять - тридцять років: енциклопедії, довідники, наукові монографії про основи науки, звіти про НДР та дисертації;

зона середніх темпів старіння документів - документи з періодом активного використання у суспільстві (від двох до десяти років): науково-популярні, навчальні, виробничі ви­дання, наукові статті, законодавчі та нормативні документи;

зона активного старіння документів - документи, пері­од активного використання яких у суспільстві триває від од­ного дня до двох років: масово-політичні та рекламні видан­ня, газетні публікації.

У життєвому циклі деяких документів має місце проти­лежне старінню явище: актуалізація - повернення докумен­тів минулих років до активного використання. Це явище є специфічною закономірністю функціонування ДП та М.

Основні причини актуалізації:

• зміна соціальної ситуації, зміна пріоритетів у науці або економіці, виникнення інших нагальних завдань;

• підвищення значущості певної технічної, виробничої або соціальної проблеми;

• зміна оцінки попередніх загальновизнаних концепцій. Актуалізованим може бути окремий документ, сукуп­ність документів певної проблематики, праці одного автора, творчого колективу та ін. Актуалізація проявляється як у пе­ревиданнях, так і в поверненні зі спецхранів ("реабілітації") раніше заборонених документів минулих років, у активному їх цитуванні сучасниками.

Кількісні показники процесу актуалізації документів до цього часу спеціально не вивчались. У новітній історії країни цю функцію виконують національні та інші великі наукові бібліотеки, які створюють списки та бібліографічні посібники видань, що повернулися зі спецхранів у відкриті для користувачів фонди. Ці бібліографічні покажчики відображають ДП та М, що утворюються та функціонують внаслідок дії закономірності актуалізації.