Новітні методи лікування наркозалежності.

Див. 35 питання

 

49 Нормативи показників максимального споживання кисню.
Максимальна вентиляція легень (МВЛ)
МВЛ=1/2ЖЄЛ×35
У чоловіків у віці 20—30 років МВЛ коливається від 100 до 180 (в середньому 140 л/хв), у жінок — від 70 до 120 л/хв.

50 Основні показники для оцінки функцій серцево-судинної системи
Трудова діяльність, супроводжуючись певними затратами енергії, вимагає збільшення інтенсивності окислювальних процесів, що, у свою чергу, відбивається на показниках гемодинаміки, стані серця і кровоносних судин працівника. Саме з кровотоком надходять до всіх органів і тканин працюючого організму необхідні поживні речовини і кисень. Одночасно в кров виділяються з тканин продукти обміну та вуглекислота. Ці процеси складають транспортну функцію крові. Кров виконує також терморегуляторну (підтримання постійної температури тіла), захисну (білі кров’яні тільця поглинають мікроби, що потрапили в організм) і гуморальну (розносить по всьому тілу гормони, які посилюють або послаблюють діяльність різних органів) функції.
Відповідно до важкості роботи та факторів зовнішнього середовища в організмі працівника збільшується кровопотік, мірою якого є хвилинний об’єм крові, тобто кількість крові, яка проходить через систему кровообігу за одну хвилину.
Збільшення хвилинного об’єму крові досягається за рахунок двох механізмів пристосування серцево-судинної системи до умов роботи:

• посилення діяльності серця;
• розширення капілярів.

Діяльність серця посилюється збільшенням частоти скорочень серця за одиницю часу, тобто збільшенням пульсу, а також шляхом збільшення ударного об’єму серця. Ударний об’єм — кількість крові, яка виштовхується в судини за одне скорочення.
У стані спокою частота пульсу у людини становить 60—80 ударів за хвилину, ударний об’єм — 50—80 мл, а хвилинний об’єм крові — 5—6 л.
Під час інтенсивної роботи частота пульсу може зростати до 180—240 ударів за хвилину, ударний об’єм крові — до 100—150 мл, а хвилинний об’єм — до 20—30 л. Доведено, що перевищення частоти пульсу при роботі понад 150—190 ударів за хвилину є малоефективним, оскільки при цьому зменшується ударний об’єм. На частоту пульсу, крім м’язових зусиль, впливають рівень емоційних реакцій, робоча поза, температура навколишнього середовища. Так, у робочій позі стоячи частота пульсу працівника може бути на 10—15 ударів за хвилину більшою, ніж в позі сидячи (80—90 замість 70—75). При температурі 25—30 °С частота пульсу також зростає на 10—15 ударів за хвилину.
При важкій фізичній роботі, особливо в несприятливих умовах теплового перегрівання, частота пульсу у працівника може досягати 150 ударів за хвилину. 140—160 ударів за хвилину може досягати частота пульсу у працівників, які виконують напружену нефізичну роботу.
При вузьколокальних роботах, які виконуються кистю однієї руки, а затрати енергії малі, збільшення частоти пульсу буває дуже незначним. Це зумовлено тим, що в цих умовах не працює більша частина м’язів, а руховий апарат фіксується в певній позі, що зменшує кровопотік.
Дослідженнями також було встановлено, що при сидячій локальній одноманітній роботі пульс у працівників сповільнювався протягом робочої зміни в середньому на 6—12 ударів за хвилину [23]. Причинами цього є монотонія і низький рівень рухової активності. Отже, в різних видах праці спостерігаються як значне збільшення частоти пульсу при важкій роботі, так і сповільнення його у працівників, зайнятих сидячою локальною роботою. Разом з тим, при нефізичній праці для багатьох професій відмічається збільшення частоти пульсу у працівників, зумовлене емоційними факторами. Одночасно зі змінами частоти пульсу спостерігаються зміни ритму скорочень серця.
Показники пульсу залежать від індивідуального фізичного стану працівника, його віку і статі. За одних і тих самих навантажень частота пульсу у жінок в середньому на 10…15 ударів за хвилину більша, ніж у чоловіків. Фізично сильніша людина виконує аналогічну роботу з меншою частотою пульсу, ніж менш працездатна.
При фізичній роботі частота пульсу досить тісно корелює з показником споживання кисню, тобто затратами енергії (табл. 4.3).
ЧАСТОТА ПУЛЬСУ, СПОЖИВАННЯ КИСНЮ І ЗАТРАТИ ЕНЕРГІЇ У ПРОЦЕСІ ПРАЦІ

Частота пульсу, ударів/хв	Валове споживання кисню, мл/хв	Затрати енергії без основного обміну, ккал/хв
90—100	600—800	2—3
100—110	1000—1200	4—5
110—125	1400—1600	6—7
125—160	1800—2200	8—10

Частота пульсу досить адекватно відображає функціональне напруження організму не тільки під час фізичної, а й розумової та сенсорно напруженої праці. За показником «робочого пульсу» роботи поділяються на такі групи:

• дуже легкі — до 80 ударів/хв;
• легкі — 80—100 ударів/хв;
• середньої важкості — 100—120 ударів/хв;
• важкі — 120—140 ударів/хв;
• дуже важкі — 140—160 ударів/хв;
• надзвичайно важкі — 160—180 ударів/хв;
• виснажливі — понад 180 ударів/хв.

На думку багатьох учених-фізіологів, тривалість трудових операцій, які виконуються при частоті пульсу більш ніж 140 ударів за хвилину, не повинна перевищувати 6 годин на тиждень. Середньозмінна частота пульсу у працівників не повинна перевищувати 100 ударів за хвилину.

Аналогічно енергетичній вартості виконуваної роботи можна говорити про її пульсову вартість. Остання виражається сумою скорочень серця зверх рівня спокою за весь період роботи. Фізіологічними дослідженнями встановлено, що при виконанні роботи з кисневим запитом 1—4 л/хв зростання споживання кисню на 30 мл/хв збільшує пульс на один удар. Цілком зрозуміло, що пульсова вартість відбиває реакції організму на всі сторони виконуваної діяльності — обсяг роботи, емоції, зовнішнє середовище і т. ін.
Частоту пульсу під час виконання роботи можна вважати основним показником фізіологічного навантаження та ефективності фізіологічних затрат. Для цього досліджують динаміку частоти пульсу протягом робочої зміни. Якщо одну і ту ж роботу (операцію) робітник виконує з різною частотою пульсу в окремі періоди робочої зміни, то збільшення його свідчить про зниження ефективності фізіологічних затрат і зростання пульсової вартості роботи.
У процесі праці більша частина крові надходить у розширені судини працюючих м’язів. В органах, які не беруть участі в роботі, судини звужуються і кровопостачання зменшується. Так, якщо в стані спокою до скелетних м’язів надходить 25 % крові, то при легкій роботі — 45 %, а при дуже важкій — до 88 %. Кровопостачання серця при важкій роботі збільшується в чотири рази порівняно зі станом спокою.
Збільшення кровопостачання у працюючих м’язах супроводжується не тільки збільшенням кількості розкриття в них капілярів, але і зменшенням протидії руху крові. Проте останнє не повністю відповідає збільшенню кровопотоку, що призводить до підвищення в процесі праці артеріального тиску.
Артеріальний кров’яний тиск характеризується максимальним (систолічним) і мінімальним (діастолічним) тиском. У здорових працездатних людей мінімальний тиск під час роботи мало змінюється — зменшується або збільшується на 5—15 мм рт. ст.
Максимальний тиск підвищується до 150 і навіть 200 мм рт. ст. відповідно до потужності виконуваної роботи.
Різниця між максимальним і мінімальним тиском крові називається пульсовим тиском, а середня арифметична цих двох показників — середнім динамічним тиском. Фізіологічними дослідженнями встановлені такі типи реакцій серцево-судинної системи на навантаження:

• нормотонічний — одночасно зі збільшенням пульсу збільшується пульсовий тиск за рахунок виразного підвищення систолічного і помірного зниження діастолічного артеріального тиску;
• гіпертонічний — різке підвищення (200 мм рт. ст. і більше) систолічного тиску супроводжується значним збільшенням частоти пульсу, незмінністю або підвищенням діастолічного артеріального тиску;
• гіпотонічний (астенічний) — незначне збільшення систолічного артеріального тиску при значному зростанні частоти пульсу. Діастолічний артеріальний тиск підвищується, що зумовлює незмінність, а часто і зменшення пульсового тиску;
• дистонічний — значне зростання систолічного артеріального тиску при зменшенні діастолічного, що зумовлює різке збільшення пульсового тиску;
• ступінчаста реакція — безпосередньо після навантаження систолічний тиск менший, ніж на другій і третій хвилинах від-новлювального періоду, діастолічний тиск знижується, а частота пульсу зростає.

Найбільш сприятливою є нормотонічна реакція організму, за якої відмічається короткий відновлювальний період. Інші типи реакцій свідчать про погіршення функціонального стану серцево-судинної системи і порушення механізму регуляції кровообігу, а відновлювальний період тривалий та сповільнений. Несприятливими реакціями вважають зниження після навантаження систолічного тиску за умови різних варіацій у змінах діастолічного тиску, а також одночасне підвищення систолічного та діастолічного артеріального тиску.
Використовуючи показники артеріального кров’яного тиску, можна обчислити ударний (систолічний) об’єм крові, мл, працівника за формулою Старра:
Vc = 90,97 + 0,54 Pn – 0,57 Pg – 0,61 M,
де Рn — пульсовий тиск, мм рт. ст.; Рg — діастолічний (мінімальний) тиск, мм рт. ст.; М — вік, повних років.
Хвилинний об’єм крові Vхв розраховується як добуток ударного об’єму на частоту пульсу n:
Vхв = Vc n.
Для об’єктивнішої оцінки змін хвилинного об’єму крові працівника під час роботи вираховують так званий належний хвилинний об’єм крові, л:

де m — маса тіла, кг; h — зріст, см; k — коефіцієнт (0,162 для жінок; 0,167 для чоловіків).
Порівняння хвилинного об’єму крові під час роботи з належним дозволяє більш точно оцінити специфіку функціональних змін у серцево-судинній системі працівника, зумовлених дією різних факторів.
Різке зниження діастолічного тиску крові під час роботи або його підвищення і повільне повернення до вихідного рівня характеризується як несприятливий симптом. Свідченням недостат-ності серцево-судинної системи є також повільне відновлення до вихідних значень і систолічного тиску.

51 Основні розділи патології.
Див. 19 питання

52 Особливості підліткового алкоголізму
Схема оцінки тяжкості сп'яніння

– 0,3 ‰ (0,3 г/л) — легка ейфорія і релаксація;

– 0,6 ‰ (0,6 г/л) — легке приголомшення, уповільнені відповіді, змазана мова;

– 0,9 ‰ (0,9 г/л) — порушення самоконтролю, загальмоване мислення;

– 1,2 ‰ (1,2 г/л) — неясна мова, порушення координації.

Підлітковий, або дитячий, алкоголізм, мабуть, один з найстрашніших видів алкоголізму. Ні, його не можна порівняти з алкоголізмом безпробудного п’яниці, якому вистачає чарки для кількагодинного перебування в стані «невагомості». Проте саме він стає причиною перетворення здорової дитини на дегенерата. Для підліткового організму не існує поняття нешкідливого вживання алкоголю. Алкоголь дуже грубо втручається в процес становлення несформованого підліткового організму та завжди якоюсь мірою деформує особистість. А тому будь-яке вживання спиртного в підлітковому віці – зловживання!
На жаль, сьогодні стало великою рідкістю побачити на вулиці компанію молодих людей, що відпочивають в парку, на лавочках, прогулюються містом та не п’ють пиво чи «слабоалкоголку». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я Україна посідає 1! місце за масштабами розвитку підліткового алкоголізму. У рамках дослідження науковці опитали понад 200 тисяч учнів 5-го, 8-го та 10-го класів із 41-ї країни світу. Виявляється, в нашій країні кількість школярів, що вживають алкогольні напої принаймні раз на місяць, сягає 40 відсотків! На другому опинилися молоді ізраїльтяни з 28 відсотками любителів алкогольних напоїв. Третє місце посіла Чехія. Російські школярі та підлітки зайняли 15 сходинку, а замикає список Ісландія та Ірландія.
Уявіть собі: ваша дитина, братик чи сестричка починаючи з 13 років, самі того не розуміючи, отруюють свій несформований організм та назавжди позбавляють себе здорового майбутнього.
З чого починається підлітковий алкоголізм? Найчастіше із сімейних застіль. З'їжджаються гості, всідаються за стіл, накладають у тарілки їжу. Традиційно наливають повні чарки. При цьому ніхто не їсть - чекають першого тосту. І от, нарешті, тост сказаний. Усі відразу випивають. Залпом. До дна. І тільки тоді починають їсти. Потім тости випливають один за одним майже без пауз (между первуй и второй…). Незабаром замість тостів звучать уже просто обривки фраз. У кращому випадку «будемо здорові». Дитина бачить, що все застілля будується навколо пляшки. Створюється відчуття, що взагалі всі зібралися тут не заради спілкування, а тільки заради випивки. Це — ключовий момент. Дитина обов'язково відчує це і запам'ятає. У деяких родинах дітям безтурботно дають пробувати пиво або вино: «Нехай привчається з дитинства, щоб потім не став алкоголіком». Невже так дійсно можна думати?! Де тут хоч якась логіка?! Такими діями «люблячі» батьки привчають дитину до думки, що алкоголь — це смачно, що це дозволено (бо ж батьки самі дають). А потім наступає підлітковий вік. Підлітки завжди наслідують старших, у їхній поведінці обов'язково відображене те, що вони бачили вдома: застілля батьків, алкогольний досвід старших братів та сестер. Вдома вони бачили, що випивається все, що поставлено на стіл. Що пити треба хоробро — великими порціями. Оскільки дорослий організм набагато стійкіший до великих доз алкоголю, аніж дитячий, підліток бачить, що наслідки вживання алкоголю не страшні: веселий настрій, дивакувата поведінка… Тому, на жаль, у своїх компаніях підлітки саме так і п'ють: великими дозами, випиваючи все, що вдалося добути, ніколи нічого не залишаючи на потім. І при мінімумі їжі. Таке пиття призводить до непередбачуваних наслідків: алкогольної інтоксикації, що часто закінчується перебуванням у реанімації та навіть смертю. На жаль, перший сумний досвід вживання алкоголю не відбиває бажання у підлітків продовжувати пити, навпаки стає своєрідним стимулом: «Хіба я слабак?». Він починає пити менше, але не припиняє цього робити.
Підлітковий алкоголізм, за твердженням наркологів, має свою специфіку. Він пов’язаний з особливостями організму підлітка. Це — несформована нервова система, надзвичайно мала кількість ферментів, які розщеплюють алкоголь, гормональні сплески. Все це призводить до того, що під час сп’яніння переважає збудження, додається енергія, діти почуваються впевненими, дорослими. Внаслідок цього часто виникають немотивовані п’яні бійки, ранні сексуальні зв’язки та їх не передбачувані наслідки (ВІЛ/СНІД, венеричні хвороби, вагітність та ін.).
До того ж, вживання алкоголю дуже швидко викликає в несформованому дитячому організмі серйозні захворювання внутрішніх органів (печінки, серця, нирок та ін.), розвивається алкогольна токсична енцефалопатія, тобто, мозок пошкоджується алкоголем і, як наслідок, спостерігається відставання в психічному розвитку, знижується успішність у школі. Причому, мозок реагує на алкоголь дуже швидко, наслідки відчуваються миттєво.
Особливої уваги потребує часте і систематичне вживання молодими людьми пива, що стало останнім часом дуже популярним. Завдяки рекламі, пиво стало для молоді культовим напоєм. Європейські вчені з’ясували, що саме пиво і часте його вживання стають стартовим механізмом для розвитку у людини алкогольної залежності.
Оскільки пиво – це піноутворюючий напій, то всмоктується він у кров швидше, ніж горілка чи вино. І якщо при вживанні горілки пік сп’яніння наступає через 30-40 хвилин, то для любителів пива цей час скорочується до 10-15 хвилин. На пиві підлітки спиваються в чотири рази швидше, ніж на будь-якому іншому напої. Адже кількість спирту в пиві, незважаючи на легкість його смаку, не така вже й мала. До того ж, на рівні психіки закладено, що пиво – це не страшно, це правильно, це не може призвести до якихось наслідків, а тим паче до алкоголізму. Саме тому батьки з раннього віку дозволяють дітям вживати цей напій. Вони звикають до нього дуже швидко і ймовірність стати алкоголіком серед таких дітей зростає у кілька разів. До того ж, при вживанні великої кількості пива (а це відбувається тому, що притупляється відчуття насичення), серце набуває велетенських розмірів („бичаче” або „пивне серце”). Те саме стосується і печінки - для того, щоб знешкодити велику кількість пива, починається її збільшення, розвивається „пивний” гепатит. У чоловіків, які часто вживають цей напій, розвивається гінекомастія (збільшення і запалення молочних залоз), „пивний живіт”, вони не можуть повноцінно жити статевим життям. Тож, шлях до хвороби дуже короткий, а назад – можливий, але проблематичний.
Слабоалкогольні напої у нас чомусь зовсім не визнаються за спиртні і тому вони настійно активно нав’язуються підліткам. Але ж „слабоалкоголка” – це не що інше, як етиловий спирт, змішаний з соком або газованою водою. Тому шкоди він них не менше, аніж від горілки, чи інших «сильноалкогольних» напоїв. Найгірше, що створення образу слабоалкогольного напою формує в голові підлітка (та й зрештою і батьків) ілюзію маленької шкоди, у той час як систематичне вживання таких напоїв призводить до непоправних наслідків і є суттєвим поштовхом для захворювання на алкоголізм.
Масштаби підліткового алкоголізму в Україні вражають. Проте ані батьки, ані «державні мужі», що так піклуються про здоров’я нації, не роблять нічого для того, щоб нові покоління українців були сильними та здоровими. Натомість, попри якісь намагання законодавчо обмежити рекламу пива, сьогодні мало не з кожної вітрини кіоска чи магазину на тебе дивляться щасливі, успішні і красиві футбольні вболівальники та вболівальниці, веселі дружні компанії головним атрибутом яких є ПИВО
Діти народжуються з вадами, хворобами, алергіями та слабким імунітетом.
Статистика показує, що діти, які виховувалися у родинах, що не вживають алкоголь, не вважають вживання пива, вина чи горілки атрибутом дорослого життя. Вони дивляться на своїх однолітків, як на слабких людей, сіру масу, без цілей та бажань, окрім як «попити пива з друзями, випити на дискотеці і т.д.».

53 Оцінка функцій дихальної системи

54 Оцінка функціонального стану нервової системи

55 Патологічний процес, патологічний стан та патогенез.
Патогенез (від грец. páthos — страждання, хвороба і génesis — походження, виникнення) — механізми виникнення і розвитку хвороби і окремих її проявів на різних рівнях організму — від молекулярних порушень до змін в органах і системах; розділ патології, що трактує питання патогенезу.
У той час як етіологія трактує питання, що стосуються причин і умов виникнення хвороби, патогенез включає в себе все, що відбувається після дії причини. Іноді причина, здійснивши акт агресії, зникає (травма, опік, радіація). Тоді чітко видно відмінність між етіологією і патогенезом в тимчасовому аспекті: спочатку етіологія, потім патогенез, спочатку "чому", а потім "як, яким чином". Найчастіше причина продовжує свою дію в процесі розвитку хвороби. Така картина особливо характерна для інфекційних захворювань.
При більшості хвороб існує багато механізмів патогенезу. Наприклад, деякі види раку виникають через послаблення імунної системи (пухлини шкіри і лімфоми після трансплантації — яка вимагає імуносупресії). При багатьох хворобах також часто неспецифічні реакції, тобто незалежні від природи хвороби. Відносно постійні неспецифічні реакції (підвищення температури тіла, посилення утворення гормонів кори надниркових залоз та ін.) сформувалися в процесі еволюції у відповідь на дію різних шкідливих чинників.
Патологі́чний стан — це сукупність патологічних змін в організмі, які виникають внаслідок розвитку патологічного процесу. У вузькому розумінні слова — це стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму (стан після ампутації кінцівок, рубець, втрата зубів тощо).
Патологічний процес і патологічний стан пов'язані між собою.
Можливі наступні варіанти взаємозв'язку цих двох категорій:

1. Патологічний процес без патологічного стану. На початкових етапах дії патогенного фактора патологічний процес може розвиватися, але завдяки захисним компенсаторним реакціям відхилень від норми ще немає.
2. Патологічний процес проявляється патологічними станами. Це найпоширеніший варіант зв'язку.
3. Патологічний стан без патологічного процесу. Патологічний процес уже завершився, а патологічний стан залишається надовго.

Патологічний процес - це послідовність закономірно виникаючих в організмі реакцій у відповідь на ушкоджуючий вплив патогенного фактора.
Патологічний процес поєднує у собі:

• а) процеси руйнування (ушкодження);
• б) захисні компенсаторні реакції, які виникають під дією

патогенного фактора на різних рівнях організації організму.
Патологічний процес і хвороба не тотожні поняття, оскільки, патологічний процес розвивається на різних рівнях організації організму:

• а) молекулярному;
• б) клітинному;
• в) тканинному;
• г) органному;
• д) системному.

Хвороба ж - це стан всього організму. Якщо патологічний процес досягає рівня організму в цілому, тобто порушує його життєдіяльність, то він перетворюється в хворобу.
Тому патологічний процес – це ще не обов’язково хвороба, однак не може бути хвороби без патологічного процесу.
Розрізняють типові патологічні процеси - це процеси, які розвиваються за однаковими законами, незалежно від причини, локалізації, видових і індивідуальних особливостей організму:

• а) запалення;
• б) гарячка;
• в) пухлинний процес;
• г) місцеві розлади кровообігу;
• д) гіпоксія;
• е) голодування.

56 Поділ хвороб за характером. Періоди перебігу хвороб.
Причинами хвороби стають патологічні процеси, викликані патогенним(и) факторами таких груп:

• фізичними факторами (температура, оптичне та іонізуюче випромінювання, механічні фактори — тиск, вібрація, механічні пошкодження тощо)
• хімічними факторами (неорганічними та органічними речовинами тощо);
• біологічними факторами (вірусами, мікроорганізмами, паразитичними червами, комахами та продуктами їх життєдіяльності (токсинами) тощо);
• Психо-соціальними фактори (стрес, психогенна травма тощо).

Класифікація хвороб людини проводиться за такими критеріями:

• за характером перебігу (гострі та хронічні захворювання);
• за рівнем, на якому в організмі виявляються специфічні патологічні зміни при хворобі (молекулярні, хромосомні, клітинні і тканинні, органні, захворювання всього організму);
• за етіологічним фактором (хвороби, викликані механічними, фізичними, хімічними, біологічними або психогенними факторами);
• за способом їхнього лікування (терапевтичні, хірургічні та інші);
• за віковими або статевими відмінностями (гінекологічні, дитячі) тощо.

Найбільш прийнятим вважається нозологічний принцип, тобто така класифікація хвороб, в основу якої покладено угруповання хвороб за родинними ознаками. Необхідно зазначити, що жодна з існуючих класифікацій не є повністю задовільною. Так, при класифікації за нозологічним принципом пневмонію, наприклад, можна віднести до захворювань органів дихання, до інфекційних хвороб і до алергічних станів. Створення сучасної класифікації хвороб представляє найважливішу задачу теоретичної та практичної медицини.

57 Поняття здоров’я та хвороби

Хвороба, або Захворювання — патологічний процес, який проявляється порушеннями морфології (анатомічної, гістологічної будови), обміну речовин чи / та функціонуванням організму (його частин) у людини / тварини. Важливою передумовою профілактики хвороб є здоровий спосіб життя — правильне харчування, мінімальне вживання алкоголю, дотримання правил і норм гігієни, наявність нешкідливих умов на роботі й удома, заняття спортом заради зміцнення здоров'я.

58 Поняття про асиміляцію та дисиміляцію.
Асиміляція,або анаболізм (біол.), властивий всьому живому процес, одна із сторін обміну речовин, А. — утворення складних речовин, складових організм, з простіших (кінець кінцем — з елементів зовнішнього середовища). А. — одна з характернейших властивостей живого. Процес А. забезпечує зростання, розвиток, оновлення організму і накопичення запасів, використовуваних як джерело енергії. Організми з точки зору термодинаміки є відкритими системами, тобто можуть існувати лише при безперервному припливі енергії ззовні. Первинним джерелом енергії для всієї живої природи є сонячне випромінювання. Все різноманіття організмів, що мешкають на Землі, можна розділити на дві основні групи, що відрізняються використанням різних джерел енергії, — автотрофні організми і гетеротрофні організми. Лише перші — це перш за все зелені рослини — здатні безпосередньо використовувати променисту енергію Сонця в процесі фотосинтезу, створюючи органічні сполуки (вуглеводи, амінокислоти, білки і ін.) з неорганічних. Останні живі організми (за винятком деяких мікроорганізмів, здатних добувати енергію за рахунок хімічних реакцій, див.(дивися) Хемосинтез) асимілюють вже готові органічні речовини, використовуючи їх як джерело енергії або пластичного матеріалу для побудови свого тіла. Так, при А. білків їжі гетеротрофами (до яких відносяться тварини) відбувається спочатку розпад білків до амінокислот, тобто втрата ними біологічній індивідуальності, а потім — знову синтез білків, властивих лише даному організму. У живих організмах безперервно відбувається процес оновлення його складових частин завдяки руйнуванню (дисиміляція) і творенню органічних речовин, тобто А. Так, наприклад, повне оновлення білків тіла дорослої людини відбувається приблизно за 2 ¹ / ₂ роки. Інтенсивність А. і її співвідношення із зворотним процесом — дисиміляцією, або катаболізмом, — значно варіюють як в різних організмів, так і протягом життя однієї особини. Найінтенсивніше А. відбувається в періоди зростання: у тварин — у молодому віці, в рослин — протягом вегетаційного періоду.
Дисиміляція (від латів.(латинський) dissimilis — несхожий) в біології, протилежна асиміляція сторона обміну речовин, що полягає в руйнуванні органічних сполук з перетворенням білків, нуклеїнових кислот, жирів, вуглеводів (у тому числі введених в організм з їжею) в прості речовини. Ряд процесів Д. — дихання, бродіння і гліколіз — займає центральне місце в обміні речовин. В результаті цих процесів відбувається звільнення енергії, увязненій в молекулах складних органічних сполук, яка частково трансформується в енергію аденозінфосфорних кислот (переважно АТФ). Основні кінцеві продукти Д. у всіх організмах — вода, вуглекислий газ і аміак. У тварин ці продукти у міру накопичення виділяються назовні. У рослинних організмах Co ₂ частково, а Nh ₃ повністю використовуються для біосинтезу органічних речовин, будучи, т. о., вихідним матеріалом для асиміляції.

59 Поняття про біоритми та десинхроноз
Самопочуття людини багато в чому залежить від того, наскільки режим праці і відпочинку відповідає його індивідуальним біоритмам.
Біоритмами називаються ритми фізіологічних процесів, властиві усім живим організмам. Їхній характер завжди індивідуальний. У залежності від характеру біоритмів людей можна розділити на п'ять біоритмічних типів, чи хронотипів. Це "сови", що пізно лягають спати, найбільш активні в другій половині дня чи ввечері і вночі; "жайворонки" - рано встають, найбільш активні ранком; слабко виражений ранковий тип; "голуби", однаково активні в різний час доби, і слабко виражений вечірній тип.
Розрізняють добові, сезонні, місячні, річні, багаторічні біоритми.
Яке значення мають біоритми для організму?
Без біоритмів неможливо нормальна взаємодія систем організму. Тому по них можна судити про загальний стан організму. Якщо біоритм порушується, виходить, починається патологія.
Велике значення мають сезонні біоритми. Вони визначають залежність захворюваності від часу року. Багато хто з нас, напевно, зауважували, що восени й особливо навесні більш частими стають загострення виразки шлунка, алергії і ревматизму.
Режим праці і відпочинку повинні відповідати хронотипу. "Жайворонкам" не рекомендується працювати у вечірню зміну чи по ночах, тому що може порушитися синхронність дії біоритмів організму. Результат - різке погіршення стану здоров'я. Збій біоритмів може відбутися і коли людина різко змінює режим праці і відпочинку. Наприклад, при переході на позмінну роботу чи роботу повну цілодобову.
Окреме питання - робота в незвичних кліматичних умовах. У пошуках роботи вас може занести в іншу кліматичну зону - можливо, навіть у Заполяр'я чи тропіки. Не можна недооцінювати шкоду від настільки необачних змін. Адже організму доводиться пристосовуватися до незвичного атмосферного тиску, вологості, температури і - саме головне - годинному поясу. Ось тут і підстерігають збої біоритмів.
Яка конкретна шкода приносить порушення синхронності біоритмів?
Насамперед, різко погіршується самопочуття і слабшає імунітет. Дуже часто в людей, що відносяться до ранкових типів, але працюють вночі чи протягом доби, порушується діяльність серцево-судинної системи і терморегуляція. Вони постійно почувають втому, слабість, легкозбуджувані, їх організм не відновлюється під час відпочинку. Крім того, вони частіше, ніж інші, стають "жертвами" загострень хронічних хвороб і простудних захворювань - ОРЗ, грипу, бронхіту. Вчені називають це явище "станом біологічного нездоров'я".
При акліматизації до нових, незвичних екстремальних чи кліматичних умов відбуваються зміни в діяльності серцево-судинної, дихальної, травний систем, терморегуляції. Деякі люди неадекватно сприймають зовнішні явища. Такого ж порушення виникають на початку після переходу на вечірню, нічну, добову і трьохзмінну роботу.
Вплив Місяця на добові біоритми. Як показали спостереження, періодичні процеси в Природі й організмі людини дуже сильно зв'язані згодом звертання Місяця навколо Землі. І в цьому немає нічого дивного. Місяць протягом 29,5 діб робить один оборот біля загального центра ваги (барицентра) Землі і Місяця, що знаходиться усередині Землі ближче до її поверхні. Хоча маса Місяця в 27 мільйонів разів менше маси Сонця, зате вона в 374 рази ближче до Землі і впливає на неї сильніше Сонця. З чого складається вплив Місяця на Землю, а звідси на життєдіяльність організмів, що населяють її?
ПЕРШИЙ ЕФЕКТ впливу Місяця на Землю - гравітаційний. Місяць робить повний оберт навколо Землі за 24 години 50 хвилин. Під дією притягання Місяця тверда поверхня Землі деформується, розтягується в напрямку до Місяця на величину близько 50 сантиметрів у вертикальному напрямку і близько 5 сантиметрів у горизонтальному. Природно, ще сильніше цей вплив позначається на водяній оболонці Землі, викликаючи припливи і відливи. У результаті цього протягом доби через рівні проміжки часу спостерігаються дві повні і дві малі хвилі, приблизно рівні по висоті, а також одна повна й одна мала хвиля, якщо не вважати змішаних. Таким чином, явище припливів і відливів виражається в тім, що в берегових зонах океану вода через кожні 12 годин 25 хвилин починає прибувати, утворити приливну хвилю. Це обурює гравітаційний вплив, природно, позначається на поводженні атмосфери, що, у свою чергу, впливає на багато метеорологічних явищ.
Припливно-відпливні вплив гравітаційного поля Місяця випробують і рідинні середовища нашого організму. Це особливо позначається на розподілі крові в організмі людини. Древня китайська медицина говорить, що 12 органів, зв'язаних з відповідними енергетичними каналами, раз у добу випробують двогодинну приливну хвилю активності, коли стукає пульс цього органу, і протилежну - відливну хвилю, коли орган мінімально зрошується кров'ю.
Десинхроноз (англ. jet lag) — стан людини, що виникає в результаті пересікання декількох часових поясів на реактивному літаку і, таким чином, утворення десинхронізації біологічних ритмів. Десинхроноз також може виникати в результаті праці у різні зміни та переходу на літній або зимовий час.
Після перетину декількох часових поясів порушується синхронізація фізіологічного годинника з часом на місті призначення. При цьому довжина подорожі не має значення — важлива лише кількість перетнутих часових поясів.
Стан десинхрозу може тривати декілька днів. Вважається, що відновлення зі швидкістю 1 день на один часовий пояс на схід та 1 день на 1.5 часових пояси на захід є прийнятним.
Опис стану: Хоча десинхроноз не є хворобою, він таки викликає в людини певний хворобливий стан. Одне дослідження показало, що пасажири, котрі перелітали відстань між Лондоном та Сан-Франциско, перетинаючи вісім-девять часових поясів, «виявляли до певної міри розсіяність, неспроможність ухвалювати рішення та в двічі більшу ймовірність вдаватись до помилок. У них також зменшувалась здатність зосереджуватись та погіршувалась пам'ять». Для виходу з такого стану потрібно близько семи-десяти днів
Слід

• Політ на захід: Намагайтесь взяти квиток на рейс, що відправляється в другій половині дня, щоб прибути до місця призначення в час, коли ви нормально повинні йти спати.
• Політ на схід: Лягайте спати значно швидше за день перед відльотом. Вибирайте той рейс літака, яким ви би прибули у вечірній час.
• Якщо політ нічний, то намагайтесь наступний день залишатись бадьорим і піти спати раніше ввечері.
• Якщо ви перетинаєте більше, ніж шість часових поясів, то, якщо це можливо, заплануйте пересадку на півшляху.
• Після прибуття позаймайтесь помірними фізичними вправами, ходою, бігом підтюпцем чи плаванням, і не наїдайтесь надвечір.
• Якщо ви вживаєте ліки: Перед подорожжю порадьтеся з лікарем стосовно графіку прийняття ліків в новому часовому поясі. Особливу увагу цьому слід приділити діабетикам на інсуліні.
• Не наїдайтесь, починаючи за декілька днів перед подорожжю і під час неї, а також утримуйтесь від важкої їжі декілька днів після прибуття.