Проби і тести для визначення рівня функціонування серцево-судинної системи.

 

64 Психотропні речовини, які використовуються в медицині.
Психотро́пна речовина́ (або психоакти́вна речовина́) — лікарський препарат, який діє на протікання психічних процесів у центральній нервовій системі людини, і таким чином може впливати на її свідомість, настрій тощо. Такі препарати застосовуються переважно у психіатричній практиці при порушеннях психічних функцій та розладах центральної нервової системи хворого. Також психотропні препарати використовуються у хірургії, терапії та інших профілях медицини.
Першим психоактивним препаратом, впровадженим у медичну практику, став аміназин (хлорпромазин). Його знеболюючі та заспокійливі властивості було виявлено анестезіологами на початку 50-х років XX століття. Це дало поштовх до створення великої кількості нових психотропних препаратів та їх активного використовування у психофармакології.

Оскільки ці препарати впливають на психіку та психомоторні процеси, ними іноді зловживають та використовують для досягнення певного психічного стану — надзвичайного збудження, приємної дрімоти тощо. Психотропні препарати, які вживаються без призначення лікарем, є наркотиками та становлять небезпеку для здоров'я, оскільки можуть викликати стан залежності та зруйнувати не лише психіку, але й фізичне здоров'я.
За типом дії на нервову систему психоактивні речовини поділяються на сім категорій:

• нейролептики
• транквілізатори
• седативні засоби
• антидепресанти
• нормотимічні засоби (адаптогени)
• ноотропні засоби
• психостимулятори

Засоби перших трьох груп діють на ЦНС заспокійливо, сповільнюючи або пригнічуючи психічні процеси в ній. Речовини, що належать до останніх чотирьох груп, навпаки, мають тонізуючий ефект, стимулюючи процеси збудження. Нейролептики Нейролептики блокують ретикулярну формацію мозку та пригнічують вищу психічну нервову діяльність, не впливаючи при цьому на свідомість. На відміну від інших заспокійливих препаратів, мають антипсихотичну дію. Використовуються для усунення марення, галюцинацій, почуття страху, агресії, ослаблення психомоторної збудженості. Препарат активно застосовується при лікуванні важких психічних розладів та психопатологій. До нейролептиків відносяться аміназин, тіоридазин та інші похідні фенотіазину, галоперидол, хлорпротиксен та інші. Транквілізатори Транквілізатори діють заспокійливо, усувають емоційне збудження, тривогу, страх, емоційну напруженість. Ці препарати мають сильнішу депримуючу дію на центральну нервову систему (ЦНС), ніж інші психоактивні речовини, але не мають антипсихотичного ефекту. Найвідомішими препаратами з цієї групи є феназепам, мезапам, хлозепід, оксолідин та інші. Седативні засоби Седативні речовини діють заспокійливо на ЦНС, пригнічуючи її функцію та знижуючи процеси збудження. Їх в основному використовують для лікування невротичних розладів. До таких речовин відносять броміди, валеріану та інші. Антидепреса́нти — різні за хімічним складом (трициклічні і моноатомні інгібітори оксидази) і механізмом дії психотропні речовини, що поліпшують настрій, знімають почуття пригніченості, нервову напругу і тривогу, підвищують психічну активність. Антидепресанти підвищують рівень серотоніну у мозку і через те використовуються для лікування психічних розладів, зокрема, депресій та неврозів. Багато препаратів синтетичних антидепресантів мають серйозні побічні ефекти і застосовуються обмежено. Психостимулятори – група різноманітних речовин з однією об’єднуючою ознакою: в результаті їх вживання прискорюється темп мислення (при цьому міркування стає поверхневим, легким, менш обдуманим). Частина препаратів цієї групи має також властивість спотворювати сприйняття оточуючого, тому подібна до галюциногенів. Існують психостимулятори рослинного походження (кока, ефедра, кола), проте у нас вони зустрічаються в основному у вигляді хімічних субстанцій (порошків) або таблеток. Нормотимічні засоби (Адаптогени) – це природні засоби, які стимулюють захисні сили організму людини, пристосовують його до змін погоди, коливань атмосферного тиску, підвищують стійкість до стресів, фізичну й розумову працездатність. Вони м’яко й благотворно діють на центральну нервову систему, активізують обмінні процеси, поліпшують діяльність ендокринної та імунної систем. Особливо вони потрібні у разі перевтоми, після перенесених операцій та хвороб, депресивних станів, метеозалежності. Зазвичай ефект від прийому адаптогенів настає досить швидко – за кілька днів, досягаючи свого максимуму через 15-30 днів. Адаптогени приймають 1-2 рази на день, у першій половині дня. Якщо людина занадто збудлива, то на ніч можна приймати заспокійливі препарати (валеріану, собачу кропиву, м’яту тощо). Людям із підвищеною нервовою збудливістю, гіпертонією, порушенням серцевої діяльності, гострими інфекційними захворюваннями застосовувати адаптогени протипоказано. Лікарі забороняють вдаватися за допомогою до адаптогенів і вагітним та дітям до 14-16 років. Людям літнього віку адаптогени можуть значно підвищити якість життя. Однак, зважаючи на те, що багато хто з них нажив собі букет захворювань, з приводу застосування цих препаратів потрібно порадитися з лікарем. Найпоширеніші рослини адаптогенів: спиртова настоянка женьшеню, елеутерококу,родіоли рожевої та ін.

65 Реоенцефалографія, показники
Реоэнцефалография (РЭГ) - метод диагностики состояния сосудов головного мозга, применяемый чаще всего при головных болях. Позволяет оценить приток и отток крови в сосудах головного мозга.
Каждому отклонению РЭГ свойственен свой тип головной боли и свой метод ее лекарственной терапии. Сделав РЭГ до и после лечения, можно оценить эффективность лечения.
Для выявления сосудистого спазма проводится проба с нитроглицерином. Методика безопасна для пациента, проводится в положении сидя, лежа. Курение не менее чем за 2 часа до процедуры. Процедура проводится после 15-ти минутного отдыха. Отмена всех принимаемых препаратов влияющих на кровообращение за сутки до проведения процедуры.
Показания для проведения РЭГ:

• Головные боли;
• Хроническая цереброваскулярная патология;
• Вегето-сосудистая дистония;
• Атеросклероз;
• Гипертония;
• Острые и хронические нарушения мозгового кровообращения;
• Опухоли мозга;
• Абсцессы мозга;
• Снижение памяти и работоспособности;
• Остеохондроз шейно-грудного отдела;
• Снижение зрения;
• Снижение слуха;
• Черепно-мозговая травма;
• Другие заболевания, приводящие к изменению гемодинамики мозга;
• Объемные образования мозга.

Методика Приборы для записи реоэнцефалограммы — реографы — имеют 2—6 и более каналов и позволяют одновременно записывать реоэнцефалограммы (РЭГ) соответствующего числа сосудистых областей. РЭГ регистрируют путем наложения электродов на поверхность головы. Обычно используют круглые металлические электроды диаметром 5—30 мм (в основном 10-20 мм), укрепляемые на голове с помощью резиновых лент. Для лучшего контакта с кожей и уменьшения ее сопротивления применяют специальные пасты. При наложении электродов на переносье и сосцевидный отросток регистрируют в основном состояние сосудов бассейна внутренней сонной артерии соответствующей стороны головы. Для исследования бассейна позвоночных артерий оптимальным является отведение, при котором один электрод устанавливается на сосцевидный отросток, второй — в области большого затылочного отверстия. Информацию о состоянии гемодинамики в бассейне наружной сонной артерии получают, укрепляя электроды по ходу височной артерии, спереди от слухового прохода и у наружного края надбровной дуги. При анализе РЭГ учитывают их форму и используют цифровые параметры, позволяющие объективно оценивать состояние сосудов. При этом принимают во внимание особенности РЭГ, зависящие от возраста больных. При исследованиях применяют специальные функциональные пробы, которые дают возможность разграничить функциональные и органические изменения. Наиболее часто используют пробу нитроглицерином (в малых дозах, сублингвально), повороты головы, изменения положения тела. Остро возникающие сдвиги артериального давления отражаются на реоэнцефалограмме изменением тонуса и даже уровня пульсового кровенаполнения, что также необходимо учитывать при анализе кривых. Применение Характерные изменения РЭГ наблюдаются при внутричерепной гипертензии; они отражают соответствующие венозные и ликвородинамические нарушения. Обычно трудно поддающаяся объективизации сосудистая дистония проявляется на РЭГ картиной неустойчивого, меняющегося в течение короткого периода времени сосудистого тонуса. Полезную информацию удается получить с помощью РЭГ при острых и хронических сосудистых поражениях — нарушении проходимости магистральных сосудов, острых нарушениях мозгового кровообращения и их последствиях, вертебробазилярной недостаточности. Важной является возможность использования РЭГ для оценки коллатерального кровоснабжения. Наиболее часто метод используется для распознавания атеросклероза мозговых сосудов и оценки степени его выраженности. Важные данные исследование дает при острой черепно-мозговой травме, в частности для выявления субдуральной гематомы, при мигрени, для контроля эффективности проводимого лечения, объективизации действия лекарственных веществ, особенно вазотропного характера, и др. Перспективным является использование полиреографии (многоканальной реографии), расширяющей диагностические возможности метода и позволяющей изучить компенсаторно-приспособительные механизмы реакций при различных острых состояниях...