38 Методи дослідження гостроти слуху.
Опитування хворого. Пацієнта турбує зниження слуху на одне або обидва вуха. Він може погано сприймати гучну мову і краще - тиху; чує неіснуючі шуми - шум працюючого верстата, ліси, дощу (прості слухові галюцинації), а також голоси, звуки музики та ін (складніслухові галюцинації). Важливо уточнити, при якій ситуації у хворого з'являється відчуття шумів - наприклад, в тиші, коли немає відволікаючих моментів, або перед нападом запаморочення; чи мають відчуття постійний або епізодичний характер, ніж супроводжуються, що за ними слід.
Н.С. Благовіщенська, 1981 розділяє шуми на суб'єктивні, які чує тільки хворий, і об'єктивні - їх можна вислухати або почути на відстані. Об'єктивні шуми шиплячі, пульсуючі, що збігаються з пульсом. Нерідко вони мають судинне походження і обумовлені аневризмою. Ці шуми можуть зникати при здавленні судинного пучка на шиї. Крім того, Н.С. Благовіщенська, 1981 описує об'єктивний шум при міоклонічних посмикуваннях м'язів середнього вуха (m. tensor tympani), іннервіруемих V парою ЧН, і м'язи стремечка (VII пара); при міоклонії м'якого піднебіння. Цей шум нагадує тріск коника, хрускіт сухого снігу.
Шуми, Що виникають при ураженні периферичного слухового апарату, інтенсивні, дуже турбують хворих. Іноді є причиною невротичних реакцій. Це відрізняє їх від тих шумів, які бувають при центральному ураженні слуху. Останні майже не турбують хворого, і він, як правило, не фіксує на них увагу.
Шуми можуть спостерігатися при ураженні слухового шляху на якому рівні. Цю особливість редакція сайту пояснює впливом новоутворення на різні ділянки слухового шляху.
Вивчення гостроти слуху (Стану слухової функції). Перевіряється можливість сприйняття хворим шепітної мови з відстані 5-6 метрів. При цьому хворий повинен бути звернений вухом до перевіряючому, протилежне вухо щільно закрита (хворий закриває вухо, натискаючи пальцем на козелок). Умовою для перевірки слуху є тиша в приміщенні. При дослідженні слуху можна використовувати слова, до складу яких входять голосні «о» або приголосні «м», «н», «р», «в»; цифри 33 45 і ін
При зниженні сприйняття шепітної мови робиться відмітка, з якої відстані хворий сприймає шепотную мова, а в тих випадках, коли він її не чує - гучну. Чи може хворий розрізнити цокання годинника у вуха або звук перетираємо між пальцями волосся.
Камертоновие проби:
1) Проба Рінне. Ніжку звучного камертона С128 ставлять спочатку на соскоподібного відросток і після закінчення сприйняття гудіння переносять до зовнішнього слухового проходу. У нормі повітряна провідність в 2 рази довше кісткової. Кісткова ж провідність коливається в широких межах-від 10 до 18 секунд. Можливі помилки досліджує при проведенні камертонових проб - гаситься звук камертона ненавмисним дотиком бранши камертона до вушної раковини, волоссю або пальцях досліджує.
2) Проба Вебера. Ніжку звучного камертона встановлюють на середину тім'я або чола. У здорових людей звук сприймається однаково обома вухами.
3) Проба Швабаха. Порівнюється кісткова провідність лікаря і пацієнта.
Аудіографія: Відноситься до інструментальним методам дослідження слухової функції і дає уявлення про периферичному і центральному порушеннях слуху. Є обов'язковим методом перевірки при цілому ряді захворювань VIII пари.
39 Методи дослідження м’язового тонусу.
Дослідження м'язового тонусу проводиться в умовах повного розслаблення м'язів, краще в горизонтальному положенні досліджуваного, покладеного на жорстку кушетку. Тонус м'язів спини визначається в положенні пацієнта на животі.
Для оцінки м'язового тонусу використовується метод визначення поперечної твердості (резистентності) м'язи і глибини занурення (вдавлення) пальців лікаря в м'яз. Метод орієнтовний, не має чітких критеріїв і відпрацьовується емпірично на здоровій людині.
При дослідженні поперечної твердості м'язи лікар великим і вказівним пальцями захоплює розслаблену м'яз і обережно її стискає, оцінюючи опір стисненню і глибину занурення пальців. У місцях, де захоплення м'язи неможливий, м'яз притискається пальцем до кістки, при цьому також оцінюється як опір, так і глибина занурення пальця в м'яз.
У здорової людини, Що займається помірною фізичною працею, м'язи нормотонічного. М'язи з високою резистентністю визначаються як гіпертонічно, вони щільні, напружені. М'язи з низькою резистентністю оцінюються як гіпотонічно, на дотик вони в'ялі, мляві. М'язи, що втратили опір - атонічние. Відхилення від нормального тонусу може бути генералізованим і локальним.
Інший метод дослідження м'язового тонусу має на меті визначення контрактіль-ного тонусу (тонічного опору), тобто оцінки рефлекторного напруження м'язи, що викликається її розтяганням під час виконання пасивних рухів в кінцівках, тулубі, шиї.
При дослідженні контрактильного тонусу лікар бере дистальну частину кінцівки, що знаходиться в умовах повного розслаблення, і здійснює пасивне згинання та розгинання, оцінюючи при цьому опір м'язів згиначів і розгиначів, функціонально пов'язаних з цим суглобом. Ступінь тонічної опору м'язів також оцінюється орієнтовно на основі клінічного досвіду і досвіду, а також зіставлення тонусу м'язів симетричних відділів кінцівок. Зниження або випадання м'язового тонусу виникає через порушення цілісності рефлекторної дуги при ураженні периферичного рухового нейрона.
М'язова гіпотонія призводить до збільшення обсягу пасивних рухів у суглобах, зниження опору м'язів, розтягування. При м'язової атонії ці ознаки різко виражені аж до повної розпущеності суглоба. Генералізована м'язова гіпотонія спостерігається при прогресуючому атрофічному ураженні м'язової системи - голодування, зневоднення, тяжкі виснажливі захворювання, генералізована форма міопатії, міастенії. Обмежена м'язова гіпотонія (атонія) частіше виявляється на кінцівках, в м'язах плечового і тазового поясу. Причинами можуть бути захворювання центральної і периферичної нервової системи, а також тривале порушення функції суглоба.
Підвищення м'язового тонусу спостерігається у випадках ураження пірамідної і екстрапірамідної системи. М'язовий гіпертонус є одним з провідних симптомів центрального паралічу.
На які види поділяються дистрофії? Дистрофи́я — приставка, означающая затруднение, нарушение, и trophe — питание) — патологический процесс, в результате которого та или иная ткань теряет или накапливает вещества, в норме не характерные для неё (например, антракоз — накопление частичек угля). Дистрофия характеризуется повреждением клеток и межклеточного вещества, в результате чего изменяется функция органа. В основе дистрофии лежит нарушение трофики, то есть комплекса механизмов, обеспечивающих метаболизм и сохранность структуры клеток и тканей. Трофические механизмы делят на клеточные и внеклеточные. осуществляет свойственную ей функцию. Внеклеточные механизмы включают в себя систему транспорта продуктов метаболизма (кровяное и лимфатическое микроциркуляторное русло), систему межклеточных структур мезенхимального происхождения и систему нейроэндокринной регуляции обмена веществ. При нарушении в любом звене механизмов трофики может возникнуть тот или иной вид дистрофии. По виду нарушения обменных процессов
- белковая (диспротеинозы)
- жировая; (липидозы)
- углеводная;
- минеральная;
