Эстетическая концепция ГегеляЧем вызвана реплика Коли? Мог ли возникнуть конфликт? Необходимо акцентировать внимание на возрастных особенностях данного возраста. Для подростков ведущим видом деятельности является общение со сверстниками, в результате чего, возникает необходимость самоутверждения, ради которого они готовы пойти на любой конфликт даже со взрослыми. Ведь уважение сверстников правит ими. В этот период им правит биологическое и социальное. Начинается половое созревание, подростки интересуются противоположным полом, вследствие чего возникает социальное сознание, они расширяют круг общения, тип людей, на которых они ориентируются и т.д. Конфликт мог возникнуть, если бы учитель не знала возрастных особенностей подросткового возраста. Вопрос был вызван, скорее всего, стремлением выделиться среди подростков (кризис подросткового возраста) или возможно интересом к творчеству писателя. Конфликт не мог в данной ситуации возникнуть, так как учитель пояснил всему классу ответ. Конфликт, мог возникнуть в том случае, если бы учитель стал игнорировать вопросы подростка или не дал бы ученику до конца высказаться.
Эстетическая концепция Гегеля
В дальнейшей эволюции философии Гегеля все больше обнаруживаются ее консервативные черты, однако они не мешают развитию главного, рационального. Основа философии Гегеля – объективный идеализм. Для него базой всего существующего является некое безразличное, субъективное духовное начало, которое он называет абсолютной идеей. Она составляет сущность природы, общественной жизни и всех ее проявлений. Эстетическое – это тоже идея на определенном этапе ее развития. До своего отчуждения в природу абсолютная идея развивается в форме чистых логических сущностей. Затем она отдаляет себя в природу, откуда снова возвращается к себе в стихию духовного, уже обогащенная всем предшествующим развитием. На этой ступени развития абсолютная идея реализуется на уровне субъективного, объективного и, наконец, абсолютного духа. Эти три формы конкретного духа составляют сущность не только человеческого сознания, но и различных видов человеческой деятельности и человеческих связей и отношений. Высшим этапом развития идеи является абсолютный дух. Он не имеет иной цели и иной деятельности, кроме как сделать себя своим предметом и выразить для себя свою сущность – это дух свободный, истинно бесконечный, абсолютный дух. Он развивается от внешнего и чувственного созерцания к представлению и от него к мышлению в понятиях. По Гегелю, дух, созерцающий себя в полной свободе, есть искусство. Дух, благоговейно представляющий себя, есть религии. А дух, мыслящий свою сущность в понятиях и познающий ее, есть философия. У искусства, религии и философии в конечном счете одно и то же содержание, разница лишь в форме раскрытия и осознания этого содержания. Искусство является первой и самой несовершенной формой самораскрытия идеи. Таковы основы гегелевской эстетической концепции. Его эстетическая теория не ставит себе целью способствовать художественному творчеству, а стремится лишь познать природу эстетического, познать природу искусства. Гегель в своей концепции трех ступеней развития искусства и возникновения “свободного” искусства применяет для анализа художественной культуры человечества новый метод: он анализирует искусство как диалектически развивающийся процесс. Значение и прогрессивный характер гегелевской эстетической концепции заключается не только в глубоком теоретическом анализе мирового искусства, в широких философских обобщениях художественной практики от древности до начала XIX века, но и в новом подходе к изучению художественной практики. Искусство и вся обширная область эстетического представлены философом в виде диалектического процесса.
23)Соціокультурні чиники формування та розвитку мистецтва модернізму у ХХ ст. Поняття модернізм і авангард. соціокультурні чинники формування та розвитку мистецтва модернізму у 20 ст. поняття «модернызм» і «авангард» Модернізм - (від французського "moderne" - новітній, сучасний). Культура ХХ ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного "Я", втрата індивідуальності. Втрата ідеалів стає результатом сприйняття світу як хаотичного і жахливого у своїй ворожості щодо людини, і у підсумку призводить до нівеляції інтересу щодо предметного світу взагалі. У цьому відношення модернізм - це культура асоціальна. А тому предметний зміст дійсності перетворюється для діячів модернізму в щось несуттєве, другорядне. Це знаходить своє відбиття у виникненні принципу деформації як спільного принципу, характерного для численних художніх течій модернізму. Наприкінці XIX - на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося у геометрично чіткіх лініях споруд, динамічності їхніх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бесарабський). Авангард (фр. avantgarde - передовий загін) - категорія, що означає в сучасній естетики та мистецтвознавстві сукупність всіх строкатих і різноманітних новаторських, революційних, бунтарських рухів і напрямів у мистецтві першої половини ХХ ст., знаменували завершення багатовікового періоду існування класичної європейсько-середземноморської художньої культури і початок її глобального переходу в іншу якість. 24. художня рецепція. Проблеми художньої інтерпретації. Структура художнього спілкування: художник- твір –рецепієнт. 3.1. Концепцию художественного восприятия как творчества утверждал К. Эрберг, который, однако, резко противопоставлял рецепцию процессу создания произведения. «Художественное произведение важно для меня как начало моего творчества, но ничуть не как венец творчества чужого». Важным этапом в разработке художественно-рецепционной проблематики явились труды «харьковской школы» (А. Потебни и его учеников Д. Овсянико-Куликовского, А. Горнфельда, Б. Лезина, А. Харциева и др.). В своей концепции художественного восприятия Потебня исходил из то-го, что читатель способен обогащать смысл произведения творческим его прочтением. Ученый писал, что «слушающий может гораздо лучше гово-рящего понимать то, что скрыто за словом, и читатель может лучше само-го поэта постичь идею его произведения, что сущность, сила такого произведения не в том, что разумел под ним автор, а в том, как оно действует на читателя». Художественная рецепция обусловлена объективными социально-историческими предпосылками и субъективными особенностями читателя. 3.2. Одна из проблем истории культуры — проблема «перевода», т. е. интерпретации публикой новой эпохи ранее созданного произведения. Ранее эстетика предполагала, что восприятие произведения должно быть идентичным у читателей разных времен. Задачу интерпретации традиционно видели в том, чтобы обеспечить постоянное воздействие произведения согласно его абсолютной художественной ценности, независимо от измен-чивости всей исторической ситуации и от исторической изменчивости. Проблемы интерпретации (особенно в соприкосновении с герменевтикой), типология читателя и восприятия, историзм эстетического смысла и т. д. 3.3. Художественное общение предполагает понимание читателем текста. Только понимание обеспечивает возможность передачи авторских мыслей и чувств, их усвоение и присвоение читателем, идейно-художественное воздействие на аудиторию, социально-действенную роль литературы, возможность ее социального функционирования. Структура: 1) наличие коммуникативной цепи, включающей автора литературного произведения, сам литературный текст и получателя сообщения (читателя); Художественное восприятие — это взаимоотношение произведения ис-кусства и реципиента, которое зависит от субъективных особенностей по-следнего и объективных качеств художественного текста, от художествен-ной традиции, а также от общественного мнения и языково-семиотической условности, равно исповедуемой автором и воспринимающим субъектом. Прежде чем воспринять смысл и ценность произведения, реципиент воспринимает его интонационно-эмоциональную сторону. Понимание есть завершающий этап коммуникации, начинающейся с творческого акта, с авторского самовыражения, с запечатления себя в определенном типе деятельности, в высказывании в тексте, которые нацелены на передачу мыслей, чувств, целей, информации от коммуникатора к реципиенту. Осознавая текст, личность включает его в свой внутренний индивидуальный смысловой контекст, сопоставляя и сообразовывая с ним смысловые единицы, и через эти сопоставления интерпретирует текст и выявляет его смысл. Традиционная художественная коммуникация включает в себя ценностно-творческую установку и воздействует на личность.
25) модернізм та масове мистецтво: витоки, типологія та функції масового мистецтва витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли в універсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрями та течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм, а від романтизму - неоромантизм та символізм. На початку ж XX ст. ці напрями та течії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезовані модернізмом на новій основі. Внаслідок такого синтезу визначилась одна з найхарактерніших рис модерністської літератури - принцип поєднання елементів життєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) елементами умовними, символічними. Витоки модернізму: соціальні- розвиток індустріальної цивілізації; конфлікт між особистістью та суспільством. Філософські – песимізм, ірраціоналізм, індивідуалізм, еклектика, відмова від систематичного мислення. Культурні – криза культури, вираження абсурдності буття новими засобами, проголошенн переваги мистецтва над реальністю. Наукові – у природознавстві домінує принцип відносності, компліментарності; плюралістичність, не лінійність картини світу, некласичність бачення світу. Приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.(Умберто Еко, Дж. Джойс- представники). Художня практика постмодернізму є не творення нового світу, але допитливе повторення сучасного неврозу, відтворення хворобливих станів у настільки ж клаптевих, осколкових і розірваних формах. Феномен постмодернізму - це феномен гри, спростування самого себе, парадоксальності. Представнику постмодерністської культури неможливо сказати «я люблю тебе», бо слово «люблю» повторювалося стільки разів, що інтелектуал нової формації, на думку У. Еко, не скаже своїй подрузі просто «люблю», а неодмінно додасть «я люблю тебе, як сказав б...»(додаючи далі фігуру за своїм смаком). Таким чином, здавалося б, постмодернізм виключає можливість вживання всерйоз таких слів, як «душа», «сльоза», «краса», «любов», «добро», - все це в його вустах виглядав би бундючним і старомодним. Постмодернізм сприймає ці слова як досить пошарпані і знаючі про свою вульгарності, з іншого боку, розуміє, що це - граничні поняття, останні залишилися слова, замінити які, по суті, нічим.У роботах американських кінорежисерів К. Тарантіно і В. Аллена вляють собою зразок «інтелектуального» постмодернізму. Розвиток в мистецтві поп-арту.В образотворчому й театральному мистецтві вплив постмодернізму виражається у ліквідації дистанції між акторами (художнім твором) і глядачем, в максимального залучення глядача в концепцію твору, в розмиванні межі між реальністю і вигадкою. У мистецтві постмодерну процвітають різноманітні акції («екшн»): перформанс, хепенінг та ін.Геометричним, з металу, скла і бетону структури «інтернаціонального стилю» відрізняються елегантністю, високим технічним досконалістю, однак, особливо при масовому копіюванні його зразків, ігнорували своєрідність місцевих пейзажів та історичної забудови (напр., безликі паралелепіпеди готелів «Хілтон», однакові в будь-якій точці земної кулі). В формировании массового искусства оказался решающим процесс, связанный с ростом городского населения. Возникают новые, городские по происхождению жанры. Они уже не связаны функционально ни с сезонными сельскими работами, ни с крестьянским бытовым укладом, ни с церковным богослужением, а призваны удовлетворять собственно эстетическую потребность человека. Среди массовых форм искусства преобладают такие, которые ориентируются на отдых, развлечение, занимательное чтение. Размежевание в сфере художественного творчества вызвало и активную "перегруппировку" в художественной публике. 26. постмодернізм як явище культури постіндустріального суспільства другої половини 20 ст. роль естетики і мистецтва постмодернізму у становленні постмодерністської культури. Большинство исследователей постмодернизма склоняются к тому, что постмодернизм возникает сначала в русле художественной культуры (литературы, архитектуры), однако очень скоро распространяется и на другие сферы: философию, политику, религию, науку. Постмодернистская идея демократизации культуры, снижение верховных ценностей, отказ от трансцендентных идеалов, влекущих в свое время творцов модернистского искусства — все это способствовало поиску новых ходов в художественном творчестве и унификации социальных адресатов. Многие черты, присущие постмодернистскому искусству, характеризуют не столько его, сколько выражают общую культурную парадигму современности. Именно в этом ключе следует рассматривать обобщающую классификацию основных характеристик постмодернистского искусства, предложенную американским литературоведом Ихабом Хассаном и выражающую, по его мнению, культурную парадигму современности: 1. неопределенность, открытость, незавершенность; 2. фрагментарность, тяготение к деконструкции, к коллажам, к цитациям; 3. отказ от канонов, от авторитетов, ироничность как форма разрушения; 4. утрата «Я» и глубины, ризома, поверхность, многовариантное толкование; 5. стремление представить непредставимое, интерес к изотерическому, к пограничным ситуациям; 6. обращение к игре, аллегории, диалогу, полилогу; 7. репродуцирование под пародию, травести, пастиш, поскольку все это обогащает область репрезентации; 8. карнавализация, маргинальность, проникновение искусства в жизнь; 9. перформенс, обращение к телесности, материальности; 10. конструктивизм, в котором используются иносказание, фигуральный язык; 11. имманентность (в отличие от модернизма, который стремился к прорыву в трансцендентное, постмодернистские искания направлены на человека, на обнаружение трансцендентного в имманентном) Постмодернистская ситуация вносит новый опыт видения и владения своими и чужими культурными ценностями, стимулирует интеграцию различных культур, способствует выработке целостного воззрения на мир и формированию единой взаимопроникающей и взаимодополняющей культуры человечества. Постмодернизму предшествуют основные философские методы - постструктурализм и деконструкция. Лидер философии постмодернизма Жак Деррида считает деконструкцию способом художественной трансформации философии на основе данных гуманитарных наук, эстетики, искусства. Деконструкция в постмодернизме - определенное заимствование от искусства авангарда. Цель деконструкции в постмодернизме видится в том, чтобы изменить вписаные в систему антропоцентрического гуманизма(человек-центр вселенной) ценности, лишив их научности и эстетической содержательности. Деконструкция должна содержать артефакты, понятные современникам и ожидаемые ними. Различные аспекты эстетики постмодернизма разрабатывали французский структуралист Ц. Тодоров и итальянский семиотик У. Эко. Отказ от эстетически-художественных ценностей, выработанных человечеством на протяжении истории, характерен для эстетики постмодернизма и искусства постмодернизма (нонкласика), для посткультуры в целом - свидетельство становления новых - внедуховных практик, которые культивируют абсурд и безобразное. Правда, в реалиях посткультуры, где безобразное выступает нормой, исследователи склонны находить и разумное начало.
27.зміст і форма твору мистецтва. Художня уява, натхнення та інтуїція у творчому процесі. Суттєве значення у вихованні творчої уяви грає мистецтво. Воно розвиває фантазію і дає великий простір для творчої винахідливості. Інтуїція - це якесь полуінстінктівное свідомість і разом з тим стоїть вище звичайного свідомості, що являє собою по своїй пізнавальній силі по суті надсвідомість. Інтуїція - це здатність осягнення істини шляхом прямого її розсуду без обгрунтування за допомогою доказу. Інтуїція схоплює різноманіття особливостей об'єкта в їх едіноцельності, «заглядаючи» на об'єкт звідкись із «спини» інтелекту або, точніше, з висоти надсвідомості. Це «розумне споглядання», як би пронизує «дрібниці» частковостей і вчепитися в саму суть об'єкта. Навчити людину «робити» відкриття і мислити творчо так само неможливо, як навчити його створювати шедеври мистецтва. Логіка тут так само мало може допомогти, як знання граматичних правил - навчити створювати справді мистецькі вірші. Але інтуїція не щось сверхразумное або нерозумне. У ній не усвідомлюються всі ті ознаки, за якими здійснюється висновок, і ті прийоми, за допомогою яких робиться цей висновок. Вона - це не тільки осягнення істини, а й почуття і розуміння, що це саме істина. Інтуїція - це емоційно насичене розуміння суті проблеми і її рішення, коли вчений вростає в проблему і зливається з нею до такої міри, що вже й уві сні вона переслідує його і владно вимагає відповіді. У інтуїції тісно змикаються мислення, почуття і відчуття. Вона зближує наукове пізнання з художньою творчістю і навпаки. На крилах інтуїції, а не тільки по сходах логіки здійснюються інтелектуальні стрибок від старого знання до нового, відкриття в науці, винаходи в техніці і творення в галузі мистецтва. Інтуїції буває достатньо для розсуду істини, але її недостатньо, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Для цього необхідно доказ. 28.постмодерністська іронія як прояв специфічного постмодерністського світовідчуття. Смислообразуюча роль постмодерністської іронї у художніх творах Іронія є засобом, який втілює постмодерністську недовіру та скептицизм щодо модерністського принципу раціоналізму й логоцентризму, оскільки іронія, особливо в формах пародії та шаржування, передбачає застосування протилежного методу – методу алогічності чи парадоксу. Створюючи свій фрагментарний, децентрований, множинний й постійно мінливий за змістом дискурс, постмодернізм знаходить в феномені іронії адекватний художній засіб, спроможний за своєю специфікою заперечити можливість створення метанарративів та застосування універсальних стратегій модернізму. Прагнення постмодерністської естетики надати Тексту статус однієї з головних категорій, в контексті якої розглядаються не тільки естетичні виміри, але і онтологічні (світ як текст), культурно-історичні (культура як текст, “готовий словник” чи книга), психологічні (свідомий і безсвідомий рівні як текст), на думку дисертаната, також грунтується на виявленні комічного - постмодерністського скепсису.Спираючись на концепції “кінцевого словника” Р.Рорті, “пастішу” Р.Барта, “подвійного кодування” Ж.Дерріда, Ч.Дженкса, Ф.Джеймсона в аналізі творів М.Кагеля, дисертант доводить, що принцип іронії є одним з головних чинників музичної постмодерністської естетики. Визначено, що постмодерністська концепція тексту створює ситуацію, коли стосунки автора з його твором та реципієнтом існують в заданому іронічному контексті, оскільки інтертекстуальна основа тексту припускає обов’язкове урахування іронічного коду.На матеріалі творів М.Кагеля показано, що гетерогенний текст не дається як результат, а створюється в процесі постійного означування і є неможливим без активної співтворчості реципієнта. Текст віддзеркалює іронічне ставлення автора до самої спроможності потенційного реципієнта підключитися до процесу вироблення тексту та відтворити його в новому контексті. Автор припускає, що реципієнт може і не відчути іронічного коду та сприймати увесь твір цілком серьозно, ігноруючи його інтертекстуальну та ігрову основу.Спираючись на теорію деконструкції Ж.Дерріда, дисертант встановлює, що принцип іронії є головним методом у постмодерністській концепції “критичної музики” М.Кагеля. Через метаколажі – опери й твори “інструментального театру” - М.Кагель здійснює іронічну стратегію – пародійну деконструкцію шаблонів свідомості та стереотипів сприйняття по відношенню до “великої” музики, до різних рівнів класичної і серіалістської музики. Постмодернізму передують основні філософські методи — постструктуралізм і деконструкція. Лідер філософії постмодернізму Жак Дерріда (хоча він не визнає поняття "постмодернізм") вважає деконструкцію способом художньої трансформації філософії на основі даних гуманітарних наук, естетики, мистецтва. Дослідники зазначають, що йдеться не стільки про руйнування, скільки про реконструкцію, "ре композицію" заради осягнення того, як була сконструйована певна цілісність [22, с. 17]. Деконструкцію Ж. Дерріда не вважає методом, оскільки кожен її акт — неповторний, одиничний. Суть деконструкції — гра з текстом, "гра тексту проти смислу". Мета гри з текстом — "посттекст", тобто руйнування смислу філософського тексту, творення його невизначеності, що зближує філософію з мистецтвом постмодернізму. Руйнування розглядається як шлях до народження винаходу, причому характерною є відмова від істини, що вбачається своєрідною фікцією. Процес деформації ґрунтується не на розумі, а на інтуїції, мовній грі як самоцінній. Деконструкція вважається основою й умовою віднайдення нової художньої мови та стилів мистецтва, а тому — компетенцією естетики. Для Ж. Дерріда мистецтво, зокрема література, є своєрідним "відходом від світу, але не в інобуття утопії, а в середину, в глибину, в чисту відсутність".Постмодернізм пародійно звертається до спадщини минулих епох, що сприймає як якийсь культурний код. Ця особливість дозволила деяким дослідникам назвати постмодернізм вампіром, що відсмоктує чужу кров, що паразитує мистецтвом. Причому ця думка дивно життєздатна: О.А. Кривцун в "Естетиці" (1998) визначає постмодернізм як "гру посмертних масок", звертання з персонажами постмодернізму, які легко керовані, уподібнює "маніпуляції із трупами" (7;420). У постмодернізмі панує загальне змішання й насмішкуватість. "Ми живемо в епоху, коли всі слова сказані", – так визначив сутність посмодерна С.С. Аверинцев. Будь-яке слово в культурі постмодернізму неминуче виявляється цитатою. Правда, важко погодитися з О.А. Кривцуном, що вважає, що тотальне звертання до цитування – це "ознака епохи, позбавленої власного змісту". Скоріше, нова епоха вбирає в себе всі існуючі змісти, що виникли в культурі минулого, і відкриває їх відносність 29.проблема художньої творчості як феномену соціальних комунікацій. Художній твір як комунікація. Тривалий час науковий пріоритет у дослідженні художньої творчості було закріплено за психологією, що певною мірою обмежувало можливості цілісного вивчення цього явища. Не принижуючи ролі і значення психологічного аналізу художньої творчості, так само, як і інших параметрів її осмислення: етичного та мистецтвознавчого, —, слід визнати, що акцентація на естетичному вимірі відкриває нові зрізи розуміння і особи митця, і етапів творчого процесу, і виявлення специфіки художньо-образного мислення в контексті розвитку конкретних видів мистецтва: архітектури, скульптури, живопису, музики, театру, кінематографії тощо. Розглядаючи художню творчість в контексті загальнотеоретичних проблем естетики, слід враховувати, що характерною ознакою сучасного естетичного знання є тяжіння до «,концептуального плюралізму»,. Це, значною мірою, обумовлює той спектр його проблематики, який вражає своєю різноманітністю і пов'язаний як з питаннями традиційної орієнтації, так і з розробкою нових теоретичних моделей. На цьому шляху відкриваються значні перспективи й для глибокого, всебічного аналізу художньої творчості.
30. етико - комунікативна специфіка реклами. Етичні заборони: поширення реклами на заборонені товари (зброю, наркотики, сексуальні послуги); дискримінація за ознаками походження, соціального, майнового стану, расою, національністю, статтю, мовою, ставленням до релігії, ідеології, місцем проживання, партійністю, професією; спонукання до дій, що можуть завдати шкоди здоров’ю чи життю людей, довкіллю, спричинити злочин; використання прийомів, методів, засобів, що діють на підсвідомість людей; використання державної символіка України та інших країн; рекламування несертифікованих та неліцензованих товарів, що потребують таких документів; використання імені або зображення людини без її згоди; імітація іншої реклами.Етичні обмеження – поширюються на демонстрацію розпивання алкогольних напоїв; показ процесу паління тютюну та тютюнових виробів; створення враження, що вживання певних виробів престижне для досягнення суспільного, спортивного чи особистого успіху або поліпшує фізичний чи психічний стан.Етичні правила для виробників реклами товарів обмеженого користування: не забувати вміщувати попередження про шкоду паління; не рекомендувати ліки, що дозволено продавати лише за рецептом лікаря (психотропні або наркотичні речовини) в немедичних виданнях; не рекламувати методи профілактики, діагностики, лікування, терапевтичні ефекти без дозволу Міністерства охорони здоров’я України; не гарантувати абсолютного ефекту від ліків; не давати надії хворим на невиліковні або важковиліковні хвороби; не рекламувати порнографічні предмети та друковану порнопродукцію; не рекламувати зброю, військову техніку, озброєння; не вживати означальних слів найкращий, тільки, лише, абсолютно, єдиний і под.; не рекламувати нетрадиційні методи лікування без ліцензії-дозволу на діяльність цілителів. Пристойність та непристойність як елемент реклами. Використання спекулятивних тем у рекламі (зелена тема; дитяча тема; жіноча тема; еротична тема); «отруйна реклама» (реклама шкідливих товарів); «порівняльна реклама» (співставлення рекламованого товару).Критерії оманливої реклами: твердження є хибним; твердження частково правдиве, частково хибне; містить недостатньо інформації; загалом правдиве, але доказ хибний; є буквально або технічно правильним, однак створює хибне враження.«Нечесна реклама»: твердження без доказів; твердження, спрямоване на спеціальну аудиторію; таке, що занадто вихваляє. Оманлива реклама: містить неправдивий виклад факту - це повинно бути підтверджено доказом; умисне обходить або приховує важливі факти; обіцяє щось, але без наміру це робити. Етичні заборони в порівняльній рекламі: робити візуальне порівняння рекламованого та конкуруючого об’єктів; називати його виробника або продавця, даючи їм нижчу оцінку; імітувати логотип, текст, зображення іншої продукції; змішувати рекламу з іншими матеріалами (слід оприлюднювати її під рубрикою «Реклама»); використовувати гіпнотичні засоби та прийоми впливу, зомбіювання; заборонено використовувати імідж, ім’я, голос ведучого чи журналіста в комерційній рекламі.Закон України “Про рекламу” як джерело правових норм рекламної діяльності: виклад основних понять у веденні рекламної діяльності; структура і зміст Закону, нові редакції та доповнення до нього. Інші чинні законодавчі документи, що стосуються рекламної діяльності (укази Президента, відкриті листи тощо). Особливості реклами окремих видів товарів: товари, реклама яких спеціально обговорена в Законі “Про рекламу”; алкоголь і тютюн; ліки й наркотики; зброя та військова техніка; фінансові послуги.
|
