Функції філософії.(Світоглядна, методологічна, аксіологічна, праксеологічна).Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє важливу роль у житті суспільства. Це обумовлюється перш за все її особливим предметом, до якого відносяться основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення. 54. Філософія як світоглядний тип знання. Мова науки і мова філософії.
Як форма світогляду філософія відрізняється від інших його типів — міфології та релігії (докладно див. про це у підрозд. 1.2). Вона має спільні риси з наукою: в одних філософських вченнях вони більше виражені, в інших — менше. Водночас філософія як особливе явище духовної культури відрізняється від спеціальних наук.
Спільною з наукою рисою є її пізнавальна установка (прагнення до пізнання істини), теоретична форма знання. Це виявляється в оперуванні загальними поняттями, категоріями, прагненні довести свої положення, раціональну аргументацію, звертанні переважно до розуму, а не до уяви (як міфологія) й не до віри (як релігія).
Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь фрагмент дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як було сказано, розглядає найбільш загальні питання світорозуміння, її предмет — не окремі явища, а світ в цілому (не в розумінні простої суми всіх речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів буття в розвитку).
Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є сам по собі, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивності, а для неї відношення "людина — світ", "суб'єкт — об'єкт" саме й є її головною проблемою.
Філософія ставить і намагається вирішити найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Проте для їх остаточного вирішення ніколи не вистачає емпіричного (досвідного) матеріалу. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення; вона спрямована не тільки на осягнення об'єктивної істини, а й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини найважливіше значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізацій з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняття. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного й життєвого досвіду, позицій різних національних і соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різноманітними формами духовного життя.
Сукупність усіх цих обставин зумовлює те, що у філософії можливі принципово різні позиції, різні, в тому числі й альтернативні, відповіді на докорінні питання світогляду. Це свідчить про те, що їй властивий плюралізм (множинність) учень і типів філософствування. Філософське знання за своєю природою діалогічне, воно потребує повної свободи обговорення питань, вибору позицій. Жодне філософське вчення не повинно претендувати на монопольне володіння істиною й нав'язуватись як загальнообов'язкове.
Важливе питання "Що є істина?" має більш регулятивне значення, бо спрямовує переважно на обговорення, філософський пошук. У конкретних ситуаціях істина має бути встановлена однозначно. При дослідженні "граничних" питань виявляється нескінченність, невичерпність, багатогранність дійсності. Пізнаючи її, розум людини може вдаватися до парадоксів, оскільки звичайні методи верифікації (перевірка досвідом) на цьому рівні узагальнення "не спрацьовують". Питання залишаються, а відповідей немає. Виникає можливість вибору, відмінність і навіть альтернативність позицій.
У процесі історичного розвитку в філософії сформувався ряд її проблем. Це насамперед проблема буття, тобто того, що можна висловити про будь-які речі, явища, систему відношення, процеси лише тому, що вони справді існують, наявні у світі. Відповідно, виникла й така галузь філософської думки, як онтологія (вчення про буття взагалі, про суще). Оскільки ж є різні типи буття — природа, людина, суспільство, то відповідно вирізняють філософію природи (раніше її називали натурфілософією), філософію людини (філософську антропологію), філософію суспільства (філософську соціологію).
Предметом філософського аналізу стали й різні види, аспекти ставлення людини до дійсності: практичний, пізнавальний, ціннісний, зокрема естетичний, морально-етичний. Відповідними філософськими розділами є праксеологія (від грецьк. praxis — діло, діяння), гносеологія (gnosis — знання), аксіологія (axios — цінний, достойний), а також естетика (вчення про прекрасне в житті й мистецтві, про творчість за законами краси), етика (вчення про моральність).
Усі перелічені проблеми групуються навколо центральної, вузлової світоглядної проблеми — "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина — це щось таке, що відрізняється від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона належить. У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Насамперед у тому, що їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб'єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення передусім до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини.
На рівні філософського мислення проблема "людина і світ" постає як питання про відношення свідомості до буття, духу до матерії. В марксистській філософській традиції це питання розглядається насамперед в онтолого-гносеологічному плані: що є первинним й що вторинним, похідним? Чи може людина пізнати світ? (докладно про це див. у підрозд. 1.3).
Але цим питанням проблема "людина і світ" не вичерпується, а альтернативна (антиномія) "матеріалізм — ідеалізм" не має такого абсолютного характеру, який їй іноді приписують. В загальносвітоглядному і смисложиттєвому плані не менше значення, ніж онтолого-гносеологічна, має аксіологічна проблема — проблема цінності, сенсу самої людини і всього, що для неї є значущим. І тут зберігаються протилежності між тими нормами світогляду, які визнають абсолютну цінність людини (й окремої особи), і тими, які такої цінності не визнають або вважають її лише відносною. На відміну від інших антиноміи, між цими протилежними позиціями компроміс неможливий, їх примирення виключається. Людяність і нелюдяність, гуманізм і антигуманізм, моральність і аморальність, у найзагальнішому значенні — добро і зло; тут необхідний однозначний вибір, принцип діалогізму й толерантності стає незастосовним.
Питання виникнення філософії пов'язане зі становленням світогляду, його розвитком та ступенями зрілості. Відомо, що ще в сиву давнину людина почала осмислювати свої дії щодо природи та інших людей, бачила різницю між світом існуючим і бажаним. Люди не хотіли голодувати, помирати, тому й діяли, щоб вижити. Виробляли програми таких дій, які б сприяли їх виживанню, наближенню існуючого світу до бажаного. Та не всі з цих дій були ефективними, не всі вели до успіху. Тому людина почала приписувати природі певні риси, створювати програми, які б запобігли гніву природи, викликали її доброзичливе ставлення до себе. В результаті виникла міфологія. Мова кожної науки служить для комунікації між вченими даній області і для вираження наукових результатів. Поняття конкретних наукових дисциплін в систематичному і точному вигляді представлені в підручниках, що акумулюють в собі всі досягнення даної дисципліни. Освоюючи підручник, майбутній фахівець засвоює погляд на світ своєї науки, її результати і методи.
Необхідність в особливому науковому мовою виникає, оскільки буденний мова не здатний виходити за межі аналізу наявної практики людини. Поняття та визначення науки повинні бути чіткими й однозначними на відміну від нечіткості і полісемантічності обьщенного мови. Мова науки відкриває можливості конструювання та оперування ідеалізованими моделями дійсності.
Мова науки постійно розвивається. Мова сучасної науки істотно відрізняється від природного людського мови. Він містить багато спеціальних термінів, виразів, у ньому широко використовуються засоби формалізації, серед яких центральне місце належить математичної формалізації. Виходячи з потреб науки, створюються різні штучні мови, призначені для вирішення тих чи інших завдань. Всі безліч створених і створюваних штучних формалізованих мов входить у мову науки, утворюючи потужний засіб наукового пізнання.
Особливу увагу аналізу - синтаксичному і семантичному - мови науки приділяв неопозитивізм, згодом - герменевтика. Філософія мови - розділ філософії, предметом якого є вивчення підстав і меж залежності пізнавального процесу від мови.
1. Загальні положення
Філософія мови - одне з найбільш впливових напрямків сучасної західної філософії, в центрі уваги якого уявлення про мову як ключі до розуміння мислення і знання. Попередниками філософсько-лінгвістичного напряму були Аристотель (трактат "Категорії"), І. Кант (розробка категорій розуму), Ж. Ж. Руссо (ідеї про походження писемності), Дж. Мілль (вклад в теорію референції), В. Гумбольдт та інші.
Перехід від філософської класики до періоду філософії мови пов'язаний зі зміною об'єкта дослідження: на місце "ідей" приходять лінгвістичні сутності - пропозиції і терміни. Пізнає суб'єкт часто зсувається на периферію пізнавального процесу або взагалі усувається, і дискурс починає розглядатися як автономний.
У той же час так званий "лінгвістичний поворот" характерний для надзвичайно широкого спектру сучасних ліній розвитку філософії, до нього потрапляють феноменологія і герменевтика, структуралізм і постструктуралізм. Сучасна філософія вважає в принципі проблематичним відволікатися від мовного аспекту філософських проблем. Починаючи з другої половини XX століття, всі основні розділи філософії відчувають як мінімум стилістичне вплив філософсько-лінгвістичних ходів думки.
Таким чином, філософія мови - це не просто окремо взяте напрям філософських досліджень (хоча можливі й більш вузькі визначення, які ототожнюють філософію мови тільки з аналітичної філософією), але і особливий стиль філософського мислення, який пов'язаний з переважним інтересом до питань про способи побудови теорій і з вивченням принципів впорядкованості засобів вираження знань.
55.Філософські категорії, принципи і питання гносеології.
|
