Студопедия — Категорія "Логос" у філософії Геракліта.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Категорія "Логос" у філософії Геракліта.






Гераклі́т Ефе́ський (дав.-гр. Ἡράκλειτος ὁ Ἐφέσιος) — грецький філософ-досократик. Єдиний відомий твір — «Про природу». Автор відомих виразів: «Усе плине, усе змінюється» (дав.-гр. Παντα ρει και ουδεν μενει) [1][2] та «Не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку».

За деякими даними, саме в працях Геракліта вперше фіксується поняття космополіта - громадянина космополії (всесвітнього града, всесвітнього суспільства), громадянина всесвіту.

• Антична філософія в цілому - це грандіозна спроба побудувати раціоналізовану картину світу, з позиції розуму вирішити світоглядні питання. В різноманітних формах давньогрецької філософії існують у зародку всі більш пізні типи світоглядів.

Сила давньогрецьких філософів полягає у тому, що вони плідно сприймали наукові дані афро-азіатських надбань та активно переробляли їх на дедуктивну науку. На цій основі й стало можливим виникнення античної філософії як раціоналізованого світогляду, який шукає субстанційну основу світостворення.

Для античних мислителів світ є важливим, гармонійно упорядкованим, предметно-речовим цілим - Космосом (у пер. з грец - спочатку «порядок», а потім «світопорядок»). Проблема виникнення Космосу тлумачиться як проблема архе - вихідна, стійка, сутнісна, автономна першооснова, з якої породжується предметна багатоманітність.

Виникнувши в Елладі як світогляд промислово-торговельного класу, тобто людей, у яких з'являється вільний час для розмислу, філософія формується і розвивається на фоні виникнення товарно-грошових, речових відносин, міської культури, переходу від авторитарних аристократичних до тиранічних, а через них і до демократичних форм державного устрою, пробудження особистості й особистої ініціативи.

Специфічною рисою античної філософії є відповідність філософського способу мислення філософському способові життя. Тим більше, що своєрідність тієї чи іншої системи пов'язується з особистістю творця. У жодній іншій науці цей персоналістський момент не грає такої ролі: філософія у цьому відношенні схожа на мистецтво.

• Іонійська філософія. Факт зародження філософії в Іонії не викликає подиву, бо в VII-VI ст. до н. е. вона була передовою частиною Егейського світу. Розташована на західному узбережжі Малої Азії, Іонія складається з двадцяти самостійних полісів, основні з яких - Мілет та Ефес. «Іонія, — говорив О. І. Герцен, — початок Греції і кінець Азії». Іонійська філософія - філософія в повному розумінні цього слова, адже вже перші її творці намагалися зрозуміти те чи інше начало як субстанцію. Крім того, її форма, незважаючи на пережитки міфологічної образності, все ж є раціональною, оскільки знаходить своє вираження у судженнях і поняттях

• Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи, була Мілетська школа. Мислителів у першу чергу цікавило питання: «З чого все?» Звідси припущення, що речі виникають внаслідок тих перетворень, які відбуваються з першоречовиною, - згущення, випаровування, розрідження. Визначення води, повітря, апейрона першоосновою - початок субстратного (від лат. substratum - підстилка, речовина) підходу, який пізніше витісняється більш абстрактним субстанційним підходом, де сутнісна першооснова не пов'язується з чимось предметним. Разом з тим першооснова мілетців — не просто відчутні речовини, а існуючий принцип, закон виникнення та зникнення конкретно-чуттєвого розмаїття речей навколишнього світу.

Засновником Мілетської школи вважається Фалес. Він жив наприкінці VII - у першій половині VI ст. до н. е. (бл 625-547 pp. до н. е.). Фалес двічі одержував золоту триногу від дельфійського оракула як наймудріший 5 еллінів. З метою популяризації науки передбачив урожай маслин, взяв у аренду маслобійні, внаслідок чого мав можливість швидко розбагатіти. З цього приводу Арістотель зауважив: «Філософу не важко стати багатим, але не це предмет його інтересів». Розповідають, як одного разу Фалес замислився під час прогулянки, дивлячись за звичкою на зірки, і впав у яму. Одна стара жінка почала сміятися: «Як ти можеш, мудрець, пізнати, що відбувається на небі, якщо не бачиш навіть того, що в тебе під ногами». Гегель, коментуючи цей випадок, говорив, що філософи, у свою чергу, сміються з людей, які, зрозуміло, не можуть упасти в яму, оскільки завжди знаходяться в ній і не звертають своїх поглядів угору. Перебуваючи в Єгипті, Фалес на завдання жерців повинен був виміряти висоту піраміди. У певний час дня, коли довжина тіні дорівнювала зросту людини, він зміряв довжину тіні піраміди, тим самим відповівши на запитання про висоту піраміди. Фалес також ввів календар, визначив протяжність року в 365 днів, розділивши його на 12 місяців.

Як філософ Фалес виступав з позицій стихійного матеріалізму. Першопричиною, на його думку, виступає вода (філософське переосмислення Океану). На воді плаває земля - в цій формі Фалес уявляє субстанційність води, яка буквально перебуває під усім, на ній все плаває. Але це не просто вода, а вода «розумна», божественна. Світ повен богів, але ці боги - сили, що діють у світі, вони також душі як джерела саморуху тіл. Наприклад, магніт має душу, тому що притягує залізо. Сонце та інші небесні тіла живуть завдяки випарам води. Діоген Лаертський так визначив сутність філософії Фалеса: «Початком усього він вважав воду, а світ вважав живим і повним божеств».

У теорії пізнання Фалес усе знання зводить до єдиної основи. Його афоризмом є: «Багатослів'я - зовсім не показник розумної думки». І тому «шукай щось одне мудре, вибирай щось одне добре, саме так ти припиниш пустослів'я базікуватих людей». У цьому полягає його філософський заповіт.

Учнем і послідовником Фалеса був Анаксімандр (бл. 610 - бл. 540 рр. до н. е.). Свій головний твір «Про природу» він написав у середині VI ст. до н. е. Про його життя майже нічого невідомо.

Анаксімандр розширив поняття початку всього існуючого до поняття «архе», тобто до першопричини, субстанції, того, що лежить в основі всього. Таке начало Анаксімандр знайшов в апейроні. Апейрон — це щось нескінченне, безмірне, безмежне. Він вічний і невизначений, оскільки внутрішньо безкрайній. Апейрон - не тільки субстанційний, але й генетичний початок космосу. З нього не лише все в своїй основі складається, але й виникає. Апейрон і для себе все виробляє сам. Перебуваючи в обертовому русі, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації цих головних якостей створюють землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і тепле), вогонь (сухе і гаряче). У результаті взаємодії цих стихій створюються суша, небо, зірки, місяць тощо.

Анаксімандрові належать глибокі здогадки про походження життя. Живе зародилось на межі моря і суші з мулу під дією небесного вогню. Перші живі істоти жили в морі, потім деякі з них вийшли на сушу і скинули з себе луску, ставши земними тваринами. А від них виникла людина.

У поглядах Анаксімандра чітко простежуються діалектичні ідеї, що знайшли вираження у вченні про вічність апейрону, виділення ним протилежностей, створення чотирьох стихій з протилежностей; а сама космогонія - у вченні про походження живого з неживого, людини з тварини -це передбачення еволюційності живої природи.

Як учений, Анаксімандр увів у практику користування сонячним годинником, побудував модель небесної сфери - глобус, накреслив географічну карту. Він займався математикою, дав загальний нарис геометрії.

Учнем і послідовником Анаксімандра виступив Анаксімен (бл. 585 -6л. 525 рр. до н. е.). Як астроном і метеоролог, написав твір «Про природу». Не втримавшись на висоті абстрактного мислення свого вчителя, Анаксімен знайшов першопричину всього сущого в найбільш без'якісній з чотирьох стихій - повітрі, назвавши його безмежним (апейрос). Таким чином, апейрос перетворився з субстанції на її властивість.

У космогонії Анаксімен зводив усі форми природи до повітря; все з нього виникає через розрідження і згущення. Розріджуючись, повітря стає спочатку вогнем, потім ефіром, а після згущення - вітром, хмарами, водою, землею і каменем Розрідження він пов'язував з нагріванням, а згущення -з охолодженням Сонце - це земля, яка розжарилась від свого швидкого руху. Земля і небесні світила «висять» у повітрі, тоді як Земля нерухома -інші світила рухаються повітряними потоками.

Анаксімен відомий своїми науковими здогадками. Наприклад, град утворюється при замерзанні води в хмарах, а якщо до неї домішується повітря - утворюється сніг. Стан погоди він пов'язував з активністю Сонця.

Видатним представником іонійської філософії був Геракліт із Ефеса (бл. 520 - бл. 460 рр. до н. е.). Виходець з роду царів і жерців, свої правничі функції він передав братові. Жив бідно і самотньо, останні роки свого життя провів у хатині в горах

Головний твір Геракліта - «Про природу». Збереглося близько 130 його фрагментів, які зрозуміти нелегко. Вже древні прозвали його «Темним». Після ознайомлення з цією працею Сократ сказав: «Те, що я зрозумів, чудово. Думаю, що таким є і те, чого я не зрозумів». Справді, Геракліт -дуже глибокий мислитель, у той же час аристократ не лише за народженням, але й по духу. Він вважав, «що найдостойніші бажають одного: вічної слави смертним речам». Це ті, яких небагато, і кожен з них дорогий.

Найпочесніше місце у його вченні посідає основа наук - Логос (Вогонь). Він — субстанційно-генетична причина всього існуючого. У філософії Геракліта субстанцією буття виступає Вогонь, оскільки завжди перебуває рівним самому собі, незмінним у всіх перетвореннях, як першопричина, конкретна стихія. Світ - це впорядкований космос, вічний і нескінченний. Він не створений ні богами, ні людьми, а завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає. На основі перетворень вогню будується космологія Геракліта. Всі предмети і явища природи народжуються з вогню і, зникаючи, знову перетворюються на вогонь. «Вогню смерть - повітрю народження, і повітрю смерть - воді народження. Із смерті землі народжується повітря, із смерті повітря — вогонь» тощо.

Усі зміни світостворення у Геракліта відбуваються з певною закономірністю, підкоряючись долі, яка тотожна необхідності. Необхідність — це всезагальний закон Логос. Буквально Логос — це слово, але слово розумне. Разом з тим Логос означає розум, закон, і Геракліт найчастіше вживає його в останньому значенні, вважаючи його об'єктивним законом світостворення. Логос — принцип порядку і міри. Він — той самий вогонь, але є вогнем, що для почуттів, для розуму є Логосом. Усе відбувається згідно з Логосом. У найбільш загальному плані Логос Геракліта є вираженням логічної структури Космосу, логічної структури образу світу, який безпосередньо дано живому спогляданню.

«Вогнелогос» Геракліта притаманний і людині, її душі, яка має два аспекти: речово-матеріальний і психічно-розумний У першому аспекті душа - одна з метаморфоз вогню, вона виникає, випаровуючись з вологи. Душа не тільки волога, адже із збільшенням вологи вона стає гіршою. Душа - єдність протилежностей, бо поєднує в собі вологе і вогняне, які перебувають між собою у прямо пропорційній залежності. У п'яного душа особливо волога, так само як і у хворого і в людини, яка підвладна чуттєвим задоволенням.

У другому аспекті сухий, вогненний компонент душі - це її Логос, який є самозростаючим. Цей суб'єктивний Логос не менш глибокий, безмежний, ніж об'єктивний, тобто Логос, який керує космосом.

«Мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і прислухатися до голосу природи, роблячи вчинки відповідно до неї».

Геракліт

Космогонія Геракліта будується на основі стихійної діалектики. Світ як упорядкована система-Космос створюється на основі всезагальної змінності явищ, загальної мінливості речей. «Все тече, все змінюється, немає нічого нерухомого». Для висловлення цієї думки Геракліт користується образним порівнянням з плинною рікою, потоком. «На того, хто входить в одну і ту ж ріку, течуть все нові й нові води». Рух, за Гераклітом, властивий всьому існуючому. Вся природа, не зупиняючись, змінює свій стан. «В одну і ту ж ріку не можна ввійти двічі... Народження, виникнення ніколи не зупиняється. Сонце — не тільки нове щодня, але вічно і безперервно нове».

Вчення Геракліта про плинність усього тісно пов'язане з його вченням про перехід однієї протилежності в іншу, про «зміну», «обмін» протилежностей. «Холодне теплішає, тепле холоднішає, вологе висихає, сухе зволожується». Обмінюючись між собою, протилежності стають тотожними. «Одне і те ж у нас — живе і мертве, молоде і старе». Твердження Геракліта, що все є обміном протилежностей, доповнюється зазначенням про те, що все проходить через боротьбу. На основі боротьби встановлюється гармонія світу. «В тому, що народжується, - все об'єднується; з того, іцо розходиться, - найпрекрасніша гармонія, і все проходить через боротьбу».

• Таким чином, в іонійській філософії (Мілетська школа і Геракліт) відбувається поєднання філософського і фізичного (природничо-наукового) підходу до пояснення першопричини світу. Представники цієї філософської школи досить чітко здійснюють субстанційний підхід, ототожнюючи, як правило, субстанцію буття з конкретною стихією, явищем природи. Ця стихія певною мірою набуває значення метафори, а в образній формі дає уявлення про першопричину всеіснуючого.

Логос (грец. λόγος) — термін старогрецької філософії, який вживався Гераклітом, Платоном та іншими в значенні закон. У східних філософіях йому аналогічні дао, а також — дгарма. Логос — образ вогню.

В античній філософії Логос — це термін для позначення загального закону основи світу. У стоїків Логос трактувався як світовий розум, якому підкоряються природа і людина, іноді трактувався як «вічний» і «живий» Бог.

ТЕМА 3. СЕРЕДНЬОВIЧНА ФIЛОСОФIЯ

Середньовiчна фiлософiя — етап у розвитку захiдноєвропейської фiлософiї з II по ХV ст.,

головним свiтоглядним принципом в рамках якого був теоцентризм. Основними

завданнями філософії Середніх віків було обґрунтування догматiв Церкви, пояснення

біблійних iстин.

Етапи Середньовiчної фiлософiї:

- патристика (II – IХ ст.);

- схоластика (Х – ХV ст.).

Основні принципи середньовічного світорозуміння:

- теоцентризм — розумiння Бога як джерела, центра i мети усього сущого.

- креацiонiзм — вiра в творення свiту з нiчого Богом;

- есхатологізм — уявлення про кінець світу, кінцеву долю людства та сенс його існування;

- супранатуралiзм — вiра в iснування особливого свiту духовних сутностей, незалежних від

матеріального світу;

- провiденцiалiзм — релiгiйне тлумачення людської iсторiї як здiйснення Божого плану

спасiння людства, як прояв Божественного провидiння.

- сотеріологізм — уявлення про можливість спасіння в релігії вічної і безмертної душі.

Джерела Середньовiчної фiлософiї:

- християнське віровчення;

- філософські системи Платона та Аристотеля;

- містичні вчення неоплатонізму, неопіфагорейців, Філона Олександрійського.

Особливостi Середньовiчної фiлософiї:

- сакралізація — втрата фiлософiєю самостiйного статусу i пiдпорядкування релiгiї;

- традицiоналiзм, опора на авторитети,

- коментаторський i монологiчний характер фiлософствування;

- ірраціональність — наявність нерозв’язних раціональними методами суперечностей;

- визнання віри основним методом пізнання істини.

Представники: Квiнт Тертуллiан, Бернар Клервоський, Аврелiй Августин, Ансельм

Кентерберiйський, Фома Аквiнський, Орiген, Вiльям Оккам, Дунс Скот та iн.

Середньовічна філософія тісно пов'язана з християнством, котре впевнено і активно стверджується в цей період в Європі. Основні принципи християнського віровчення служили одночасно базисними положеннями для філософських міркувань. Залежне становище філософії від релігії яскраво виражало, по-перше, середньовічне уявлення про неї як про «служницю теології» і, по-друге, те місце, що відводилося філософії в середньовічній ієрархії знання. Вищий щабель займала теологія - «наука про Бога», - систематизований виклад, обгрунтування і захист християнського віровчення; за нею йшла філософія, покликана доказами розуму пояснювати догмати віри і поширювати їх у такому вигляді серед віруючих. Нижчий щабель у цій ієрархії займали конкретні науки, «сім вільних мистецтв» (арифметика, геометрія, граматика, музика, риторика, астрономія, діалектика). В уявленнях мислителів середньовічної епохи людина складається з трьох начал: душі, духа і тіла. Найвищою частиною людини є дух, який служить у ній свого роду «іскрою Божою». Він перетворив людину на духовну істоту, котра стала здатною контролювати свою тілесну природу. Філософія середньовіччя досягає розквіту в схоластиці, основна ідея якої -«раціональне» обгрунтування релігійних догм логічними методами і доказами. Сьогодні слово «схоластика» ототожнюється з беззмістовним і безплідним міркуванням, формальним знанням, відірваним від життя.

Ключові слова

теологія, теоцентризм, апологетика, патристика, схоластика, креаціонізм, провіденціалізм, реалізм, номіналізм, одкровення, концептуалізм, універсалії

«Ні про що не можна сказати так точно, щоб зміст не можна було спотворити».

П'єр Абеляр

4.1. ФІЛОСОФСЬКІ ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОЇ АПОЛОГЕТИКИ

 

Тенденція до зближення філософії з релігією проявляється вже в пізній античності. В ряді вчень акцентувалася увага на релігії й містиці як на джерелах істини, а система раціональних доказів відступала на другий план. У боротьбі за своє «місце під сонцем» філософські елементи християнського мислення поступово розвивалися в конфронтації з античною мудрістю. В переплетенні різних вчень і поглядів виступають три основні тенденції, які характеризують ранній період становлення середньовічної філософії.

Повністю заперечуються антична освіченість і філософія, оскільки все істинне і позитивне виходить лише з божественного одкровення.

Антична філософія сприймається як інструмент пізнання Бога (гностицизм).

Відстоюється гармонійне співіснування між «божественною» і «філософською» мудрістю при визнанні первинності «божественного» принципу (апологети, Августин).

На основі цих тенденцій поступово формується середньовічна філософія, яка впродовж тисячі років визначала не тільки світоглядні орієнтації, інтелектуальну атмосферу того часу, але й здійснила величезний вплив на подальший розвиток всієї західноєвропейської культури. Історія датує середньовіччя в Західній Європі V-ХIV століттями. Проте філософія цього періоду почала складатися значно раніше, вже в II-III ст. н. е. її основним ідейним джерелом стала християнська релігія. Раннє християнство виникає не на порожньому місці, а на ґрунті багатьох ідей, течій, культів. Утім, не це визначило його долю, а те нове, що воно дало, той відмінний від суми окремих елементів синтез, який найбільш повно задовольняв запити сучасників, а тому заволодів їхнім розумом і душами.

Образом Ісуса Христа, сина великого всемогутнього Бога, що втілився в сина теслі, а потім пішов на страту заради спасіння людства, християнство відповіло на потребу мас у позитивному ідеалі Воно поставило перед віруючими нову мету, поєднуючи надію на особисте безсмертя з надією на всезагальне спасіння і оновлення в майбутньому «царстві Божому». Християнство обґрунтувало ідею братерства людей, рівних у гріхах і доброчинності, санкціонувало остаточний розрив віруючих з офіційним світом Воно заперечувало як культ язичницьких, античних богів, так і культ імператорів.

У міру погіршення соціально-економічного і політичного становища Римської імперії християнство почало поширюватися серед різних верств населення, приваблювало до себе опозиційні сили. Зміцнювалась церковна організація. Віровчення формувалося за рахунок залучення до нього елементів античної філософії.

У II— III ст. виникає перша християнська богословсько-філософська література. В легендах про мучеників-святих, житіях святих відроджується ідеал активного, стійкого борця за правду і праведність. Творчі сили, які залишилися в імперії, були спрямовані у сферу, найбільш пов'язану з сучасним життям 3 цього моменту починається нова епоха в історії світової культури. Доба середньовіччя повністю пронизується духовними інтенціями християнства. Вони вимагали свого осмислення, до якого і приступила нова філософія.

Філософія раннього християнства одержала назву апологетики, а її представники - апологетів. Пов'язано це з тим, що твори мали характер апологій, спрямованих на захист і виправдання християнського віровчення і діяльності християн. Раннє християнство поставило перед філософією два взаємопов'язані між собою завдання: безпосередньо-практичне та ідейно-теоретичне. Перше полягало в захисті християнських громад від переслідувань, у відстоюванні права на сповідування нової релігії та зміцнення організаційної єдності, а також залучення до християнства широких мас Звертаючись до прибічників християнства, апологети намагалися підбадьорити їх, внести ідею богообраності, винятковості нової релігії.

Поряд з вирішенням безпосередньо-практичних завдань християнські апологети багато уваги приділяли розробці та теоретичному обґрунтуванню свого віровчення. Це пов'язано з тим, що початок функціонування християнської апологетики збігається з моментом становлення церкви, яка вимагала чіткого віровчення.

Необхідний теоретичний матеріал для обґрунтування нової релігії апологети черпали з великої кількості міфологічних образів і уявлень емпіричної релігійної свідомості. Цей матеріал запозичався з грецької і римської релігій, близькосхідних і єгипетських культів, а також з нових фактів, що народжувалися безпосередньо під впливом християнства. Великого значення у формуванні християнської філософії набувала елліністична філософія античності. Завданням апологетів було впорядкувати цей різнорідний матеріал, звести його до певної системи, пояснити найбільш важливі положення, зробити їх доступними для сприйняття своїми прибічниками і разом з тим захистити від нападів противників християнства.

• Теоретичним джерелом ранньохристиянської філософії була елліністична філософія (II ст. до н. е. - II ст. н. е.), насамперед система єврейського філософа з Александрії Філона, а також вульгаризована грецька, особливо стоїчна філософія, В майбутньому великий вплив на формування християнської філософії мало вчення неоплатоніків.

Філософія Філона базувалась на уявленні про Бога як про найвищу істоту, що стоїть поза часом і простором. Через свою трансцендентність Бог не може вступити в контакт зі світом, для цього потрібен посередник. На міфологічному рівні цю проблему християнства було вирішено через образ Ісуса Христа, який прийняв жертовну смерть за гріхи людства для його спасіння. Але вимагалося вирішення цієї проблеми на теоретичному рівні.

На цій підставі сформувалась так звана христологічна проблема, яка відкривала широкий простір для філософських роздумів

Класична антична філософія не створила концепції Бога-особистості. В ній Єдине трактується як першопричина, з якої походить усе буття, а також абсолютна, абстрактна, безособова індивідуальність. Особистісне розуміння Бога вперше дав Філон Александрійський. Він робить висновки, виходячи з того, що якщо Бог -абсолютне начало, то Він не може не бути особистістю, бо якщо Він не особистість, то Йому щось передувало, отже, Він - не абсолютне начало. Таким чином, Бог - це особистість і вимагає особистісного ставлення і розуміння. Така

«Ти не можеш бути істинно мудрим, якщо не будеш божевільним в очах світу, вірячи тому, що світ називає абсурдним... Я не знаходжу кращої причини до осоромлення себе, як зневажати сором, бути свято безсоромним і щасливо божевільним. Сина Божого було розп'ято - я того не соромлюсь, тому що неначебто потрібно соромитися. Син Божий помер — потрібно тому вірити, саме тому, що розум мій обурюється проти цього. Він воскрес із домовини, в яку його було покладено, справа дійсна, тому що здається неможливою».

Тертулліан

характеристика - крок уперед у спрямуванні християнського світогляду, але вона не давала повного розуміння подолання прірви між Богом і світом Для того щоб зняти суперечність між Богом і світом, Філон вводить поняття Логосу (одне з центральних понять античної філософії). Логос - це світовий порядок, краса, гармонія, це закон, що приводить різноманітність речей до єдності. Логос у Філона виступає як створений Богом дух, який спочатку є божественним розумом. Взятий сам по собі, абстрагований від тілесних речей, Логос є царством вічних ідей, тотожних з божественними думками. Світ створюється Богом за моделлю цих ідей і служить їх відображенням Після створення світу божественний розум став іманентним світу.

У Філона Логос не тотожний з месією - Христом. Ця тотожність з'являється пізніше, вже після смерті Філона, в Євангелії від Іоанна «Спочатку було Слово (Логос), і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Таким чином, вічно існуючий Логос втілився в Ісуса Христа. Ісус Христос інтерпретується як Бог, але поняття «Бог» — не тотожне поняттю «Христос». Між ними існує певна відмінність, інакше важко зрозуміти сенс земного існування Логоса, його мету і призначення у світі Бог-отець невидимий, а Логос-син повинен втілитися серед людей, щоб вони через нього дізналися про отця.

Вчення про божественний Логос розвивали представники стоїцизму. Але головною заслугою стоїцизму в формуванні християнського світогляду було привнесення системи моральних цінностей. Сутність її - в проповіді аполітизму, зневаги до реалій конкретного соціального життя, заперечення цінностей предметно-тілесного характеру, протиставлення тілесного духовному, яке вважається більш високою сферою життєвих інтересів.







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 203. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Типы конфликтных личностей (Дж. Скотт) Дж. Г. Скотт опирается на типологию Р. М. Брансом, но дополняет её. Они убеждены в своей абсолютной правоте и хотят, чтобы...

Гносеологический оптимизм, скептицизм, агностицизм.разновидности агностицизма Позицию Агностицизм защищает и критический реализм. Один из главных представителей этого направления...

Функциональные обязанности медсестры отделения реанимации · Медсестра отделения реанимации обязана осуществлять лечебно-профилактический и гигиенический уход за пациентами...

Почему важны муниципальные выборы? Туристическая фирма оставляет за собой право, в случае причин непреодолимого характера, вносить некоторые изменения в программу тура без уменьшения общего объема и качества услуг, в том числе предоставлять замену отеля на равнозначный...

Тема 2: Анатомо-топографическое строение полостей зубов верхней и нижней челюстей. Полость зуба — это сложная система разветвлений, имеющая разнообразную конфигурацию...

Виды и жанры театрализованных представлений   Проживание бронируется и оплачивается слушателями самостоятельно...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.014 сек.) русская версия | украинская версия