Аніма та Анімус

Обидві статі вміщують одночасно Персону і Тінь, при цьому Тінь у чоловіків зазвичай уособлює інший чоловік, у жінки — інша жінка. Але підсвідомість чоловіка містить жіночий елемент, який чоловік витісняє з його зовнішнього життя, а підсвідомість жінки — чоловічий. Ці образи Юнг називає відповідно Анімою та Анімусом.

 

Аніма — не характеризує якусь одну жінку, хоча усвідомлюється через реальних жінок (і перш за все, через образ матері). У чоловічій свідомості існує колективний образ жінки, з допомогою якого він розуміє жіночу природу.

Анімус жінки виявляє в ній, перш за все, її чоловічі риси.

Тобто, якщо говорити в загальному, архетипи аніма та анімус відображають припущення Юнга, що кожна людина несе в собі певні психологічні характеристики протилежної статі. Аніма відображає жіночі (фемінні) риси в чоловічому характері, а анімус — чоловічі (маскулінні) характеристики в жіночому. Як і більшість інших архетипів, ця пара бере початок в найбільш глибинних, примітивних шарах досвіду предків людини, коли чоловіки і жінки засвоювали певні емоційні та поведінкові тенденції протилежної статі.

 

21. Життя і твори Платона.

Платон народився в 428г. до н.е в Афінах, на острові Егіна. В юності він отримав всебічне виховання, яке відповідало уявленням класичної античності про сучасний, ідеальну людину. Він брав уроки у найкращих вчителів. Читання та письма Платон навчався у граматиста Діонісія, музиці - у Драконта, а гімнастці - у борця Арістона. Його справжнє ім'я - Аристокл. Платон - псевдонім означає "широкоплечий", який йому дав в юності за його міцну будову учитель боротьби з Аргоса. «Встановлено, наприклад, що Платон був відмінним гімнастом і, крім того, відрізнявся в таких видах спорту, як боротьба і верхова їзда. Є відомості, що за успіхи в боротьбі він отримав першу премію на Истмийских, а, можливо, також і на Піфійських змаганнях». [1] Відомо також, що він займався живописом, а крім того складав дифірамби, пісні й трагедії. Пізніше схильність до поезії виявилась в художньо обробленій формі його діалогів. Аристотель повідомляє, що Платон спочатку був учнем Кратила, послідовника Геракліта.
З боку батька, Арістона, рід Платона сходить до останнього царя Аттики - Кодру; з боку матері, Периктіони, - до сім'ї родичів законодавця Солона. Родичем матері був так само відомий афінський політичний діяч, згодом «тиран» Критий..
«Духовна атмосфера ранньої молодості Платона була пронизана не тільки антидемократичними, але і антітіраніческімі і антиолігархічними тенденціями. Платон зневажав не тільки бариші, а й аристократичні в'язниці, страти і вигнання. Не дивно тому, що Платон залишився осторонь не тільки від участі у справах демократичної держави, але і від олігархічного перевороту 404 г. до н. е.. в Афінах, хоча серед знаменитих 30 тиранів знаходився його власний двоюрідний дядько Критий». [2] Саме Критий ввів Платона в коло учнів Сократа.

До нас дійшло 36 творів Платона, виданих та розбитих Трасилом Олександрійським, придворним астрологом імператора Тиберія, на 9 тетралогій. Росповсюдженою на сьогоднішній день є наступна їх класифікація:

· Процес та смерть Сократа

· «Апологія»: Захисна промова Сократа перед присяжними

· «Критон»: Невдала спроба вмовляння Сократа до втечі

· «Федон»: Про філософію та смерть, а також безсмертність душі

· Діалоги із софістами

· «Протаґор»: Чи можна навчити чеснотам?

· «Іон»: Знання та вміння рапсодів (публічних декламаторів віршів)

· «Гипій Менший»: Знання Гіпія про чесноти

· «Гипій Більший»: Знання Гіпія про людяність

· «Євтидем»: Про мудрість Сократа та софістів, а також силу риторики

 

22. Ідеалізм Платона. Алегорія «Печера».

Під впливом сумного досвіду і в результаті філософських роздумів він прийшов до висновку, що неуцтво є основне зло, і тому благаючи правителя, виховання юнацтва і освіта народу є головними завданнями, як філософії, так і держави. Для досягнення цієї мети він виробляв практичну філософію, що включала політичні, етичні і психологічні ідеї.
Теорія ідей - ядро ​​філософії Платона. Вона обгрунтовує розумність космосу, громадського порядку, широкомасштабних історичних процесів; стверджує ієрархію людських цілей і цінностей; служить ключем до розуміння значних подій історії, виховує певний тип особистості. Завдяки теорії ідей Платон відомий в сучасному світі як родоначальник об'єктивного ідеалізму. «Об'єктивний ідеалізм характеризується визнанням як об'єктивно сущого світового розуму (духу, ідеї) і трактуванням матеріального світу як форми його прояви» [3].

Платонівські ідеї можна «помацати» розумовим поглядом. Греки вважали, що очі можна мислити, а розумом - бачити. Що ж таке платонівські ідеї? «Саме слово«ідея»має своїм коренем«вигляд». Ідея - те, що видно в речі. У грецькій мові це слово дуже часто служить для позначення зовнішнього вигляду речі, зовнішності людини. З таким значенням воно трапляється навіть у Платона. Але якщо вдивитися в сутність речі, в її істота, в її сенс, то він теж буде «видний» і оку і, головним чином, розуму. Ось ця видима розумом (або, як говорили греки, «розумна») сутність речі, її внутрішньо-зовнішній лик, і є ідея речі»[5]. Справжність, «битійственная повноту» ідей, у порівнянні з якими речі і тіла виявляються лише «тінями», Платон проілюстрував міфом про печеру. Люди, подібно в'язням, живуть прикутими до стіни підземної печери, куди лише зрідка і помалу з вузькою довгою щілини проникає сонячне світло. Вони не можуть бачити того, що відбувається на поверхні землі. Але коли хтось чи щось виявляється між щілиною і джерелом світла, на стіні печери виникає тінь, яку в'язні приймають за реальність. Такі саме, за Платоном, речі, видимі фізичним зором предмети, що є тінями божественних ідей. Якщо в'язневі пощастить звільнитися з печери, вийти на світло, він спочатку буде засліплений силою і яскравістю ідей. Коли світ ідей стане його життєвим світом, він вже не зможе ставитися до матеріальних речей серйозно. Це і відбувається з філософом.

Алегорія «Печера» (укр. Не знайшла!)

Стоит понять, что Пещера, в соответствующей аллегории Платона, представляет собой чувственный мир, в котором живут обычные люди. Подобно её узникам, они полагают, что постигаемый ими посредством органов чувств мир - это истинная реальность. Однако подобные представления является в корне не верными. Можно сказать - что это не более чем иллюзия, поскольку от истинного мира - Мира Идей - до них доходят только смутные отблески и тени. Однако Философ может видеть истину, благодаря гнозису устремленному за пределы чувственного мира.

Аллегория о Пещере говорит нам о необходимости Посвящения - раскрытия в человеке способности воспринимать Мир Идей, что знаменует собой коренной переворот в сознании. Развернув свой взор от Чувственного Мира к созерцанию формирующих его Эйдосов, инициат начинает понимать, что всё что раньше для него было истинным является не более чем заблуждением. Он рождается для Новой Жизни, и умирает для Старой. Ибо он больше не может жить как прежде. Он сбросил оковы Сна. Он Пробужден. И подобно проснувшемуся, он понимает, что так же как и сон, в реальности которого он был уверен несколько мгновений назад, чувственный мир так же может показаться игрой ума... Для Платона чувственный мир - это тюрьма души. И единственной подлинной реальностью является мир вечных Идей, к постижению которого душа может приблизиться посредством тайной мудрости.

В обычном своём состоянии мы видим как бы сквозь тусклое стекло (гадательно), совершив же в своём сознании коренной переворот мы сможем видеть Истину лицом к лицу; И если раньше мы не видели Природы такой какова она есть, то, обретя посвящение, мы сможем видеть её во всей своей красе.

 

23. Лінгвофілософські ідеї Платона. Діалог «Кратіл».

Спираючись на досягнення піфагорійців і сучасних йому математиків, Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світ ідей (ейдосів);— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Будучи прибічником гераклітівської натурфілософії й сприйнявши її постійну мінливість, Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію «ідей» (ейдосів), які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані у міфі про печеру з «Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ — Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо — це лише тіні світу ейдосів^[11].

«Кратил» належить до досить важких і хитромудрих діалогів Платона. Вільна манера листи, характерна Платона, доходить тут іноді до неможливості вловити зв'язок окремих частин діалогу й навіть у його основну ідею. Постійне повторення однієї й того, ухиляння убік, різноманітних інтермедії, часто заважають розпізнанню суті, іронічний тон Сократа, відсутність узагальнюючих висновків, і якийсь невизначений підсумок діалогу - усе це змушує або залишити весь діалог вбессвязном вигляді, або звернутися до різним, певною мірою ризикованим домислам, спробувати на власний страх і ризик сформулювати те що діалозі не сформульовано, але не матимуть чого неможливо вловити композицію діалогу й додумати остаточно те, що іноді начебто й випливає із запропонованих тверджень Платона, але самим Платоном чомусь остаточно недодумано.

До цього приєднується і те, що Платон витрачає значну частину цього діалогу на лінгвістику, з нашого нинішнього погляду сміховинну і немає фантастичну, що складається з запаморочливих етимологій, різноманітних і витончених, хоч і які з небувалим наснагою і навіть якимось захопленням, - звідси захваті сам Платон промовляють на діалозі неодноразово (>396d - е), попри свою ж власне бажання дотримуватися у питаннях міру (>414е). Мабуть, ця псевдонаукова лінгвістика і було одній з причин вкрай малої популярності діалогу «Кратил». Широкій публіці всі ці нескінченні етимології зовсім непотрібні, оскільки вистачило б якихось трьох-чотирьох прикладів; що стосується учених-лінгвістів, те й ті часто знизують плечима не знають, що робити, коли починають читати у діалозі всі ці фантастичні тлумачення величезної кількості імен та слів. Це й навело до того що, що «>Кратил» допускає багато різних трактувань і композиція його бути представлена дуже різноманітно. Витративши чимало часу на багаторазове перечитування і обмізковування цього діалогу, ми ж даємо його аналіз, який "Нам самим представляється свого роду експериментом і який потребує різних уточнення і доповнення, Втім, через величезної кількості неясностей цього діалогу, навряд чи колись вдасться дати цілком бездоганний його аналіз, які вже не підлягав б жодної серйозної критиці.