Студопедия — Філософія Лейбніца
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Філософія Лейбніца






Лейбніц був першим із великих німецьких філософів. Він також був першим зі своїх співвітчизників, хто запропонував всеосяжну філософську систему, що стала однією з відмінних рис німецької філософії.

Лейбніц - один з самих всеосяжних геніїв за всю історію людства. Великий філософ, він у той же час знаменитий математик, фізик, історик, богослов, юрист і дипломат. Чи існувала при ньому хоча б одна галузь знання, якої він не вивчав, і в яку його думка не внесла б що-небудь нове. У цій багатосторонності, однак, полягав джерело і недоліків діяльності Лейбніца: вона була до певної міри уривчаста, він набагато частіше відкривав нові шляхи, ніж проходив їх до кінця; сміливості і багатству його планів далеко не завжди відповідало їх виконання в подробицях. Це можна сказати і про філософську творчість Лейбніца. Свої філософські погляди він найчастіше висловлював у формі листів, заміток, загальних і коротких нарисів.
Лейбніц у своїх неопублікованих за його життя роздумах є найкращим прикладом філософа, який використовує логіку як ключ до метафізики. Цей тип філософії починається з Парменіда, а триває він в платонівському використанні теорії ідей, щоб довести різні внелогіческіе судження. До цього ж типу філософії належать філософія Спінози, а також філософія Гегеля. Але ніхто з них не зміг з такою ясністю укладати від синтаксису до дійсного світу. Цей вид аргументації отримав погану славу через зростання емпіризму.
Тим не менш, Лейбніц залишається величною постаттю і його велич зараз помітніше, ніж коли-небудь раніше. Крім того значення, яке він має як математик і творець обчислення нескінченно малих, він був основоположником математичної логіки важливість якої він зрозумів тоді, коли вона ще нікому не була зрозуміла. А його філософські гіпотези, хоча і фантастичні, але дуже ясні і можуть бути точно виражені. Я вважаю, що його монади все ще можуть бути корисні як передбачувані можливі шляхи видимого сприйняття, хоча їх не можна розглядати як позбавлені вікон.
Лейбніц був творцем однієї з самих оригінальних і плідних філософських систем нового часу. Діалектика, логіка і глибоко науковий стиль - ось що характеризує кращі сторони його філософської творчості. Ця філософія увібрала в себе досягнення попередників і сучасників, дала свою відповідь на їх пошуки, а багато в чому і обігнала свій час.
43 уссерлівське коріння феноменологічної соціології[ред. • ред. код]

 

Теоретичні витоки феноменологічної соціології пов'язані в першу чергу з ім'ям Едмунда Гуссерля (1859–1938), який прагнув створити філософськи обґрунтовану феноменологічну теорію наукового знання. Головним її завданням є вивчення «чистої свідомості», виходити із «первісного досвіду» та «первісного знання». Людина в своєму пізнанні навколишнього світу повинна мати справу з чистою свідомістю як такою. Зрозуміти «чисту свідомість» можна лише шляхом інтуїтивного опису, який є основою феноменологічного аналізу, тобто опису феномена, даного свідомості індивіда.

 

Центральне, ключове поняття феноменології — інтенціональність, яке означає спрямованість свідомості на певний, значимий для неї об'єкт. Інтенціональність конституює свідомість і наділяє її змістом. Визнання постійної спрямованості свідомості на об'єкт та необхідності для науки описувати цей процес і є сутністю феноменологічного підходу.

 

Гуссерль сформулював вчення про «життєсвіт» — цілісну структуру людської практики, те, чим люди живуть, маючи про нього часто досить неясне, нерефлектоване знання. Звернення вчених (філософів, соціологів) до цього світу, прагнення проникнути до нього є спробою виявити глибинні реальності повсякденного життя.

 

Вивчаючи життєсвіт, наука, на думку Гуссерля, здійснить певну редукцію відносно до неї самої. Гуссерлівська методологічна програма орієнтувала на повернення від наукових абстракцій до рівня буденної повсякденної свідомості. Вона вимагала інтуїтивної перевірки, переосмислення наукових понять. Феноменологічна філософія рухається до істини на основі первинних «відомостей» свідомості і глибинних інтуїцій пізнаючого суб'єкта. Головний пізнавальний метод Гуссерля — інтелектуальна інтуїція, «вбачання» суті, істини, ідеї. Тут робиться акцент на момент безпосереднього «вбачання» істини, її здатності самостійно розкриватися (поза роботою мислення). У нашому повсякденному житті ми не піддаємо сумніву те, що світ, який ми сприймаємо, є дійсно таким. Але, на думку Гуссерля, ми певною мірою повинні утриматися від загальноприйнятих установок, суджень про реальність навколишнього світу, а завдяки «душевним» людським якостям, завдяки переживанням ми можемо доповнити власне розуміння і сприйняття навколишнього світу.

 

Життєсвіт — це сфера досвіду, котрий безпосередньо переживається, яка може бути описана феноменологічно. Знання, отримане таким чином, — це наукове знання про повсякденне життя, повсякденне, або буденне, знання, яке має певну соціальну природу
44 Фрейдизм

У Відні 1900 р. вийшла у світ книга невідомого тоді автора “Тлумачення сновидінь”. Вона не стала сенсацією (за 8 років розійшлося лише 8 її примірників). ЇЇ автором був австрієць Зігмунд Фрейд (1856 – 1939). Але саме її ідеї були покладені в основу найреволюційнішого, найнеоднозначнішого явища філософії, психології, культури, свідомості ХХ ст. – психоаналізу (фрейдизму).

З. Фрейд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме.

На його думку, людина є передусім біологічною істотою і прагне задовольнити насамперед свої природні інстинкти, потяги як певну суму енергій. Основним проявом людської особистості вчений визнає сексуальний інстинкт (ерос). Енергію, завдяки якій діє сексуальний інстинкт, він називає лібідо.

Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини постійна величина.

Структура психіки за З. Фрейдом

Психіка людини складається з 3-х компонентів, рівнів: “Воно”, “Я”, “Над-Я”.

“Воно” (id) – несвідома частина психіки, яка містить у собі біологічні уроджені інстинктивні потяги (сексуальні). “Воно” насичено сексуальною енергією “лібідо”.

Будучи несвідомим й ірраціональним, “Воно” (інстинкти) спрямовує поведінку людини відповідно до “принципу задоволення”. Задоволення і щастя – головні цілі людини в житті.

“Я” (ego) – свідомість, розумна, раціональна частина психіки. “Я” формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини. Тому “Я” підпорядковується “принципу реальності”.

“Над-Я” (super-ego) – слугує носієм моральних стандартів, це та частина особистості, яка виконує роль судді, критика, цензора, совісті. ”Над-Я” у чоловіків формується через подолання Едіпова комплексу, який полягає в сексуальному потязі хлопчика до матері і ворожих почуттях до батька, котрий сприймається як суперник. А у жінок – через подолання комплексу Електри, який, в свою чергу, полягає в “сексуальному потязі” дівчинки до батька і ворожих почуттях до матері. Ці переживання містяться в сфері несвідомого і утворюють осередок збудження, не проникаючи в свідомість.

Якщо “Я” прийме рішення чи здійснить дію в угоду “Воно”, але на противагу ”Над-Я”, то відчує покарання у вигляді почуття провини, сорому, докорів совісті. “Над-Я” підпорядковується “ідеалістичному принципу”.

Головний конфлікт у структурі особистості виникає між “Над-Я” і “Воно”, між моральністю людини, сумлінням і інстинктами. Дії обох несвідомі, позбавлені контакту з реальністю.

З іншого боку, свідомість – “Я” (принцип реальності) знаходиться в стані конфлікту з безсвідомим – “Воно” (принцип задоволення).

Принцип реальності і принцип задоволення несумісні, тому особистість завжди перебуває у стані напруження, від якої рятується за допомогою механізмів психологічного захисту, такими, наприклад, як витіснення (переведення того, що не відповідає принципу реальності, у зміст несвідомого), сублімація (різні форми проявів енергії лібідо) тощо.

Сублімація – “перерозподіл енергії”. Енергія сублімується, трансформується в енергію інших видів діяльності, які прийнятні для суспільства і людини (творчість, мистецтво, суспільна активність, трудова активність).

Якщо енергія інстинктів не знаходить виходу або не сублімується, то вона витісняється із свідомості в сферу несвідомого.

Потяги, інстинкти, які колись були витіснені у несвідому частину психіки, зберігаються як приховані. Осередок збудження може поступово “розхитувати” систему захисту, що призводить до неврозів – нестійких розладів нервової діяльності. Більш важкі розлади механізмів захисту призводять до психіатричних захворювань (напр. шизофренія), для яких характерна значна деформація свідомості і сприйняття реальності.

Для лікування психічних розладів психоаналітик повинен шукати інформацію про причини неврозів, яка знаходиться у сфері несвідомого. Пацієнт сам не може працювати з цією інформацією, адже вона на рівні свідомості відсутня.

Складність в отриманні інформації полягає також у тому, що несвідоме проявляється у свідомості, по-перше, опосередковано – у вигляді обмовок, описок, помилок пам’яті, сновидінь і, по-друге, у формі “символів”, які вимагають відповідного трактування.

У психоаналізі існують різні способи отримання інформації психоаналітиком (гіпноз, снобачення, асоціації, обмовки, малюнки).

Принцип лікування, в своїй основі, полягає в тому, що психоаналітик допомагає хворому пережити – на рівні свідомості – ситуацію, що приводить до полегшення стану людини.

Психоаналіз вчення З. Фрейда, система ідей, методів інтерпретації сновидінь та інших несвідомих психічних явищ, а також діагностики і лікування різних душевних захворювань.

Погляди З. Фрейда вийшли за межі власне психології і можуть розглядатися як значне явище філософії і культури XX ст.

Неофрейдизм

З. Фрейд створив оригінальну і, як показав час, життєздатну теорію, але в основу її поклав явище, непідвладне свідомості. Тому свідомість дослідника може лише робити припущення з приводу несвідомого та накладати його гіпотетичні ознаки на реальність людського життя. Саме довільність засад теорії й привела до численних її модифікацій (А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні, К. Юнг та ін.).

Крім того, відвертий біологізм З. Фрейда, його прагнення звести сутність людської поведінки до проявів переважно сексуальних інстинктів, агресії зустріли заперечення у багатьох його послідовників, що стало однією з причин зародження неофрейдизму.

При цьому зміст головних понять теорії З. Фрейда зазнав істотних змін. Наприклад, у понятті джерела розвитку сексуальне часто розширюється до поняття біологічного і соціального (А. Адлер, К. Хорні, Е. Фромм), саме ж соціальне поєднується з чинниками культури не лише теперішнього, а й історичного минулого людини (К. Юнг). Та все ж представників психоаналізу об’єднує визнання опозиції “несвідоме – свідомість” і пошук у співвідношеннях між її компонентами закономірностей розвитку та функціонування психіки.

 

45/Аксіолóгія (від грец. αξια;­—цінність) ­— наука про цінності, учення про природу духовних, моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особистістю людини; розділ філософії.

Зокрема, наука про цінності освіти, у яких представлена система значень, принципів, норм, канонів, ідеалів, які регулюють взаємодію в освітній сфері і формують компонент відносин у структурі особистості.

Аксіологія виховання ­— орієнтація на цінності, що сприяють задоволенню потреб людини та відповідають особистим запитам і нормам у певній історичній та життєвій ситуації.
Аксіологічна функція допомагає людині у визначенні цінностей життя, системи моральних і гуманістичних принципів та ідеалів, смислу життя. 1 цінність філософії в цих пошуках полягає не в тому, що вона має відповіді на гострі питання сучасності, а в тому, що, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, як справжня мудрість поколінь, з одного боку, застерігає, а з другого - пропонує.

 

46 / Розглядається та аналізується філософська світоглядна категорія Віра у контексті екзистенційно-антропологічної філософії представника Київської філософської (світоглядно-антропологічної) школи В. І. Шинкарука.Питання про сутність світогляду, його соціальні функції, роль у розвитку духовного світу та практичного життя особистості є актуальними, потребують глибокого дослідження та всебічного аналізу. Віра ж - філософська світоглядна категорія, що є виявом духовно-практичного виміру людини. Загальноприйнятим є твердження, що людина не може жити без віри, так як остання виступає її важливою сутнісною силою.Починаючи з 60-х рр. XX ст. світоглядна проблематика у центрі уваги київських філософів. Вагомих результатів у розробці проблеми методологічної функції світогляду та світоглядних аспектів філософії досягли Інститут філософії АН УРСР та філософські кафедри Київського університету їм. Т. Г. Шевченка. Таким чином, виник потужний творчий напрямок, що продовжує розвиватися нині - Київська філософська (світоглядно-антропологічна) школа. її засновником став видатний український та російський філософ П. В. Копнін. Після від´їзду П. В. Копніна до Москви (1968р.) очолив знану філософську школу В. І. Шинкарук.У фундаментальних працях, присвячених філософії І. Канта, Г. Гегеля, інтерпретаціям діалектики, В. І. Шинкарук сформулював і розвинув якісно нову концепцію філософії людини, яка визначила розвиток сучасної української філософської антропології. Ці праці стали важливим здобутком української філософської думки, принесли вченому світове визнання. У час аналізу виключно фундаментальних філософських проблем (проблем діалектики, форм існування матерії тощо) він скерував свої дослідження на осмислення людської екзистенції, теоретико-пізнавальних параметрів розуміння людини, світогляду як способу її самовизначення. Вчений вперше детально розробив категоріальну структуру світогляду, глибоко розкрив суть таких світоглядних категорій як Віра, Надія, Любов. Виокремлення та ґрунтовне вивчення цієї тріади є вагомою філософською інтенцією В. І. Шинкарука.Метою даної статті, що становить одну зі складових нашого дослідження, є аналіз філософської світоглядної категорії Віри у контексті екзистенційно-антропологічної філософії В. І. Шинка- рука.Ставимо завдання з´ясувати, як вчений визначає Віру, в чому вбачає сутнісний зміст цієї категорії, на основі яких характеристик обґрунтовує Віру як філософсько-світоглядну основу формування людини.За В. І. Шинкаруком світогляд є формою суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює та оцінює навколишню дійсність як світ свого буття й діяльності, визначає і сприймає своє місце й призначення в ньому. У світогляд входять узагальнені уявлення про світ та саму людину, про спрямованість ходу подій у світі, про смисл людського життя, історичну долю людства тощо, а також система переконань, принципів та ідеалів. Важливо, що усі складові елементи світогляду опосередковуються особистим досвідом суб´єкта, здобуваючи завдяки цьому певне емоційне забарвлення і перетворюючись на певну персональну установку, що регулює практичну і пізнавальну діяльність людини, виражає її життєву позицію. Формуючись разом із людською свідомістю на основі матеріальної практики, світогляд духовно реалізує потреби та цілі практичного перетворення світу, виступаючи як його духовно-практичне освоєння, в якому подолання «чужості» світу реалізується створенням образів його іншого, належного і бажаного стану відповідно до ідеалів істини, добра і краси [1, с. 608].Формування світогляду особистості (людини, що виступає суб´єктом суспільних відносин, носієм свідомості та системи суспільно значущих якостей, детермінованих конкретно-історичними умовами життя суспільства) є вищим рівнем її соціалізації: людина пізнає, переживає і практично реалізує протягом життєвого шляху пізнане і пережите на основі послідовних принципів світовідно- шення, переконань, цінностей та ідеалів. Особистість завжди «задана» суспільством, в якому живе, проте в межах цієї «заданості» можливі різноманітні форми реалізації її поведінки. У кожний момент свого життя особистість є суб´єктом вибору певної орієнтації, тих чи інших цілей, життєвих планів і рішень, шляхів та засобів їх реалізації.Перш ніж виокремити компоненти світогляду В. І. Шинкарук розкрив його специфіку як особливої форми свідомості. Обґрунтував, що ця специфіка виражається у двох світоглядних функціях: по-перше, в тому, що світогляд являє собою форму суспільної самосвідомості людини, і, по-друге, в тому, що він є способом духовно-практичного освоєння світу].Своєрідність світогляду як форми суспільної свідомості людини в тому, що, засвоюючись індивідами та проходячи через їх життєві цілі та інтереси, він виступає засобом визначення їх власної «позиції» не лише теоретичної, а й практичної - як засіб визначення способу участі у подіях. Відповідно до сформованого світогляду кожен з нас формує установки на оцінювання оточуючої дійсності, обирає ті чи інші цілі та засоби своєї життєдіяльності. Світ «відкривається» людині через її світогляд, і те, яким він їй «відкривається» залежить від міри розвитку та цільності світогляду. У цьому контексті світогляд є способом «освоєння» світу, не лише його розумінням, а й засобом, і разом з тим - результатом світоперетво- ренняПоєднавши «філософію розуму» та «філософію серця», В. І. Шинкарук обґрунтував світогляд як духовно-практичне освоєння світу. Вчений стверджував, що світогляд є вихідною і основоположною формою духовного освоєння дійсності людиною. Саме через світогляд світ «відкривається» людині, й те, яким він їй «відкривається», залежить від світогляду. Тобто світогляд водночас є і способом «освоєння» світу. І не лише в тому значенні, що він дає знання світу, його розуміння й обрій бачення, а і в тому, що у світогляді світ постає в перетвореному духовною діяльністю людини вигляді. Він роздвоюється на світ наявного буття та світ сутнісного буття - трансцендентний світ. Світові, в якому здійснюється безпосередня життєдіяльність, протиставляється світ реалізацій вищих цінностей життя - ідеалів істини, добра і краси [Поєднання почуттів та інтелекту в світоглядовій свідомості надає їй особливої органічної цілісності, єдності з внутрішнім світом і характером особистості, з її «Я» і цим надає останньому дієвості, активності, вольової цілеспрямованості й ознаки самосвідомої орієнтації в світі. Ця сторона світогляду рівною мірою важлива і для практичної, і для теоретичної пізнавальної діяльності людини [3, с. 103, 105].Визначальними для людського світовідношення та світоперет- ворення, на думку філософа, є такі світоглядні категорії як духовні почуття, чільне місце серед яких посідають «трансцендентні почуття» Віра, Надія, Любов.Тож вченим було сформульовано фундаментальну тезу про «ідеально-реальну» природу світобуття: світ даний нам нашим світорозумінням, нашою вірою, надією і любов´ю [2].Віру В. І. Шинкарук визначив як форму і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя, коли вони, не будучи даними власним практичним чи пізнавальним досвідом, приймаються як очевидні факти чи характеристики об´єктивної дійсності, сущого і належного; засіб освоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього; одна з категорій світогляду. Як особлива людська здатність, віра сформувалася в процесі становлення людської свідомості на основі матеріальної суспільно-історичної практики. Людська свідомість з самого початку була суспільною свідомістю і освоювалась індивідами в процесі виховання та навчання, формування їх як членів суспільства. Однією із здатностей такого освоєння індивідами суспільно даної свідомості і є віра. З другого боку, суспільна діяльність спрямована на реалізацію таких цілей, в яких творча уява людини дає образ потрібного (предмета, потреб), де можливе зображується як дійсне. Віра формувалась як здатність сприймати й переживати можливе як дійсне, ймовірне як вірогідне. Оскільки людська свідомість завжди націлена на майбутнє, віра є здатність сприймати і переживати образи бажаного чи небажаного майбутнього як неминучого, плекати надії на звершення бажаного, сподіватись на краще Суспільні функції віри визначаються типом світогляду, в систему якого вона входить:1) У міфологічному, історично першому типі світогляду, людина, практично виділивши себе з природи, ще не дійшла до усвідомлення своєї протилежності природі, тож ототожнювала спосіб дії природних сил із способом власної життєдіяльності, уособлювала явища природи. Теоретично невиокремлюючи себе з природи, людина не розмежовувала суспільне та природне. Явища природи сприймались нею в уособленому вигляді, сигналізували про «добрі» чи «злі» сили.Сприйняття ототожнювало речі і явища не за їх природою, а за їх значенням у життєвих ситуаціях первісного виробничого колективу, мало ситуативно-оціночний характер.2) Виникнення релігійного типу світогляду зумовлене «розпе- рсоніфікацією» природи і «натуралізацією» людини. У масовій свідомості домінуючою формою світогляду стала релігія, що виділилась в самостійну форму суспільної свідомості й відбила соціальне поневолення трудящих мас. Визначальні елементи релігійного світогляду: віра в надприродне, протиставлення природному (природним явищам, природному ходу подій і т. ін.) надприродного (сил, які не підпорядковуються природній закономірності, а за своєю доброю чи злою волею змінюють хід подій, визначають долю людини і т. ін.); віра у всемогутнього бога-творця, упорядника світу, від волі якого залежить доля людей та всього існуючого; уявлення про особисте безсмертя (безсмертя душі) і віра в «спасіння» від злигоднів земного життя в «небесному царстві». Тому для поневолених мас релігія стала духовною втіхою, виправданням їх страждань, надала цим стражданням видимий сенс. Цим вона трималась протягом тисячоліть, обслуговуючи інтереси експлуататорських класів.3) У науковому типі світогляду явища об´єктивної дійсності (природи і суспільного життя) оцінюються згідно з даними наукового пізнання. Наука з самого початку свого виникнення відображала речі і явища в їх об´єктивній незалежності від суб´єктивної діяльності людини, її ідеалом є побудова такої моделі об´єкта, з якої було б виключене все, що йде від суб´єкта, від способів його сприйняття, - адекватне зображення об´єкта, яким він є «сам по собі». Через науку здійснювалась «розперсоніфікація» природи, зведення «надприродного» до «природного» [5].Отже, в релігії, де Віра забезпечує сприйняття і суспільне функціонування антинаукових уявлень, вона є сліпою вірою в надприродне, а тому протистоїть науці. В системі наукового світогляду Віра спирається на досягнення науки і становить важливий момент формування переконань (інтелектуально-емоційних відношень суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного) через єдність доведення та віри). Доведення, (обґрунтування істинності знання за допомогою інших знань) та віра (як почуття) в істинності знання можуть узгоджуватись між собою, тією чи іншою мірою суперечити одне одному, перетворюватись одне в одне.В. І. Шинкарук обґрунтовує Віру, як універсальну ознаку людського в людині незалежно від ставлення до релігії, як глибоку підвалину духовності, що поєднує любов із надією та забезпечує сприйняття майбутнього (здійснення очікувань, сподівань тощо].Зазначимо, що знання та світоглядні уявлення людина отримує в процесі навчання й виховання, здебільшого, без перевірки власним розумом і досвідом, сприймаючи їх на віру, довіряючи певним авторитетам. Без цього неможливо уявити науковий та культурний прогрес суспільства. Проте здійснювати власний науковий пошук означає піддавати все сумніву одночасно з вірою в останній.Таким чином, Віра охоплює «теоретичну» пізнавальну Отже, Віра - важливий феномен духовного життя людини. Вона виявляється у сприйнятті ймовірністю істинних знань як вірогідних у тій ситуації, коли потрібно розв´язувати життєво важливі справи, а вірогідного знання у немає і ще не може бути. Ця світоглядна категорія є необхідною передумовою творчих потенцій людини, оскільки забезпечує здатність особистості долати самообме- женість (такі складові внутрішнього світу людини як досвід, знання, чуттєві образи у пам´яті можуть обмежувати, а то і зовсім стримувати творчість). Віра - стимул для певної дії стосовно оточуючих обставин, вона здатна трансформувати випадкові обставини в духовну самореалізацію. Тому новий досвід, нове знання стають результатом активності людини, її науково-пізнавальної діяльності.Світогляд виступає своєрідною духовною призмою, що визначає життєву позицію особистості, окреслює горизонт світобачення, надає соціального змісту життєвим цілям людини, формує емоційно забарвлену установку світовідношення. Він формується внаслідок практичного освоєння духовної культури суспільства (науки, літератури, мистецтва), пануючих у ньому політичних, моральних, естетичних, правових, релігійних (або атеїстичних), філософських та інших поглядів, а також духовних почуттів - моральних, естетичних тощо, на які спираються Віра й переконаність у реальності відповідних моральних, естетичних і пізнавальних ідеалів, надія на їхнє здійснення.

47/ Філософський плюралізм тісно пов’язаний і зпитанням виникнення філософії, адже на цю проблему також існують різніточки зору: міфогенна; натурфілософська; гносеогенна; релігіогенна. Перша відповідь, котра йде ще від Гегеля: корені філософії слід шукати в міфології давніх народів. Це точка зору міфогенна (її дотримуються представники англійської “антропологічної” школи – Фрезер, Кук, Корнфорд, Гаррісон та ін.). Крайня ідеалістична інтерпретація такого положення виражена в пошуках витоків філософії в древніх релігіях. Друга відповідь, найбільш поширеніша в наш час: філософія в древності вичленовується з єдиної науки, котра утримує елементи як філософствування,

так і позитивних знань.Накінець, третя відповідь: початок філософії відноситься виключно до

позитивного знання. Цю точку зору радянський дослідник Чанишев називає

гносеогенною Міфогенної точки зору дотримувався, як відомо, Гегель. На його думку

висхідною формою людської духовності була міфологія, котра виникає як результат цілісного, синкретичного способу відношення людини до дійсності. На певному етапі розвитку людини синкретичний спосіб переростає в

теоретичний, а міфологія перетворюється в філософію. Таким чином, на думку Гегеля, відмінність філософії від міфології полягає лише в способі осягнення. За змістом міфологія і філософія тотожні, а за способом функціонування відмінні. Міфологія – є результатом цілісного, синкретичного сприйняття, а філософіятеоретичного. Тобто, філософія виникає в процесі раціоналізації міфологічної свідомості. Таке розуміння виникнення філософії приводить

Гегеля до ототожнення ним таких духовних феноменів як наука, філософія, світогляд, релігія (на ототожнення Гегелем, зокрема філософії та релігії, справедливо вкаже в своїх працях Л. Фейєрбах).

Гносеогенну точку зору найбільш повно розробляв московський філософ О.Н Чанишев15. Суть її полягає в наступному: філософія виникає після виникнення науки, як певний рівень самої науки, а саме – рівень її

самоусвідомлення Релігіогенної точки зору дотримуються релігійні філософи. На їхню думку філософія виникає спочатку в лоні релігії, а пізніше стає наукою, теорією. Цієї точки зору дотримувався і К. Маркс, який писав, що “філософія спочатку виробляється в рамках релігійної форми свідомості і цим, з одного боку, знищує релігіюяк таку, а з другого боку, щодо свогоу позитивного змісту сама рухається ще тільки в цій ідеалізованій, перекладеній на мову думок релігійній сфері”

 

48/Міфологічний світогляd. Міфологія (від грец. mythos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф-вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Слід, напевно, враховувати такі передумови: а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища - природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилося від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об'єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це міфу характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ.

Релігійний світогляд Це більш зріла форма світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) у релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного.
Релігія - явище багатопланове і багатозначне

Філософський світогляд Цей тип світогляду за сучасних умов розглядається як один із впливових і дійових типів. Він, як і релігія, розвинувся з первинної міфології, успадкувавши її світоглядні функції. Але що ж споріднює і різнить філософію і розглянуті типи світогляду?Їх об'єднує загальна спрямованість - дати картину світу і в ньому людину з її ставленням до дійсності, що її оточує, і з'ясувати сенс людського буття. Проте відповіді на ці проблеми представники різних видів світогляду шукають своїми шляхами. Що ж до сучасного філософського світогляду, то необхідно звернути увагу на такі його особливості: а) філософському світогляду властива не чуттєво-образна, як у попередніх світоглядах, форма освоєння дійсності, а абстрактно-понятійна; б) філософський світогляд - це теоретична форма світогляду, що виникла історично, і перша форма систематизованого теоретичного мислення взагалі; в) відмінність філософського світогляду від міфологічного та релігійного полягає в тому, що релігія і міфологія збігаються з відповідним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового світосприйняття; г) на відміну від релігії і міфології, філософія в осмисленні світу систематично спирається на наукові знання; д) філософія прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття; е) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.Таким чином, філософський світогляд- закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному бутті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.

У сучасній філософії і соціології спостерігається величезна кількість підходів до проблеми людини, які найчастіше конфронтують один з одним. Особливо стали популярними спроби західної філософської антропології створити цілісну картину людини. Термін "філософська антропологія" означає сформоване на Заході філософське вчення про людину (виникло в 20-30-х роках XX ст.ст., представлене такими філософами як М. Шелер, М. Ландман й ін.). Останнім часом він широко вживається і у вітчизняній літературі. Виникнення нових філософських течій є певною тенденцією класичного позитивізму і неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму, а загалом — реакцією на кризу традиційних напрямів західної філософії. У той же час у сучасній філософській думці порушується ряд проблем, необхідність дослідження яких диктується самим життям. Тому зараз особливо важливим є той факт, що філософська думка повинна творчо розвиватися у відкритій полеміці між представниками різних шкіл, напрямів.Питання сутності й існування людини, її місця в сучасному світі, у системі соціальних зв'язків знаходяться в центрі уваги усіх філософських течій.Підтвердженням зростання інтересу західної філософії до проблем людини, змісту її буття став XVIII Міжнародний філософський конгрес (Брайтон, 1988 р.). Предмет дослідження західної філософії збігається з таким у марксистській філософії, що і було підтверджено на конгресі в Брайтоні. Але вихідні посилки і мета філософського вирішення проблеми людини, її звільнення в марксистській і немарксистській філософії — різні, що пояснюється неоднаковим розумінням сутності людини.Питання про долі особи, підходи до їх вирішення стають усе актуальнішими. Багато філософів кризу особи розглядають як кризу культури взагалі. Причому ця криза і відчуження виводяться з незмінної природи людини. Різні, змінюючі одна одну і взаємопроникаючі, концепції людини як відчуженої, одномірної, економічно залежної від техніки і технології, механізованої, невротичної особи характеризують світоглядну спрямованість багатьох філософських напрямів.З цих умов значно зріс інтерес представників різних філософських поглядів до марксистської філософії.До проблеми світу і людини звертається і сучасна позитивістська філософія. Еволюція виниклого ще в 20-і роки XIX ст. позитивізму (О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер) через емпіріокритицизм, чи махізм (Р. Авенаріус, Е. Мах), неопозитивізм (Віденський гурток — М. Шлик, Р. Карнап, О. Нейрат), Львівсько-Варшавську школу (К. Твардовський, К. Айдукевич, А. Тарський), Кембріджську та Оксфордську школи, логічний позитивізм 20-30-х років XX ст. (Б. Рассел, Л. Вітгенштейн), семантичний позитивізм 40-50-х років, лінгвістичний позитивізм, аналітична філософія і постпозитивізм наших днів — це перехід одного з найбільш поширених напрямів західної філософії від обґрунтувань наукового знання до аналізу мови, висловлень людини, з яких виводиться сутність світу і самої людини.Для позитивістських шкіл характерний світоглядний скептицизм, що усуває з філософії під видом очищення її від псевдопроблем і псевдовисловлювань власне філософські проблеми. Очищенню філософії, на думку неопозитивістів, сприяє розроблена ними процедура верифікації (перевірки), що передбачає перевірку висловлень (термінів), безпосереднє порівняння пізнаваних образів з фактами (світом). Згідно з Вітгенштейном світ є сукупністю фактів, і тому він — универсум мови. У зв'язку з цим завдання філософії — прояснення висловлень, припущень. Таким чином, функція філософії — пояснення діяльності людини в мовному світі. В опублікованому в 1921 р. "Логіко-філософському трактаті" (книзі-маніфесті неопозитивізму) Вітгенштейн стверджує, що "філософія — не теорія, а діяльність, що полягає в проясненні речень"31. Усі висловлення, пропозиції і поняття, відповідно до логічного позитивізму, поділяються на осмислені (істинні чи помилкові) і науково-неосмислені, тобто безглузді. Людина має право оперувати тільки осмисленими реченнями і поняттями.В сферу безглуздих пропозицій і понять,







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 192. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Тема: Составление цепи питания Цель: расширить знания о биотических факторах среды. Оборудование:гербарные растения...

В эволюции растений и животных. Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений Цель: выявить ароморфозы и идиоадаптации у растений. Оборудование: гербарные растения, чучела хордовых (рыб, земноводных, птиц, пресмыкающихся, млекопитающих), коллекции насекомых, влажные препараты паразитических червей, мох, хвощ, папоротник...

Типовые примеры и методы их решения. Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно Пример 2.5.1. На вклад начисляются сложные проценты: а) ежегодно; б) ежеквартально; в) ежемесячно. Какова должна быть годовая номинальная процентная ставка...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Неисправности автосцепки, с которыми запрещается постановка вагонов в поезд. Причины саморасцепов ЗАПРЕЩАЕТСЯ: постановка в поезда и следование в них вагонов, у которых автосцепное устройство имеет хотя бы одну из следующих неисправностей: - трещину в корпусе автосцепки, излом деталей механизма...

Понятие метода в психологии. Классификация методов психологии и их характеристика Метод – это путь, способ познания, посредством которого познается предмет науки (С...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия