Більшість сучасних систем оподаткування у світі, зокрема в Україні, є змішаними, оскільки в них діють як податки на доходи, так і податки на споживання. До групи податків на споживання належить податок на додану вартість (ПДВ). Займаючи значну питому вагу в формуванні доходів державного бюджету ПДВ має значний вплив на економічні чинники держави. Тому питання оподаткування ПДВ залишаються актуальним напрямом дослідження в умовах транзитивної економіки.
В Україні ПДВ має наступні ставки – 20%, 0% та операції, що не підлягають оподаткуванню. Нульова ставка є однією з найбільш привабливою з боку можливості виникнення. Основним напрямком діяльності платників, за якими застосовується нульова ставка з ПДВ, є експорт товарів. В першу чергу, це позначається на дисбалансі, який існує між сумою ПДВ, яку заявлено експортерами до відшкодування та фактично сплаченою платниками податків.
Якщо визначити досвід окремих країн, то можна побачити, що кількість ставок ПДВ в різних державах різна. У більшості країн ЄС при оподаткуванні ПДВ використовуються системи декількох ставок, диференційованих в залежності від видів оподаткування товарів та послуг, а саме три або чотири диференційовані ставки ПДВ: одна – базова, одна чи дві – зменшені, й одна – нульова.
Наведені в таблиці 1 ставки ПДВ країн ЄС та України свідчать, що середнє значення базової ставки ПДВ в країнах ЄС – 20,3%, а середній рівень зменшеної ставки ПДВ – 6,4%. Найвища ставка ПДВ застосовується у Данії, Швеції, Угорщині – 25%, у Польщі та Фінляндії – 22%. А в таких країнах, як Австрія, Італія, ставка ПДВ складає 20%, тобто вона дорівнює ставці в Україні. Найнижча ставка ПДВ – 15% у Люксембурзі та на Кіпрі, 16% - у Німеччині, Іспанії.
Таблиця 1. Ставки ПДВ країн ЄС та Україні
| №
| Країна
| Рік впровадження ПДВ
| Базова ставка, %
|
| 1.
| Австрія
| н.св
|
|
| 2.
| Данія
|
|
|
| 3.
| Іспанія
|
|
|
| 4.
| Італія
|
|
|
| 5.
| Кіпр
|
|
|
| 6.
| Люксембург
|
|
|
| 7.
| Німеччина
|
|
|
| 8.
| Польща
|
|
|
| 9.
| Угорщина
| н.д
|
|
| 10.
| Фінляндія
|
|
|
| 11.
| Швеція
|
|
|
| 12.
| Україна
| н.д
|
|
Серед негативних тенденцій в системи оподаткування в Україні є те, що держава не відшкодовує підприємствам податковий кредит з ПДВ. Оскільки більше 30% підприємств в Україні є збитковими, то це виступає додатковим тягарем і на нашу думку тільки рентабельності підприємства в змозі побороти відсутність додаткових коштів в господарстві.
Отже, в порівнянні з окремими країнами слід наголосити, що ставки ПДВ в Україні не є високими. Але при цьому питання відшкодування податкового кредиту має в нашій країні актуальне значення, по-перше для держави – як чинник виконання доходної частини бюджету і по-друге – для суб'єктів господарювання – як засіб стабілізації економічного стану.
50. Податкова накладна, порядок її оформлення.
1. Податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як
платник податку в податковому органі та якій присвоєно
індивідуальний податковий номер платника податку на додану
вартість.
Якщо не зареєстровані платниками податку на додану вартість
філії та інші структурні підрозділи платника податку самостійно
здійснюють постачання товарів/послуг та проводять розрахунки з
постачальниками/споживачами, то зареєстрований платник податку, до
складу якого входять такі структурні підрозділи, може делегувати
філії або структурному підрозділу право виписки податкових
накладних. Для цього платник податку повинен кожній філії та
структурному підрозділу присвоїти окремий числовий номер, про що
має письмово повідомити орган державної податкової служби за
місцем його реєстрації як платника податку на додану вартість.
При складанні податкової накладної філією чи іншим
структурним підрозділом платника податку в податковій накладній
зазначаються найменування головного підприємства, зареєстрованого
як платник податку, що передбачена статутними документами, та
найменування такої філії (структурного підрозділу).
Під час виконання договорів про спільну діяльність податкова
накладна виписується особою, яка веде облік результатів такої
діяльності та відповідальна за утримання і внесення податку до
бюджету. Облік результатів спільної діяльності ведеться такою
особою у загальновстановленому порядку окремо від обліку
господарських результатів такої особи.
При здійсненні господарських операцій, пов'язаних із
використанням майна, отриманого в управління за договорами
управління майном, податкова накладна виписується особою -
управителем майна, яка веде окремий облік з податку на додану
вартість таких господарських операцій та відповідальна за
утримання і внесення податку до бюджету.
У разі надання нерезидентом послуг, місце постачання яких
розташоване на митній території України, податкова накладна
виписується зареєстрованим на території України платником
податку - покупцем (отримувачем).
2. Податкова накладна заповнюється державною мовою за
встановленою формою. Реквізити заголовної частини податкової накладної вирівнюються по правій межі поля.
3. Податкова накладна виписується у день виникнення
податкових зобов'язань продавця. Дата виписки податкової накладної
заповнюється цифрами у такій послідовності: день місяця
(дві цифри), місяць (дві цифри), рік (чотири цифри). При цьому
крапки, коми та інші розділові знаки в даті виписки податкової
накладної не проставляються.
Порядковий номер податкової накладної присвоюється відповідно
до її номера в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних
та не містить літер чи інших символів.
При складанні податкової накладної філією чи структурним
підрозділом платника податку порядковий номер податкової накладної
встановлюється з урахуванням присвоєного числового номера і
визначається числовим значенням через дріб. У чисельнику
порядкового номера податкової накладної проставляється порядковий
номер, а в знаменнику - числовий номер філії чи структурного
підрозділу.
4. Місцезнаходження (податкова адреса) продавця та
місцезнаходження (податкова адреса) покупця вказуються з
урахуванням вимог.
У графі "Вид цивільно-правового договору" податкової
накладної зазначається вид цивільно-правового договору згідно з
видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом
України. Дата укладання договору проставляється
відповідно до вимог пункту 3 цього Порядку.
5. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у
податковій накладній повинна відповідати сумі податкових
зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих
та отриманих податкових накладних.
6. Податкова накладна складається у двох примірниках
(оригінал і копія). При цьому у верхній лівій частині податкової
накладної робляться відповідні відмітки (потрібне виділяється
поміткою "Х"). Податкова накладна, яка виписується платником податку -
отримувачем товарів/послуг, складається в одному примірнику.
6.1. Оригінал податкової накладної надається покупцю
(отримувачу) товарів/послуг на його вимогу.
6.2. Податкова накладна є підставою для віднесення до
податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у
покупця, зареєстрованого як платник податку.
6.4. Копія податкової накладної залишається у продавця
товарів/послуг як податковий документ і зберігається в порядку та
протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із
сплати податку.
7. Податкова накладна видається платником податку, який
здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу їх
отримувача.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову
накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або
порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупець
таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за
звітний податковий період заяву із скаргою на такого
постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу
податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або
інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку
у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних
документів, складених відповідно до Закону України "Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні",
що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
8. Усі примірники податкових накладних, окремі особливості
заповнення яких викладені в підпунктах 8.1-8.4 цього пункту,
залишаються в особи, що їх виписала, і зберігаються відповідно до
викладеного в підпунктах 6.1 та 6.4 пункту 6 цього Порядку.
У верхній лівій частині оригіналу такої податкової накладної
робиться відповідна помітка "Х" та зазначається тип причини:
01 - Виписана на суму перевищення звичайної ціни над
фактичною;
02 - Постачання неплатнику податку;
03 - Натуральна виплата в рахунок оплати праці фізичним
особам;
04 - Постачання у межах балансу для невиробничого
використання;
05 - Ліквідація основних засобів за самостійним рішенням
платника податку;
06 - Переведення виробничих основних засобів до складу
невиробничих;
07 - Експортні постачання;
08 - Постачання для операцій, які не є об'єктом оподаткування
податком на додану вартість;
09 - Постачання для операцій, які звільнені від оподаткування
податком на додану вартість;
10 - Визнання умовного постачання товарних залишків та/або
необоротних активів, що перебувають в обліку платника податку на
день анулювання його реєстрації як платника податку на додану
вартість, щодо яких був нарахований податковий кредит у минулих
або поточному податкових періодах при анулюванні реєстрації
платника податку на додану вартість;
11 - Виписана за щоденними підсумками операцій;
12 - Виписана на вартість безоплатно поставлених
товарів/послуг, обчислену виходячи з рівня звичайних цін;
13 - Використання виробничих або невиробничих засобів, інших
товарів/послуг не у господарській діяльності;
14 - Виписана покупцем (отримувачем) послуг від нерезидента.
9. Для операцій, що оподатковуються або звільнені від
оподаткування, складаються окремі податкові накладні, тобто при
одночасному постачанні одному покупцю як оподатковуваних
товарів/послуг, так і таких, що звільнені від оподаткування,
продавець складає окремі податкові накладні.
11. У разі постачання товарів/послуг за нульовою ставкою, у
розділі III та графах 9 і 10 проставляється нуль.
12. До розділу I податкової накладної вносяться дані у
розрізі номенклатури постачання товарів/послуг, а саме:
12.1 у графу 2 - дата виникнення податкового зобов'язання у
продавця, тобто здійснення будь-якої з подій, що сталася раніше.
12.2 у графу 3 - номенклатура товарів/послуг продавця;
12.3 у графу 4 - код товару.
Графа 4 заповнюється у разі постачання підакцизних товарів та
товарів, ввезених на митну територію України на всіх етапах
постачання таких товарів/послуг;
12.4 у графу 5 - одиниця виміру товарів/послуг - грн, шт.,
кг, м, см, м.куб., см.куб., л тощо;
12.5 у графу 6 - кількість (об'єм, обсяг) постачання
товарів/послуг.
12.6 у графу 7 - ціна постачання одиниці товару/послуги без
урахування податку на додану вартість;
12.7 у графу 8 - база оподаткування товарів/послуг, які
підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за основною
ставкою - 20 відсотків;
12.8 у графу 9 - база оподаткування при здійсненні операцій
на митній території України з постачання товарів/послуг, які
підлягають оподаткуванню податком на додану вартість за нульовою
ставкою;
12.9 у графу 10 - база оподаткування при здійсненні
експортних операцій, які підлягають оподаткуванню податком на
додану вартість за нульовою ставкою;
12.10 у графу 11 - база оподаткування товарів/послуг, які
звільнені від оподаткування;
12.11 у графу 12 - загальна сума коштів, що підлягає сплаті.
13. До розділу II податкової накладної вносяться дані щодо
зворотної (заставної) тари. Вартість тари визначається у договорі
(контракті) як зворотна (заставна) і не включається до бази
оподаткування, а зазначається в графі 12 як загальна сума коштів,
що підлягають сплаті.
14. Податкова накладна виписується на кожне повне або
часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що
надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
15. У разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання
яких має безперервний або ритмічний характер при постійних
зв'язках із покупцем, покупцю може бути виписана зведена податкова
накладна, виходячи із визначеної у договорі періодичності оплати
поставлених товарів/послуг (один раз на п'ять днів; один раз на
десять днів тощо), але не рідше одного разу на місяць і не пізніше
останнього дня місяця. При цьому до зведеної податкової накладної
обов'язково додається реєстр товаротранспортних накладних чи інших
відповідних супровідних документів, згідно з якими здійснено
постачання товарів/послуг.
16. Усі примірники податкової накладної підписуються особою,
уповноваженою платником податку здійснювати постачання
товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку -
продавця. Податкова накладна не підписується покупцем
товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.
Податкова накладна, складена філією чи іншим структурним
підрозділом платника податку, скріплюється печаткою платника
податку - продавця, яка, крім реквізитів такого платника податку,
може містити найменування філії чи іншого структурного підрозділу,
що заповнив таку накладну. Для скріплення податкових накладних може бути виготовлена окрема печатка "Для податкових накладних".
17. У разі якщо база оподаткування визначається виходячи із
звичайних цін і перевищує суму постачання товарів/послуг,
визначену виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, тобто
звичайна ціна перевищує фактичну, продавець виписує дві податкові
накладні: одну - на суму, розраховану виходячи з фактичної ціни
постачання, другу - на суму, розраховану виходячи з перевищення
звичайної ціни над фактичною. У податковій накладній, яка виписана
на суму перевищення звичайної ціни над фактичною, робиться
позначка. Така податкова накладна покупцю не надається; усі примірники таких податкових накладних зберігаються у продавця.
18. У разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань
постачальник товарів/послуг виписує розрахунок коригування
кількісних і вартісних показників до податкової накладної.
Порядок складання, реєстрації, зберігання розрахунку
коригування аналогічний порядку, передбаченому для податкових
накладних.
20. На підставі вказаного розрахунку отримувач товарів/послуг
здійснює коригування податкового кредиту з обов'язковим відображенням зазначених коригувань у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (з від'ємним чи позитивним значенням).
21. На титульному аркуші розрахунку коригування вказується,
до якої податкової накладної та за яким договором вносяться зміни.
22. Розрахунок коригування складається виключно продавцем -
особою, яка є платником податку, філією чи структурним
підрозділом, якому делеговано право виписки податкової накладної
23. У разі здійснення коригування сум податкових зобов'язань
за операціями з постачання підакцизних товарів та товарів,
ввезених на митну територію України.
24. Показники у графах 7, 8, 10-12 розрахунку коригування
заповнюються у вартісному виразі відповідно до правил ведення
бухгалтерського обліку.
25. У графі 7 вказується фактична ціна без врахування податку
на додану вартість, за якою раніше було здійснено постачання.
26. У графі 8 вказується сума різниці між ціною домовленості
без податку на додану вартість та фактичною ціною без податку на
додану вартість, за якою здійснено постачання.
51. Платники податку ПДФО. Право платника податку на податковий кредит ПДФО.
Платники ПДФО – це фізичні особи, які отримують доход з джерелом його походженням України (як резиденти, так і нерезиденти), окрім дипломатичних представників іноземних держав.
Право платника податку на податковий кредит:
1) платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року
2) підстави для наразування податкового кредиту із зазначенням конкретної суми відображається платником податку у річній податковій декларації.
Документальне підтвердження витрат, які включаються до складу податкового кредиту:
1) фактично понесені витрати підтверджені платником документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, інше, який ідентифікує продавця товарів та визначає суму таких витрат
2) вище зазначені документи не надсилаються податковому органу. але підлягають зберіганню платником протягом строку достатнього для проведення податковим органом перевірки стосовно нарахованого податкового кредиту.
Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати:
1) суму коштів переданих платником у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям в розмірі. що перевищує 2%, але не більше 5% від суми його загального оподаткованого доходу такого звітного року
2) сума коштів сплачених платником на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сімї першого ступення споріднення у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року
3) суму власних коштів платника податку сплачених на користь закладів охорони здоровя для компенсації вартості платних послуг з лікування платника або члена його сімї 1 ступеня споріднення в тому числі придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що непокриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового медичного страхування.
Обмеження права на нарахування податкового кредиту:
1) податковий кредит може бути нарахований виключно резидентом, що має індивідуальний ідентифікаційний номер
2) загальна сума нарахованог податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподаткованого доходу платника одержаного протягом звітного року як заробітна плата
3) якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні роки не переноситься.
52. Які види ліцензій видає Національний банк України банкам та іншим фінансовим установам для здійснення валютних операцій.
Відповідно до статті 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій і не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;
- вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
- платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед не резидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;
- платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
- вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;
б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті З Декрету;
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
- відкриття фізичними особами — резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками;
- відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 Декрету;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України. Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або господарському суді.
Відповідно до статті 7 Декрету у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерези-денти здійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України готівкою або у безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
З приводу відкриття рахунків у банках інших держав звертаємо увагу на наступне. Відповідно до статті 386 Господарського кодексу України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на території інших держав. Порядок відкриття валютних рахунків у банківських установах на території інших держав регулюється законодавством відповідної держави. У разі відкриття валютного рахунку в банківській установі за межами України суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності зобов'язаний повідомити про це Національний банк України не пізніш як у триденний строк. Порушення цієї вимоги тягне адміністративно-господарську відповідальність у порядку, встановленому законом. Відкриття валютного рахунку в установі банку за межами України суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, у статутному фонді якого є частка державного майна, здійснюється за погодженням з Фондом державного майна України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у порядку, встановленому законодавством.
Порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України регламентується Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичним та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердженим постановою Правління Національного банку від 14 жовтня 2004 р. № 485 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2004 р. за 1413/10012). Згідно з пунктом 1.4 цього Положення без ліцензії з дотриманням законодавства України розміщують валютні цінності та здійснюють інші операції через рахунки такі резиденти:
- уповноважений банк (якщо зазначені рахунки є кореспондентськими);
- фізична особа під час її перебування за кордоном;
- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями.
Для отримання ліцензії або зміни умов раніше отриманої ліцензії заявник має подати документи (копії документів), перелік яких визначено вказаним Положенням:
- територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням (місцем проживання) резидента — для фізичних осіб, які не є підприємцями;
Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку — для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Строк дії ліцензії не може перевищувати одного календарного року. Ліцензія видається без права передавання іншим особам. Про факт відкриття рахунку резидент у триденний строк зобов'язаний повідомити територіальне управління Національного банку за своїм місцезнаходженням/місцем проживання. Надання ліцензії є платною послугою НБУ.
Порядок надання Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентується Положенням, затвердженим постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028). Згідно з цим Положенням використання іноземної валюти як засобу платежу дозволяється:
- якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями);
- у випадках, передбачених законами України.
У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється виключно на підставі ліцензії.
Національний банк надає ліцензію виключно за умови достатньої обґрунтованості потреби використання іноземної валюти як засобу платежу. При цьому ліцензія має бути отримана до здійснення відповідної валютної операції. Одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України.
Порядок видачі Національним банком індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України встановлений Положенням, яке затверджено постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 484 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1430/10029).
Порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій регламентується Положенням НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 р. №266.
Понятие и структура научного метода. 2. Методы эмпирического и теоретического познания
1. Научный метод — совокупность основных способов получения новых знаний и методов решения задач в рамках любой науки. Метод включает в себя способы исследования феноменов, систематизацию, корректировку новых и полученных ранее знаний.
Важной стороной научного метода, его неотъемлемой частью для любой науки, является требование объективности, исключающее субъективное толкование результатов. Не должны приниматься на веру какие-либо утверждения, даже если они исходят от авторитетных учёных. Для обеспечения независимой проверки проводится документирование наблюдений, обеспечивается доступность для других учёных всех исходных данных, методик и результатов исследований.
Структура метода содержит три самостоятельных компонента (аспекта):
– концептуальный компонент – представления об одной из возможных форм исследуемого объекта;
– операционный компонент – предписания, нормы, правила, принципы, регламентирующие познавательную деятельность субъекта;
– логический компонент – правила фиксации результатов взаимодействия объекта и средств познания.
2. В философии науки выделяются методы эмпирического и теоретического познания
Эмпирический метод познания представляет собой специализированную форму практики, тесно связанную с экспериментом. Теоретическое познание заключается в отражении явлений и происходящих процессов внутренних связей и закономерностей, которые достигаются методами обработки данных, полученных от эмпирических знаний.
На теоретическом и эмпирическом уровнях научного познания используются следующие виды научных методов:
| Теоретический научный метод
| Эмпирический научный метод
|
|
| теория (др.-греч. θεωρ?α «рассмотрение, исследование») —система непротиворечивых, логически взаимосвязанных утверждений, обладающая предсказательной силой в отношении какого-либо явления.
| эксперимент (лат. experimentum — проба, опыт) в научном методе — набор действий и наблюдений, выполняемых для проверки (истинности или ложности) гипотезы или научного исследования причинных связей между феноменами. Одно из главных требований к эксперименту — его воспроизводимость.
|
|
| гипотеза(др.-греч.?π?θεσις — «основание», «предположение») — недоказанное утверждение, предположение или догадка. Недоказанная и неопровергнутая гипотеза называется открытой проблемой.
| научное исследование — процесс изучения, эксперимента и проверки теории, связанный с получением научных знаний. Виды исследований: -фундаментальное исследование, предпринятое главным образом, чтобы производить новые знания независимо от перспектив применении;. - прикладное исследование.
|
|
| закон— вербальное и/или математически сформулированное утверждение, которое описывает соотношения, связи между различными научными понятиями, предложенное в качестве объяснения фактов и признанное на данном этапе научным сообществом.
| наблюдение — это целенаправленный процесс восприятия предметов действительности, результаты которого фиксируются в описании. Для получения значимых результатов необходимо многократное наблюдение. Виды: - непосредственное наблюдение, которое осуществляется без применения технических средств; - опосредованное наблюдение — с использованием технических устройств.
|
|
| измерение — это определение количественных значений, свойств объекта с использованием специальных технических устройств и единиц измерения.
| |
| идеализация – создание мысленных предметов и их изменений в соответствии с требуемыми целями проводимого исследования
|
|
| формализация – отражение полученных результатов мышления в утверждениях или точных понятиях
|
|
|
| рефлексия – научная деятельность, направленная на исследование конкретных явлений и самого процесса познания
|
|
| индукция – способ переход знаний от отдельных элементов процесса к знанию общего процесса
|
|
| дедукция – стремление познания от абстрактного к конкретному, т.е. переход от общих закономерностей к фактическому их проявлению
|
|
| абстрагирование -отвлечение в процессе познания от некоторых свойств объекта с целью углубленного исследования одной определенной его стороны (результат абстрагирования — абстрактные понятия, такие, как цвет, кривизна, красота и т.д.)
|
|
|
| классификация —объединение различных объектов в группы на основе общих признаков (классификация животных, растений и т.д.)
|
|
Методами, которые используются на обоих уровнях, являются:
- анализ – разложение единой системы на составные части и изучение их по отдельности;
- синтез – объединение в единую систему всех полученных результатов проведенного анализа, позволяющее расширить знание, сконструировать нечто новое;
- аналогия - это заключение о сходстве двух предметов в каком-либо признаке на основании установленного их сходства в других признаках;
- моделирование — это изучение объекта посредством моделей с переносом полученных знаний на оригинал. Предметное моделирование — создание моделей
.60.техника и ее роль в истории цивилизации
Философия техники – одно из значимых направлений в составе философского знания, нацеленное на осмысление многоаспектного феномена техники, требующего междисциплинарного подхода при системном исследовании техники в историко-цивилизационном, культурологическом, методологическом, антропологическом, нравственно-эстетическом и аксиологическом контекстах.
В терминологическом смысле речь идет о греческом слове "teсhne", имеющем несколько значений, а именно: 1) искусство, навык исполнения чего-либо; 2)артефакт (изготовленный человеком предмет инструментального назначения); 3) машина (хитроумное устройство, предназначенное для замещения рабочей силы человека, ее умножения, имеющее собственную двигательную основу).
К ХIХ в. техника применялась в большинстве сфер промышленного производства и надстроечных сферах, связанных с гражданским обществом, политикой, духовностью. В этих условиях возникла необходимость: 1) философского осмысления научно-технического прогресса, изучения уже существовавшей традиции рефлексии над конструктивными принципами человеческой, в частности инженерной, деятельности; 2) определения ценностного статуса техники в системе культурных приоритетов общественного сознания; 3) разработки эффективных концепций инженерно-технического творчества.
В рамках методологической рефлексии исследуются такие проблемы философии техники, как: специфика технического знания; детерминирующие факторы технического прогресса; пределы технического развития; поиска гармонической соразмерности технических систем и среды обитания человека; обоснование проектов "альтернативной" техники, ориентирующейся на "подлинные", а не на искусственные потребности человека; анализ антропно-аксиологических принципов в области технической эстетики и т.д.
Возникнув в 20-х гг. ХХ в. в связи с бурным развитием науки и техники, эта установка нашла отражение в концепции технократизма, обосновывающей необходимость и неизбежность возрастания в обществе роли технической интеллигенции (Веблен), в теории стадий роста (Ростоу), в к
