Зміна предмета філософії в процесі історичного розвитку.

Філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор (друга половина 6 ст. - початок 5 ст. до н.е.). Слово “ філософія ” походить від двох грецьких слів: “ філео ” – “ люблю ” та “ софія ” – “ мудрість ”, отже означає “ любов до мудрості ”, “ любомудріє ”.

З точки зору пізнання всю реальність світу можна розглядати як взаємопов’язану єдність двох великих елементів: суб’єкта і об’єкта. Суб’єктом називають активну частину реальності, що виступає носієм пізнавальної діяльності; об’єктом – дійсність, на яку спрямовано процес пізнання. Суб’єктом пізнання є людина (або людська спільнота, або, навіть, людство в цілому). Об’єктом виступає навколишній світ у цілому або його окремі складові: природа, суспільство, нарешті, сама людина, адже людина намагається пізнати ті чи інші свої властивості.

Предмет філософії можна визначити як “…світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб’єкт-об’єктного відношення ”. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ ”.

Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “ цариця наук ”. У Стародавній Греції поняття “ філософ ” було рівнозначно слову “ мудрець ” взагалі, тобто людина, яка має ґрунтовні знання в різних областях.

Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними: “…що таке світ і хто така людина? Як вони співвідносяться між собою? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті?…”.

Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. “ До об’єктивних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією ”.

У Стародавній Індії “…коріння перших філософських узагальнень сягає найдавніших (111-11 тис. до н.е.) записів міфологічних текстів, до так званих “ Вед ” (…) і стародавнього епосу “Махабхарата” і “ Рамаяна ”…У давній Елладі філософське знання теж виростає на ґрунті міфологічних (“орфічних”) гімнів 8 ст. до н.е. та героїчного епосу “ Іліади ” й “ Одіссеї ”.

Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки виокремлення людини з-поміж інших “ речей ” навколишнього світу.

Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою".

Подальше затвердження індустріальної цивілізації дедалі надає предмету філософії раціоналістичної спрямованості. Більш опукло це виявилося за т.зв. Нового часу (17-18 ст.). Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці. Заплямувавши середньовічну філософію як прислужницю богослов’я, філософія Просвітництва наближує свій предмет до предмету природничих наук. Водночас він стає ще більш людиномірним, зосереджуючись на найістотніших рисах специфічно людського буття – свободі, творчості і т.д.

Послідовники марксизму, особливо його радикального напряму – ленінізму, також відводили філософії місце своєрідної “ супернауки ”, яка не тільки розтлумачує світ, а вказує як його перетворити (звісно, на шляхах революційної руйнації капіталізму і побудови комунізму).

Іншої точки зору стосовно філософії дотримувалися прихильники позитивізму – напряму, започаткованого у другій половині Х1Х ст. О.Контом. Вони оголошували єдиним джерелом дійсного знання певні, конкретні науки, передовсім, природознавчі й заперечували цінність філософської рефлексії, оголосивши всю допозитивістську філософію “ метафізикою ”.