Діалектичний та історичний матеріалізм К. Маркса.

Марксизм – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне.

Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його називали, діалектичний та історичний матеріалізм. Її творці поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ – створили історичний матеріалізм. Заслуга Маркса - підняття матеріалізму на вищий щабель. Він зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної, і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику(працю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи і свободи, практичної діяльності й пізнання. Слабкістю «практичної філософії» молодого Маркса є загальний характер поняття «практика» і категорії «матерія» як вихідних при розбудові системи. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля про активну діяльність суб'єкта, Маркс вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті гуманістичними розумами, аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, -головна в цій роботі Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона носить матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність в тому, що вона кінець кінцем породжує всі форми відчуження, тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох ВЛАСНИКІВ виникає один власник - держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення "приватної власності" у реальну власність кожного індивіда, а натомість - в реальне "присвоєння людиною» відчуженого від неї багатства", йдеться про все багатство - матеріальне і духовне, тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, - це людина багата, багата різнобічними потребами; інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в злагоді з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий "казармений комунізм", який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його "Тезах про Фейєрбаха". Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі "Німецької ідеології" Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу наукового вирішення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створюють індивіди, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов'язаних з ним форм людського спілкування» породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму, як метафізичного, споглядального, як такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальчої практики потребував адекватного методу пізнання - діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба "поставити на ноги", тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом в його працях "Діалектика природи" та "Анти-Дюринг".