Увага - зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті - предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).

Увага не психічний процес, а форма організації свідомості та умова успішного протікання психічних процесів та станів. Увага не має власного змісту, виявляє свою дію у зв'язку з відчуттями, сприйняттями, пам'яттю, мисленням тощо. Ці явища актуалізуються у людини не самі собою, а під впливом спрямованості особистості. Отже, увага є вибірковою спрямованістю й зосередженістю свідомості особистості на об'єктах, що відповідають її потребам, інтересам та цілям діяльності або поведінки. Як пише С.Л. Рубінштейн, у кожному психічному процесі наявний момент, що виражає різні ставлення особистості, зокрема, до світу людей, природи, свідомості до об'єкта. Це ставлення виявляється в увазі. Наприклад, коли учень цікавиться математикою, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над розв'язанням математичних задач.

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їхнім протіканням.

П.Я. Гальперін розглядає увагу як самостійну форму психічної діяльності. Він дотримується гіпотези, що увага є діяльністю психічного контролю. Основні положення цієї гіпотези полягають у тому, що увага є однією зі складових орієнтовно-виконавчої діяльності, у якій вона не має власного продукту, а виконує функцію контролю, поступово стаючи внутрішньою скороченою автоматизованою дією.

 

17 )Рівні неспання та увага

неспання - одне з основних функціональних станів. Неспання -стан психіки, що характеризується достатньо високим рівнем електричноїактивності мозку, властивим активної взаємодії індивіда із зовнішнімсвітом. У підтримці стану неспання найважливішу роль відіграє ретикулярнаформація середнього мозку, від нейронів якої висхідні впливу йдуть донеспецифічним ядрам таламуса, а від них до всіх зон кори великих півкуль.Неспання, звичайне стан не сплячої людини, утворює полевсіляких поєднань функцій свідомості - від стану спокійного пильнуваннячерез активне, напружене неспання до виражених афектів. Поведінковепрояв активності нервової системи або функціонального стану людини вумовах реалізації ним тієї чи іншої діяльності. Неспання періодичнозмінюється сном, утворюючи цикл неспання - сон. Розрізняють такірівні неспання: крайній рівень напруги, активне неспання,спокійне неспання. Кожен рівень неспання розрізняється комплексомвегетативних, моторних і електроенцефалографічних показників.

Неспання - рівень активності мозку,достатньо високий для активної взаємодії організму з зовнішнім середовищем -цілеспрямованої поведінки. У людини найважливішими ознаками неспання,є свідомість і мислення, а у тварин - умовно-рефлекторна діяльність.Неспання підтримується тонічними висхідними впливами ретикулярнихструктур середнього і проміжного відділів мозку і лімбічних утворень. Всвою чергу тривала активність ретикулярних і лімбічних утворень мозкустворюється завдяки власній їх активності і доцентровоюімпульсації, яка надходить у головний мозок від внутрішніх органів, м'язів, зв'язок,шкіри.

За ступенемактивності розрізняють: а) спокійне або пасивне неспанняхарактеризується переважанням альфа-ритмів в задніх відділах неокортексу, б)активне або напружене неспання, що супроводжується блокадою альфа-ритму іпоявою бета-ритму ЕЕГ. За тривалістю розрізняють: а) стійке наВпродовж хвилин неспання, б) перехідний або фазіческіх - активація(Увага) або зниження до дрімоти

18) Теорії уваги

Цікаві та суперечливі властивості уваги привертали до нього погляди багатьох учених, які по-різному пояснювали походження і сутність уваги. Н. Н. Ланге виділив основні підходи до проблеми уваги:

1) увага як результат рухового пристосування. Раз ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увагу неможливо без мускульних рухів. Саме руху пристосовують органи чуття до умов найкращого сприйняття;

2) увага як результат обмеженості об'єму свідомості. Не пояснюючи, що вони розуміють під «обсягом свідомості» і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні уявлення витісняють або пригнічують менш інтенсивні;

3) увага як результат емоції. Ця теорія, особливо розвинена в англійській ассоциационной психології, вказує на залежність уваги від цікавості уявлення.

Дж. Міль вказував: «Мати приємне або тяжке або ідею і бути до них уважним - це одне і те ж»;

4) увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда;

5) увага як особлива активна здатність духу. Деякі психологи приймають увагу за первинну і активну здатність, походження якої нез'ясовно;

6) увагу як посилення нервового подразника. Увага обумовлено збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи;

7) теорія нервового придушення пояснює основний факт уваги (переважання одного подання над іншим) тим, що лежить в основі першого фізіологічний нервовий процес затримує або пригнічує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших уявлень і рухів, результатом чого є факт особливої ​​концентрації свідомості. Серед вітчизняних психологів П. Я. Гальперін

висунув оригінальну трактовку уваги. Основні положення його концепції полягають

в наступному:

1) увага є одним з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності і являє собою психологічну дію, спрямоване на зміст образу, думки, іншого феномена, наявного в даний момент в психіці людини;

2) за своєю функцією увагу представляє контроль за цим змістом. У кожній дії людини є орієнтовна, виконавча і контрольна частини. Остання і представлена ​​увагою як таким;

3) на відміну від дій, спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, не має окремого особливого результату;

4) з точки зору уваги як діяльності психічного контролю всі конкретні акти уваги (і довільного, і мимовільного) є результатом формування нових розумових дій. Всі ці теорії спираються на реальні факти, але абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви.