Мислення як процес

Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Мислення є одним із провідних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнання. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприймання тим, що мислення відбиває дійсність опосередковано, за допомогою системи засобів, зокрема мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо. Відображення дійсності на рівні мислення має також узагальнений характер. Виділяючи загальне, ми спираємося не тільки на ті об'єкти, які сприймаємо в даний момент, а й на ті, які сприймали в минулому.

Мислення надає людині можливість відобразити й зрозуміти не тільки те, що може бути безпосередньо сприйняте відчуттями, а й те, що сховане від безпосереднього чуттєвого сприймання. Відомо, наприклад, що ми не відчуваємо безпосередньо інфрачервоних і ультрафіолетових променів, радіохвиль, звукових коливань, частота яких перевищує 20 000 / с, радіаційного впливу. Ми не можемо сприйняти справжню величину Землі, швидкість руху світла, електричного струму тощо. Щоб пізнати все це, ми вдаємося до досліджень, експериментів, обчислень.

 

37. З появою електронно-обчислювальних машин виникло розуміння мислення як системи обробки інформації (Гсаймон, Дж. Міллер, К.Прібрам та ін.). Першочерговими завданнями було простежити рух потоку інформації в «системі» (тобто в мозку). Основними поняттями цього підходу є ті, що стосуються когнітивної діяльності: -інформація, -вхід, -переробка -кодування -підпрограма. Особливого значення зьиранню інформації про ознаки елементів проблемної ситуації надавали В.М.Пушкін, О.К Тихомиров та ін.

 

38. Наочно-дійове мислення (6 місяців — 3 роки). До 6 місяців дозрівають ті структури, які відповідають за мовленнєву активність дитини. Головною одиницею цього мислення є дії. Провідним чинником розвитку мислення є маніпуляції з предметами. Предметна дія — головний засіб контакту зі світом. Предмет виступає певним продовженням власних дій (наприклад, падає іграшка і дитина стискує руку). Дія виступає засобом аналізу ситуації.

Наочно-образне мислення (3-7 років). Головною одиницею є наочний образ. Мислення дітей підпорядковане логіці перцептивних уявлень (вражень). Оригінальність дитячого мислення — наслідок його образної точності („Індик—це курка з бантиком").

Словесно-логічне (понятійне) мислення (8-9 років і далі). Головна одиниця словесно-логічного мислення — поняття.

 

39. Стадії розвитку мислення в онтогенезі Онтогенетичний аспект розвитку мислення включає вивчення розвитку ммислееня протягом всього життя.Мислення дитини формуеться прижиттево в ході предметної діяльності та спілкування, в ході засвоєння життевого досвіду. Особлива роль- ціленаправлені впливи дорослих в формі навчання і сприймання. Крім практичної діяльності з предметами виділяють і особливі дослідницькі дії. Дитина виявляє все нові властивості, встановлює звязки між ними. Вже в області засвоених предметних дій дитина проявляє самостійність, яка проявляється в повторенні способів без додаткового впливу зі сторони дорослих. Велике значення для розвитку мислення має гра. В ході розвитку практичних перетвореннь обектів виникає така властивість мисленевої діяльності як кроковий характер – перетворення здійснюється певними порціями, поступовими актами. Після кожного акту відбувається мисленевий аналіз наставших змін. Наочно-образне мислення відіграє важливу роль в формуванні у дітей розуміння процесів змін і розвитку предметів і явищ. У старших школярів формуюються цілісні знання про оточуюючу дійсність.Розвиток наочно-дійового та наочно-образного мислення здійснюється в тісному звязку з формуванням логічного мислення.Дослідження розвитку мислення у шкільному віці показали важливу роль теоретичних узагальнень, що засвоюють діти. Теоретичне мислення створює основу для довільного саморегулювання розумової діяльності. Самоорганізація мисленевого процесу виникає в умовах спільної навчальної діяльності, в умовах спілкування в системі суспільно-корисної діяльності. Якиманська вивчала розвиток образного мислення школярів. Створення образів та оперування ними – рівні розвитку просторового мислення.Було виділено 3 типи оперування просторовими образами 1)зміна положення вигаданого обєкту на площині по відношенню до інших обєктів; 2) зміна структури обекту; 3)комбінація перетвореннь. Поступово формуються такі якості мислення як спмостійність, глибина, пружність, стійкість, ширина.

 

40. Предмет і методи психології мислення

Предмет психології мислення перебуває хіба що на перетині двох областей: те, що належить до компетенції психологічного вивчення, і ще, що є предметом комплексних досліджень мислення.

Псих. мислення займ-ся науковим дослідж-м мислення на таких головних напрямах:

· Вирішення завдань

· Форммування висновків

· Формування понять

· Індуктивне мислення

Методи наукового дослідження

· Інтроспекція

· Думання вголос

· Завдання операціоналізації

 

41. Судження — це акт мислення, що відображує зв’язки, відносини речей, а речення — це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями (“Агов!”, “Ану!”, “Хто це?”). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв’язок. Кожне судження містить суб’єкт і предикат. Суб’єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображується у свідомості людини.

Предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються” (“усі метали” — це суб’єкт, а “при нагріванні розширюються” — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи “Кит — не риба”, ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об’єктивній дійсності. Істинність судження перевіряється практикою. Судження бувають одиничними (“Київ — столиця України”), частковими (“Деякі метали легші, ніж вода”), загальними (“Усі люди смертні”). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суджень, називаються складними (“У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові”). Залежно від того, стверджується чи заперечується наявність певних ознак і відносин в об’єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.

Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони грунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування — це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів. Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове. В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються”.

Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється”.

 

42. Операціональний склад мислення У розумових діях можна відокремити їх головні складові елементи, або процеси – розумові операції. Такими є – порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація. Порівняння- За її доп.пізнаються схожі та відмінні ознаки та властивості обєктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністтю, залежно вд завдання або змісту порівнюваних обєктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак преметів. Аналіз та синтез- це 2 сторони єдтного мисленевого процесу. Вони взаємоповязані та взаємозумовлені.Аналіз найчастіше здійснюється через синтез, і навпаки. Операція «аналіз через синтез»має принципове значенння для розгляду процесу мислення, бо завдяки їй усувається суперечність міє такими компонентами, як з одного боку – відділення, відокремленість частин або властивостей обєкту пізнання, з іншого синтезом обєкту аналізу можуть бути будь-які предмети та їх властивості. Аналіз потрібен для розуміння сутності будь-якого предмету, але сам його не забезпечує. Абстрагуваня та узагальнення. Розумовий аналіз переходить в абстрагування, тобто уявне відокремлення одних ознак та властивостей преметів від інших їхніх рис і від самих предметів, яким вони властиві.Застосування операцій абстрагування в іпзнавальній діяльності дає можливість глибше і повніше відображати складні явища дійсності.Високим рівнем абстрагування характеризується науково-теоретичне мислення, яке відіграє провідну роль у формуванні понять. Узагальнення-продовження і поглиблення синтезучої діяльності мозку за допомогою слова.Слово здійснює свою узагальноючу фунцію спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в обєкті. Узагальнення виокремлених рис предметів та явищ дає змогу групувати обєкти за видовими, родовими та іншими ознаками.Така операція має назву класифікація. Класифік. здійснюється з метою розмежування та наступного обєднання предметів на підставі їх спільних істотних ознак.Вона сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх смислової структури. Сиситематизація – упорядкування знаннь на підставі гранично широких спільних ознак груп обєктів. Систематизація забезп.розмежування та подальше обєднання не окремих предметів, а їх груп та класів. Отже, розуміння предметів обєктивної дійсності, утворення про них наукових понять процес складний та багатоплановий. Для нього потрібне вивчення фактів, їх порівнняня, аналіз, синтез, абстагув, узагальнен, класифікац, систематизац істотних рис та фактів.

 

43. До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичність. Навіяння - це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, яка некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їхнього доведення тощо. Українські психологи наголошують, що критичність і самостійність - важливі характеристики мисленнєвої діяльності, які свідчать про високий рівень її розвитку. Цим якостям розуму протиставляють навіюваність, яку оцінюють як негативну якість, що заважає повноцінній інтелектуальній діяльності.

Зовсім інше ставлення до критичності та навіюваності в зарубіжних психологів (А. Осборн, М. Гордон). Вони вважають, що з метою підвищення творчого потенціалу варто знижувати критичність і підвищувати певною мірою навіюваність.

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона виділяється в індивідуально-психологічних характеристиках, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності: глибина, широта, гнучкість, самостійність, швидкість, послідовність тощо. їх називають якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Поверховість розуму - протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей і зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правильних висновків.

Гнучкість розуму - це властивість, яка означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились її умови і вибір не підтвердився. Протилежною до цієї якості є інертність розуму, що виявляється в малорухомості мислення, у здатності мислити звичним способом, за звичною схемою.

Стійкість розуму - це якість, яка виражається в постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об'єкта. Нестійкість означає необґрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку.

Неусвідомленість мислення виявляється в тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити його правильність, яких допущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, довести його правильність. Стикаючись із труднощами в цьому процесі, суб'єкт виявляє чутливість до підказок, за незначної допомоги відносно легко розв'язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби зробити самостійні кроки в розв'язанні проблеми.