Досвід експерт-го формування увагиЗа даними спостережень і експериментальних досліджень, послідовність розвитку дитячої уваги виглядає так. 1. Перші тижні — місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини. Дитина спочатку реагує тільки на зовнішні подразники, причому тільки у випадку їх різкої зміни (несподівані голосні звуки, перехід із темряви до яскравого світла тощо). Починаючи з третього місяця, дитина все більше цікавиться об'єктами, які пов'язані з її життям. У п'ять-сім місяців дитина може довго розглядати певний предмет, обмацувати його. Особливий інтерес виявляє дитина до яскравих, блискучих речей. Це дає змогу говорити про достатній рівень розвитку в дитини мимовільної уваги. 2. Кінець першого року життя. Виникає орієнтувально-досліднинька діяльність як засіб майбутнього розвитку довільної уваги. 3. Початок другого року життя. З'являються зачатки довільної уваги, що пов'язано з процесами виховання дитини. Дорослі поступово привчають дитину виконувати не те, що вона хоче, а те, що їй потрібно робити. Починає виявлятися свідомість, хоча ще в примітивній формі. 4. Другий — третій рік життя. Велике значення для розвитку довільної уваги має гра. У ході гри дитина вчиться координувати свої дії відповідно до завдань гри та її правил. Паралельно з довільною увагою на основі чуттєвого досвіду розвивається і мимовільна увага. 5. Чотири з половиною - п'ять років. З'являється здатність спрямовувати свою увагу під впливом складної інструкції дорослого. Дитина знайомиться з усе більшою кількістю предметів і явищ, постійні бесіди з батьками, ігри, у яких діти наслідують поведінку дорослих, маніпулювання предметами — усе це збагачує досвід дитини, розвиває її інтереси та увагу. 6. П'ять — шість років. Основною особливістю цього етапу є нестійкість довільної уваги. Дитина легко відволікається на сторонні подразники, увага є досить емоційною—дитина все ще погано володіє своїми почуттями. На відміну від довільної уваги мимовільна увага є досить стійкою, тривалою і зосередженою. Поступово шляхом вправ та вольових зусиль розвивається здатність керувати своєю увагою. 7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги відбувається за рахунок дисциплінованості, що сприяє формуванню контролю за власною поведінкою. У початкових класах у дитини переважає мимовільна увага і вона ще не може повністю контролювати своєї поведінки на уроках. Тому вчитель повинен прагнути зробити свої уроки яскравими, емоційними, часто змінювати форму подання навчального матеріалу. Це також зумовлено переважанням у цьому віці наочно-образного мислення. У старших класах довільна увага досягає досить високого рівня розвитку. Старшокласник може досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку. У цьому віці на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й вікові особливості, пов'язані з фізіологічними змінами, що відбуваються в цей період. Це супроводжується підвищеною втомлюваністю, дратівливістю, зниженням працездатності.
30. До основних властивостей уваги відносяться стійкість, концентрація,розподіл, переключення, відволікання і обсяг уваги. Стійкістьполягає в здатності певний час зосереджуватися на одному ітому ж об'єкті. Дослідження показали, що увага схильнемимовільним періодичним коливанням. Навіть при дуже стійкий ізосередженому уваги завжди є мимовільні короткочаснізміни ступеня його інтенсивності, напруженості. Це коливання уваги. Якщо піднести до вуха годинник, то помітите, що цокання їх то посилюється,то послаблюється і раптом на мить взагалі зникає. Коливання увагилегко спостерігати і при зорових сприйняттях за допомогою подвійнихзображень. Що ви бачите на малюнку: вазу на чорному тлі або два профілюна білому? Як тільки людина побачить обидва зображення, в силу вступаютьколивання уваги: зображення як би пульсує - ви бачите те вазу, топрофілі. двоїстим є і зображення усіченої піраміди. Вона здається тоопуклою, повернутого вершиною до глядача, то поглибленої з йде в далечіньзадньою стінкою. І знову ж таки тут у наявності коливання уваги: стінка як бито наближається, то віддаляється від глядача. Втім, коливання можна зняти,якщо не просто розглядати фігуру, а поставити перед собою нову, більшскладне завдання. Уявімо собі, що перед нами зображення кімнати,яку необхідно обставити: справа поставимо стіл і стільці, ліворуч на стінудобре було б повісити картину, на підлогу постелити килим, на стелю - добре блюстру і т. д. Поки ви «обставляє» кімнату, коливань уваги небуде... З цього досвіду можна зробити висновки, що стосуються збереженнястійкості уваги: необхідна зовнішня і внутрішня активність особистості,треба ставити перед собою все нові й нові, завдання. Стійкість уваги особливе значення для досягнення успіху в будь-якійдіяльності, вона характеризує глибину, тривалість, інтенсивністьпсихічної діяльності людини. Саме стійкість відрізняє людей,пристрасно захоплених справою, що вміють заради основного відключитися відчисленних побічних подразників. Стійкість уваги залежить відряду умов: ступінь труднощів матеріалу і знайомства з ним, йогозрозумілість, ставлення до нього з боку суб'єкта, а також індивідуальніособливості особистості. Великий інтерес представляють методи вивчення стійкості уваги,що стали вже класичними. Зазвичай використовують таблиці Бурдон, що складаються збезладного чергування окремих літер, при тому кожна літера повторюєтьсяу рядку одне і те ж кількість разів. Випробуваному пропонується протягомтривалого часу (3,5,10 хвилин) викреслювати задані букви.
31. Мислення як асоціації уявлень. Одним із напрямків дослідження мислення є підхід, розроблений в асоціативній психології, в якому мислення розглядається як асоціації уявлень. Асоціація – це створення і актуалізація зв»язків між уявленнями («ідеями»– за виразом асоціаністів). Виділяють 4 види асоціацій: -за схожістю; -за контрастом; -за часовою або просторовою близькістю; -за взаємовідношенням (причинністю). Асоціативний підхід виник в 17-18 ст. і був одним із перших підходів до вивчення психічного життя людини. Особливості вивчення мислення в асоціативній психології: Оскільки психологія мислення в 17-18 ст ще не виділилась окремо, то асоціативні некеровані зв»язки визнавалися єдино можливим розумовим процесом. Мислення вважалось тільки образним, а його розвиток розглядався, як процес насичення асоціаціями. Мислення розглядалося в контексті репродукування (відтворення ідей). Сучасні погляди на вивчення мислення як асоціації ідей: Сучасна психологія не заперечує наявність асоціацій у процесі мислення, але не вважає асоціацію ключем до всієї мислительної активності.
33. Розгляд мислення як функціональних операцій знайшли, насамперед, відображення в теорії інтелектуальних операцій О.Зельца (20 с.). Згідно цієї теорії мислення розуміється таким чином: Мислення розуміється як інтелектуальні операції. Людина, розв»язуючи задачі, створює проблемний комплекс, до складу якого входять: А) характеристики відомого; Б) місце невідомого; В) місце шуканого; Г) відношення між ними В незакінченості цього комплексу О. Зельц бачив суть проблемності. О.Зельц вперше ввів поняття антиципації – певне передчуття, передбачення. Уявлення про шукане, через його відношення до відомого. 34. Мислення як акт перебудови ситуації розгл-ся в гештальтпсихології. У 20-30 рр 20 ст. утворюється школа гештальтпсихології (від нім. Gestalt – цілісна форма, образ). Фундаторами цієї школи стали німецькі психологи М. Вертгеймер (1880-1943), В.Келер (1887-1967), К Кофка (1886-1941). У процесі оригінальних експериментів із вивченням сприймання та інтелекту вони з»ясували, що у складі свідомості існують цілісні образи, котрі не розкладаються на сенсорні елементи. Початком і основним елементом психіки вони вважають не відчуття, а цілісні образи –гештальти. Ці образи виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, сидеричні й замкнуті фігури, яким властива стійкість і константність. Вони виходили із примату цілого над частинами, форми над матеріалом. Властивості частини визначаються саме структурою, гештальтом. Основні положення щодо вивчення мислення: 1.Представники гештальтпсихології розв»язання задачі розглядалося як переструктурування проблемної ситуації, завдяки якому предмети виявляють нові сторони та властивості. 2. Розв»язання задачі виступає як гештальт – як цілісне утворення, що визначає конкретні кроки людини
|
