СЛОВНИК ОСНОВНИХ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ

Абсолют [лат. absolutus - довершений, необмежений] -вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу; осно­вна характеристика Бога в середньов. його осмисленні, яка пе­редбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично мо­жливого стану повноти та досконалості.

Агностицизм [грец. agnostos — недоступний для пі­знання] - філос. вчення, яке заперечує можливість пізнання су­ті речей та закономірностей розвитку дійсності.

Антропосоціогенез - тривалий істор. процес виник­нення соц. форми руху матерії, становлення і формування лю­дини і суспільства.

Базис [грец. basis - основа] - 1) у марксистській конце­пції: сукупність виробничих відносин, що складають екон. структуру даного суспільства; 2) головне, на чому будується що-небудь, сутність чого-небудь.

Буття - філос. категорія, яка позначає реальність, що існує об'єктивно, поза і незалежно від свідомості людини.

Відображення - загальна властивість матерії, що поля­гає у відтворенні ознак, властивостей і відношень об'єкта, що відображається.

Відчуття - відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, які безпосередньо впливають на органи відчуття.

Властивість - сторона предмета, яка обумовлює його відмінність або подібність з ін. речами.

Гіпотеза [грец. hypothesis - підстава, припущення] -форма розвитку науки; спосіб пізнавальної діяльності, побудо­ви можливого, проблемного знання, в процесі якого формулю­ється одна з можливих відповідей на питання, що виникло протягом дослідження.

Гуманізм [лат. humanus ~ людський, людяний] - на­прямок сусп. думки, що виник в епоху Відродження, згідно з яким людина розглядається як вища цінність, захищається її свобода і всебічний розвиток.

Деїзм [лат. deis - бог] - філос. вчення, згідно з яким Бог є безособова першопричина світу, яка знаходиться поза приро­дою та соціумом і не втручається в їхній розвиток.

Діалектика [грец. dialektike - мистецтво вести бесіду] -наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення; метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілі­сності, розвитку; процес розвитку чого-небудь у всій різнома­нітності його форм і у всій його суперечливості.

Дуалізм [лат. dualis - подвійний] - філос. вчення, про­тилежне монізму, яке виходить з визнання рівноправними, такими, що не зводяться одне до одного, двох субстанцій, начал: духу та матерії, ідеального та матеріального.

Дух [лат. spiritus - букв,: подув, подих, запах] - у ши­рокому смислі поняття Д. тотожне ідеальному, свідомості, на відміну від матеріального начала; у вузькому смислі поняття Д. адекватне поняттю мислення.

Елемент [лат. elementum - стихія, початкова речовина] -філософ, категорія для позначення частин цілого, які знахо­дяться між собою у взаємозв'язку.

Емпіризм [грец. етреігіа - дослід] - напрямок у теорії пізнання, який визнає чуттєве дослідження джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представленим або як опи­сання цього дослідження, або зведеним до нього.

Єдине - філософ, поняття, що означає початок неподі­льності, єдності й цілісності як реально сущого (речі, душі, сві­домості, мови, особистості тощо), так і віртуального планів буття (поняття, закону, числа).

Життя - сутнісна ознака біологічної та сусп. форм ру­ху матерії. Найважливішими її властивостями є: подразливість, розвиток, здатність розмножуватися, в основі яких лежать про­цеси самооновлення, пов'язані з підтриманням живою систе­мою своєї цілісної організації шляхом обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

Закономірність - більш широке, порівняно із законом, поняття. Якщо закон проявляється суворо в конкретних умо­вах, то 3. проявляється як взаємозв'язок низки законів.

Заперечення - філософ, категорія, яка виражає певний тип відношення між двома послідовними стадіями, станами об'єкта, який розвивається. Це відмирання старого, того, що віджито, не відповідає умовам, які змінились. Ідеалізм [грец. idea - поняття] - філософ, напрямок, який віддає перевагу у причинно-генетичному відношенні ідеї, духу, свідомості, а не матерії.

Ідеальне [грец. idea - ідея, образ] - філософ, поняття, що характеризує загальну властивість усіх образів свідомості і поля­гає у тому, що вони містять інформацію про об'єкти дійсності, але не мають матеріальності ані об'єктів, ані людського мозку.

Ідея [грец. idea - ідея, поняття] - уявлення, яке розумі­ється також як форма духовно-пізнавального відображення пе­вних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. За своєю логічною будовою І. є формою мислення, різновидом поняття, зміст якого своєрі­дно поєднує в собі як об'єктивне знання про наявну дійсність, так і суб'єктивну мету, спрямовану на її перетворення.

Існування - поняття, що вживається для характерис­тики зовнішніх виявів буття, речі або явища. Онтологічно по­няття І. протистоїть категорії "сутність".

Істина - адекватне відображення об'єкта суб'єктом, який, пізнаючи, відтворює його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини та її пізнання.

Категорія [грец. kategoria - висловлення, ознака, влас­тивість] - найзагальніше, основне наукове поняття, що відо­бражає суттєві властивості і відношення предметів та явищ, котрі мають достатньо великий ступінь спільності.

Кількість - така визначеність, у якій виражаються від­мінності одноякісних речей або спільність різноякісних речей, явищ.

Культура - сукупність осмисленої творчої діяльності людей; багатофункціональна система, що містить різноманітні аспекти людської діяльності. К. - категорія для позначення створеного людьми штучного середовища проживання й само-реалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.

Логос [грец. logos - слово, поняття, розум, закон] - у давньогрец. філософії: загальний закон, основа світу, його по­рядок і гармонія; в ідеалістичній філософії: духовний першо-початок, світовий розум, абсолютна ідея.

Людина - істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню й здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе; вищий ступінь еволюції живих організмів на Землі, суб'єкт сусп.-істор. діяльності і культури.

Матеріалізм [лат. mater talis - речовий] - філософ, на­прямок, протилежний ідеалізму у вирішенні головного питання філософії. М. виходить із первинності матерії і вторинності ду­ховного, ідеального.

Матеріальне - характеристика буття, яка вказує на йо­го об'єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості існу­вання. М. протилежне ідеальному.

Матерія [лат. materia - речовина] - філософ, категорія для позначення об'єктивної реальності, всього того в об'єктивній реальності, що впливає тим чи ін. чином на люди­ну, спричиняючи відчуття.

Метафізика [грец. meta - після і physika - букв.: те, що після фізики] - спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, не осягає внутрішні протиріччя як джерело саморуху, а також без­перервність і стрибкуватість розвитку в їх органічній єдності.

Метод [грец. methodos - шлях дослідження] - спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта.

Мислення - вища форма активного відображення об'єктивної реальності, яка полягає у цілеспрямованому, опо­середкованому і узагальненому пізнанні суб'єктом суттєвих зв'язків і відношень предметів та явищ, у створенні нових ідей, у прогнозуванні явищ та дій.

Міра - певний кількісний інтервал, у межах якого предмет зберігає свою якість. М. - кількісні межі існування предмета.

Монізм [грец. monos - один, єдиний] - протилежний дуалізму і плюралізму філософ, принцип пояснення різномані­тності світу як прояву єдиного начала - матерії або руху. Ма­теріалісти началом, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним началом усіх явищ вважають дух, ідею тощо.

Наслідок ~ філософ, категорія для позначення явища, процесу, які обумовлені ін. явищами, процесами.

Необхідність - філософ, категорія, яка відображає вну­трішні, стійкі, суттєві зв'язки явищ і визначає їх закономірну зміну і розвиток. Н. існує у природі й суспільстві у формі об'єктивних законів. Непізнані закони проявляються як "сліпа" необхідність.

Номіналізм [лат. потіпа - назва, ім'я] - напрямок у се­редньовічній філософії, який вважає поняття лише іменами. На противагу реалізму, номіналісти стверджували, що реально іс­нують лише окремі речі з їх індивідуальними якостями.

Номос [грец. nomos - закон] - в ант. філософії: універ­сальна, безособова сила, що підпорядковує своїй владі відно­шення людей і оберігає все краще, найцінніше, що є у людсь­кому житті.

Об'єкт [лат. objectum - предмет] - те, на що спрямова­на пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб'єкта).

Об'єктивна реальність [лат. objectum - предмет] -буття поза свідомістю; найзагальніше визначення матеріально­го світу.

Об'єктивне [лат. objectum - предмет] - характеристика природної і соц. дійсності як такої, що існує поза і незалежно від свідомості суб'єкта.

Пантеїзм [грец. pan - все і theos - бог] - філософ, вчен­ня, яке ототожнює Бога та світ. П. існував у двох формах: натуралістичний П., який наділяв природу якостями живого, божественними властивостями і розчиняв Бога у природі, та містичний П. - все у Богові, тобто розчиняв природу у Богові.

Патристика [грец. pater - батько] - сукупність теологі­чних, філософ, і соц.-політ. доктрин христ. богословів II-VIII ст.

Пізнання -- вища форма відображення об'єктивної дій­сності; процес збагачення людини новим знанням; сусп.-істор. процес творчої діяльності людей, який формує їх знання на ос­нові яких виникають цілі й мотиви людських дій.

Позитивне право - діюча система правових норм, від­носин і присуджень.

Поняття - форма мислення, у якій виражаються влас­тивості, зв'язки і сторони предмета, що повторюються.

Правова інтерсуб'єктивність ~ відмінна риса сучас­них концепцій природного права; спосіб осмислення права, згідно з яким зміст права виводиться із взаємодії право-суб'єктів.

Правова реальність - поняття для позначення особли­вого автономного світу права з його законами, логікою функ­ціонування та розвитку, "базисними конструкціями", а також способом їхнього зв'язку в одне ціле.

Правовий об'єктивізм - спосіб осмислення права, що вбачає джерела права в об'єктивному світі, у соц. реальності.

Правовий позитивізм - спосіб осмислення права, що зводить багатогранну правову реальність до позитивного пра­ва; ґрунтується на емпіричному пізнанні права, стверджує від­носність правових норм і цінностей, ціннісну нейтральність права і вважає право похідним лише від волі держави.

Правовий суб'єктивізм - спосіб осмислення права, згідно з яким зміст права вбачається у свідомості суб'єкта, ідеї права.

Практика [грец. praktikos - діяльний] - матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, основ­ний зміст якої полягає в освоєнні і перетворенні природних і соц. об'єктів. П. складає всезагальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання.

Природно-правове мислення - одна з ключових пара­дигм філософ.-правового і юрид. мислення, що спирається на ідею універсальних ціннісних принципів, здатних бути міри­лом справедливості законоположень, встановлених державою.

Причина - філософ, категорія для позначення явища, процесу, які обумовлюють, викликають ін. явище, процес.

Простір - одна з основних об'єктивних форм існування матерії. Поняття П. характеризує розташування матеріальних об'єктів один відносно ін., виражає протяжність тіл, їх співіс­нування.

Протилежність - одночасно існуючі у предметах і явищах сторони або тенденції, притаманні об'єкту як системі, які взаємно передбачають і в той же час виключають, запере­чують одна одну.

Протиріччя - активне взаємовідношення, взаємодія протилежностей, їх єдність і протидія.

Раціоналізм [лат. ratio - розум] - 1) напрямок у теорії пізнання, який визнає розум основою пізнання і поведінки лю­дей; 2) філософ, напрямок, згідно з яким основним джерелом та критерієм достовірності знань є розум.

Реалізм середньовічний — напрямок у середньов. фі­лософії, який стверджував, що загальні поняття мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей.

Релятивізм [лат. relativus - відносний] - заперечення існування об'єктивного змісту знання, впевненість в існування тільки відносних істин.

Рефлексія [лат. reflexio - звернення назад] - унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська сві­домість постає водночас і як самосвідомість, як думка про ду­мку, як знання про саме знання.

Розвиток - 1) вищий тип руху, при якому відбувається незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів від одного якісного стану до ін.

Рух - спосіб існування матерії, її всезагальний атрибут. Р. - будь-яка зміна у природі і суспільстві. Матерія без Р. не іс­нує, оскільки не існує і Р. без матерії.

Свідомість - одне з основних понять філософії, психо­логії і соціології, яке означає вищий рівень відображення об'єктивної дійсності, притаманний лише людині. С. - продукт сусп.-істор. розвитку, функціональна властивість мозку, ідеа­льне відображення дійсності, регулятор цілеспрямованої діяль­ності людини.

Світогляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця у ньому людини, її істор. походження і призначення.

Сенсуалізм [лат. sensus - почуття] - філософ, вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом достовірних знань; на­прямок у теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість є головною формою достовірного пізнання.

Система - філософ, категорія для позначення цілісної сукупності елементів, у якій усі елементи настільки щільно пов'язані між собою, що виступають щодо навколишніх умов та ін. систем як єдине ціле.

Структура - філософ, категорія для позначення відно­сно стійких зв'язків елементів цілого, система відношень еле­ментів у межах даного цілого.

Суб'єкт [лат. subjectus - той, що знаходиться знизу, лежить в основі] - активно діючий, такий, що володіє свідоміс­тю та волею, індивід або соц. група.

Субстанція [лат. substantia - сутність] - одне з центра­льних понять новоєвроп. філософії, яке означає таку основу світу, яка охоплює та пронизує собою всі форми та явища дій­сності, є самодостатньою і не потребує для свого буття ніяких ін. джерел або причин; першооснова, сутність всіх речей і явищ, причина самої себе.

Суспільна свщомість - філософ, категорія, яка відо­бражає духовну сторону життя суспільства, систему ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, які стихійно виробляються соц. групами, класами, націями під впливом їх повсякденного життя. Суспільне буття - філософ, категорія, яка відображає матеріальну сторону життя суспільства, систему матеріальних відносин, що визначають в результаті суспільну свідомість.

Суспільство - відокремлена від природи частина мате­ріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності лю­дей, що істор. розвивається.

Сутність - філософ, категорія, яка виражає внутрішні, глибинні зв'язки, становить основу предмета.

Схоластика [грец. scholastikos - шкільний, вчений] -1) середньов. реліг. філософія, що з'єднує теолого-догматичні передумови з раціоналістичною методикою й інтересом до фо­рмально-логічних проблем; 2) формальні знання, відірвані від життя та практики.

Теїзм [грец. theos - бог] - реліг. концепція, що вихо­дить з існування особистісного, зовнішнього щодо світу Бога, який створив світ і керує ним.

Теологія [грец. theos- Бог і logos - поняття] - бого­слов'я, теоретична складова реліг. віровчення, покликана узго­джувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх

Тотожність - відношення речі самої до себе та до ін. речей, сторонами якого є подібні властивості, сили, тенденції.

Трансцендентальний [лат. transcendo - що виходить за межі] - здобутий не з зовнішнього досвіду, а споконвічно властивий людському розуму, людській свідомості.

Трансцендентний [лат. transcendens - той, що вихо­дить за межі] - потойбічний, надчутливий, метафізичний; про­тилежний іманентному.

Уявлення - відтворення у свідомості чуттєво-наглядного образу предмета чи явища об'єктивної реальності, які у даний момент не сприймаються, але сприймалися раніше.

Феномен [грец. phainomenon - те, що являється] - 1) у матеріалістичній філософії: те саме, що і явище; в ідеалістич­ній філософії: суб'єктивний зміст нашої свідомості, що не ві­дображає об'єктивну дійсність; 2) рідкісне, незвичайне явище або видатна, виключна в якому-небудь відношенні людина.

Філософія [грец. philosophia від phileo - любов і sophia - мудрість] - система ідей, поглядів на світ і на місце в ньому людини; наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Філософія права - філософ, вчення про право, яке від­повідає на питання, що виникають у правовій сфері методом філософії; комплексна, суміжна дисципліна, що знаходиться на стику філософії і юриспруденції.

Форма [лат. forma - зовнішній вигляд] - філософ, кате­горія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву змісту, а також спосіб зв'язку елементів змісту.

Цивілізація [лат. civilis - громадський] - 1) рівень сусп. розвитку, матеріальної і духовної культури; 2) сучасна світова культура; 3) у культурно-істор. періодизації, прийнятій у науці XVIII-XIX ст.: третій ступінь сусп. розвитку, наступний за варварством (перший ступінь - дикість) (введений Л. Мор-ганом, Ф.Енгельсом).

Ціле - філософ, категорія для позначення предмета, який складений із часток.

Цілісність - внутрішня єдність об'єкта, віддиференці-йованість його від навколишнього середовища, а також сам об'єкт, що має такі властивості.

Цінність - поняття, яке вказує на людське, соц. і куль­турне значення певних явищ дійсності; соц. схвалені більшістю людей уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріо­тизм, романтична любов, дружба тощо.

Час - одна із основних об'єктивних форм існування матеріальної реальності, яка характеризує тривалість існування процесів і явищ, послідовність зміни станів у розвитку всіх ма­теріальних систем.

Чуттєве пізнання - безпосереднє відображення у сві­домості людини зовнішніх сторін, властивостей предметів і явищ об'єктивного світу за допомогою органів відчуття.

Явище - філософ, категорія для позначення у предметі, процесі того, що безпосередньо виявляється, постає перед на­ми. Являє собою зовнішню більш змінну і рухливу сторону предмета, процесу.

Якість — 1) об'єктивна і всезагальна характеристика об'єктів, що проявляється у сукупності їх властивостей; 2) як філософ, категорія, поряд з категорією кількість, відображає важливу сторону об'єктивної дійсності.