Сукупність традицій, які встановилися, символів, цінностей, які визначають характер взаємовідносин та спрямованості поведінки людей, корпоративна культура.

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

─ виживання, тобто можливість існування якомога довше;

─ результативність та ефективність.

- результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);

- ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right).

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

 

30. Концепція життєвого циклу організації.

 

Життєвий цикл організації – це сукупність стадій розвитку, які проходить організація за час свого існування.

Існуюча концепція розглядається в рамках теорії менеджменту і характерна тим, що організація, за час свого існування, проходить певні етапи розвитку, що суттєво впливає на її структуру, діяльність, цілі та завдання.

Існує декілька концепцій життєвого циклу в теорії управління, з різними об'єктами дослідження, кожен з яких є системою: галузь, організація, продукт, торгова марка, працівник, деякі внутрішньо організаційні характеристики.

Основні характеристики поняття «життєвий цикл»:

· продовженість в часі;

· наявність декількох взаємопов'язаних послідовних стадій;

· перехід від однієї стадії до іншої характеризується кількісними і якісними змінами.

В даний час управління по стадіях ЖЦ є дієвим інструментом для менеджменту орг-ій.

Основне призначення концепції життєвого циклу організації – пояснення змін, які відбуваються в організації з часом. Оцінка розвитку організації на основі моделі її життєвого циклу дозволять визначити пріоритети, які важливі для її функціонування.

Розвиток заснований на життєвому циклі будь-якої матеріальної системи, який включає вісім взаємопов'язаних етапів: нечутливість, впровадження, зростання, зрілість, насичення, спад, крах і ліквідація або утилізація.

На кожній фазі циклу відбуваються певні зворотні і незворотні зміни параметрів внутрішнього та зовнішнього середовища, які по різному впливають на організацію і вимагають різних стратегій поведінки організації.

Вчені розробили і представили досить велику кількість моделей ЖЦО.

Виділяють чотири головні етапи циклу існування організації.

І Створення організації (народження) Для неї характерні:

- визначення основної мети — налагодити виробництво;

- основне завдання — знайти свою ринкову нішу;

- організація праці — на основі бізнес-плану здійснювати виробництво та отримати прибуток, забезпечення мотиваційних чинників для стимулювання праці;

- кризова ситуація може виникнути через недостатній рівень професіоналізму лідера і управлінської команди.

ІІ Молодість організації – передбачає зростання і розширення обсягів організаційних ресурсів. Характерні особливості:

- головна мета – прискорений приріст виробництва;

- основне завдання — закріпити свою ринкову нішу;

- організація праці — застосування енергозберігаючих та економікоощадних технологій виробництва з метою збільшення прибутку за рахунок стимулювання колективної та індивідуальної праці;

- кризова ситуація може виникнути в результаті недостатнього виконання контрольної функції;

ІІІ Середина існування організації - період послідовного зростання, яке переходить у стабільність

IV Зрілість - період стабільності та стійкості організації, однак після цього етапу організації мають тенденцію до зниження ділової активності Характерні особливості:

- головна мета — систематичний, збалансований ріст виробництва та фінансова стійкість; ефект управління за рахунок делегування повноважень (децентралізоване керівництво);

- основне завдання — збільшення асортименту продукції та завоювання ринку її збуту;

- організація праці — застосування енергозберігаючих та економікоощадних технологій виробництва, розподіл і кооперація праці, мотивація і стимулювання колективної і індивідуальної праці;

- кризова ситуація може виникнути в результаті порушень у системі координування й регулювання управлінських дій.

V Cтаріння підприємства. Характерні особливості:

- головна мета в розвитку підприємства — зберегти досягнуті результати (залишитися на «завойованих» позиціях);

- забезпечення оздоровлення підприємства за всіма напрямами;

- основне завдання — омолодження системи управління;

- організація праці — впровадження наукової організації, гнучкий режим праці, забезпечити участь працівників у перерозподілі прибутку; кризова ситуація може виникнути через відсутність модернізації, диверсифікації та інновації виробництва й системи упередження та реагування.

 

 

31. Формальна та неформальна організації.

Організація — складне соціальне утворення, діяльність якого підпорядкована певній цілі. Під організацією розуміється об'єднання людей, які разом реалізують певну програму або ціль і діють відповідно до певних процедур і правил.

Організація — цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів, складний організм, у якому різноманітно, через подолання суперечностей і розбіжностей, переплітаються і поєднуються інтереси особистості та групи, виробнича необхідність і свобода, дисципліна і творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Органічними частинами цього складного соціального організму є формальна і неформальна організації.

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.

Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура "узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління).

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Така організація є формалізованою структурою ролей та посад і становить систему формалізованих організаційних відносин, які мають штучний характер, оскільки спеціально задаються і цілеспрямовано вводяться в соціальне середовище з метою організації людської діяльності, поділу і координації спільної праці працівників. Тому формальна організація функціонує як запланована і запрограмована діяльність.

В організації є три типи формальних груп:

— групи керівників (командні групи);

— виробничі (робочі) групи;

— комітети.

Командна група керівника складається з керівника та його безпосередніх підлеглих, які, у свою чергу, також можуть бути керівниками (президент компанії та віце-президенти).

Виробничі (робочі) групи складаються з осіб, які разом працюють над одним завданням (виробнича бригада).

Комітети — це особливі види груп, яким надані повноваження для виконання певного завдання або комплексу завдань (ради, комісії, цільові групи тощо). Комітети в організаціях поширені повсюдно і створюються найчастіше для вирішення конфліктних ситуацій, генерації ідей, рекомендації певного плану дій тощо. Біхевіористи рекомендують створювати відносно невеликі комітети, оскільки їх розміри впливають на якість групового рішення і можливості спілкування його членів. Комітети можуть мати лінійні та штабні повноваження. В управлінській практиці застосовуються спеціальні та постійні комітети.

Спеціальний комітет — це тимчасова група, сформована для досягнення певної мети чи виявлення певної проблеми.

Постійний комітет — постійна група всередині організації, яка має конкретну мету (наприклад, рада директорів).

Більшість теоретиків і практиків менеджменту рекомендують використовувати комітети, коли група здатна виконати роботу ліпше, ніж одна особа, або коли організація, передаючи всю владу в руки однієї людини, піддає себе значному ризику.

У межах формальної організації відносини між людьми безособистісні і набувають характеру відносин між статусами і функціональними ролями.

За ознаками формальна організація є досить стійкою та однозначною системою з формально установленими правилами і завданнями.

Слід зазначити, що формальній організації притаманні такі риси, як раціональність, ефективність, безособовість, однозначність, які є необхідними умовами існування організації в цілому. Однак за певних умов ці ознаки формальної організації можуть перетворювати її на бюрократичну структуру, для якої характерна абсолютизація окремих сторін, елементів організації, зведення їх у самостійні цінності. Організація може втрачати змістовні цілі своєї діяльності й підпорядковувати правила її функціонування і ділові принципи завданню збереження та зміцнення організації як такої. Саме звідси виникають такі риси бюрократії, як формалізм, бездушність, бюрократичне свавілля.

Незважаючи нате, що формальна організація сприяє загальній раціоналізації та оптимізації людської діяльності, людина в ній діє переважно не як творча особистість, а як функціонер, а відносини між людьми набувають форми стосунків байдужих один до одного індивідів. Переваги формальної організації (раціональність, оптимальність, ефективність) все ж не забезпечують не тільки достатнього рівня інтеграції людей, а й усієї повноти людських потреб у спілкуванні, участі та підтримці.

Іншими негативними наслідками посилення формалізації в суспільстві можуть бути замкнута корпоративність і мафіозність в економіці, централізація і регламентація всіх форм життя, традиція використання насильницьких методів в управлінні. Все це зумовлює зміну переорієнтації людських стосунків виключно на успіх і власний інтерес, а в суспільстві починає переважати однобічна формальна (інструментальна) раціональність, яка проникає в життєві сфери і витісняє комунікативну раціональність, що породжує соціальні патології2.

Тому поряд із формалізацією суттєвим чинником життєдіяльності як суспільства в цілому, так і організації завжди залишаються процеси спонтанної саморегуляції, які є виявом вимог людського життя, що визнають цінність особистості та міжособистісних стосунків. Цим і зумовлено те, що крім формальної структури в організації складається інший, відмінний від попереднього, спосіб соціальної впорядкованості й організованості, який і породжує феномен неформальної організації.

Неформальна організація є продуктом процесів самоорганізації та саморегулювання. Таким чином, під неформальною організацією розуміють організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачувано.

Отже, групи людей, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію регулярно, називають неформальними. Менеджери повинні приділяти неформальним групам особливу увагу, оскільки ті можуть стати домінуючими в організації, взаємно проникати в інші групи та істотно впливати на процес управління.

До основних характеристик неформальних груп також належать:

— соціальний контроль, який здійснюється шляхом вироблення та закріплення групових елементів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

— опір змінам, що відбуваються, у зв'язку з можливими загрозами існуванню неформальної групи;

— наявність неформальних лідерів, які займають практично таке саме становище, як і у формальних групах.

Відмінність полягає в тому, що лідер формальної організації отримує свої повноваження офіційно, а неформальної — шляхом визнання його групою.

До факторів, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, національність, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування, чуйність. Також слід враховувати, що в групі можуть з'явитися два лідери: перший — для виконання цілей групи, другий — для соціальної взаємодії.

Неформальні організації можуть заважати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати брехливі чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробництва.

Неформальні організації обов'язково мають лідерів, визнаних групою, сфера впливу яких може вийти за адміністративні межі формальної організації. Неформальні лідери підтримують, і зміцнюють групу і допомагають досягти її мети.

Характерною рисою неформальних організацій є соціальний контроль, що, як правило, позитивно впливає на досягнення цілей формальної організації.

Отже, у неформальних організацій та груп є багато спільного з формальними (ієрархія, лідери, завдання, правила і норми). Істотні відмінності полягають лише в способах формування і характері міжіндивідуальної взаємодії їх членів. Урахування ролі та процесів взаємовпливу цих органічних складових організації як цілого є вимогою сучасного менеджменту.

 

32. Закони організації.

Теоретичними підвалинами організації є закони, які характеризують стійкі зв'язки і суттєву взаємообумовленість організаційних систем як об'єктивних явищ. Теорія організації базується на групі специфічних законів: самозбереження, впорядкування, синергії, композиції і пропорційності розвитку. Крім того, важлива роль відводиться загальновідомому закону єдності аналізу і синтезу відносно організації. Розглянемо суть і роль основних законів.

Закон самозбереження закладає теоретичну базу для аналізу і характеристики загального стану організації. Річ у тім, що організація постійно відчуває внутрішні і зовнішні збурення, що призводить до зростання ентропії і міри безладу. Відповідно до закону самозбереження організація повинна зберегти стан динамічної рівноваги. Отже, сутність закону самозбереження полягає в тому, що організаційна система намагається зберегти себе як цілісне формування, використовуючи для цього весь свій потенціал.

Механізм дії закону самозбереження виявляється через стійкість та адаптивність організації.

Стійкість — це спроможність систем ефективно функціонувати під впливом негативних факторів. Ідеться про спроможність системи підтримати функціональну, елементну і структурну стійкість. Але така спроможність небезпечна, тому стійкість має свої порогові значення, за межами яких система деградує.

Компенсуючим важелем нерівноваги є адаптація, суть якої полягає у пристосуванні структурної, функціональної та елементної складових до глибоких змін, трансформацій нових умов. Адаптація має велике значення в умовах екстремальних умов ринкового середовища. Закон самозбереження націлює сферу торгівлі на постійне якісне оновлення структурних елементів, активізацію організаційної діяльності та її спрямування на диверсифікацію торгівлі.

Закон синергії породжений новою теорією, відповідно до якої організація постійно перебуває у стані порядку і хаосу. У результаті одночасно виникають дві тенденції: організуюча (створювальна) і руйнівна (дезорганізуюча). Характерним процесом такого стану є самоорганізація, тобто формування впорядкованих структур з хаосу. При цьому самоорганізація і позитивна динаміка структури досягається за рахунок порівняно малих дій впливу організаційного або управлінського характеру.

Отже, закон синергії стверджує, що для будь-якої організації існує такий набір елементів, при якому її потенціал буде або суттєво більше від простої суми потенціалів складових елементів або суттєво менше. Інакше кажучи, сума властивостей цілісної організації повинна бути більше, ніж сума властивостей усіх складових елементів. Одержаний організаційний сумарний ефект є синергічним.

В основі механізму реалізації закону синергії лежить глибока інтеграція всіх видів діяльності системи і складна структура взаємозв'язків, що забезпечує взаємодію елементів, спрямовану на досягнення єдиної мети.

Закон синергії потребує системного підходу до організації торгівлі, перегляду організаційних відносин, інтеграції взаємозв'язків елементів системи, уміння забезпечити стійкість організації торгівлі в умовах критичного середовища.

Закон розвитку відносно організації має своє визначення. Його можна трактувати так: глибока структурна, функціональна й елементна перебудова об'єкта, яка підвищує потенціал організації і сприяє її самозбереженню і самоорганізації є розвиток. Організаційний розвиток супроводжується збільшенням розмірів системи і розширенням масштабів діяльності.

У сучасних умовах дія цього закону виявляється у випереджальних порівняно з іншими системами темпах економічного зростання у сфері торгівлі внаслідок її комерціалізації, демонополізації й організаційної перебудови ще на ранніх етапах трансформацій, коли інші галузі пасивно функціонували в межах старих структур.

 

33. Організація як об’єкт управління і як функція менеджменту

1. Організація як об’єкт управління

За визначенням Честера Бернарда: «Організація - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або спільних цілей».

 

Всі організації мають загальні для них характеристики.

 

1) всі організації використовують чотири види ресурсів:

людські ресурси;

фінансові ресурси;

фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

інформаційні ресурси.

 

Будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу продукція, що виробляється організацією також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означає, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою.

 

Всі організації здійснюють горизонтальний і вертикальний поділ праці. Якщо навіть дві людини працюють спільно для досягнення єдиної мети, вони повинні поділити роботу між собою. Поділ загальної роботи в організації на її складові частини називається горизонтальним поділом праці. Результатом горизонтального поділу праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо). Оскільки робота в організації розподіляється між окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об’єктивно виникає потреба у так званому вертикальному поділі праці, тобто у відокремленні діяльності із координації дій від самих дій, що координуються.

 

Всі організації мають структуру (сукупність підрозділів та зв’язків між ними, а також взаємовідносин між рівнями управління та функціональними сферами діяльності), яка надає їм цілісність й спроможність реалізувати своє призначення.

Ознаки організації – єдність організаційної структури та організаційного процесу:

· Наявність мети, до досягнення якої прагнуть всі її члени

· Відносна самостійність, оскільки будь-яка організація є самостійним господарюючим об’єктом

· Здійснення діяльності на основі принципу саморегулювання, який передбачає можливість у певних межах самостійно вирішувати ті чи інші питання і по-своєму реалізовувати зовнішні команди

· Наявність внутрішньо-організаційних центрів, яких може бути декілька, але один із них буде виконувати функції головного, а решта – периферійних

· Сукупність традицій, які встановилися, символів, цінностей, які визначають характер взаємовідносин та спрямованості поведінки людей

 

 

Глобальною метою діяльності будь-якої організації - є досягнення успіху. Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають:

· виживання, тобто можливість існування якомога довше;

· результативність та ефективність.

Щоб бути успішною впродовж тривалого часу, вижити та досягти своїх цілей, організація має бути як ефективною, так і результативною:

- результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі (doing the right things);

- ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі (doing things right).

Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розуміння - це щось невідчутне, непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількісно. Ефективність організації має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

Як менеджери сприяють ефективній та результативній діяльності організацій? Вони це роблять у процесі виконання чотирьох основних функцій менеджменту:

· планування;

· організація;

· мотивація;

· контроль.