Природа, сутність та класифікація рішень у сфері менеджменту.

 

Рішення - це чи результат дія, зроблена на основі аналізу інформації і ведуче до планованого (прогнозованим) результатам у роботі організації. Необхідно учитися приймати рішення в умовах невизначеності і ризику. Існують спеціальні методи прийняття рішень.

Для прийняття рішень часто використовуються:

- теорія масового обслуговування;

- методи лінійного програмування;

- методи нелінійного програмування;

- метод динамічного програмування;

- аналіз беззбитковості;

- причинно-наслідкове моделювання (дозволяє визначити, наскільки кожний з факторів виробництва впливає на кінцевий результат);

- вимір суспільної думки (вимірюючи суспільну думку можна визначити критичні фактори успіху в роботі тієї чи іншої фірми);

- вимір думки торгових агентів.

В процесі своєї діяльності (перетворення) організація обробляє входи (ресурси, інформацію тощо), перетворюючи їх в продукцію, послуги, прибуток та ін. На основі вивчення цього процесу і здійснюється підбір найбільш ефективного варіанту рішення.

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Модель – це відображення в схемі, формулі, взірці тощо характерних ознак об’єкту, який досліджується. Вона є спрощеною конктеною життєвою (управлінською) ситуацією, іншими словами в моделях певним чином відображаються реальні події, обставини тощо. Необхідність застосування моделей пояснюється наступними причинами:

1. складністю реального світу, виробничо-господарської діяльності;

2. наявністю багатофакторних залежностей в процесі розв’язання управлінських завдань;

3. необхідністю експериментальної перевірки альтернативних управлінських рішень;

4. доцільністю орієнтувати управління на майбутнє.

Відрізняються такі моделі:

- фізичні. Вони відображають збільшення або зменшення описання об’єкту;

- аналогові. Ці моделі ведуть себе так як реальні об’єкти, але зовнішньо вони не схожі на них;

- математичні (символічні). Для опису властивостей або характеристик об’єкту використовують символи.

Світова практика виробила певний порядок розробки моделей. Найдоцільніше застосовувати наступний процес їх побудови:

1) Постановка завдання.

2) Формування моделі.

3) Перевірка моделі на достовірність.

4) Використання моделі.

5) Відновлення моделі.

Американський менеджмент виділяє наступні найбільш розповсюджені способи моделювання:

Теорія ігор. Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Ця теорія найперше розроблялась військовими.

Теорія черг. Визначає оптимальне число каналів обслуговування по відношенню до потреби в них (так звана модель оптимального обслуговування).

Моделювання управління запасами. Визначає розміщення замовлень, їх кількість, обсяг готової продукції на складі.

Лінійне програмуванн я. Забезпечує оптимальний спосіб розгляду ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні у менеджменті.

Імітаційне моделювання. Дає практичний спосіб застосування моделі замість реальної системи.

Економічний аналіз, тобто метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, при яких підприємство стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний дохід зрівнюється з підсумковими витратами.

Платіжна матриця. Це статистичний метод, який дозволяє із кількох варіантів вибрати найбільш оптимальне рішення. При цьому платежі (грошові винагороди, доход тощо) представляються у формі таблиці.

Дерево рішень, являє собою схематичне відображення дій у менеджменті з урахування фінансових результатів, ймовірності отримання їх позитивного значення, можливості порівняння альтернатив.

Прогнозування, тобто моделювання майбутніх управлінських ситуацій. Оскільки воно відіграє суттєву роль у менеджменті, то його слід розглянути окремо. Прогнозування – це спосіб, при якому використовується накопичений в минулому досвід та поточні припущення з метою визначення майбутнього. На сучасному етапі найчастіше використовуються такі прогнози:

1. економічні;

2. соціальні;

3. розвитку конкуренції;

4. розвитку науково-технічного прогресу;

5. розвитку технології;

6. розвитку суспільства;

7. розвитку сільського господарства тощо.