Визначення місії організації.

Одним із головних завдань менеджменту є встановлення цілей, заради досягнення яких формується, функціонує і розвивається організація як цілісна система. Цілепередбачення - це вихідний момент у діяльності менеджера, що набуває все більшого значення в умовах ринкової економіки, що розвивається. У результаті роздержавлення і демонополізації, законодавчого закріплення різноманіття форм власності, децентралізації і регіоналізації управління економікою в ній з кожним роком збільшується число знову утворених об´єктів управління. Кожний з них починає свій життєвий цикл зі стадії створення, на якій насамперед визначаються цілі і задачі організації, її спеціалізація, розміри, ресурси, ринки споживачів продукції чи послуг тощо. Такі завдання повинні постійно вирішувати і діючі самостійні суб´єкти, що господарюють, і несуть всю повноту відповідальності за результати.

Цільова функція починається з установлення загальної мети підприємства, що виражає причину його існування. У літературі вона нерідко позначається такими поняттями, як "політика", "філософія", "місія". У ній звичайно деталізується статус підприємства, декларуються принципи його роботи, заяви і дійсні наміри керівництва, дається визначення найважливіших характеристик організації.

У колишніх умовах господарювання наші підприємства не визначали свою місію, тому що за централізованого управління цілі і задачі кожного керованого об´єкта встановлювалися і жорстко диктувалися зверху. Як правило, вони розкривалися через систему планових завдань і показників використання виділених центральними органами ресурсів. Зараз вступають у силу закони ринкової економіки, які вимагають визначених правил поведінки суб´єктів, що господарюють. Серед них - обнародування місії організації, що дає уявлення про її призначення, необхідність і корисність для навколишнього середовища, співробітників, суспільства в цілому. Наукою менеджменту не вироблені які-небудь універсальні правила, які застосовуються при формулюванні місії. Тому існує безліч найрізноманітніших підходів до визначення місії і до її змісту, що відбивають оцінку ролі і значення організації, у першу чергу, з боку керівників, що приймають рішення. Центральним моментом місії є відповідь на запитання: яка головна мета організації? На першому місці повинні стояти інтереси, очікування і цінності споживачів (покупців виробленої продукції), причому не тільки в даний час, але й у перспективі. Як приклад можна навести формулювання місії компанії "Форд" - як надання людям дешевого транспорту. У ній чітко позначена область діяльності компанії - транспорт, споживачі продукції - люди, а також орієнтація на широке коло споживачів. Таке формулювання місії здатне вплинути на стратегію і тактику всієї діяльності компанії.

Приклад іншого підходу до формулювання місії як філософії компанії наведений нижче.

Філософія компанії

Досягнення високої майстерності у всіх сферах - у наших цілях, продукції, послугах, людях і нашому стилі життя.

Мета - стати високотехнологічною компанією, що забезпечує 20% прибутку на вкладені активи.

Якість - невід´ємна частина нашої продукції, нашого робітника оточення і людей.

Професійний менеджмент, повна довіра людям, підтримка творчості й обґрунтованого ризику.

Прийняття управлінських рішень менеджерами всіх рівнів за чітко визначених повноважень і відповідальності.

Чесність і відкритість, робота в єдиній команді, вільний обмін інформацією.

Ми хочемо, щоб люди мали можливість сказати, що наша компанія - це чудове місце для роботи і що вона підтримує і визнає індивідуальні досягнення.

Тут у центрі уваги знаходиться якість - поняття, що розкривається із самих різних сторін, даючи уявлення про компанію, її продукцію, стилі керівництва і менеджменту, характері роботи і відносин між людьми.

Місія не повинна залежати від поточного стану організації, форм і методів її роботи, тому що в цілому вона виражає спрямованість у майбутнє, показуючи, на що будуть направлятися зусилля і які цінності будуть при цьому пріоритетними. Тому в місії не прийнято вказувати як головну мету одержання прибутку, незважаючи на те, що прибуткова робота є найважливішим чинником життєдіяльності організації. Але прибуток як місія може істотно обмежити спектр розглянутих організацією шляхів і напрямків розвитку і, у кінцевому рахунку, приведе до неефективної роботи.

 

25. Поняття «мета» в управлінні, класифікація цілей, управління за цілями.

Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми).

Класифікація цілей організації:

1) за рівнем абстракції (глобальна мета, місія організації, задачі організації).

2) за об’єктом спрямованості (фінансові цілі, цілі, що пов’язані з виробництвом, з ринком діяльності організації, з персоналом, з дослідженням та розробками);

3за ступенем відкритості (офіційно проголошенні цілі, неофіційні);

5)за часовим інтервалом (довгострокові, середньострокові, короткострокові)

Глобальна мета – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору суспільства (уявлення про суспільне призначення організації).

Місія організації – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору самої організації. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.

Задачі організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію. Задачі організації формулюються у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Організації, як правило, встановлюють декілька задач.

Встановлення цілей є І фазою в процесі планування. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.

Цілі організації конкретизують її подальшу діяльність і мають відповідати таким вимогам:

1) бути конкретними, чітко визначеними і підлягати визначенню;

2) мати різну тривалість дії:

— оперативний, поточний — до одного року;

— середньо термінові — від одного до п'яти років;

— довготермінові — від п'яти до десяти років;

— перспективні — на невизначений період, спрямовані на майбутнє, необмежені в часі;

3) бути реальними (чого можна досягти з наявними організаційними ресурсами);

4) не мають виникати суперечності між ними, вони мають взаємодоповнювати одна одну.

Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності. Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру.

Управління за цілями орієнтується на досягнення сукупностей цілей та завдань, що стоять перед організацією. Тому кожен керівник від вищої ланки до нижчої повинен мати чіткі цілі в межах його повноважень. Процес планування за цілями відбувається у чотири етапи:

1) визначення повноважень і обов'язків усіх керівників підприємства;

2) розробка цілей менеджменту в межах установлених повноважень;

3) складання реальних планів досягнення визначених цілей;

4) установлення контролю, здійснення аналізу, оцінювання роботи та її результатів кожного менеджера підрозділів.

Концепція управління за цілями передбачає:

— використання творчого потенціалу колективу(на це орієнтовано кінцеві результати фірми)

— наявність сильної волі;

— організація повинна мати 4—6 основних цілей;

— ключові результати фірми визначаються за такими 3 показниками:

1) комерційна діяльність (обіг фірми, покриття витрат, постійні та тимчасові витрати виробництва, доля на ринку збуту, рентабельність і платоспроможність фірми, вик. капіталу);

2) функціональна діяльність фірми (кількість та якість виробленої продукції" використання проектних або виробничих потужностей, сировини, матеріалів, енергії);

3) некомерційна діяльність фірми (ефективність роботи персоналу, мотивація працівників, співробітництво з іншими організаціями, досвід роботи працівників, імідж підприємства).

Управління за цілями починається з аналізу того, що розроблено па певний момент, перспективного майбутнього, і які корегування слід внести під час реалізації цілей. Наступним кроком є складання декларацій. Декларація — це документ, що має індивідуальні й колективні цілі працівників орг-ії та підрозділів. Усі цілі, сформовані в декларації, класифікуються за напрямами:

— кінцевий результат фірми (напр., випуск певного обсягу продукції чи надання послуг);

— на здійснення певного виду роботи або ділянки роботи (напр., удосконалення технології);

— на досягнення певного стану об'єкта управління (наприклад, підвищення кваліфікації).

Декларація дає змогу визначити конкретних осіб, відповідальних за справу, обов'язки кожного, персональну відповідальність, створення умов для заохочення.

Позитивними ознаками управління з цілями вважаються:

— поліпшення ефективності роботи орг-ії за рахунок того, що кожен має чітке уявлення про свої цілі та цілі організації;

— підвищення мотивації до роботи як результат участі в реалізації цілі;

— покращання стосунків між керівництвом та підлеглими;

— удосконалення системи контролю і оцінювання роботи кожного члена організації.

Негативними ознаками управління за цілями є:

— неефективність такої системи управління на тих п/п, де цілі ставлять представники вищої ланки, не заохочуючи до їх постановки та вирішення менеджерів середньої та нижньої ланок;

— неефективність такої системи у разі, якщо немає особистої мотивації;

— брак необхідної інформації;

— поганий стан контролю в організації;

— неефективність такої с-ми на тих п/п, де немає ініціативи чи коли є бюрократичний стиль управління;

— неефективність системи, якщо керівництво концентрує увагу на досягненні короткотермінових і поточних результатів фірми та не оцінює довготермінові цілі.

 

26. Аналіз середовища організації.

 

Будь-яке підприємство перебуває і функціонує у середовищі. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії діяльності підприємства, оскільки забезпечує відповідну базу для визначення місії і цілей його функціонування. Аналіз середовища передбачає вивчення і дослідження трьох його складових: • макросередовища;• мікросередовища;• внутрішнього середовища. Мікросередовище — учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі, постачальники, конкуренти, посередники. Внутрішнє середовище — сукупність факторів, що визначають процеси діяльності підприємства. Це виробництво, маркетинг, фінанси, персонал тощо. Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов'язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу.Розрізняють такі основні компоненти макросередовища: політичні, економічні, природні, соціальні, технологічні та деякі науковці визначають ще такий фактор як випадок.Усі сучасні автори розрізняють:- зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);- проміжне або безпосереднє середовище;- внутрішнє середовище організації

1) Зовнішнє середовище – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість орг-ії і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Фактори зовнішнього середовища, що впливають на підприємство, класифікуються по різному. Найбільш доцільною видається класифікація, при якій фактори розділені на фактори макрооточення (зовнішнє середовище непрямого оточення) та мікрооточення (зовнішнє середовище безпосереднього оточення). В свою чергу фактори макрооточення можна розподілити на шість груп: економічні, політико-правові, ринкові, міжнародні, соціальні і науково-технічні (НТП). До факторів безпосереднього оточення відносять ту частину зовнішнього оточення, з якою організація має конкретну та безпосередню взаємодію. Це споживачі, постачальники, конкуренти.

За допомогою аналізу зовнішнього середовища підприємства можна за зазначеними факторами створити перелік небезпек і можливостей для фірми, що є основою для оцінки функціональних зон підприємства. Виявлені фактори підлягають ретельному аналізу й оцінці з метою визначення сильних і слабких сторін фірми, що, в свою чергу, дозволить вибрати ту чи іншу стратегію організації.

2) Проміжне середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.3) Внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

Потребує більш глибокого вивчення функціональних зон підприємства за основними аспектами внутрішнього середовища організацій (видами діяльності) [9]:

· маркетинг;

· фінанси;

· виробництво;

· трудові ресурси;

· культура фірми і управління;

· імідж (образ) фірми.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства має здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися в зовнішньому середовищі. У процесі цього аналізу перевіряється вся система господарювання підприємства та окремих його підсистем щодо реалізації можливостей, які зовнішнє середовище надає підприємству, а також вживаються заходи щодо запобігання й послаблення загрози його існуванню, тобто виявляються сильні та слабкі сторони з оцінкою ймовірності реалізації перших і подолання останніх.

Провівши стратегічний аналіз зовнішнього та внутрішнього середовищ фірми з`ясовуємо, які можливості і загрози існують у зовнішньому середовищі, і які слабкі та сильні сторони має підприємство.

Розповсюджений метод, який дозволяє звести результати аналізу зовнішнього та внутрішнього середовищ в одне ціле є SWOT-аналіз (табл. 3.5): S – сильні сторони, W – слабкі сторони, O – загрози і T – можливості.

Методологія SWOT передбачає спочатку виявлення сильних і слабких сторін, а також загроз і можливостей, а далі — встамовлення ланцюжків зв'язків між ними, що потім можуть бути використані для формулювання стратегії фірми.

Сильні сторони — це те, що компанія робить добре, чи характеристика, що надає їй важливої переваги. Силою може бути майстерність, накопичений досвід, цінний внутрішній ресурс чи конкурентоспроможність, чи досягненим, що ставить компанію на переважне становище на ринку (наприклад, наявність якісної продукції, широка популярність торгової марки, досконала технологія чи краще сервісне обслуговування споживача, інноваційні здібності, фінансові ресурси.). Сила може також бути результатом об'єднання чи кооперації п/п із партнером, що має досвід і здібності, які підвищують конкурентоспроможність компанії.

Слабкі сторони — цс те, що компанія упускає чи виконує погано (у порівнянні з іншими), чи умови, що приводять до її невигідного становища. Це може бути наявність внутрішніх виробничих проблем; вузька виробнича лінія чи застаріле виробниче обладнання. Слабкі сторони можуть привести компанію до вразливості її конкурентної позиції залежно від масштабів цих факторів в ринковій ніші.

Сильні і слабкі сторони підприємства, виявлені в процесі аналізу, дозволяють скласти перелік загроз і можливостей.

Можливості – сукупність факторів, що переважно позитивно впливають на діяльність організації, альтернативи, що їх може використати підприємство для досягнення стратегічних цілей (результатів).

Загрози – сукупність факторів, що переважно негативно впливають на діяльність організації, будь-які процеси або явища, що перешкоджають руху підприємства чи організації в напрямку досягнення своїх місії та цілей. Ці складові об'єктивно існують у середовищі та суб'єктивно оцінюються керівниками організації.

 

27. Вивчення зовнішнього середовища організації.

 

Організація є частиною (елементом) системи більш високого порядку - зовнішнього середовища

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх (відносно підприємства) умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.

Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на:

4) зовнішнє середовище прямого впливу включає постачальників, споживачів, конкурентів та інших економічних партнерів (наприклад банки); Це середовище ще називають середовищем завдань, тому що до нього входять елементи, які безпосередньо пов'язані з операціями організації.

Споживачі — це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.

Конкуренти — це виробники подібної продукції на ринку.

Постачальники — фірми або окремі особи, які постачають машини, устаткування та інші матеріальні ресурси для задоволення технологічних або особистих потреб орг-ії чи окремої особи.

Закони і державні установи — це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влади або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами.

Серед названих факторів зовнішнього середовища найважливішим є державне регулювання, тому що без втручання держави, без державного регулювання підприємство ніколи не зможе зробити виробництво економічно безпечним, гарантувати реалізацію соціально-економічних прав людини, вирівняти структурні та регіональні диспропорції тощо. Роль держави сьогодні в умовах ринку недосконалої конкуренції значно посилюється і стає об'єктивною потребою.

Державне регулювання діяльності підприємств — це вплив держави на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності та ринок з метою забезпечення нормальних умов їх функціонування. Для здійснення ефективного державного регулювання підприємництва створені відповідні механізми, тобто система заходів, розроблених державою, з урахуванням вимог ринку та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. До цієї системи заходів належать державні органи та фонди, форми та методи реалізації державного регулювання, правовий та фінансовий механізми, механізм стимулювання, контролю, підтримки. Основними елементами є центральні та місцеві органи виконавчої влади й установи, які здійснюють державну політику, спрямовану на регулювання, підтримку та розвиток підприємництва.

Розрізняють прямі і непрямі адміністративні методи державного регулювання.

5) зовнішнє середовище опосередкованого впливу охоплюють матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інституції, інші чинники, що впливають на організації опосередковано. Цим чинникам властивий високий рівень варіативності, невизначеності й непередбачуваності. Виокремлюють такі фактори непрямого впливу:

— економічні:

· темпи інфляції чи дефляції;

· стан економіки

· стабільність валюти,

· платіжний баланс країни,

· рівень зайнятості;

· спад виробництва;

· дефіцит держбюджету;

· податкова ставка;

· міжнародний платіжний баланс;

· зміна структури державних витрат;

· політика санкцій і штрафів (у тому числі природоохоронних).

— п олітичні: потрібно враховувати політичну ситуацію в країні, будувати свою діяльність відповідно до норм, законів та інших правових аспектів, зважати на митну, антимонопольну політику, стежити за кредитною політикою місцевої влади, нормативними актами місцевих органів влади та центрального уряду, кримінальним станом у країні, приділяти пильну увагу регламентації природоохоронної діяльності і тенденціям її розвитку тощо;

— технологічні: керівництво організації повинно постійно стежити за технологічним зовнішнім середовищем, щоб не пропустити появи нових технологій, нової обчислювальної техніки, змін у технології збирання, оброблення та передавання інформації;

— ринкові:

· зміна демографічних і екологічних умов;

· життєві цикли різних виробів і послуг;

· розподіл доходів населення;

· легкість входу на ринок,

· місткість ринку та захищеність його урядом,

· рівень конкуренції і т.д.

— міжнародні:

· лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків;

· приплив закордонних товарів-конкурентів;

· складності виходу вітчизняного виробника на зовнішній ринок;

· протекціонізм;

· можливість економічних і військових конфліктів.

Якщо фірма розташована за кордоном, її майбутнє залежить від міжнародних відносин, протекціоністських законів, доступу в іншій країні до ресурсів тощо. Для вітчизняних підприємств важливо відстежувати політику інших країн, яка передбачає зусилля, спрямовані на захист чи розширення національного ринку в цілому та в окремих галузях;

— фактори конкуренції: потрібно весь час аналізувати майбутні цілі конкурентів, оцінювати поточні стратегії конкурентів, вивчати їх сильні та слабкі сторони, стежити, що робить конкурент, що ним рухає, у чому він вразливий, що може спровокувати конкурента на найефективніші кроки;

— соціальні: виявляють вплив зміни сусп. цінностей, прав, звичаїв суспільства, традицій тощо.

· темпи росту населення країни;

· звички, традиції, стиль життя;

· мобільності населення;

· відтік висококваліфікованих фахівців за кордон;

· рівня освіти;

· зростання платних послуг у системі освіти й охорони здоров'я;

· фактор бідності;

· зростання злочинності;

· екологічні небезпеки і т.д.

Зовнішнє середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними для підтримання її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей.

Керівники оцінюють зовнішнє середовище за трьома параметрами:

1) оцінювання змін, що впливають на різні аспекти поточної стратегії;

2) визначення факторів, що загрожують для поточної стратегії організації;

3) визначення факторів, що становлять великі можливості для досягнення загальнофірмових цілей шляхом корегування плану.

Аналіз зовнішнього середовища — це процес, за допомогою якого розробники стратегічного плану контролюють зовнішні щодо організації фактори з метою визначення можливостей і загроз для організації. Загрози й можливості, що трапляються на шляху діяльності організації, належать до таких сфер, як економіка, політика, технологія, конкуренція, міжнародний стан та соціальна поведінка.

Деякі фактори в економічному навколишньому середовищі потрібно постійно діагностувати й оцінювати. Серед них вирізняють: темпи інфляції або дефляції, рівні зайнятості, міжнародний платіжний баланс, стабільність долара та податкову ставку.

Оскільки уряд постійно й активно бере участь у ділових питаннях, керівництву організацій варто уважно стежити за політичною діяльністю.

У процесі аналізу технологічного зовнішнього середовища слід враховувати зміни в технології виробництва, застосуванні ЕОМ у проектуванні та представленні товарів та послуг або успіхи в технології засобів зв'язку.

На сьогодні керівництво повинно постійно контролювати й оцінювати зміни па міжнародному ринку.

В аналізі конкурентів є чотири діагностичних елементи:

1) аналіз майбутніх цілей конкурентів;

2) оцінювання поточної стратегії конкурентів;

3) огляд передумов стосовно конкурентів і галузі, в якій функціонують певні компанії;

4) поглиблене вивчення сильних і слабких позицій конкурентів.

До факторів соціальної поведінки належать змінювані очікування, відносини та поведінка суспільства. їх потрібно враховувати й оцінювати вплив кожного з факторів на організацію.

28. Внутрішнє середовище організації.

 

Будь-яку організацію можна розглядати як систему взаємозв’язаних у єдине ціле окремих елементів, що формує внутрішнє середовище.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Основними елементами внутрішнього середовища є:

1) цілі організації(мета) — формуються з урахуваннями ринкової кон'юнктури на основі наявних та потенцій них можливостей організації;

Того, що люди не змогли б досягти поодинці, вони досягають в організації, тому її можна розглядати як засіб досягнення мети. Мета - це конкретний кінцевий стан чи очікувані результати роботи групи людей, які певним чином організовані. Такі кінцеві результати розробляються в процесі планування і доводяться учасникам виробництва. Різні типи організацій мають різні цілі.

2) структура організації — формується під обрані цілі в такий спосіб, щоб забезпечити необхідний рівень гнучкості й мобільності організаційних дій;

Під структурою організації розуміють кількість, склад її підрозділів, ступенів управління в єдиній взаємозалежній системі. Структура встановлює такі взаємини рівнів управління і функціональних підрозділів, що дозволяють найбільш ефективно досягати цілей організації. Цьому сприяє спеціалізований поділ праці. Характерною особливістю спеціалізованого поділу праці є те, що відповідна робота закріплюється за фахівцями, тобто тими, хто здатний її виконувати краще всіх. Так, праця розділена між економістами, технологами, механіками, енергетиками тощо. При виробництві будь-якого товару робота розділяється на численні малі операції, що теж є конкретною спеціалізацією праці.

3) Завдання — це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами і знаряддями праці (машина, сировина, інструменти), інформацією та людьми.

4) система технологій — спрямована на забезпечення конкурентоспроможності продукції за технічними й економічними параметрами.

Технологія – це засіб перетворення сировини в певні продукти та послуги. Вона передбачає поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, які необхідні для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

5) робітники (людські ресурси) — добирають з урахуванням кваліфікаційних характеристик і узгодженості мотивацій індивідів з цілями організації, здатності їх до саморозвитку;

Людська змінна розглядається в управлінні в трьох напрямках: поведінка людей (окремих людей, людей у групах, поведінка керівника), менеджер у ролі лідера, вплив менеджера на поведінку окремих людей і груп

6) організаційна культу р а — має своїм завданням ідентифікацію індивідуальних та організаційних цілей та їх узгодження.

Рис. 4.1. Ситуаційні фактори в середині підприємства

Отже, внутрішнє середовище організації — це складна система елементів і зв'язків між ними, що є об'єктом контролювання та регулювання керівництвом.

 

Всі внутрішні змінні фактори діють у взаємозв´язку, що дозволяє досягти цілей організації (рисунок 4.2).

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить у собі корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії фірми.

Рис. 4.2. Взаємозв´язок елементів внутрішнього середовища підприємства