Філософія прагматизму: Пірс, Джемс.

Прагматизм (від греч. прагма - справа, дія) - філософська течія, що виникла в 70-х роках 19 ст. в США. Основні ідеї прагматизму висловив Чарлз Пірс, потім цю доктрину розробляли У. Джемс, Дж. Дьюі, Дж.Г. Мид. Прагматизм з самого свого виникнення відмовився від ряду засадничих ідей попередньої філософії і запропонував абсолютно новий тип філософського мислення. Філософія має бути не роздумом про перші начала буття і пізнання, чим вона вважалася з часів Арістотеля, а загальним методом рішення тих проблем, які встають перед людьми в різних життєвих ситуаціях, що виникають у світі, що безперервно міняється.

Передусім Пірс став говорити не про знання, а про віру (англ. belief - вірування, переконання), розуміючи під нею готовність або звичку діяти тим або іншим способом. Якщо протилежністю знання зазвичай вважалося невідання, то Пірс протиставив вірі сумнів, що порушує плавність дії. Тепер (з т. зр. дії) процес пізнання означав перехід не від незнання до знання, а від сумніву до віри (віруванню), проте не суб'єктивною, а колективною або соціальною. Об'єктивне знання було замінене соціально прийнятим віруванням.

Що стосується істини, то вона була визначена Пірсом, як загальнозначуще примусове вірування, до якого з кожного питання, що вивчається, прийшло б безмежне співтовариство дослідників, якби процес дослідження тривав нескінченно. Пірс так сформулював свій знаменитий "принцип", або "прагматичну максиму": якщо розглянути, які практичні наслідки можуть бути зроблені об'єктом поняття, то поняття про усі ці наслідки і буде повним поняттям об'єкту. Інша, формулювання "принципу Пірсу" свідчить: наша ідея речі є ідея її чуттєвих наслідків (ці принципи прагматизму були викладені Ч. Пірсом в його статтях "Закріплення вірувань" і "Як зробити наші ідеї ясними", 1878).

Ч. Пірс був також першим мислителем, який спробував ввести поняття значення у філософію, надавши йому строгий логічний сенс (теорія значення, семіотика).

Засадничі ідеї Пірсу були розвинені Уильямом Джеймсом в стрункіше вчення, яке він часто викладав в популярній і вільній формі (вважають, що саме завдяки популяризації прагматизму Джеймсом він став таким відомим і впливовим філософським напрямом). Джеймс розглядав прагматизм як деякий метод і як особливу теорію істини. В якості методу прагматизм був призначений для залагоджування філософських і інших суперечок шляхом виявлення практичних наслідків кожного вчення, їх зіставлення і оцінки. Використовуючи цей метод, Джеймс, зокрема, вирішує давню суперечку між матеріалізмом і ідеалізмом на користь ідеалізму. Згідно з Джеймсом, матеріалізм в майбутньому, нехай віддаленому, означає неминучий крах усього, загибель Землі і людства з усім створенням його духу. З цією перспективою, вважає Джеймс, не може змиритися жодна думаюча людина. Навпаки, ідеалізм, що приймає існування вічного духовного начала, спорідненого людині, відкриває надію на порятунок, на остаточну урочистість ідеальних і духовних цінностей, таких дорогих людині. Вибір між цими двома концепціями Джеймс вважає за можливе здійснити на підставі прийнятого їм принципу "волю до віри". Згідно з цим принципом, у разі, якщо життєво важливий вибір між двома альтернативними рішеннями неможливий на чисто раціональних підставах, людина має моральне право зробити цей вибір на нераціональних, емоційних підставах.

При трактуванні проблеми істини Джеймс відмовляється від розуміння істини як відповідності висловлювання або теорії об'єктивному стану справ у світі. Джеймс розуміє істину, як успішність або працездатність ідеї, як її корисність для досягнення тієї або іншої мети, яку ставить і здійснення якої домагається людина. Джеймс ввів поняття про досвід як безперервний потік свідомості, з якої ми своїми вольовими зусиллями виділяємо окремі відрізки або частини, що набувають для нас статусу речей завдяки найменуванню.