К. Юнг «Различие восточного и западного мышления».

К.Г. Юнг був добре знайомий з західної та східної релігійними традиціями. Деякі з його ранніх досліджень були присвячені китайським матеріалами. Але його головним інтересом була західна духовність, насамперед християнство. Хоча психолог перебував під глибоким впливом східних релігійних ідей і навіть практикував йогу у важкі й важливі періоди самостійного аналізу, але за великим рахунком його цікавило свідомість західної людини.

К.Г. Юнг був переконаний, що східна і західна ментальності радикально різняться. Східне свідомість интровертированному, воно прагне до поглиблення або зануренню в джерело всього сущого, у свою психіку.

На відміну від східної, західна свідомість Екстравертована. Релігійна екзальтація і піднесеність допомагає пізнати зовсім іншу космічну реальність. Для західної людини «стиль» Сходу видається недоцільним, якщо навіть не антигромадською і безвідповідальним, ненормальним, хворобливим і нарциссическим. З іншого боку, з точки зору вірувань Сходу, екстраверсірованность Заходу розглядається як залежність від ілюзорних уявлень і бажань, викликаних невіглаством, що породжує ланцюг страждань, які східний розум намагається уникнути.

Ряд статей К.Г. Юнга, в тому числі «Різниця між східним і західним мисленням», був присвячений феномену захоплення людьми Заходу східною духовністю і практикою.

При цьому він попереджав західних послідовників індійських практик, що це всього лише спроба їх імітувати. Він писав: «якщо ми вириваєм ці речі у Сходу, то, ймовірно, просто дали волю нашому західному користолюбства, ще раз підтверджуючи, що все хороше знаходиться зовні, звідки воно має бути видобуто і перекачано в наші худі душі»; «Східна установка опоганює специфічні християнські цінності, - і недобре закривати очі на цю обставину. Якщо ми хочемо, щоб наша нова установка була справжньою, тобто заснованої на нашій власній історії, вона повинна купуватися з повною свідомістю християнських цінностей і конфлікту між ними і інтровертірованной установкою Сходу».

Аналіз західних і східних традицій призводить К.Г. Юнга до наступних висновків. «Екстравертований тенденція Заходу і интровертированная Сходу переслідують спільно одну важливу мету: обидві розвивають відчайдушні зусилля для того, щоб завоювати і підпорядкувати собі просту природність життя. Затвердження духу над матерією, opus contra naturam (підкорення природи) - це симптом молодості роду людського, ще наслаждающегося застосуванням найпотужнішої зброї, коли-небудь винайденого природою: свідомого розуму».

*****

Даже поверхностного знакомства с восточной мыслью достаточно для того, чтобы выявить фундаментальное различие, разделяющее Восток и Запад. Восток основывается на психической реальности, то есть на душе (psyche), как главном и единственном в своем роде условии существования. Создается впечатление, будто это восточное признание души является скорее психологическим фактом или проявлением темперамента, чем результатом философского рассуждения. Ибо это типично интровертированная позиция, противополагаемая столь же типично экстравертированной позиции Запада. Как известно, интроверсия и экстраверсия — это свойственные темпераменту или даже конституционально обусловленные установки, которые в обычных условиях никогда не выбираются намеренно. В исключительных случаях они могут вырабатываться по желанию индивидуума, но только при особых обстоятельствах. Интроверсия, если можно так выразиться, является «стилем» Востока, привычной и коллективной установкой, так же как экстраверсия является «стилем» Запада. Интроверсия считается здесь в чем-то ненормальной, нездоровой или же предосудительной. Фрейд отождествляет ее с аутоэротической, «нарциссической» установкой ума (mind). В своем негативном отношении к интровертам Фрейд разделяет позицию национал-социалистической философии современной Германии (Это писалось в 1939 г.), обвиняющей интроверсию в подрыве чувства общности. А на Востоке, наоборот, лелеемая нами экстраверсия обесценивается как иллюзорная желаемость, как существование в состоянии санскары (samsara), поворотного звена в цепи нидан (nidana)

...

Христианский Запад считает человека целиком зависящим от милосердия Бога или, по крайней мере, церкви как единственного, санкционированного Богом, земного орудия спасения человека. Восток, однако, настойчиво утверждает, что человек есть единственная причина своего высшего развития, ибо Восток верит в «самоосвобождение».

...

западный человек — это христианин, независимо от того, к какому вероисповеданию его христианство относится. Для него человек — ничтожный червь, почти ничто.

...

На Западе считают, что истина удовлетворительна лишь в том случае, если ее можно подтвердить внешними фактами. Мы доверяем самому точному наблюдению и исследованию природы, и наша истина должна соответствовать поведению внешнего мира, иначе она просто «субъективна». Подобно тому как Восток отворачивает свой взор от танца пракрити (Первоначальная субстанция, природа в широком смысле слова (дp-инд. prakriti). — Прим. пер.) (фюсис) и от многочисленных иллюзорных форм майи (maya), Запад избегает бессознательного и его бесполезных фантазий. Но несмотря на свою интровертированную установку, Восток отлично знает, как взаимодействовать с внешним миром. И Запад, несмотря на свою экстраверсию, тоже имеет средство обращения с душой (psyche) и ее запросами; в его распоряжении институт церкви, который дает выход неизвестной душе (psyche) человека благодаря своим обрядам и догматам. Ни естественные науки, ни современные технологии отнюдь не являются изобретением Запада. Их восточные эквиваленты довольно древни или даже первобытны. Однако то, чем мы можем похвалиться в отношении инсайта и психологических техник, должно казаться, по сравнению с йогой, столь же отсталым, как восточная медицина и астрология при сравнении их с западной наукой. Я вовсе не отрицаю действенности христианской церкви, но если вы сравните «Духовные упражнения» Игнатия Лойолы с йогой, вы меня поймете. Есть разница, и большая. Прыжок прямо с этого уровня в восточную йогу не более благоразумен, чем стремительное превращение азиатских народов в полуиспеченных европейцев. У меня есть серьезные сомнения по поводу благ западной цивилизации; но у меня есть сходные опасения и в отношении заимствования восточной духовности Западом. Однако, что бы мы ни говорили, эти два несовместимых мира встретились. Восток полностью преобразуется, претерпевая необратимые и губительные изменения. Там успешно скопированы даже самые эффективные методы ведения войн европейскими народами. Наша беда, по-видимому, носит гораздо более психологический характер. Наша погибель — это идеологии, они и есть давно ожидаемый Антихрист! Национал-социализм настолько близок к тому, чтобы быть религиозным движением, как никакое другое народное движение с 622 г. нашей эры (Дата бегства Магомета в Медину (хиджра): начало мусульманской эры.). Коммунизм претендует на то, чтобы быть вновь пришедшим на землю раем. Мы значительно лучше защищены от неурожаев, наводнений, эпидемий и нашествия турок, чем от нашей собственной духовной неполноценности, которая, к прискорбию, не способствует должной сопротивляемости психическим эпидемиям. В своей религиозной установке Запад также экстравертен. В наше время было бы беспричинным оскорблением заявить, что христианство подразумевает враждебность — или хотя бы безразличие — к миру и плоти. Наоборот, добрый христианин -это веселый гражданин, предприимчивый делец, отличный солдат, и вообще самый лучший во всяком занятии, какое только существует.

...

По сравнению с другими народами, — китайцами, например, — психическое равновесие белого человека или, если сказать прямо, его мозг, по-видимому, и есть его уязвимое место. Разумеется, мы пытаемся держаться как можно дальше от нашего слабого места, — факт, который, возможно, объясняет ту разновидность экстраверсии, что всегда ищет безопасности посредством овладения своим окружением. Экстраверсия идет рука об руку с недоверием внутреннему человеку, если, конечно, вообще имеет место какое-то его осознание. Должно быть, такова причина нашей абсолютной уверенности в том, что nihil est in intellectu quod поп antea fuerit in sensu (Нет ничего в интеллекте, чего бы не было прежде и ощущениях (лат.). — Прим. пер.), — девизе западной экстраверсии. Но, как уже подчеркивалось, эта экстраверсия психологически оправдана одним жизненно важным обстоятельством: бессознательная компенсация лежит за пределами контроля со стороны человека. Мне известно, что йога гордится своей способностью управлять даже бессознательными процессами, так что в душе как целом (the psyche as a whole) не может происходить ничего, что бы не управлялось высшим сознанием. Я ничуть не сомневаюсь, что такое состояние более или менее возможно. Но оно возможно только ценой идентификации с бессознательным. Такая идентичность есть восточный эквивалент нашего западного фетиша «полной объективности» — машиноподобного подчинения себя одной цели, одной идее или одной причине ценой утраты всякого следа внутренней жизни. С точки зрения Востока подобная полная объективность выглядит отталкивающей, ибо она равнозначна полной тождественности со ступенью санскары (samsara); Западу, напротив, самадхи (samadhi) представляется всего лишь состоянием бессмысленных грез.

 

М. Гайдеггер «Основные понятия метафизики».

Ставлення Хайдеггера до метафізики еволюціонувало на підставі ідей філософії життя: розгляд життя з точки зору тривалості (Бергсон), інтерпретації буття як історії (Дільтей), заперечення істинності вічного і затвердження минущого тимчасового (Ніцше), а також критики феноменології. Феноменологія, проголошуючи ідею філософії як абсолютної науки, і дала поштовх критичним настроям Хайдеггера.

Назва першого розділу даної роботи: "Обхідні шляхи до визначення істоти філософії (метафізики) і необхідність побачити метафізику в обличчя". "Побачити метафізику в обличчя" і висловлює основну інтенцію Хайдеггера обгрунтувати метафізику допомогою запитування про людину або точніше способі існування людини як особи. Характерним є вказівка ​​Хайдеггера на двозначність філософії в обгрунтуванні її як науки або світоглядної проповіді. Філософія не може бути порівнянна ні з чим, і ніякими обхідними шляхами (через мистецтво чи релігію) її неможливо осягнути. Вона постійно вислизає "як людська справа в темряву існування людини"; вона є філософствування, що проявляє себе в екзистенційно-ностальгічною формі запитування, як бажання "бути всюди дому", "бути присутнім у світі".

Метафізичне запитування "що є світ?" обертається постановкою підпитання: "Що таке людина?", коли кожен у відповіді за себе, як єдиний, стоїть перед цілим і представляється у людському існуванні темпоральна як проектація себе в щось більше, ніж він є в даний момент Хоча Хайдеггер і залишає для філософії можливість бути чимось на зразок науки і світогляду, він підкреслює присутність людини в ній, називаючи її "мисленням буття": "Саме мислення є шлях. Ми відповідаємо цим шляхом тільки тоді, коли залишаємося на шляху". Таким чином, філософія по Хайдеггеру - це метафізика як філософствування і є фундаментальною подією в людському бутті, зусиллям побачити себе і світ в її особі. Але зусилля - це действованіе, і якщо філософія доступна кожному і стосується кожного, то відкривається вона лише, спираючись на внутрішню субстанцію людини. Сенс філософії як людського справи виражається у вчинку: "Філософія має сенс тільки як людський вчинок. Чи не істина є, по суті, істина людської присутності. Істина філософствування вкорінена в долі людської присутності".

Він досліджує етимологію слова "метафізика", яка сходить до більш первинного слову "фюсис" і в перекладі означає не стільки природу у вузькому, але в ширшому розумінні - божественне суще. Хайдеггер артикулює значення "фюсис" як "зростання", "зростаюче", "самообразу панування сущого в цілому", до якого належить і сама людина. "Фюсис" як повновладдя владицтва виявляє своє правило, закон сущого, явлений в людині за допомогою його промови - "Логос", розуміється як "витяг з притаєна".

На думку Хайдеггера, зі смертю Аристотеля філософія розпадається, живе запитування відмирає і набирає силу намічене ще Платоном поділ філософії на логіку, "фюсіку", етику і перетворення її в "епістему" - науку, дисципліну, що дає знання. Аристотелевское спадщина майже забувається. Але в І ст. н.е. починається систематизація аристотелевских творів і перед збирачами постає завдання розподілити матеріал Аристотеля за вищевказаними трьох дисциплін. Систематизатори стикаються з певними труднощами, не знаючи, куди включити те, що Аристотель називає "першою філософією". Її неможливо помістити в фізику і тоді вона розташовується під рубрикою "мета та фюсіка", що і визначає технічний характер значення метафізики: "мета" означає "за", "після". У процесі злиття цих двох грецьких слів в латинський вираз metaphisica, приставка "мета" змінює своє значення, і "метафізикою" тепер називається особливий характер мислення, пізнання надчуттєвого.

Термін "метафізика" наповнюється змістовним значенням, яке у своїй історичній долі, як вважає Хайдеггер, виявляє три недоліки. Одним з них стало "овнешнения" поняття метафізики як результату домінуючого відносини до надчуттєвого в християнській догматиці Західної Європи. Вона сконцентрувала свою увагу на двох найменуваннях становлять зміст потойбічного: Бога і безсмертя душі. Метафізичне, вказує Хайдеггер, виступає як суще, хай і вища, але дорівнює наявне з іншим сущим. Більше того, важливим мислитель вважає те, що надчуттєвий характер сущого у своєму понятійному значенні об'єднується з нечувственного буттєвими характеристиками останнього, тим, що недоступно почуттям, тим самим знищуючи проблематику "першої філософії".

Оголошуючи метафізику нормативної наукою, він виділяє її три основні характеристики, три роду пізнання: 1. Пізнання вищих причин; 2. Пізнання того, що загально всього, що ми можемо пізнати за допомогою інтелекту.3. Пізнання того, менш за все визначається окремим, щось існуюче саме по собі.

В епоху Нового часу метафізика, по Хайдеггеру, розглядається як наукове знання, і її основним змістом стає проблема абсолютної достовірності метафізичного пізнання. "Я", свідомість, не ставиться під питання і виступає фундаментом метафізичного пізнання. Таким чином, простежуючи шлях метафізики як рух питання про суще, Хайдеггер приходить до висновку, що питання про суще як такому повинен через питання "що є буття?" повернутися до питання сутності розуміння буття взагалі. А так як розуміння це не тільки спосіб пізнавання, але момент екзістірованія, то проблема обгрунтування метафізики знаходить свій витік в метафізиці Dasein, яка відкривається з пробудженням метафізики в самому Dasein.

Метафізика не є те, що створюється у навчаннях або системах, але виявляє себе як трансценденція Dasein. Звідси думку Хайдеггера про те, що мисленню повинен бути доданий "шляховий" характер на відміну від сучасного "панівного", який міг би гарантувати досвід забутості буття. Людина як якесь суще, кинуте і залежне від нього, повинен бути відповідальним за себе,як якесь суще, що притягує його до розуміння буття.