Комунікативна філософія: Габермас, Апель.

Габермас. У центрі філософських роздумів Габермаса – поняття комунікативного розуму. Першим кроком у розвитку цього поняття була книга «Пізнання та інтерес». У цій праці Габермас шукає модель критичного діалогу, за допомогою якої сподівається заново осмислити позови трансцендентальної філософії, пов’язавши останню з інструментарієм соціальних наук. «Свідомість», що виступала в традиційній європейській онтології в якості верховного судді, позбавляється тепер своїх прерогатив, а її місце займає універсальне комунікативне суспільство.

Починаючи з 1971 р. (а саме – з виходом невеликої роботи «Попередні роздуми з теорії комунікативної компетенції») Габермас намагається зв’язати комунікативне поняття розуму з «лінгвістичним поворотом». Звертаючись до відповідних досліджень К.-О.Апеля (і в тісному співробітництві з ним), Габермас приходить до розробки поняття розуму, що спирається на теорію мовних актів. Ця теорія докладно викладена в двотомній праці «Теорія комунікативної дії».

Своєрідність філософської теорії Габермаса полягає в тому, що він пов’язав поняття розуму з емпіричною теорією соціальної еволюції. Він відкидає філософський апріоризм і зосереджує зусилля на розробці пост метафізичного «філософського проекту». Це означає, що філософське поняття розуму не є незалежним від емпіричних спостережень і повинно постійно підтверджувати себе в діалозі з конкретними науковими дисциплінами, що відображають факт функціональної диференціації суспільства. Діалог філософії з окремими науками Габермас ілюструє на прикладі психоаналізу («Пізнання та інтерес»), теорії соціальної еволюції «До реконструкції історичного матеріалізму», теорії суспільства, теорії права («Фактичність і значимість»). Теорія пізнання можлива лише в якості теорії суспільства – думка, що проходить через усю творчість Габермаса.

Габермас з самого початку намагався доповнити теорією демократії. Завдяки цьому доповненню Франкфуртська школа отримала потужний імпульс для подальшого розвитку. Осмислюючи структурну трансформацію суспільства, Габермас ще на початку 1960-х років висунув поняття – публічність, суспільність. Іншу важливу тему Габермасівських досліджень утворює взаємозв’язок права і демократії. Ця тема обговорюється Габермасом у його книзі «Фактичність і значимість», де розвинене в попередніх роботах комунікативне поняття розуму застосовується до класичної теорії суверенітету.

Формулювання й поняття Габермаса зумовили помітний вплив на сучасну думку. Висунуті на у 1960-і роки поняття емансипації, теоретико-пізнавального інтересу, комунікації, дискурсу в 1970-і роки були розвинені в концепції «кризи легітимності пізнього капіталізму», а в 1980-і роки доповнені термінами й афоризмами, що поширилися в мові не лише вчених, а й широкої публіки («колонізація життєвого світу», «нова непрозорість» та ін.).

Аналітична філософія та герменевтика (К.-О.Апель)

Карл-Отто Апель – у своєму філософському становленні зазнав вплив цілого ряду течій як німецької, так і англо-американської філософської думки. Філософія Апеля після другої світової війни відіграла певну роль у розвитку німецької філософії в цілому.

Філософія Апеля пройшла у своєму розвитку ряд етапів, філософська доктрина Апеля є закономірним результатом розвитку світової філософської думкиНа основі критичного аналізу досягнень попередників і за допомогою застосування методології трансценденталізму Апель створив власну філософію мови, яка служить основою осмислення соціуму, історії та етики дискурсу. Серед праць Апеля слід перш за все відзначити трансформацію філософії і Дискурс і відповідальність, в яких він виступає як поборник принципів універсалізму.

Апель сформулював вимогу лінгвістичного повороту філософії. Сучасна філософія виявляється, з його точки зору, повязана з проблематикою мови, її роллю у визначенні осмисленого і інтерсубєктивності значущого формулювання пізнання взагалі. Визнаючи мову первинною сферою філософського аналізу, Апель і намагається обгрунтувати мовну практику апріорно значущим чином за допомогою трансцендентальної-прагматичного методу.

Апель ставить своїм завданням прояснити найважливіші передумови трансцендентальної-герменевтична поняття мови і, відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії. За допомогою трансформації філософії трансцендентальної приватного субєкта в трансцендентальну філософію інтерсубєктивності Апель створив оригінальну філософську теорію в знятому вигляді сприйняла проблематику традиційної онтології, теорії пізнання і сучасної аналітичної філософії. Мета цієї теорії - обгрунтувати умови можливості і значущості конвенцій, тобто здійснення обгрунтування теоретичної і практичної філософії і науки.

Важливим постулатом теоретичних побудов Апеля є положення про двох образах комунікативного співтовариства - реальному та ідеальному співтоваристві. Реальне співтовариство - те, членом якого індивід стає в процесі соціалізації. Ідеальне комунікативне співтовариство - уявний конструкт такого співтовариства, в якому міг би бути адекватно зрозумілий сенс будь-якого аргументу і могла б бути визначена його правильність. Антиципація ідеального комунікативного співтовариства у ході аргументації та нетотожність реального й ідеального комунікативних спільнот Апель називає апріорі комунікації.

Апелева версія трансцендентальної критики стала результатом трансформації Кантова методу з позицій аналітичної філософії мови, при цьому трансцендентальний субєкт Канта («свідомість взагалі») перетворюється на необмежену комунікативну спільність. З переходом до цієї комунікативної спільності, на думку Апеля, долається метафізичний соліпсизм, яким страждала вся стара теорія пізнання.