Соціологія Карла Маркса

Карл Маркс, (1818-1883), Німеччина.

Він розробив теорію класів та класової боротьби, теорію суспільно-економічних формацій і теорії капіталізму.

Товариство за Марксом антагоністично (суперечливо). Суперечності виникають через приватної власності: класи Маркса - це «Соціальні групи, що знаходяться по відношенню один до одного в нерівному відношенні і борються». Маркс доводив, що існування класів пов'язане з певними фазами розвитку виробництва. Класова боротьба веде до диктатури пролетаріату, а це призведе до знищення класів.

Термін «Формація» запозичений з геології. За Марксом - це щабель розвитку суспільства. Структура суспільно-економічної формації: в основі лежить спосіб виробництва (економіка). Потім - надбудова: право, політика, релігія, наука. Класифікація формацій здійснюється за способом виробництва в суспільстві. За Марксом формації в суспільстві змінюються послідовно, шляхом революції, яка виникає як результат наростання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами. Формації - первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і, в підсумку, комуністична.

Маркс розглядав суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як результат трудової діяльності людей, він увів у соціологію системне бачення суспільства, заклав основи конфліктної моделі суспільства.

У творчості Маркса наукові і політико-практичні аспекти переплелися найтіснішим чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним у дійсності, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його соціології необхідно постійно розрізняти наукові і позанаукові сторони його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер, який породив безліч різноманітних і взаємовиключних його інтерпретацій.

В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної реальності, розглядаючи суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, що одночасно формують соціальні системи і формуються ними. Суспільство, по Марксу, не просто «включено» у природу; воно знаходиться з нею в складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв'язує його з природою і разом з тим протиставляє його їй.

Як і Конт, Маркс не проводив чіткого розмежування між суспільством і людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство. Всі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються по тим самим законах. Як і Конт, Маркс вірив у соціальний прогрес. Але його уявлення про соціальний розвиток було менш спрощеним, ніж у Конта. Він виходив із багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлював специфіку окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження соціальної зміни, соціальної і політичної революції. Разом з тим він недооцінював позитивне значення соціальної наступності і схильний був змішувати соціальну революцію з політичною. Його трактування соціальних класів і соціальних конфліктів стало парадигмальним: у противагу контовській «консенсуальній» парадигмі суспільства вона разом із соціальним дарвінізмом заклали основи «конфліктної» парадигми соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження позитивних функцій соціального конфлікту в соціології.

Пошук соціологічної істини невіддільний від соціальної критики, і цей елемент у марксової соціології безсумнівно був присутній. Але величина цього елемента в Маркса була надмірною, і відзначена перевага непомітна переростало в серйозну ваду. Його радикалізм і екстремізм, прагнення революціонізувати все і вся приводили до того, що із соціолога, який вивчає і, природно, який критикує суспільство, він перетворювався в політика, що руйнує об'єкт свого вивчення. Наука для Маркса була скоріше засобом змінити світ, чим пояснити його.