Французький матеріалізм ХVІІІ ст.

 

Французька філософія займає вагоме місце в історії європейської та світової культури завдяки діяльності таких видатних представників просвітництва, як Вольтер, Руссо, Дідро, Гольбах, Гельвецій.

Франсуа Марі Аруе Вольтер (1694-1778) – видатний французький просвітник-енциклопедист, філософ, історик, блискучий літератор, правознавець. Основними філософськими працями є «Філософські листи», «Метафізичний трактат», «Розміркування про людину», «Основи філософії Ньютона», «Сократ», «Кишеньковий філософський словник» та багато інших. За життя Вольтера вийшли друком 19 томів його творів, посмертне, повне видання творів філософа налічувало аж 70 томів. У цих творах Вольтера були закладені основи французької філософії та французького просвітництва.

Головний об’єкт його досліджень – природа, її походження, матерія, її властивості, людина, її свобода, критика реакційної теології, клерикалізму (від лат. clericalis – церковний), французького судочинства, котре безпідставно переслідувало ідейних супротивників існуючого режиму. Основний девіз творчості Вольтера: «Чим люди більш освіченіші, тим більше вони вільні». Не випадково багато праць філософа викликали супротив владних структур, ряд з них за рішенням французького парламенту було заборонено і спалено.

Основна суперечність філософського вчення Вольтера – це невідповідність між його матеріалістичними поглядами на природу, її реальним існуванням, критикою теології, з одного боку, і його спробами деїстичної аргументації божественного творіння світу, обожнення природи, з іншого.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) – визначний французький просвітник, енциклопедист, філософ, соціолог, літератор і педагог. Головними філософськими і соціологічними працями Руссо є «Розміркування про походження й основи нерівності між людьми», «Суспільний договір», «Еміль або про виховання».

Основні проблеми філософії і соціології, котрі розглядав у своїх творах Ж.-Ж. Руссо, можна звести до таких визначальних для його вчення положень:

1) проблема людини та її соціального становища у суспільстві;

2) проблема походження і сутності соціальної нерівності та соціального гніту;

3) проблема договірної теорії суспільства і держави;

4) проблема виховання громадян.

Руссо був прибічником демократичного буржуазного устрою – держави, котра основана на суспільному договорі. Він захищав думку про те, що народ має право на революційне повалення будь-якої влади, яка нехтує його життєвими інтересами. Значним вкладом Руссо в договірну теорію держави було обґрунтування ним трьох фундаментальних тез: 1) народ – суверен; 2) суверенітет народу невід’ємний і неподільний; 3) законодавча влада належить тільки народу. Руссо вважав, що в законах, які приймаються, відображається «загальна воля» народу.

Дені Дідро (1713-1784) – видатний французький філософ, просвітник, ініціатор і керівник багатотомної Енциклопедії, письменник. Разом з Вольтером мав великий вплив на суспільно-політичне життя Франції, французьку філософію і культуру. Основні філософські праці присвячені з’ясуванню проблем походження природи, теорії пізнання, психології, атеїзму, літератури і мистецтва. Серед них: «Філософські думки», «Думки до пояснення природи», «Розмова Д’Аламбера і Дідро», «Філософські основи матерії та руху», а також численні статті в Енциклопедії.

За своїми філософськими переконаннями Дідро – матеріаліст. Він був переконаний, що природа існує об’єктивно, реально, що «неможливо передбачити чогось, що існує поза матеріальним світом». Відчуття є джерелом усіх наших знань. Наші судження про речі природи є вторинними по відношенню до них. Ми лише реєструємо те, що отримуємо в процесі досвіду. У теорії пізнання Дідро стояв на позиціях сенсуалізму.

Головною справою життя Дідро, безумовно, було видання «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», котра відіграла велику роль у пропаганді нових суспільно-політичних ідей, наукових досягнень, розповсюдженні просвітництва, критиці схоластики та релігійного мракобісся. У Дідро були величезні труднощі на цьому шляху, але він довів цю справу до кінця – 35 томів Енциклопедії були видані. Енциклопедія стала одним з видатних наукових і культурних надбань ХVІІІ століття.

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) – стійкий прибічник матеріалістичної філософії зокрема сенсуалізму Дж. Локка. Заслугу останнього він вбачав у тому, що англійський філософ за основу людських знань брав відчуття. Написав ряд змістовних праць: «Про розум», «Про людину», в яких намагався на основі матеріалістичного вчення з’ясувати сутність людини і суспільства. На думку К.Гельвеція природа існує об’єктивно, незалежно від людини. Вона вічна. Ніким не створена, є, була і завжди буде. Людина здатна пізнати природу, її предмети і явища за допомогою відчуттів. Іншим засобом пізнання є мислення, котре розумів лише як комбінування відчуттів. Це досить спрощений підхід до такого феномену, як мислення, котре ґрунтується на відчуттях, однак до останніх не зводиться. Особливу увагу Гельвецій приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища.

 

Питання для самоконтролю

1. Які зміни відбуваються в соціокультурному житті західної Європи у ХVІІ-ХVІІІ ст.?

2. Яке крайнє вираження механіцизму філософії Нового часу?

3. Які основні напрями оформлюються в теорії пізнання?

4. Чому Ф.Бекон розробляє вчення про ідоли?

5. Що спільного у філософії Ф.Бекона та Р.Декарта?

6. У чому полягає суперечність філософських систем Дж.Локка та Р.Декарта?

7. Що таке Просвітництво? Окресліть характерні риси.

8. Як розглядається ідея Бога більшістю мислителів Просвітництва?

9. Назвіть представників філософії французького Просвітництва.

 

Рекомендована література

Основна:

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. - 408 с.

2. Гусєв В. І. Історія західноєвропейської філософії ХV-ХVІІ ст. – К., 1994.

3. Татаркевич В. Історія філософії. – У 3-х т. – Львів, 1997.

4. Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії: Від Декарта до Вітгенштайна. – Київ, «Основи», 1998. – 331 с.

5. Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.

6. Філософія: Навч. Посіб. /За ред. І.Ф.Надольного. - К.: Вікар, 1999. – 624 с.

Додаткова:

1. Спіноза Б.Теологічно-політичний трактат / Пер. з лат. та вст. слово В. Литвинова. – К., «Основи», 2003.

2. Спиноза Б. Об усовершенствовании разума. – М.– Харьков, 1998.

3. Гоббс Т. Левіафан / Пер. з англ. – Р.Димерець, Н.Іванова, Є.Мірошниченко, В.Єрмоленко. – К.: Дух і Літера, 2000.

4. Г'юм Девід. Трактат про людську природу: Спроба запровадження експериментального методу міркувань про об'єкти моралі / За ред. та з передм. Е.К.Мосснера; З англ. пер. П.Насада. – К., 2003.

5. Декарт Р. Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і відшуковувати істину в науках / Пер. з фр. В. Адрушка і С. Гатальської. – К.: Тандем, 2001. – 104 с.

6. Декарт Р. Метафізичні розмисли / Пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського. – К.: Юніверс, 2000. – 304 с.

7. Джон Локк. Два трактати про врядування. – Київ, «Основи», 2001.

8. Rogers G. A. J. Locke’s Enligtenment: Aspects of the Origin, Nature and Impact of his Philosophy. – Olms, 1998. – 194 с.