Гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний.

· формує козацьке військо з суровою дисципліною

· походи на Молдову, Лівонію, але прославився походами проти турок і татар. 1616 здобув Кафу (зараз Феодосія)

· у 1618 допоміг польському королю Владиславу в боротьбі за російський престол. Польський король не дотримується обіцянок, знищує козацький реєстр. За це козаки зжинають Сагайдачного з гетьманства, але через пів року знову обирають.

· 1620р. разом з усім козацьким військом вступають до Київського братства.

· 1620р. запрошує до Києва Константинопольського патріарха для висвячення українських православних ієрархів.

· Під час Хотинської війни Сагайдачний був поранений отруєною стрілою. Помирає через 2 роки.

·

Соціальна та національно-релігійна боротьба в першій половині 17 ст. Повстання під приводом Марка Жмайла, Тараса Федоровича(Трясило), Павла Бута, Якова Остряниці й Дмитра Гуні – причини й наслідки.

Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан.

Повстання під приводом Марка Жмайма.

Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний похід проти козаків. В вересні 1625 року коронний гетьман С. Конецьпольський разом з іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м. Бара на Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Перші сутички між карателями і козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року біля села Таборище (м. Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча полякам так і не вдалося здобути укріплений козачий табір повстанців. Зрештою, справу вирішив не бій, а суперечки серед козаків. Помірковані запоріжці під приводом Мих. Дорошенка вступили в переговори з поляками. 25 жовтня 1625 року була підписана Куруківська угода, за якою козацький реєстр – 6 тис., решта, приблизно 40 тис. козаків повинні були повертатися до своїх панів. Реєстрові козаки обирали гетьмана, але затверджувати його мав король, проживати вони мали право лише на державних землях. Звичайно, така угода не влаштовувала ні шляхту, ні козацько-селянські маси. Новий вибух в Україна був не за горами.

Повстання під приводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630–1631 рр.)

Уряд Речі Посполитої знову посилює тиск на козаків, намагається обернути козаків у підданих польської шляхти, своє вірне знаряддя. В 1628 році Г. Чорний став справжнім прихильником Речі Посполитої і намагався викоренити «своєвільне» козацтво. Це й послужило приводом до нового повстання. В 1629 році запорожці обрали гетьманом досвідченого і відомого успішними морськими походами Тараса Федоровича (Трясила). А вже наступного 1630 року він очолив козацько-селянське повстання. До повстанців приєдналися і реєстрові козаки. Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся і Запоріжжя. Повсталі козаки нападали на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні бої відбулися під Переяславом. Найкровопролитнішим був бій 15 травня 1630 року, названий «Тарасовою ніччю», коли козаки розгромили добірне шляхетське військо С. Конецпольського. Він змушений був йти на переговори, наслідком яких було підписання 8 червня 1630 року мирної угоди, що встановила реєстр у 8 тисяч козаків. Обурений діями урядовців, яких було чимало серед козацької старшини, Тарас Федорович з 10 тисячами козаків рушив на Січ. Незважаючи на підписання мирної угоди в Переяславі, на Україні ще довгий час водбувалися заворушення, велась козацька війна проти королів, але в 1631 році повстання поступово пригасає.

Павло Бут з 1637, Яков Острянин, Дмитро Гуня (з 1638)

Невдовзі після страти І. Сулими уряд Речі Посполитої відбудував Кодак, а потім почав «очищати» реєстр Війська Запорізького від бунтівників. Це і стало приводом до нового повстання, керівником якого був спочатку полковник реєстровів Павло Михнович Павлюк (Бут). Це повстання охопило Лівобережну та Правобережну Україну. Селяни швидко вливались у ряди повстанців, громили своїх панів. На початку червня 1637 року Павло Бут разом з повсталими нереєстровцями захопив у Корсуні артилерію і перевіз її на Січ.

Першу битву біля Сахнового мосту через Рось повстанці виграли, але 16 грудня 1637 року вони були обложені карателями М. Потоцького під Кумейками (між Черкасами та Каневом). Зав‘язалася жорстока битва. Повстанці успішно відбили 3 штурми, виявивши неабияку мужність. Лише під час четвертого штурму карателям пощастило, бо їм вдалося підпалити козацькі вози з порохом. Розлігся страшний вибух, який вніс сум‘яття в ряди повстанців. Частина з них втекла, а частина, якою командував Дмитро Гуня, знов укріпила табір і під прикриттям ночі розпочала організований відступ. Потоцький не насмілився їх наздоганяти, а через 2 дні рушив проти загонів Павлюка і зумів їх оточити під Боровицею в 100 км від Кумейок. Під час облоги карателі розпочали переговори про мир. 24 грудня 1637 року повстанці вирішили припинити опір, але їхні вожді всупереч обіцянкам були заарештовані і відправлені у Варшаву. Там, у лютому 1638 року Павлюк був страчений. Скидан і Гуня пробилися на чолі невеликого загону на Запорожжя. Тим часом карателі заливали кров‘ю всю Україну. За Ординацією 1638 року значно урізалися права реєтрового козацтва. В цілому Ординація 1638 року була спрямована проти інтересів народних мас і породила нову хвилю протесту на Україні. У відповідь на жорстокі репресії козаки обрали на Січі нового гетьмана Яцика Острянина, який закликав український народ до продовження боротьби і почав очищати Подніпров‘я і Лівобережя від карателів. Повстання було остаточно продушене. 4 грудня 1638 року на Масловому Ставу під Россю відбулася рада, на якій козаки мусили визнати тяжкі умови капітуляції. Вогнем і мечем магнатсько-шляхетська Річ Посполита встановила на Україні «золотий спокій», який однак не міг бути довготривалим і справді спокійним.