Проаналізуйте діяльність лівобережних гетьманів Івана Брюховецького, Дем‘яна Многогрішного та Івана Самойловича.

І.Брюховецький - гетьман у 1663 р. пішов на деякі поступки Росії і підписав Батуринські статті як додаток до Переяславського договору 1659 р. Вони передбачали утримання російських залог коштом українського населення, впорядкування козацького реєстру, повернення російським поміщикам втікачів, заборону українським купцям вивозити з України й продавати в Росії горілку та тютюн.

У вересні 1665 р. український гетьман на чолі великої місії уперше прибув до російської столиці для укладення нового договору. Російська еліта стала на шлях ліквідації самостійності козацької України, різкого обмеження прерогатив її уряду та місцевих органів влади. Понад місяця І.Брюховецький разом із більшістю старшин обстоював національні інтереси. На жаль, гетьман був змушений поступитися й 1 листопада підписав Московскі статті. Поступливість була щедро винагороджена: І.Брюховецький отримав титул боярина, став власником сіл і міст шептаківської сотні й одержав дозвіл одружитися з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Генеральні писарі, військовий суддя та 8 полковників одержали дворянства й маєтки.

Укладений договір істотно змінював правовий статус козацької України, перетворюючи її з держави в автономну область Росії. Реалізація його статей вела до ліквідації не лише самостійності внутрішньо-політичного життя держави, а й соціально-економічних завоювань, а отже-до реставрації феодальних відносин, загострення соціальної та національно-визвольної боротьби.

У квітні 1666 р. російські чиновники розпочали перепес селян і міщан, з’ясовуючи їхні сімейний і майновий стани, кількість тяглої худоби, площу оброблюваної землі, й визначали норми оподаткування. Все це (договір, перепис, зловживання воєвод) викликало обурення багатьох прошарків населення політикою гетьмана та Росії. Починаються зворушення, спалахують масові повстання.

На зібраній раді у січні 1668 р. в Глухові І.Брюховецький ошелешив присутніх заявою про необхідність розриву з Росією й вигнаня воєвод із залогами. Мабуть, не всі відразу повірили в її щирість. Але гетьман зумів переконати старшину і вони підтримали його задум. На початку лютого відбуваються мобілізація полків та воєнні приготування. Почалося повстання.

В цей час П.Дорошенко скликав старшинську раду, яка ухвалила розпочати боротьбу проти російських залог, щоб об’єднати Ліво-і Правобережну Україну. В червні він надіслав до І.Брюховецького делегацію з 10 сотників, пропонуючи зректися влади й віддати йому гетьманські клейноди. За наказом І.Брюховецького їх побили. Лівобережний гетьман, покладаючись на значну чисельну перевагу свого війська, вирушив до П.Дорошенка. Однак, коли війська зблизилися, в полках І.Брюховецького вибухнуло заворушення. За одними даними, негайно відбулася спільна козацька рада, під час якої було вбито І.Брюховецького й обрана гетьманом возз’єднаної козацької України П.Дорошенка.

Возз’єднання козацької України стало тріумфом політики П.Дорошенка, великою перемогою національно-патріотичних сил. Але уряди Росії, Польщі та Криму виступили проти воз'єднання України. Крім того частина старшини почала боротьбу за владу. Запоріжці висунули свого претендента на гетьманство - Петра Суховія. П. Дорошенко 18 червня повертається на Правобережжя, залишає на Лівобережжі наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного, який у грудні 1668 р. обирається гетьманом. Україна знову поділилась на дві частини.

Д. Многогрішний підписує Глухівські статті у 1669 р., які включили Березневі статті 1654 р., але все ж таки обмежували права України: московські гарнізони залишилися тільки у Чернігові, Острі, Нежині, Переяславі та Києві; воєводам заборонялося втручатися у внутрішнє життя сіл та міст; податки збирала місцева адміністрація, кількість реєстру встановлювалась – 30 тис. чол., гетьману заборонялось проводити зовнішню політику.

Д. Многогрішний виступав за широку автономію України у складі Московської держави. В 1672 р. царський представник у Батурині організував змову старшин та арештував гетьмана. Його вислали до Сибіру.

Разом з тим, П. Дорошенко вів боротьбу з П. Суховієм і лише 19 жовтня 1669 р. завдав йому поразки. Але починається війна з Польщею. На допомогу Дорошенко прийшли турки. У 1672 р. зайнято Поділля й укладено мирний договір в Бучачи: Польща зреклася права на Поділля, яке стало турецькою провінцією, і на козацьку Україну, яка стала самостійною державою під протекторатом султана. Турки обертали храми на мечеті, грабували міста, забирали людей у полон. Населення тікало на Запоріжжя, Слобожанщину, обвинувачуючи П. Дорошенка за те, що закликав турків і татар. Улюбленець народу, він утратив його любов і довір'я.

Тим часом, Лівобережний гетьман Іван Самойлович (1672 – 1687 рр.) умовив російський уряд використати ситуацію: війну поляків з турками, смерть короля Михайла Вишневецького та підготовку в Польщі до обирання нового – і розпочати війну з П. Дорошенко. Коли московсько-козацькі війська перейшли Дніпро, Черкаський і Канівський полки перекинулися на їх бік. Інші загони билися завзято, але сили ворога перемогли. У березні 1674 р. Самойлович скликав у Переяславі Генеральну Раду, на якій обрано його гетьманом обох боків Дніпра. Самойлович обложив Дорошенкову столицю Чигирин, але на допомогу прийшли турки і татари, і він повернувся на Лівобережжя.

Гетьман Лівобережжя Іван Самойлович (1672-1687) прагнув зробити гетьманство спадкоємним, піклувався тільки про власне збагачування. Це викликало незадоволення старшини. У 1687 р. вона звинуватила гетьмана в зраді та скинула його.