Гетьмани Ю.Хмельницький. І.Брюховсцький, Д.Многогрішний.
Своє гетьманування Юрій Хмельницький (його обрали 28 вересня 1659 р.) вирішив розпочати укладенням нового договору з Московією. За Переяславським(1659) договором московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьтьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику. Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошувати війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників. Переяславський договір 1659р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину чужої держави. Наступним заходом Юрія Хмельницького став похід на чолі українсько-московських військ у Західну Україну. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом поляками російських військ, капітуляцією гетьмана Ю. Хмельницького й підписанням 7жовтня 1660 р. Слободищенського трактату. Трактат розробляли на основі Гадяцького договору, однак текст його зазнав суттєвих змін. Українська держава згідно з ним ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. Прагнення Юрія Хмельницького придушити антигетьманські виступи 1661- 1662 рр. закінчилися невдачею. Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім’ям Гедеона і став ігуменом монастиря в Корсуні. Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663р. державна територія України поділилася на Правобережну та Лівобережну Гетьманщини. На правобережні полки через гетьмана Тетерю намагалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу. Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Москви, яка прагнула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента. У Ніжіні на Чорній раді було обрано І.Брюховецький. І. Брю ховецький всіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдоволення в народі, І. Брюховецький підтримував тісніші зв’язки з московським урядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті. В них зазначалися такі умови: • вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і у присутності царських послів; • митрополит української православної церкви призначався Москвою; • збільшувалася кількість царських військ,| розміщених в Україні; • царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну. 1667 р. Росія і Польща, виснажені боротьбою за українські землі, в селі Андрусово під Смоленськом уклали угоду про перемир’я на 14,5 років. Згідно з Андрусівською угодою українські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорізька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі. Таким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що призвела до занепаду української державності і діла назву Руїни
Д. Многогрішний, опинившись на Лівобережжі перед переважаючою силою російських військ, змушений був визнати зверхність Москви. У березні 1669 р. в Глухові козацька рада підтвердила гетьманські повноваження Д. Многогрішного (1668—1672) і прийняла нові статті. За Глухівськими статтями режим царської присутності в Україні був пом’якшений. Д. Многогрішному вдалося, зокрема, домогтися припинення втручання царських воєвод у справи гетьманської адміністрації, збирати податки в російську казну. Російські гарнізони мали залишатися в чотирьох містах — Києві, Переяславі, Чернігові й Острі. Однак реєстр скорочувався до ЗО тисяч осіб. У своїй політиці Многогрішний намагався рішуче і безкомпромісно відстоювати автономні права України. Він протестував проти приєднання Правобережної України до Польщі і боровся за відновлення кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Послідовний курс Многогрішного на широку автономію України спричинив серйозне занепокоєння російського уряду та водночас протидію частини козацької старшини, яка дотримувалась проросійської орієнтації чи просто займала угодовську позицію. Вона чинила гетьману явний і прихований опір, що провокувало його на грубі, брутальні й жорстокі дії. Д. Многогрішний почав усувати полковників, займався рукопри- кладством, використовував зброю проти своїх підлеглих. Врешті-решт він опинився в ізоляції. За підтримки царського резидента усунуті з посад полковники організували змову проти гетьмана. Його було звинувачено у зраді, заарештовано і відправлено на заслання в Сибір. Новим гетьманом Лівобережної України був обраний генеральний суддя Іван Самойлович. Були затверджені чергові статті, що обмежували владу гетьмана і вплив рядового козацтва. Виступ старшини проти Д. Многогрішного був останнім відгуком Руїни на Лівобережжі. Віднині тут міцно закріпилась Росія, а козацька верхівка втратила бажання боротися за будь- що, окрім задоволення власних інтересів.
|
