Соціально-економічний устрій та народні рухи в Україні у XVIII ст.

Протягом XVIII ст. в соціально-економічному розвитку України сталися значні зміни. По-перше, відбулась уніфіка­ція соціальної структури українського суспільства з російським. По-друге, відбулося злиття української вер­хівки з російською і перетворення українців у переважно селянське суспільство з патріархально-провінційними від­носинами.

в економічному плані Україна остаточ­но перетворилась у внутрішню колонію Російської імперії.

Сільське господарство було основною формою жит­тєдіяльності населення. Торгівля і промисловість зали­шались слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією. Найважливішою зміною в українському сільському гос­подарстві стало освоєння земель на півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на високу якість грунтів, продуктивність праці істотно не змінилась. Врожайність була вкрай низькою (збір зерна лише у 3-4 рази переви­щував посіяне). Це пояснюється пануванням кріпосниць­ких відносин (остаточне закріпачення українського се­лянства відбулось у 1783 р.), застарілим реманентом та методами господарювання. До того ж кріпацтво в українському варіанті (фактично рабство) не стимулю­вало до пошуків нових форм господарювання. Наприкінці XVIII ст. було впроваджено нові культури - кукурудзу, картоплю. Завоювання Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній тор­гівлі через чорноморські порти. Це сприяло втягуванню українського села в товарно-грошові відносини. Великі землевласники почали вкладати кошти у розвиток сіль­ськогосподарського виробництва. Першою ознакою цього процесу стала поява значної кількості млинів - як водя­них, так і вітряних. Почалося масове будівництво ґура­лень. У серединіXVIII ст. в кожному полку Гетьманщи­ни їх нараховувалось не менше 50. Інші землевласники брались за розведення племінної худоби. Помітного роз­витку набула і торгівля, незважаючи на відсутність транс­порту і нормальних шляхів сполучення. Торгівля розви­валась у вигляді ярмарків (близько 400), місцевих база рів (700). Найбільші ярмарки відбувались у Ніжині, Ром­нах, Києві, Переяславі, Харкові.

Незважаючи на всі перепони, продовжували розвива­тись і мануфактури. В основному це були підприємства з виробництва посуду (фарфорового, скляного), паперу, які належали здебільшого великим землевласникам і церкві. У той же час були створені казенні суконні мануфактури на Слобожанщині з працею найманих селян.

Найбільші зміни у XVIII ст. на українських землях відбу­лись у сфері соціальних відносин. Вже на початку століття у Гетьманщині міцно утвердилась нова знать (шляхта, як вона себе називала), що сформувалася з козацької старшини. У 1785 р. українська знать була прирівняна до російського дворянства. Основною ознакою багатства знаті була земля. Продовжувався процес привласнення нових володінь.

Другим важливим процесом у соціальній сфері став занепад козацтва як соціальної групи українського суспіль­ства. Одночасне виконання військової служби (за власний кошт) і ведення власного господарства часто-густо при­зводило до зубожіння козацьких мас. Борги змушували козака продавати свої маєтності і перетворюватися в орендатора, а згодом - у звичайного кріпака. Спроби царського уряду у 20-30-х рокахXVIII ст. призупинити процес занепаду козацтва не мали успіху (козаки були по­ділені на виборних підпомічників). Фактично бідніші коза­ки перетворились на слуг своїх заможних товаришів. До кінця століття більшість їх опустились до рівня державних селян, і, зрештою, козаччина перестала існувати. Із занепа­дом козацтва відбувається і процес занепаду українського міщанства. Основними мешканцями українських міст стають нсукраїнці: євреї, росіяни та ін. Українське селянство, яке після Визвольної війни було вільним, попадає під по­вторне закріпачення у 1783 р.

Таким чином, на кінець XVIII ст. в соціально-економіч­ному розвитку Україна перетворилась у звичайну провін­цію Російської імперії, а над українським народом нависла загроза асиміляції.

 

 

Гайдамаччина — український національно-визвольний рух проти польського гноблення на Правобережжі України. Виник на початку 18ст на Волині і Зах.Поділлі. Спочатку гайдамаки обмежувались розбійництвом і соціальною помстою, пізніше в їхніх діях з'явились політичні цілі. Важливу роль в розвитку руху відігравало близьке сусідство з Запоріжжям, де вони переховувались від переслідувань польською владою. Цілі:

·відновлення козацьких вольностей;

·звільнення від шляхетсько-магнатської залежності;

·захист прав православної церкви.

Основні події гайдамацького руху:

·1734-38 — гайдамацький рух на правобережжі.Ватажки: Верлан, Жила, Медвідь, Рудь.

·1750 — Правобережжя, частково Лівобережжя.Ватажки: Сухий, Лих, Лисий.

·1750-1759 — рух опришків на Галичині, Закарпатті та Буковині — Олекса Довбуш, В. Баюрак.

·1768 — Правобережжя (Київщина) — М.Залізняк, І.Гонта.

Коліївщина — найбільше селянсько-козацьке повстання 1768р; на Правобережжі України; проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту Польщі. Почалося в травні загоном невдоволених селян під проводом М. Залізняка, 19липня він захоплює Умань. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Головна сила Коліївщини — українські селяни; брали участь окремі загони запоріжських козаків. Повстанці сподівалися на допомогу російського уряду. Спочатку уряд займав позицію невтручання, але потім направив проти повстанців війська. 27Червня були по-зрадницьки захоплені Залізняк і Гонта, а в липні розбиті основні сили повстанців.

Опришки — учасники повстанського руху на Галичині, Буковині, Закарпатті проти польської, угорської, австрійської шляхт в 17-першій половині 19ст. Символом відваги й мужності опришків були сокири (бартки) на яких вони давали клятву. У травні 1648р вони захопили королівський замок в Повстанці, а в липні — Санацький.