Фонетичні документи.

Письмові документи — найбільш поширений вид документації. Джерелами цього типу документів для соціолога є: державні і центральні архіви, архіви організацій і установ, підприємств, фірм, архіви емпіричних даних в машинописній формі, в т. ч. INTERNET, наукові публікації, преса, особистісні документи (листи, автобіографії, мемуари, щоденники, промови і т. п.).

Існують і інші способи класифікації документів. За статусом джерела документи ділять на офіційні і неофіційні. З точки зору спонтанності появи документи ділять на мимовільні (створені незалежно від дослідника); завданні (створені спеціально на прохання дослідника). За ступенем опосередкованості виділяють первинні і вторинні документи — одні створені на основі безпосереднього досвіду автора, другі — на базі узагальнення первинних документів. За критерієм авторства документи класифікують на індивідуальні, створені одним автором, і колективні, створені декількома авторами, групою.

В соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традиційний (класичний) і формалізований (якісно — кількісний метод аналізу документів).

Суттєво відрізняючись один від одного, вони не виключають, а взаємно доповнюють себе, дозволяючи компенсувати наявні в кожному вади.

Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатоманітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідником в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідницьких позицій. Разом з тим основною слабкістю традиційного аналізу документа є суб'єктивність: якби соціолог — дослідник не прагнув бути об'єктивним при оцінці інформації, яка міститься в документі, його інтерпретація завжди в меншій чи більшій мірі буде суб'єктивною.

Б. Спостереження.

Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систематичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

У процесі спостереження отримують інформацію про зовнішні властивості об’єктів, що вивчаються.

У науковому спостереженні (на відміну від буденного) планується наперед його організація, з’ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

Об’єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосуються досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об’єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для перевірки даних, зібраних іншими методами,і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об’єкт, а також для розробки гіпотез.

{Спостереження широко використовують соціологи промислових підприємств, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, механізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за роботою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їх ставлення до праці, ставлення один до одного, про їх реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників у разі введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторських пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійсність, що формується й розвивається.}

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спостерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостереження (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкрите й інкогніто) (див. рис.).

Невключене спостереження полягає у вивченні процесів дослідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване здебільшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчастіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

{Включене спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідної ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу. Слід зауважити, що для спостерігача і для тих, за ким ведеться спостереження, та сама ситуація має різне значення. Для посилення об’єктивності спостереження акти поведінки мають набути однакового значення для тих і тих}.

Ступінь включеності спостерігача в дослідну ситуацію може бути різним — від пасивного спостереження, яке мало чим відріз­няється від невключеного, до активного, коли респонденти починають сприймати спостерігача як члена своєї групи.

Залежно від ступеня обізнаності групи розрізняють закрите й відкрите включене спостереження. Закрите — це таке спостереження, коли дослідник уходить у досліджувану групу, стає її повноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з іншими членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Таке дослідження дає можливість одержати дані, яких не можна здобути в жодний інший спосіб.

Цей різновид включеного спостереження застосовують у дослідженнях «закритих» груп, які не допускають відкритого спостереження ззовні.

Відкрите включене спостереження полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей. Існує думка, що присутність спостерігача може вплинути на поведінку респондентів, спотворити реальну картину. Це справедливо для одноразового відкритого спостереження. Але під час спостереження протягом тривалого часу люди звикають до спостерігача і залишаються самими собою навіть у його присутності.

{Переваги включеного спостереження очевидні. Невключений спостерігач може бачити і фіксувати акти, так би мовити, відкритої поведінки. Але як стороння людина він не може досконально знати, що криється за цими актами, тому його інтерпретація може бути неадекватною. Включений дослідник має можливість проникати в найглибші шари колективного життя, вивчати мотиви, збудники, установки кожного члена досліджуваної групи, знати, що сприймається, а що засуджується ними, яка емоційна атмосфера в групі, як діє механізм формування «групової свідомості». Водночас включеному спостереженню притаманні певні недоліки. Наприклад, соціолог може так «вжитися» в досліджуваний колектив, у норми його поведінки, що починає сам реагувати відповідно до цих норм, втрачаючи при цьому об’єктивність сприйняття. Крім того, нелегко знайти виконавця такого типу дослідження, оскільки воно потребує великого самозречення}.