1. Визначення суспільства.
Термін «суспільство» є основною категорією соціології. Як стверджував Г. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифметичній сумі окремих індивідів.
{ За Н. Смелзером,суспільство — це об’єднання людей, яке має певні географічні кордони, спільну законодавчу систему і певну національну (соціокультурну) ідентичність.
Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні.
М. Вебер розглядає суспільство як взаємодію людей, як продукт соціальних (тобто орієнтованих на інших) людських дій.
Т. Парсонс визначає суспільство як систему відносин між людьми, засновану на нормах і цінностях.
К. Маркс сприймає суспільство як сукупність відносин між людьми, що складаються в історичному розвитку в процесі їхньої спільної економічної діяльності. За Марксом, суспільство є продуктом взаємодії людей.
В. Парето тлумачить суспільство як соціальну систему, що перебуває в стані рівноваги, але рівноваги відносної, бо вона постійно порушується і відновлюється. Усі частини соціальної системи тісно взаємозв’язані та механічно впливають одна на одну.
Ф. Тьонніс визначає суспільство як тип організації соціального життя з механічним з’єднанням частин, що утворюють соціальну цілісність, яка характеризується протиборчими намаганнями її учасників, раціональним обміном, розрахунком, усвідомленням корисності й цінності}.
Перші, переважно інтуїтивні за своїм характером, здогади про інтегративну суть суспільства з’являються ще в давньогрецьких мислителів. Так, у працях Платона (427—347 рр. до н. е.) міститься аналіз моделі суспільного устрою, здатної позбавити суспільство суперечностей між індивідом і державою, тобто об’єднати їх в одне органічне ціле.
Загалом у протофілософії розрізняють ідеалістичні та матеріалістичні та уявлення про суспільство.
| Область знань
| Зміст знання
| Приклад концепції
|
| Міфи
| намагання людини осмислити питання походження Всесвіту (космологічні міфи), людського буття (антропологічні міфи) та культурно-історичного прогресу (міфи про культурного героя).
| концепція Геосіда про п‘ять віків розвитку людської історії: золотого, срібного, мідного, віку героїв та залізного віку, які є результатом творіння богів.
|
| філософські концепції Стародавнього Світу (античність).
| Залишки космологічного фаталізму, розгляд суспільства як невід‘ємної складової Всесвіту, творіння Божого;
Науковий аналіз суспільного буття в противагу міфічному характеризується послідовністю викладення, теоретичним обґрунтуванням даних спостереження, викладенням цих даних у певних наукових поняттях, доказовістю тощо;
ототожнення понять «суспільство» і «держава».
| Платон (діалоги «Держава» і «Закони»). Мислитель визначає державу як особливу форму поселення людей, яка виникає із необхідності взаємодопомоги, задоволення людських потреб, підтримки порядку. В історії суспільного розвитку він виділяє такі три стадії: 1)»династія» – форма суспільства соціальної рівності і справедливості; 2)»аристократія» – епоха, коли складається держава як така, формуються виборча влада, законодавство тощо; 3) «ідеальна» – держава побудована за критеріями соціальної справедливості, яку він розуміє як «від кожного по можливості і кожному по заслугах».
|
| Арістотель(384—322 рр. до н. е.) так само зосереджує увагу на державі-полісі, що виникає природно, як і всі живі організми, і складається з людей — істот політичних, соціальних. Для нього держава — це синтез усіх форм спілкування заради досягнення вищого блага; це ідеальна система, яка має свою структуру і функції. Тому доцільним є нагромадження і оформлення знань для оптимального забезпечення розвитку соціальної системи. Звідси й спроби Арістотеляпобудувати спеціальну науку, до завдань якої входить управління державою, або політику.
|
| суспільні концепції представників Середньовіччя
| Тенденція розгляду суспільства як творіння Божого
| Августин Блаженний в історії людства розрізняє два начала: земне і небесне. Відповідно, одні люди живуть за людськими стандартами, інші – згідно божественних. Августин символічно називає ці два типи людей двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому – піддаватися довічній карі разом з дияволом.
|
| представники середньовічного ренесансного гуманізму.
| розгляд суспільної історії як наслідку життєдіяльності людини, її потреб та соціальних інтересів
поняття «держава» і «суспільство» ще не розрізняються.
| Ця ідея прослідковується в працях Данте, Петрарки, Бруно та інших.
|
| Новий Час
(ХУІІ ст.).
| поняття «держава» і «суспільство» не ототожнюються.
Формуються так звані теорії суспільного договору, основу яких складає ідея необхідності переходу людей із природного стану в результаті однаковості їх природних потреб, у соціальний.
Останній знаменує початок формування громадянського суспільства.
| Т. Гоббс у праці «Левіафан» зазначає, що суспільство з‘являється з укладенням між людьми суспільного договору, коли індивід підпорядковує власну свободу інтересам колективу, діяльність держави як колективного органу управління, створеного людьми спрямовується на створення гарантій прав індивідів на приватну власність, особисту свободу та право на життя.
Ш.Л.Монтеск‘є, французький просвітитель та соціолог ХУІІІ ст., аналізуючи особливості життєдіяльності народів у різних кліматичних зонах Землі, дійшов висновку, що в основі всіх відмінностей лежать природничі фактори. А саме, акцентує увагу на вагомості впливу кліматичних умов на виробничу діяльність людей, політичну організацію суспільства, принципи державного правління тощо.
|
| початок ХІХ ст.
| Спроба систематизувати попередні наукові уявлення про суспільство
предтеча сучасних концепцій індустріального суспільства.
| концепція суспільного розвитку О.Конта вперше досліджує питання загальних законів організації і функціонування суспільства, динаміки суспільного прогресу з точки зору соціології. Основним рушієм суспільного прогресу Конт ввизнає розум, інтелект, відповідно у розвитку суспільства розрізняє такі 3 стадії: теологічну, метафізичну і позитивну (наукову).
|
| Кінець ХІХ – початок ХХ століття
| Соціологи піднімають питання специфіки соціальних зв‘язків між індивідами, поділу людей за їх соціальними та природними характеристиками, мотиваційної основи життєдіяльності індивідів, проблеми соціального контролю та соціального управління.
|
|
| ХХ століття
| осмислення нових явищ у економічному, політичному та культурному житті західних країн, США, обумовлених НТР, змінами соціальної структури та суспільної свідомості.
|
|
В загальному поняття «суспільство» багатозначне, і позначає різні соціальні явища:
- групу людей, які об‘єднались для реалізації певної мети та інтересів;
- певний етап в розвитку людства або країни;
- характеристику якісного стану того чи іншого етапу в розвитку людства;
- частину матеріального світу, яка відокремилася від природи і певним чином взаємодіє з нею.
З огляду на це дамо загальне визначення суспільства з погляду соціології. У широкому значенні цього слова суспільство — це сукупність усіх способів взаємодії та форм об’єднання людей, в якій знаходить прояв їхня взаємозалежність одне від одного і які склалися історично. У вужчому сенсі суспільство є структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, що постав як певна історична цілість або система.
На думку автора навчального посібника під редакцією І.С.Старовойта, суспільство – це системно організована сукупність всіх форм, способів взаємодії та об‘єднання людей, що склалися історично в процесі їх цілеспрямованої діяльності.
2. Ознаки суспільства.
Найхарактернішими ознаками суспільства є:
• спільність території, на якій живуть люди, котрі взаємодіють і спілкуються між собою;
• цілісність і сталість суспільства як певного єдиного цілого;
• автономність і самодостатність, самовідтворення, саморегуляція і саморозвиток;
• здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;
