Соціальна структура – це будова, конструкція суспільства, система взаємопов‘язаних та взаємодіючих соціальних суб’єктів та соціальних явищ.Соціальний суб’єкт – це джерело, структурно-організаційна одиниця соціальних зв’язків, соціальної діяльності та соціальних відносин. У ролі соціальних суб’єктів можуть виступати: - окремі люди (індивіди); - соціальні спільноти (соціальні групи, соціальні організації); - соціальні інститути - суспільство загалом. Соціальне явище – будь-який вияв відносин чи взаємодії людей, або окрема подія чи випадок. Соціальними явищами є продукти взаємодії соціальних суб’єктів: саме явище соціального, суспільна свідомість, індивідуальні та колективні настанови, потреби, інтереси, цінності тощо; соціальні дії, взаємодії, відносини, процеси, духовна і матеріальна продукція людської діяльності.
У структурній локації суспільство можна розглядати на макрорівні та мікрорівні. До основних підсистем суспільства на макрорівні відносять чотири сфери суспільного життя: економічну, політичну, соціальну та духовну. До основних підсистем на мікрорівні відносять спільноти та соціальні групи. У диспозиційній локації можна виділити такі організуючі соціальні явища як: соціальна діяльність, соціальні відносини, соціальні процеси, соціальні потреби, соціальні інтереси, соціальні норми, соціальні цінності, традиції, ролі, статуси тощо.
Соціальні суб’єкти в соціології описуються категоріями статики; соціальні явища – категоріями динаміки. Якщо соціальні суб’єкти представляють собою основу структури суспільства, його фундаментальні елементи, то соціальні явища являють собою систему зв’язків, якими поєднано соціальні суб’єкти і які власне і створюють ефект цілісної соціальної системи. {Розкривши структуру суспільства, можна знову повернутись до предмета і об’єкта соціології як науки, щоб сформулювати його чітко та компактно: «Об’єктом соціології як науки є суспільство як цілісна соціальна система, а предметом - соціальні відносини між особистостями, соціальними спільнотами, соціальними організаціями, інститутами та іншими структурними складовими суспільства» (В. Масальський)}.
На макрорівні структурної організації соціальної системи традиційно виділяють такі підсистеми (сфери), як: - економічна – охоплює відносини, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг; - політична – охоплює відносини, пов‘язані з взаємодією держави, партій, політичних організацій з приводу влади і управління; - соціальна – охоплює відносини, пов‘язані з взаємодією класів, соціальних прошарків і груп; - духовна – охоплює відносини, пов‘язані з розвитком суспільної свідомості, науки, культури, мистецтва. {На нашу думку, такий порядок виділення інститутів є методологічно і смислово невірним. Так, виходить, що економічна та політична система позбавлені духовного і культурного змісту, а духовність не має жодного відношення до соціальної підсистеми тощо. Нам видається, що краще буде розділити інституціональні підсистеми суспільства на наступні категорії: розвиваюче-орієнтовані, ціннісні: духовна, культурна; та управлінсько-орієнтовані, нормативні: політична, економічна, правова. Соціальна підсистема повинна бути виділена окремо, як сукупність складних взаємовідносин між індивідами у спільнотах, проте, об’єднувати ціннісні та нормативні регулятори, і називатися відповідно синтезуючою}.
Соціальний інститут – закріплена у певній формі спеціалізована діяльність людей, що конституюється у закладах й установах, наділених відповідними функціями залежно від конкретно-історичного періоду суспільного розвитку. Коло основних елементів соціальної статики суспільства складають: сім’я, корпорація або колектив, церква, держава. Ці соціальні інститути забезпечують стабільність суспільства.
Специфічним соціальним інститутом, який створює суспільство для дотримання порядку в своїй організації, є держава. У науковій літературі дається трояке розуміння поняття «держава»: - як організація великої суспільної групи (тут синонімами терміна «держава» є слова «країна», «народ», «суспільство», «вітчизна»); - як відносини політичної влади (сукупність зв’язків між громадянами та органами держави, між органами держави — урядом і парламентом, між ними й політичними партіями; таке розуміння зводиться до поняття «влада»); - у вузькому сенсі слова «держава» ототожнюється виключно з виконавчо-розпорядними адміністративними органами і з системою правових норм, на основі яких вони функціонують.
Держава як соціальний інститут і одночасно політична організація має свої прикметні ознаки: - • наявність певної території, кордонами якої обмежена ця держава і на соціальному просторі якої існує територіально-державна спільнота людей; - • відокремлення публічної влади від суспільства, її неспівпадіння з організацією всього населення, поява прошарку професіоналів-управлінців; - • суверенітет, тобто верховна влада на певній території, яка володіє винятковим правом видання законів, розпоряджень і норм, обов’язкових для всього населення; - • існування особливої системи органів і установ, котра в сукупності утворює механізм держави — органи законодавчої, виконавчої, судової влади, апарат примусу: армія, поліція (міліція), органи безпеки тощо; - • монополія на стягнення податків із населення, що необхідні для утримання чисельних службовців і для матеріального забезпечення державної політики: економічної, соціальної, культурної, освітньої, зовнішньої тощо; - • наявність права, тобто обов’язкових норм і правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою і таких, що об’єднують її громадян у певний правовий союз (громадянство). Оскільки соціальний інститут – це продукт взаємодії соціальних спільнот та організацій, то останні природним чином входять до них, як сукупності структурних елементів. Наприклад, певна глобальна підсистема представлена локальними соціальними підсистемами (організаціями): - економічна – виробничими закладами (фабрики, заводи), закладами транспорту, фондові і товарні біржі, банки тощо; - політична – держава, партії, правозахисні органи, профспілки, молодіжні, жіночі і т.п. організації; - соціальна – класи, страти, соціальні групи і прошарки, нації і т.д.; місцеві товариства, церемоніальні інститути; - виховні і культурні інститути (сім‘я, школа, вищі учбові заклади); - духовна – церква, освітні заклади, наукові заклади.
Соціальна організація – цільова група людей, створена для реалізації певної мети за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їх дій з сторони керівних органів. За ступенем формалізації зв‘язків соціальні організації поділяють на формальні і неформальні. У відповідності виконуваних завдань та методів їх досягнення на добровільні асоціації (релігійні групи, професійні товариства), заклади тотального типу (лікарні, казарми, монастирі), бюрократичні (заклади планування, контролю, управління). На мікрорівні структурної організації суспільство складається зі спільнот та груп. Слід розрізняти поняття «група» та «спільнота», оскільки будь-яка група є різновидом спільноти, отже, поняття спільнота – ширше і є первинним.
Соціальна спільнота – сукупність людей, зв’язаних будь-якими, навіть тимчасовими і нерегулярними, відносинами при наявності якогось інтересу і зв’язків. Саме тому багато вчених вважають соціальну спільноту ключовою у визначенні предмета соціології. Серед спільнототворчих факторів виділяють: 1)умови життєдіяльності; 2) спільні інтереси значної кількості індивідів; 3) прихильність конкретним соціальним інститутам і цінностям; 4) соціально-професійні характеристики; 5) належність до історично складених територіальних утворень. Соціальні спільноти розрізняються за якісно типовими ознаками (етнічними, професійними, демографічними, класовими) і за кількісними показниками (прості чи складні – сільська громада, церква, верства, соціальний клас). Соціальна спільнота виконує спільні економічні, політичні, культурні та інші завдання, має певну суспільну організацію, характеризується більш-менш стійкими соціальними зв‘язками, спільним типом поведінки, поглядів і цілеспрямованості. Основними елементами соціальної структури є такі соціальні спільноти, як класи і класоподібні групи, етнічні, професійні, соціально-демографічні групи, соціально-територіальні спільності. Соціальна група – сукупність людей, яку характеризують загальні природні і соціальні ознаки, які зв‘язані між собою соціальними інтересами, цінностями, нормами, традиціями й системою суспільних відносин, які регламентуються формальними і неформальними соціальними інститутами. За кількістю членів, групи поділяють на діади, тріади і крупні. За ступенем близькості членів, групи поділяють на первинні і вторинні. розрізняють соціальну групову структуру в широкому й вузькому значеннях. Групи, що входять до соціальної структури в широкому значенні, – це демографічні (діти, молодь, особи середнього віку, пенсіонери), етнічні (українці, росіяни, білоруси тощо), поселенські (жителі сіл, міст) та ін., різняться між собою не місцем у системі суспільного виробництва, а ознаками статевовікового, расового, національного, професійного, територіального, релігійного характеру. Соціальну структуру у вузькому значенні складають суспільні класи, соціальні групи й верстви, тобто групи людей, що мають власне соціальне становище у суспільстві, займають особливе місце в системі суспільного виробництва, відіграють певну, тільки їм властиву роль у громадській організації праці, скажімо: робітники, селяни, лікарі, вчителі, студенти, бізнесмени або так званий бізнес клас тощо. Звідси поділ соціальної структури на види: класову, національну, соціально-територіальну, демографічну, соціально-професійну та ін.
Отже, соціальна структура може бути представлена як групова, спільнісна, класова, етнічна, стратифікаційна, інституціональна та інші системи.
Основою будь-якої соціальної спільноти та групи є індивід. Індивід – це окремий представник біологічного виду «людина». Проте, хоча сам по собі індивід є для суспільства базовою структурною одиницею, проте, механічна сукупність індивідів ще не творить якості суспільства. Вона проявляється тільки через серію взаємодій індивідів, підпорядкованих спільним: - потребам - інтересам - цінностям - нормам - традиціям. Взаємодія індивідів призводить до встановлення особливого типу: - діяльності - процесів - відносин.
Всі ці явища складають собою диспозиційну локацію організації суспільства. Власне термін «диспозиція» означає певне відношення суб’єкта до об’єкта, розташування його у спільній структурі відповідно до якості та кількості зв’язків із іншими суб’єктами, їх продуктивності та конструктивності, стилю та спрямування дій суб’єктів тощо. Підсумовуючи, складемо узагальнюючу схему-таблицю планів та рівнів суспільства як соціальної системи:
Н. Черниш пропонує таку схему будови суспільної системи:
В. Масальський представляє соціальну структуру за допомогою наступної схеми:
{На нашу думку, остання схема потребує уточнень. 1. Соціальні організації повинні бути відділені від соціальних інститутів, оскільки характеризуються різною емпіричною плотністю (організації – реальні, інститути – ідеальні продукти життєдіяльності суспільства). Вони повинні бути віднесені у окремий проміжний шар між групами та інститутами, оскільки являються прямим інституалізованим продуктом діяльності суспільних груп; 2. Недоцільно виділяти окремий шар під назвою «суспільство в цілому», оскільки він не має самостійної внутрішньої структури. Ця назва має стосуватися загального обєднання всіх виділених структурних елементів, наступним же колом узагальнення мав би стати шар природного буття. 3. Виділені сфери (економічна, політична, культурологічна та інші) повинні бути вписані у внутрішнє коло «інститути», оскільки є гранично ідеалізованими суспільними реальностями, яких у природному бутті не існує}.
Запитання для самоконтролю
Рекомендована література 1. Масальський В.І. Соціологія у конспективному викладенні:навчальний посібник до занять та модульного контролю знань студентів несоціологічного фаху/В.І. Масальський. – 2-е вид., доопрацьоване. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 317с. 2. Практикум зсоціології: навчальний посібник для студентів ВЗО / За ред.В.М.Пічі.– Львів: Новий Світ. –2004. – С.17-19. 3. Соціологія: курс лекцій:Навчальний посібник для студентів / За ред. Щудло С.А., Романіва Т.М., Мірчук І.Л. – Дрогобич: Вимір, 2007. – 288с. 4. Лукашевич Н.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: підручник. – К.: Каравела, 2008. – С. 23-25. 5. Вербець В.В., Субот О.А., Христюк Т.А. Соціологія: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – С.20-21. 6. Волович В.І., Горлач М.І. та ін. Соціологія: підручник – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – С. 28 – 32. 7. Юрій М. Ф. Соціологія: підручник. – К.: Кондор, 2007. – С. 43-45. 8. Войтович С.О. Світ соціальних відносин в українській культурі: історико-соціологічне дослідження. – К.: Інститут соціології НАН України, 1994. – 145с. 9. Войтович С.О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – К.: Інститут соціології НАН України, 1998. 10. Головаха Є.І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні. – К., 1997. – 156с. 11. Сорокин П. Структурная социология //Человек. Цивилизация. Общество. М., 1992. С. 156-220.
|
соціально-територіальна підсистема
Класова підсистема
Соціально-професійна підсистема
