Література. Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Современное общество

 

Основна.

Якуба Е. Социальная структура общества, ее элементы // Современное общество. - 1994. - № 3.

 

 

Першоджерела

1. Вебер М. Основные понятия стратификации // Соц.исследования. - 1994. - N-5.

2. Гидденс Е. Стратификация и классовая структура // Соц. исследования. - 1992. - № 1, 9, 11.

3. Смелзер Дж. Социальная структура // Соц.исследования. - 1991. - № 1, 2.

4. Т. Парсонс.

 

Лекція 6.

Тема. Соціологія особистості

 

Мета. Окреслити основні методологічні позиції соціології особистості; розкрити зміст, роль та значення особистості в соціальних та суспільних процесах; висвітлити етапи та особливості розвитку особистості.

 

Вступ. Здатність людини соціально зростати, проходячи шлях від індивідуальності до особистості, що не просто включається у соціальні та суспільні відносини, а й активно формує їх, є особливим з точки зору внутрішніх і зовнішніх процесів явищем, яке інтенсивно вивчається соціологією. Соціологія особистості – одна з базових спеціальних соціологічних теорій, здобутки та висновки якої знаходять застосування як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях соціологічного знання.

 

План.

1. Особистість крізь призму соціологічного підходу.

2. Структура та типологія особистості.

3. Статусно-рольова теорія особистості.

4. Процес соціалізації особистості, його складові та етапи.

Зміст лекції.

1. Особистість крізь призму соціологічного підходу.

 

У структурі суспільних знань про людину вагоме місце займають соціологічні уявлення про особистість. Соціологія розкриває специфіку включення індивіда в різноманітні соціальні відносини, соціальні системи суспільства, які формують у ньому певні соціальні якості, що знаходять своє відображення у способі життя і соціальній поведінці особистості.

 

Об’єктом соціології особистості є індивід як соціально-орієнтована особа, його соціальні характеристики. Предметом соціології особистості є проблеми всеосяжної природи людського буття, притаманні людині загальні риси у межах функціонування груп, колективів, держав та інших соціальних спільнот, специфічні особливості виробничої, наукової, культурної та інших видів діяльності, а також окремі ознаки становлення і змін. Отже, предмети соціології особистості розкривають проблеми пізнання її суті на чотирьох рівнях — універсальному, загальному, особливому та окремому.

До найактуальніших завдань сучасної соціології особистості належать дослідження процесів формування світогляду та світосприйняття, сфери свідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотивації діяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління та самоуправління, впливів ролей, мети, віри, сенсу та інших цінностей на характер існування.

Вирішуючи ці завдання, соціологія особистості виконує світоглядну, пізнавальну, управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художньо-мистецьку, культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку, ідеологічну та політичну та інші функції.

 

У дослідженні проблеми особистості в соціології на даному етапі суспільного розвитку виділяють два основних методологічних підходи: функціональний та інтеракціоністський.

Згідно першого підходу, особистість формується в процесі виконання індивідом соціальних ролей. Існують різні рольові теорії, що визначають особистість як сукупність соціальних ролей, які вона виконує, додержуючись норм і зразків поведінки, притаманних даній соціальній системі. Згідно з ними виконання людиною тої чи тої ролі суттєво впливає на її мотивацію, ставлення до навколишнього світу. Кожну роль у ролевому наборі репрезентовано сукупністю несхожих на інші відносин. У результаті ролевий набір формує структуру соціальних відносин.

Згідно другого - особистість формується в процесі соціальних взаємодій різного рівня. Інтеракціоністський підхід базується на методологічному принципі, за яким ні особисті якості індивіда, ні умови довкілля, розглянуті ізольовано, не можуть пояснити поведінку людини. В якості основної детермінанти поведінки людини виступає процес постійної взаємодії між індивідами. Різне трактування процесу цієї взаємодії призвело до виникнення всередині інтеракціоністського підходу декількох напрямків. Витоки лежать в персоналогічних і біхевіористських моделях особистості.

 

Функціональний підхід	Інтеракціоністський підхід
Підхід, автори	Суть підходу	Підхід, автори	Суть підходу
структурний функціоналізм (Е.Дюркгейм, А.Редкліфф).	індивід у різноманітних соціальних групах займає певний статус (положення), який обумовлює взірці його поведінки. При цьому група, до якої входить індивід, очікує від нього поведінки, яка відповідає цим взірцям. Таким чином, соціальна роль визначалась як відносно стала і внутрішньо зв'язана система вчинків (дій), котра була реакцією на поведінку інших індивідів, яким відповідали більш чи менш чітко встановлені взірці, і яких вона очікувала від своїх членів.	К.Левін	вважав, що фізичне та соціальне середовище виступають для індивіда у вигляді психологічних феноменів, тому для різноманітних індивідів довкілля є різним, залежно від іх особистої значущості.
Дж.Морено і Р.Мертон	особистість як функцію тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві.	біхевіористська школа, Е.Толмен.	будь-яка особистість не просто механічно реагує на стимули, які подає середовище, а співставляє їх із стереотипами, які сформувалися у її свідомості. Тому в процесі взаємодії із довкіллям, індивід вносить особистий елемент активності та поведінки.
Т.Парсонс	Соціальні ролі, які беруть на себе люди, класифікував таким чином: Окреслені ролі (основне значення відводиться очікуванням особистості, яка має певний статус. У цьому випадку об'єктом соціологічного аналізу виступає відповідність виконання ролі вимогам статусу). Суб'єктивні ролі (обумовлені особистою інтерпретацією індивіда, який їх сприймає. Об'єктом дослідження тут виступають міжособистісні взаємодії індивідів у їх очікуванні та інтерпретаціях). Ролі, які грає індивід (відображають очікування та суб'єктивні оцінки індивіда в його поведінці під час взаємодії. Об'єктом може виступати сукупність взаємопов'язаних ліній поведінки людей).	Психоаналітична концепція особистості З.Фрейда	розглядав процес взаємодії індивіда та суспільства як соціопсихологічний конфлікт, а особистість як ансамбль ірраціональних, безсвідомих потягів.

 

На сьогоднішній день інтеракціоністські концепції особистості знаходяться на стадії свого формування, їх основна теза - залежність між людьми витікає із свідомих дій людей один на одного як представників суспільства. Функціоналісти розглядають особистість лише як елемент структури малої групи. Дані підходи до розуміння сутності особистості дають можливість проаналізувати соціальну взаємодію індивідів на різних рівнях: міжособистісному, груповому, соцієтальному.

На соціальному рівні загальне поняття «людина» конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак. Поняття «індивід» допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється від інших живих істот. Деталізує соціальні ознаки окремого індивіда поняття «індивідуальність». Суспільна сутність людини узагальнено конкретизується у понятті «особа». Сутність людини у широкому соціальному контексті відображає поняття «особистість».

Поняття	Сутність	Визначення
людина
індивід	відображає особливості всієї сукупності соціально-побутових, соціально-економічних, соціально-правових, соціально-етнічних та інших ознак суб'єкта.
індивідуальність	Кожна людина індивідуальна за сукупністю належних їй морфогенетичних, психофізіологічних та інших ознак, які на соціальному рівні є предметне вираженими. Так, окремі риси характеру, темпераменту, пам'яті, сприйняття та інші психологічні особливості залежно від соціального середовища по-різному розвиваються та виявляються.	Виявляється індивідуальність окремої людини через рівень її здібностей, здатність освоювати світ і змінювати себе. У сфері професійної діяльності, наприклад, індивідуальність виявляється через прихильність людини до вибору тієї чи іншої спеціальності. У сфері пізнання вона реалізує потенціал своїх здібностей у галузі точних або гуманітарних наук.
особа	розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів та інших спільнот.	поняття «особа» розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі верстви населення в життєдіяльності суспільства.
особистість	Реалізація людиною своїх індивідуальних якостей у системі зв'язків між різними компонентами соціальних структур відображає її місце серед інших людей, погляди на себе і світ, ставлення до себе, наміри та ін. Цей загальний стан особи у соціальному середовищі характеризує соціальний статус конкретної людини.	Особистість - це соціальна властивість індивіда, сукупність інтегрованих у ньому соціальних якостей, які утворилися в процесі соціальної взаємодії даного індивіда з іншими.

Таким чином, індивід стосовно соціуму та суспільства є потенція, тоді як особистість відносно них є акція.

При аналізі особистості варто пам’ятати про такі аспекти:

- Безвідносного поняття «особистість» існувати не може, бо сутність людини завжди «прив'язана» до того чи іншого рівня розвитку суспільства, який відображає характер виробничих процесів та стосунків між людьми, тип політичного устрою держави і ставлення до культурних цінностей.

{Особистість, таким чином, безпосередньо і водночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства (сім'я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), так і соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремої особи чи їх спільнот позначаються на стані соцієтальних (глобальних) процесів життєдіяльності людства}.

- Кожне суспільство зацікавлене у вихованні й формуванні такого типу особистості, який би відповідав притаманній йому ієрархії цінностей. З цією метою створюються відповідні стереотипи, зразки рольової поведінки індивідів. В ролі їх реалізаторів виступають ті класові, професійні і т.п. соціальні утворення, до яких належать індивіди.

{У процесі соціального співжиття людини складається певна соціальна модель поведінки особистості, яка змушена відповідати тим очікуванням, які з’явилися після перших соціальних актів з її боку. Інакше така особистість втрачає ідентичність (приклади: академіки повинні публічно виступати на державному рівні; асоціальні особи повинні лишатись асоціальними; скандальні особи повинні постійно провокувати нові скандали; благодійники повинні постійно опікуватися благодійністю і т. п.)}.

- Єдність у людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребують розуміння того, що особистість виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій.

{Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником, активним провідником певних ідей, залишаючись водночас заповзятим противником нових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною до своїх батьків, носієм підступних, злих намірів. Поза соціальним середовищем людина позбавлена можливості визначити сенс свого життя, хоча спрямованість дій, що виходять з нього, може мати протилежний характер: одні вбачають сенс у служінні істині, інші — у служінні шлунку; одні — у розвитку культури, інші — у її винищенні. В останні десятиліття, наприклад, все більшого поширення набуває соціальний феномен групового, колективного, інституційного і навіть державного егоїзму, що, безумовно, деформує склад думок, почуттів і дій людини}.

 

Отже, особистість - це результат складного впливу на індивіда соціально-економічних, культурно-моральних, історично складених умов життєдіяльності людей конкретного історичного типу суспільства. З іншого боку, особистість – це така якість індивіда, досягаючи якої, він стає здатним впливати не лише власні соціальні відносини, а й на основі їх реформувати суспільні. Соціальна поведінка індивіда базується на його індивідуальних ціннісних орієнтаціях та настановах, особистісному відношенні до предметів і явищ оточуючого світу, і детермінується перспективною метою їх реалізації на суспільному рівні.

За масштабом діяльності особистість буває:

- Місцевого масштабу (ватажок молоді з двору, кримінальний авторитет,)

- Суспільного масштабу (в межах окремо взятого суспільства – політики, громадські діячі; в професійних градаціях – вчителі, лікарі;),

- Національного масштабу (люди, які оцінюються як «герої країни», продукують і популяризують національні цінності).

- Світового масштабу (коли її здобутки, акти і результати інтеракції, роздумів, впливають і покращують життя чи погіршують його мільярдам людей в різних кутках світу (космонавти, президенти, митці, науковці).

До елементів, які складають соціальні якості людини, відносять:

- соціально визначену мету діяльності індивіда;

- виконувані індивідом соціальні ролі та соціальні статуси, які він посідає;

- норми, цінності та систему законів, якими індивід керується в процесі своєї життєдіяльності;

- сукупність знань, які дозволяють виконувати прийняті на себе ролі;

- рівень освіченості і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

 

Внутрішні фактори становлення особистості (необхідні):

- Високий рівень усвідомлення можливості і необхідності керувати власним життям (ідентичність, самоідентифікація);

- Високий рівень готовності прийняти відповідальність за результати своїх вчинків (саморегуляція);

- Високий рівень усвідомлення (планування результатів) свого волевиявлення (кінцевої мети), координація їх з потребами та цінностями групи (самотипізація);

- Достатній рівень готовності та можливості довести справу до логічного закінчення (до бажаного результату) (самомотивація);

- Вміння бути послідовним у виконанні слів, вибирати правильні шляхи реалізації власної мети (самоуправління);

- Достатній рівень потреби проявлятися як оригінальна і неповторна цінність для суспільства;

- Достатній рівень розуміння процесів, що відбуваються, достатня проінформованість про них;

- Високий рівень усвідомлення своїх можливостей керувати процесами поза власним життям;

- Достатній рівень усвідомлення своєї необхідності втручатися у перебіг суспільних процесів;

- Високий рівень харизматичності, дару переконання, раціональних якостей, вміння працювати з масами, ораторський хист.

 

Зовнішні фактори (випадкові, ймовірні):

- Достатній рівень соціалізованості;

- Стабільне соціальне становище;

- Достатнє матеріальне становище для поширення власних продуктів розумової діяльності;

- Високий рівень якості соціальних зв’язків;

- Випадковий успіх, збіг обставин.

 

Відповідно, особистістю має найбільші шанси стати особа, яка бере на себе функції:

- Управління країною (політик);

- Поширення інформації, творення культури (журналіст, митець: поет, письменник, художник);

- Формування інформації (науковець);

- Організації конструктивних процесів у соціумі (педагог, юрист, економіст, лікар, військовий).

{Поняття особистості — це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вільно, активно і творчо чи, навпаки, — підневільне і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механізму}.

2. Структура та типологія особистості.

 

Вважається, що кожна особистість функціонує як система, обумовлена єдністю дії в ній біологічних та соціальних компонентів. З. Фрейд виділяв у структурі особистості такі рівні, як «Воно» (підсвідоме, біологічний рівень); «Я» (власне свідомість (єдність біологічного та соціального); «Над-Я» (позасвідоме, чисто соціальний рівень, вплив суспільних традицій, культури, виховання). Неофрейдизм виводить структуру особистості із концепції потреб, базовими в якій визнаються біологічні (фізіологічні потреби, потреба у безпеці і захищеності), а вищими, власне соціальними – духовні потреби (причетності, визнання, пізнання, естетики, самовираження тощо). Американський філософ Вільям Джемс виділяє органічний, соціальний і духовний рівні її структури. Рівень органічної структури визначає прагнення фізичної (тілесної) частини особистості, соціальний — діяльність суспільне залежної людини, а духовний — ступінь розвитку етичних та інтелектуальних устремлінь.

За такою схемою виходить, що становлення особистості – це еволюційний соціальний рух людини від фізіологічних до духовно-суспільних дій та смислів, і цей рух відбувається в контексті прилучення людини як до соціальних структур, так до соціальних диспозиційних ресурсів. Особистісне зростання індивіда вимірюється якістю реалізації його духовних потреб через соціальне спілкування та суспільну діяльність.