Основні категорії економічної соціології та соціології підприємництва

Економічна соціологія

Соціально-економічні відносини – це різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей. Економічні відносини виникають між людьми, групами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання. Система економічних відносин суспільства надто складна і розгалужена. Вона включає: - виробничі відносини, які виникають виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя; - розподільні відносини, які виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення; - відносини обміну (куплі-продажу) - переважно ринкові відносини між "продавцями", "покупцями" та "посередниками", тут відтворюється система торгівлі, комерції, бізнесу; - відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів, що виявляються в наявності благ та вмінні користуватися ними. Економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії), котрі обслуговують чи супроводжують дану діяльність, надаючи їй специфічності. Економічна поведінка (система взаємопов'язаних вчинків) також має свої якісні розгалуження. При цьому розрізняють трудову, інноваційну, професійну та інші поведінки.

- Соціологія підприємництва

Підприємництво -це економічне явище, що виступає як ініціативна, самостійна, господарська діяльність людей, становить зміст суб'єктивного фактора економічного розвитку. В цій якості воно не може бути інакше виражене, як самостійне джерело росту, рушійна сила, "локомотив" ринкової економіки та економічних змін також. Структурно феномену підприємництва властиві такі ознаки: раціоналізм – як принцип підприємництва, котрим керується господарський суб'єкт; підприємливість - як властивість, здатність господарського суб'єкта; підприємницька діяльність - як діяльний прояв усіх пов'язаних ланок певного організму підприємництва, господарсько-активного суб'єкта. Виходячи із прояву різних сторін підприємницької діяльності, її цілісної природи, можна дати визначення підприємництву.Підприємництво - особливий вид діяльності, націлений на досягнення додаткового продукту (додаткової вартості) шляхом творчих дій (комбінацій) по організації наявних засобів, ресурсів. Об'єктом підприємництва, якщо залишатися в рамках найзагальнішого підходу, є певна діяльність. Результати підприємництва матеріалізуються у виробленій продукції (послугах), а також у відповідному доході. Величина останнього багато в чому залежить від того, як діючий у підприємництві суб'єкт зумів організувати свою діяльність, врахував всю сукупність факторів.   Підприємець –це суб'єкт вільної, ініціативної, господарської самодіяльності, котра включена в систему відносин приватної власності, здійснюється завдяки механізму ринкової конкуренції, спаяна з ризиком та відповідальністю, спрямована на виробництво нових товарів, надання послуг або освоєння нових технологічних та організаційно-економічних способів їх вдосконалення з метою отримання максимально можливого для даних умов прибутку чи особистої самореалізації.

 

2. Концептуальні напрямки в економічній соціології та соціології підприємництва

Розробка вивчення соціологічних проблем, пов'язаних з розвитком економічних відносин, виходила на різні рівні аналізу. Спочатку у працях вчених з'явилося таке поняття, як "індустріальна соціологія". У радянській науковій та навчальній літературі це трактувалося як "промислова соціологія" і в такому словопоєднанні виправдовувала своє призначення, бо висвітлювала соціальні проблеми матеріального виробництва. Згодом у системі соціологічного знання на стику із економічними науками випробовувалися самостійні наукові напрями більш конкретного і вузького спектра: "соціологія праці", "соціологія управління", "соціологія села", "соціологія міста". Всі ці наукові напрями під різним кутом розгляду віднесені до економічної соціології.

Сьогодні економічна соціологія розглядається переважно як комплекс проблем, що мають чітко виражений соціально-економічний та системний характер ("соціологія праці", "соціологія управління", "психологія та економіка праці", "соціологія міста", "соціологія села", "соціальна структура", "соціологія ринку", "соціологія підприємництва" та ін., в котрих економічний зміст має домінуюче значення. Тому весь спектр проблем економічного життя можна охопити одним поняттям "економічна соціологія". Однак деякі аспекти, які водночас є і структурними компонентами "економічної соціології", виступають як самостійні соціологічні теорії (соціологія управління міста, села та ін.), де рівноправними критеріями їх формування виступають культура, право, територіальність та ін.

Однією з перших комплексних теорій, що пояснювала суть і структуру економіки та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного лібералізму англійського економіста А. Сміта, в котрій всебічно було проаналізовано капіталізм як економічну підсистему суспільства. Економіка, стверджував А. Сміт, не існує поза суспільством, оскільки її стан зумовлений впливом держави, свободи підприємництва, конкуренції. Не залишив поза увагою систему "економіка-суспільство" й інший англійський економіст Д. Рікардо. У своїх працях він окреслив основні умови гармонії інтересів праці та капіталу. Англійський економіст, філософ Т. Мальтус показав взаємозв'язок між виробництвом, споживанням та динамікою народонаселення. Це - перший етап розвитку економічної соціології.

Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу суспільного життя був пов'язаний із появою перших протиріч між капіталістичною економікою та суспільством, з кризами і антагонізмом праці і капіталу, безробіттям тощо. Та найвагомішим у становленні та розвитку економічної соціології вважають внесок вчених німецької, французької та американської соціологічних наукових шкіл.

Німецька економічна соціологія, щодо наукового методу, була історично-порівняльною з акцентуацією на культурологічному аспекті (М. Вебер, Й. Шумпетер, В. Зомбарт, Г. Зіммель). Економічна інтерпретація історії К. Маркса справила суттєвий вплив на формування економічної соціології. Всі вони заклали фундамент соціологічного підходу у вивченні загальної економічної теорії.

Наукова творчість М. Вебера ("Економіка та суспільство", "Загальна економічна історія", "Протестантська етика й дух капіталізму") заклала теоретичний фундамент економічної соціології. Об'єднавши наукові методи історії та аналітичної економіки, він подав нову дисципліну як пояснювальну, ключовими проблемами котрої виступали: роль влади у функціонуванні економічної системи; визначення неекономічних причин виникнення капіталізму тощо.

М. Вебер надав економічному життю "духовності", а поняттям економічної свідомості, економічної етики, економічної поведінки - статусу категорій економічної соціології, розглядаючи їх через призму саме культурного аспекту.

Видатним представником соціоаналітичного (історико-соціологічного) напряму в дослідженні економічної сфери суспільного життя, зокрема феномену підприємництва, був німецький соціолог, історик, економіст В. Зомбарт. Його цікавив суб'єктивний аспект економічного реалізму: установки, нахили людей до раціональної економічної поведінки.

Величезний інтерес до економічної соціології виявив один із найвідоміших економістів-соціологів Й. Шумпетер. Він чимало зробив дня її інституалізації, назвавши соціологічною економікою, структурував її на кілька важливих галузей наукового знання: економічна теорія, економічна історія, економічна соціологія та економічна статистика. Шумпетер увійшов в історію економічної соціології також завдяки своєму баченню підприємства в центрі структурної логічної системи, яка відображала капіталістичну економіку в цілому. Це – один із плодотворних напрямів в економічній соціології загалом і в дослідженні власне підприємницької діяльності зокрема, де тісно переплелося підприємництво з нововведенням. Крім того, він досліджував взаємозалежність між економічною та соціальною стабільністю в розвитку капіталізму.

Інший німецький соціолог - Г. Зіммель добре знаний в даному науковому напрямі своїм аналізом ролі довіри в економіці та трактатом про соціологію грошей (праця "Філософія грошей").

Величезний внесок у формування економічної соціології зробив К. Маркс, який першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичної економіки. Він розглядав елементи економічної системи - виробництво, розподіл, нагромадження капіталу - як соціальні процеси. Предметом його аналізу були: експлуатація праці і деградація особистості робітника, абсолютне і відносне зубожіння більшості суспільства. Маркс вперше застосував системний аналіз до суспільства згідно з яким будь-яке суспільство належить до певної історично сформованої суспільно-економічної формації, де всі підсистеми (економічне, політичне, культурне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і розвиваються на основі економічного базису. Теорія Маркса була найбільш адекватним описом і аналізом капіталістичної економічної системи (на перший період), здійсненим у соціологічному плані.

Поряд із представником німецької школи вагомий внесок у розвиток економічної соціологічної думки зробив відомий французький соціолог Е. Дюркгейм. Він одним із перших започаткував підрозділ економічної соціології і став автором її першої програми. Відомою працею Дюркгейма, з огляду економічної соціології, є "Розподіл праці в суспільстві", в якій він обґрунтував помилковість тлумачення розподілу праці виключно з економічних наукових позицій. На його думку, цей процес несе в собі з'єднувальну силу, елемент "живої тканини" солідарності, життєвої умови існування сучасного суспільства. Вагомими є також дослідження Дюркгеймом економічних інституцій, а саме - власності та обліку, вивчення проблем споживання, грошей та винагороди.

Неабиякий інтерес до формування економічної соціологічної думки виявили і наші співвітчизники М. Туган-Барановський, М. Ковалевський, М. Бердяев, М. Булгаков та інші, праці яких торкалися проблем взаємодії економічної та соціальної сфер. М. Туган-Барановський у своїх дослідженнях обґрунтував роль господарства в соціальному житті. У роботі "Про встановлення соціалістичного ладу і про експлуатацію праці" він розглянув роль соціальних потреб у стимулюванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва), одночасно велику увагу приділяв кооперативам, підкреслюючи їх некапіталістичний характер. Багато в чому його погляди виявилися ілюзорними та суперечливими. Ділком оригінальні для свого часу, вони випередили більшість теорій про роль людини на Заході.

Суб'єктом економічної діяльності, на думку С. Булгакова, є "економічна людина" (ekonomic man) - це центральне поняття економічної науки. Економічна людина є конкретний духовний тип з усією складністю та багатоманітністю психологічної мотивації. С. Булгаков, зокрема, прагнув синтезувати комплекс соціальних наук - політекономію, філософію, соціологію, висуваючи завдання: зрозуміти світ як об'єкт трудового господарського впливу, а сама філософія господарства є, на його думку, філософія об'єктивної дії.

Певну роль у формуванні економічної соціології відіграв російський економіст-соціолог М. Кондратьєв (учень та послідовник М. Туган-Барановського). У своїх теоретичних оглядах він доводив економічну безперспективність як великих капіталістичних, так і дрібних трудових селянських господарств, виступав за розвиток кооперації, але вважав, що створювати кооперативи слід суворо добровільно і в певній послідовності, підкреслюючи, що виробничий кооператив є найбільш розвинутою формою ведення господарства.

Наступний етап, суттю якого є визначення та інтерпретація економічної соціології у західному науковому світі, пов'язаний з іменами Т. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Полоньї. Проте, паралельно із економіко-соціологічним напрямом розвивався і управлінський напрям у рамках даного знання, який тісно переплітався з напрямами економічної соціології, соціологією праці, управління та підприємництва зокрема.

Що стосується управлінських підходів у системі економічної соціологічної теорії, то слід відзначити вагомий внесок Г. Файоля, О. Шелдона, Р. Тейлора, М. Фоллета, Ч. Бернарда, Г. Саймона, Д. Макгрегора. Дж. Коттера та ін. Традиції американської школи економічної соціології характеризувалися, перш за все, формальним встановленням та відокремленням даної дисципліни від загальної економічної науки (на противагу економістам). Економічна соціологія досить важко здобувала своє визначення як самостійна галузева соціологія. З цього приводу між соціологами та економістами точилася боротьба.

Основним результатом нового концептуального підходу Т. Парсонса і Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структурно-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою та суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції - пристосування суспільства до навколишнього середовища. Надалі Смелзер досліджував взаємодію економіки та культурних факторів, політичних змінних (процесів, явищ, етнічних відносин, відносин соціальної структури). Його основний внесок – розробка концепції соціологічного аналізу економічних процесів (виробництва, розподілу і обміну, споживання, економічного зростання тощо).

Розробка цікавих і корисних підходів щодо сучасних трансформаційних процесів посттоталітарних суспільств, пов'язаних з переходом до ринкової економіки, належить американському антропологові К. Полоньї. Предметом його наукового пошуку було дослідження суспільств з ринковими економічними відносинами, еволюція ринкової ментальності і т. ін.

З 50-60-х років західна соціологічна думка активно розробляє концепцію індустріального та постіндустріального суспільств. Основними представниками її були Р. Арон, Д. Белл, А. Тофлер, Дж. Гелбрейт та ін. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що сучасний стан економічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану. Видозмінення форм власності і відокремлення від функції влади, а також структурні зміни в економічній сфері є джерелом нових якісних змін у стані суспільства, його мобільності та трансформації. Сучасна економічна соціологія постійно наповнюється і синтезується завдяки різним підходам вивчення і осмислення як на макро-, так і на мікросоціологічному рівні в соціально-економічному та інших розрізах суспільного життя.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Предмет пошуків у галузі теорії і практики підприємництва почав складатися у вітчизняній науці на зламі 80-90-х років, коли підприємницька діяльність привернула до себе увагу не тільки економістів, а й філософів, соціологів, психологів, культурологів.

Перші спроби теоретично осмислити феномен підприємництва були зроблені в ХVII ст. Проте, ще задовго до цього, вчені виявили відмінності між комерцією та іншими видами праці. Появу цих відмінностей можна віднести до XV ст. Одними із перших вчених, які прагнули обґрунтувати можливість розгляду підприємництва з наукових позицій, були Р. Кантільон, Ж. –Б. Сей, А. Сміт. Тоді саме почала формуватися теорія підприємництва. Р. Кантільон - французький економіст, мабуть, був першим теоретиком бізнесу. Йому належить широковідома книга, в якій дається перший систематизований опис підприємництва ("Essai sur lanature de comerceen general". L.1755). Саме він ввів у науковий обіг термін "підприємець". Англійський економіст Ж. –Б. Сей, як послідовник теоретико-економічної традиції, зробив наступний крок у цій галузі. Він ставив підприємця (робота "Трактат політичної економії") в центр процесу виробництва і перерозподілу, що надалі вплинуло на праці багатьох інших теоретиків-економістів. У роботах А. Сміта досить мало приділялося уваги персонам бізнесу. У його аналізі економічних процесів бізнесмени, як не дивно, відігравали незначну роль. Проте представник англійської класичної політекономії головним мотивом діяльності людини теоретично визначив економічний інтерес.

Д. Рікардо в своїх дослідженнях окреслив підприємця нового типу - капіталіста, який шукає прибуткового застосування для своїх коштів. Взагалі на той час в Англії було характерним поєднання власне підприємницьких та інженерно-новаторських функцій в одній особі.

Теорія підприємницької діяльності отримала подальший розвиток у аналізі класової структури суспільства в працях французького державного діяча та економіста А. Тюрго. У вивченні суб'єкта підприємництва він приділяв увагу як підприємницькій поведінці, так і наявності таких рис, як готовність до ризику, організаторські та творчі здібності. До кінця XIX ст. підприємець як об'єкт наукового аналізу не фігурував. Лише у другій половині XIX ст. стрімкий господарський розвиток у США та ряді країн Європи слугував імпульсом до вивчення підприємця. Виникла необхідність визначення відмінності між підприємцем та капіталістом. Економісти прагнули якомога чіткіше провести межу між підприємцем та капіталістом, але зіткнулися з певними теоретичними труднощами. Теоретичним розробкам у цьому плані не вистачало необхідної стрункості навіть після того, як Ф. Воппер - в Америці, А. Маршалл - в Англії, І. Мангольд - у Німеччині, та інші дослідники почали приділяти підприємству більше уваги. Водночас слід підкреслити плодотворність теоретичних ідей А. Маршалла щодо підприємця та його поведінки.

Інший напрям аналізу підприємця засвідчили історико-соціальні та культурологічні описові дослідження, які належали до сфери уваги німецької історичної та соціологічної шкіл. Великий внесок у подальший розвиток уявлень про підприємця і підприємництво зробив видатний німецький соціолог М. Вебер, котрий показав, як культурно-релігійні чинники стимулювали виникнення буржуазно-протестантського "підприємницького духу", який відіграв важливу роль у становленні промислового капіталізму (праці "Протестантська етика та дух капіталізму", "Історія господарства", "Нариси загальної та економічної історії"). Один з основоположників теорії "організованого капіталізму" - німецький економіст і соціолог В. Зомбарт, розвинув саме історико-соціологічний напрям у дослідженні феномену підприємництва (вершина його досліджень - робота "Буржуа: етюди з історії розвитку сучасної економічної людини", 1911).

Продовжуючи традиції М. Вебера і В. Зомбарта у "вивченні людського фактора" капіталізму, австрійський економіст Й. Шумпетер суттєво вплинув подальший розвиток економічної думки. Саме у нього особа підприємця та його характерні властивості стали стрижнем структурної логічної системи, яка творила капіталістичну економіку в цілому. У своїй відомій праці "Теорія економічного розвитку" (1912) він спробував пояснити феномен економічного зростання, формулюючи суть концепції розвитку підприємництва.

Значний внесок у подальший аналіз підприємництва зробили такі відомі вчені, як американський економіст Ф. Найт; представник "неоавстрійської" школи Ф. Хайєк, І. Кірценер - німецький економіст, патріарх політекономії К. Маркс, А. Коул та ін. Із російських та вітчизняних вчених (до 1917 p.), які певною мірою "відводили" місце підприємцю, слід назвати М. Туган-Барановського, С. Булгакова.

У вітчизняних соціоекономічних науках підприємництво тривалий час залишалося поза увагою. Протягом багатьох десятиліть підприємницька функція ототожнювалася із чужою для нас капіталістичною експлуатацією. В кінцевому результаті це призвело до відсутності в науковому обігу будь-яких згадок про підприємництво. Терміни "предприимчивый" та "предприимчивость", як правило, перекладалися як "заповзятливий" та "заповзятливість", що явно не відповідає змісту. Терміни "підприємництво", "підприємець" не мали тлумачень в універсальних наукових словниках. Лише порівняно недавно, разом з новими економічними, політичними та соціальними змінами у нашому суспільстві, цей термін, як і сама діяльність, "легалізувався".

Проте, як уже зазначалося, соціологія підприємництва формується з різних джерел. Паралельно із розвитком підприємницьких знань створювалася й управлінська наука - менеджмент, яка тісно пов'язана з теорією підприємництва і тому відігравала значну роль у формуванні науки про підприємництво.

Що стосується управлінських підходів, то найбільш приваблює своєю близькістю до соціолого-психологічних елементів підприємництва ситуаційний підхід, який набув досить значного поширення в останні десятиліття. Соціологія підприємництва - досить специфічна наука, яку тільки зараз вчені намагаються логічно окреслити на міждисциплінарній основі, беручи до уваги всі теорії, підходи, напрями, школи в підприємницькій та управлінській теоріях, філософії та психології підприємництва, теорії лідерства та інші галузі економіки, управління, соціології, психології.

Доречно відзначити вагомий внесок у формування цього напряму таких західних вчених, як: П. Верханд, Т. Веблен, Д. Макклелланд, К. Маккміллан, Дж. Мілл, А. Шапіро, Лі Яккокка та інші.

Значної масштабності досягли дослідження російських колег у галузі соціального аспекту підприємництва. Великої уваги заслуговують роботи Г. П. Чернишова "Предприниматель - кто он", М. Яковлева "Конструктивное предпринимательство", В. Бонштановського, Ю. Самаганова "Игра без правил, или кто есть кто в русском бизнесе", "Честная игра: Нравственная философия и этика предпринимательства", С. А. Варламова "Социальные источники предпринимательства", Кузьмічьова А. Д. "Оттечественное предпринимательство: почерки истории"; В. В. Марченка "Социальная психология предпринимательства", А. Безгодова "Очерки социологии предпринимательства" та багатьох інших.

Перші конструктивні дослідження вітчизняних соціологів почалися порівняно недавно, на початку 90-х років. Вагому роль у формуванні бази соціології підприємництва відіграють такі наукові роботи:

Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения. – К.: Ін-т соціології, 1993.

Пилипенко В. Є. Підприємництво в Україні: суб'єкти, цінності, економічна просвіта. – К.: Ін-т соціології., 1995.

Арсеенко А. Л. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Наш деловой человек / С. Донченко, С. Злобина, В. Тихонович. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Отв. ред. Ворона В. М., Суименко Е. И. – К.: Ін-т соціології, 1995.

Предприниматель Луганщины: становление в условиях общественного кризиса / И. Кононов и др. – Луганск, 1996.

Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. – К., 1996.

Бондаренко О. В. Историко-философско-социологический экскурс в предпринимательство-Запорожье, 1997.

Герасимчук А. А., Тимошенко 3.І., Шейко С. В. Філософські основи менеджменту та бізнесу. – К., 1998.

Сірий Є., Фареник С. Соціологія підприємництва: крок перший. – К., 2000.

Пачковський Ю. Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки, – Львів, 2000.

Шумпетер Й. А. Теория экономического развития. М.: Прогресс, 1982.

 

 

Cтруктура економічно-виробничих відносин зоображена на мал 1.2. [7]

 

У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва. Тобто від того, в чиїй власності перебувають основні засоби виробництва, залежить сутність, характер усієї системи виробничих відносин. Характер власності визначає форми відносин між людьми у суспільстві: панування і підкорення чи співробітництво та взаємодопомога.

Форми власності визначають форми розподілу, обміну та присвоєння виробленого, а також місце людини в системі виробництва, тобто — це власник, управлінець чи виробник. Левову частку прибутку отримує власник засобів виробництва, а виробнику йде заробітна плата.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва".

 

 

3. Поняття економічної культури.

Особливе місце в економічній соціології займає економічна культура. Під нею розуміють сукупність соціальних цінностей та норм, які є регуляторами економічної поведінки людей і виконують роль соціальної пам'яті суспільства. Сюди віднесені і цінності, знання, норми, вимоги, санкції. На сьогодні економічна культура – це «сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень людей у різних сферах соціально-економічної діяльності.

У економічному словнику подаються типи та елементи економічної культури. Серед них:

1) матеріальний тип економічної культури - охоплює сукупність речей, виробничих процесів, відносин людини і природи, різноманітні об’єкти власності, різні види економічних відносин між людьми в усіх сферах суспільного відтворення;

2) духовний тип економічної культури – сукупність економічних знань, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення.

Т. Скиба	один з елементів професійної культури, що ґрунтується на створених людиною економічних нормах, правилах, вимогах і способах, пов’язаних з діяльністю щодо життєзабезпечення і зафіксованих в економічній свідомості (теоретичних знаннях, практичних уміннях та навичках – «фундаменті» економічної грамотності), а також який безпосередньо пов’язаний з реалізацією цих знань у сфері економіки *9, с. 42]. Складовими економічної культури є культура в межах окремих економічних підсистем – продуктивних сил, організаційно-економічних і техніко-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму. Окремими елементами економічної культури в межах продуктивних сил є техніко-технологічна, трудова (культура праці), наукова, інформаційна, організаційна культура.
філософський словник	основна характеристика економічних відношень у соціумі, які виникають між людьми з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. У свою чергу економічні відношення визначають всі інші соціальні відношення, є їх базисом
А. Сур’як	досліджує зміни економічної культури в умовах ринкової трансформації і спирається на таке її тлумачення: «економічна культура як економічна категорія – це характеристика економічних відносин як способу, форми, результату творчої діяльності людей у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ». Дослідник здійснює типологію економічної культури на основі типів економіки і розрізняє: командно-адміністративну економічну культуру, економічну культуру перехідного періоду, ринкову економічну культуру.
М. Лукашевич	сукупність соціальних цінностей і норм, що є регуляторами економічної поведінки й виконують роль соціальної пам'яті економічного розвитку: сприяють (чи заважають) трансляції, добору й відновленню цінностей, норм і потреб, які функціонують у сфері економіки, й суб'єктів, що її орієнтують на ті чи інші форми економічної активності. У цьому визначенні відображено всі ті елементи, що властиві культурі в широкому сенсі.

 

Але економічна культура, цілком природно, відрізняється від культури в її широкому розумінні як будь-який окремий прояв від часткового до загального. Її основні особливості такі:

 

Перша	економічна культура охоплює ті і лише ті цінності, норми, потреби, переваги, що виникають із потреб економіки і впливають (позитивно чи негативно) на неї. Це і ті соціальні норми, що, виникаючи за межами економіки, набувають у ній специфічного значення (наприклад, загальна норма соціальної справедливості в сфері економіки втілилася у принцип оплати за обсягом роботи), і ті, що зароджуються в економіці, виникають із її внутрішніх потреб.
Друга	стосується каналів, через які вона впливає на економіку. Специфіка економічної культури полягає в тому, що основним каналом впливу на економіку є не будь-яка поведінка, насамперед – економічна. Крім того, у трансляції економічної культури, у вибраковуванні одних її елементів і впровадженні інших надзвичайно велику роль мають політичні групи влади. їхнє величезне значення як провідника впливу культури на економіку – особливість саме економічної культури, що відрізняє її, наприклад, від релігійної, естетичної та наукової, де вплив цього апарату менший.
Третя	вона значно більше, ніж, наприклад, естетична чи наукова, орієнтована на управління поведінкою людей. Справді, цінності й норми як елементи економічної культури значною мірою мають організаційну спрямованість - активізувати маси на ті чи інші дії, підвищити їхню віддачу. Усі серйозні зміни в політиці супроводжувалися висуванням відповідних гасел. Гасло – це феномен культури, спрямований на те, щоб виробити в людей соціальні якості, необхідні для вирішення нових завдань.

 

Особливості економічної культури відбиваються на її функціях. Виходячи з концепції загальної культури як соціальної пам'яті суспільства, економічна культура виконує роль соціальної пам'яті суспільства у частині історії економічних відносин. У рамках цієї концепції основними функціями економічної культури є такі:

– економічна культура добирає (вибраковує, зберігає, нагромаджує) цінності й норми, необхідні для виживання і подальшого розвитку економіки;

– вона нагромаджує еталони відповідної економічної поведінки, економічної активності (наприклад, зберігає традиції майстрів-умільців, традиції економічної взаємодопомоги усередині колективів, відносини з "верхами", ставлення до різних інструкцій, наказів, розпоряджень тощо);

– вона транслює з минулого в сучасність цінності й норми, що лежать в основі праці, споживання, розподільних і інших економічних дій і відносин;

– вона оновлює цінності й норми, що регулюють розвиток економіки, будучи тим резервуаром, звідки черпаються нові нормативні уявлення, нові зразки поведінки.

 

Економічна культура особистості - це інтелектуальна здібність людини, здібність осмислювати економічні явища, пізнавати їх, засвоювати економічні поняття, категорії, співвідносити їх з практикою і відповідним чином орієнтуватися в економічному житті.

Вважаємо, що економічна культура – це складне особистісне утворення, що об’єднує в себе мотивацію, економічні знання, уміння і навички, особистісні якості, здатність до рефлексії.

Як зазначають науковці (Г. Соколова, А. Дзундза, В.Москаленко та ін.) значення культурної соціально-економічної діяльності людини полягає в тому, що вона забезпечує самореалізацію соціально-економічного потенціалу майбутнього суб’єкта господарської діяльності і тому впливає на розвиток змісту професійної, суспільно-політичної діяльності та соціальної поведінки. Своєрідність сучасної економічної культури полягає в тому, що вона є синтезом матеріально-економічного та духовного життя, виражає цілісність економічної системи, характеризує рівень економічного розвитку особистості, засіб, форму та результат її творчої життєдіяльності.

 

Особливе значення для економічної культури мають цінності, які збагачують людей та колективи. До них належать: влада, багатство, майно, гроші, взаємодопомога, обмін, авторитет, скооперованість і т. п. Особливостями економічної культури є те, що вона охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають з потреб економіки і суттєво впливають на неї, і вона більш, ніж інші види культур, орієнтована на управління поведінкою людей.

 

4. Підприємець як суб’єкт соціально-економічних відносин.

 

В соціологічному аспекті підприємець постає в кількох іпостасях:

- як суб'єкт власності, носій певного соціального статусу (власник, співвласник, орендар тощо);

- суб'єкт економічної діяльності, виконавець певних ролей та функцій, які випливають з її природи (інноваційних, організаційних, управлінських, комерційних);

- як суб'єкт соціальної поведінки, тип людини, яка володіє певними природними та набутими властивостями, необхідними для заняття підприємницькою діяльністю;

- носій особливих соціальних цінностей та культури.

Сьогодні майже в усіх індустріально розвинутих країнах проводяться соціологічні дослідження, присвячені відтворенню образу підприємця та його місця в сучасному суспільстві. У цілому образ підприємця в очах громадськості неоднозначний: не позитивний, але і не негативний. Це питання викликає великий інтерес як у вчених, так і в професійних колах. І ті, й інші сподіваються, крім того, виявити риси та фактори, котрі відрізняють вдалого підприємця від інших людей.

У багатьох дослідженнях класифікувалися індивідуальні властивості і будувалися різні типи підприємців. Наприклад, Р. Станвор і Л. Куран визначили три типи підприємців: "ремісники", "власники", "менеджери". В. Уебстер запропонував п'ять категорій підприємців, В. Гартнер висунув вісім підприємницьких архетипів, К. Веспер вніс у список одинадцять типів підприємця.

Певною мірою кінцевим результатом дослідження стала розробка "профілю підприємця", який використовується тепер для вияву підприємницького потенціалу в різних країнах. Дослідження дозволило сформувати перелік із 21 особистісної характеристики, які притаманні вдалим підприємцям. Десять найважливіших властивостей структуруються таким чином:

- пошук можливостей та ініціативності;

- завзятість та наполегливість;

- готовність до ризику;

- орієнтація на ефективність та якість;

- залучення в робочі контакти;

- цілеспрямованість;

- прагнення бути поінформованим;

- систематичне планування та спостереження;

- здатність переконувати та встановлювати зв'язки, контакти;

- незалежність та самовпевненість.

Вивченню образу підприємця, починаючи із "класичних часів" і дотепер, приділяється велика увага. Аналізуючи різні теоретичні підходи до образу підприємця, можна дійти висновку, що останній ініціює в собі досить широкий спектр різноманітних і водночас суперечливих властивостей. У ньому втілені соціокультурні цінності різних епох, починаючи від часів античності, а також синтезовані нові підприємницькі якості, які стали рушієм економічного зросту та НТП в XX ст.

Підприємець ототожнюється із економічним лідером і належить до особливого типу, поведінка та господарська діяльність якого принципово відрізняється від поведінки та мотивації господарської діяльності "простого господаря". Суперечливість, а також, на перший погляд, відчуженість і несприйнятгя суспільством таких властивостей, як надмірний ризик, вміння передбачати, нестандартність мислення, дій, оперативне планування, чітке організаторство (організаційні здібності) і навіть поєднання ролей "гравця", "завойовни