Основна література.1. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 2001. 2. Дворецкая Г. В., Махнорылов В. П. Социология труда. — К., 1990. 3. Дикарева А. А., Мирская В. П. Социология труда. — М., 1989. 4. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда. Общие принципы. — М., 1991. 5. Кравченко А. И. Социология труда в ХХ веке. — М., 1987. 6. Лагутін В. Д. Людина і економіка: соціоекономіка. — К., 1996. 7. Маркович Д. Социология труда. — М., 1988. 8. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. — К., 1992. 9. Сероштан Н. А., Алдохин И. П., Савченко Б. Г., Сасина Л. А. Социология труда: Учеб. пособие. — Харьков, 1990. 10. Соколова Г. Н. Тенденции развития социологии труда в 1988—1990 гг. // Социол. исследования. — 1991. — № 3. 11. Смирнов И. В. Человек — источник заинтересованного труда // Социол. исследования. — 1991. — № 2. 12. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / За ред. В. А. Полторака. — К., 1993. 13. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. — М., 1993. 14. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Пер. с англ. — М., 1989. 15. Штольберг Р. Социология труда / Пер. с нем. — М., 1982. 16. 17. 18. 19. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. Посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 243 с. 20. Вакуленко С. М. Соціологія праці: навч.-метод. Посіб. – К.: Знання, 2008. – 262 с. 21. Лукашевич М.П. Соціологія праці: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 440 с. 22. Мурзина А. Актуально ли изучать свободное время / А. Мурзина // Социологические исследования. – 1993. - № 11. – С. 62-70. 23. Піча В. Вільний час: тенденції і проблеми розвитку / В. Піча. – К., 1992. – 106 с. СОЦІОЛОГІЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ, Соціологія - Сірий Є.В. Бібліотека українських підручників 25. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. С - К.: Вища освіта, 2003. Додаткова література. Петрова Ірина Владиславівна,©кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВІ ПРАКТИКИ НАСЕЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРІОРИТЕТИ 2. Гоушин П. Свободное время. – М., 1997. 3. Мискевич Л. Б. Человек и свободное время: мнение социолога. – Минск, 1989. 4. Піча В. М. Соціологія вільного часу. – Львів, 1993. 5. Смирнов А. И. Фактор времени в жизни общества. – М., 1988. 5. Фомичева П. Н. Современные социологические теории социального времени: научно-аналитический обзор. – М., 1993. 6. Скокова Л. Читання у структурі культурно-дозвіллєвих практик населення України / Л. Скокова // Бібліотечна планета. – 2010. – № 1. – С. 14–17. 7. 7. Українське суспільство 1994–2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. 6. М. Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України, 2008. – 656 с.__ 7. Ф. Херцберг. «Стимули до праці», «Праця і природа людини» С. Подолинський. «Ремесла і фабрики на Україні»
ЛІТЕРАТУРА: 1. Дюмазедье Ж. На пути к цивилизации досуга / Ж. Дюмазедье // Вестник Московского ун-та. Серия 12. Социально- Политические исследования. – 1993. – № 1. – С. 83–88. Parker S. Leisure and Work. London School Economics (LSE) / S. Parker. – 1994. Veal A. J. Leisure and the future / A. J. Veal. – L., 1987. – Р. 163. Малахов И. Н. Качество жизни: опыт экологического прочтения / И. Н. Малахов. – Кривой Рог: Вежа, 1999. – 160 с. Бочелюк В. Й. Дозвіллєзнавство: [навч. посібник] / В. Й. Бочелюк, В. В. Бочелюк. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 206 c. 6. Пилипенко В. Є. Спеціальні та галузеві соціології: [навч. посіб.] / В. Є. Пилипенко, І. М. Попова, В. В. Танчер. – 2-ге вид. – К.: ПЦ «Фоліант», 2007. – 451 с. 7. Соколов А. В. Феномен социально-культурной деятельности / А. В. Соколов. – СПб: С.-Петерб. гуман. ун-т профсоюзов, С. Соціальні індикатори рівня життя населення: статистичний збірник / Держ. комітет статистики України. – К., 2004. – 229 с. Патрушев В. Д. Свободное время горожан в 1986 и 1995 годах / В. Д. Патрушев // СОЦИС. – 1997. – № 7. – С. 44–50. 10. Стеббинс Р. А. Свободное время: к оптимальному стилю досуга (взгляд из Канады) / Р. А. Стеббинс // СОЦИС. – 2000. – № 7. – С. 64–72. Єрошенков І.Н. Культурно-дозвільна діяльність у сучасних умовах. - К.: Основи, 2005. - 32 с. Клюско Є.М. Центри дозвілля: зміст й форми діяльності // Центри дозвілля. - К.: КНЕУ, 2006. - 125 с. Культура дозвілля. - Київ: Вища школа, 2005. - 108 с. Культурно-дозвільна діяльність / Під ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - Х.: Олді-Плюс, 2006. – 48 с. 14. Мосалєв Б.Г. Дозвілля. - К.: КНЕУ, 2005. – 85 с. Петрова З.А. Методологія й методика соціологічних досліджень культурно-дозвільної діяльності. - М.: МГІК, 2005. - 108 с.
1. Аза Л.О., Піддубний В.А. Соціальна цінність вільного часу. К. 1974. – 48 с. 2. Болгов В.И. Гуцу В.Г. Социология времени. Кишинев, Истинца, 1993. – 106 с. 3. Воловик А.Ф., Воловик В.А. Педагогіка дозвілля: Підручник. – Х.: 1999, - 332 с. 4. Время населения: Динамика его использования. М. 1992. – 149 с. 5. Гимпельсон В.Е. и др. Москвичи после работы: Социально-экономические аспекты сферы досуга. М., 1990, - 173 с. 6. Говорун Т.В. Час нашого дозвілля. К., 1986 – 88 с. 7. Киселева Т.Г., Красильников Ю.Д. Основы социально-культурной деятельности. М. 1995. 8. Культура досуга (Авт. кол. В.М.Пича и др.) К.КГУ, 1990. –239 с. 9. Культурно-дозвільна діяльність в клубних закладах (за матеріалами розвинених зарубіжних країн). Київ. 1998. 10. Культурно-досуговая деятельность: перспективы развития и проблемы регулирования. Свердловск. 1991. – 110 с. 11. Маркович Д. Социология труда. М. 1997. 12. Мосалев Б.Г. Досуг. Методология и методика социологических исследований. М. 1995. 13. Орлов Г.П. Свободное время: условия развития человека и мера общественного богатства. Свердловск. 1989. – 176 с. 14. Орлов Г.П. Свободное время и личность. Свердловск, 1983, - 175 с. 15. Петрова З.А. Методология и методика социологических исследований досуговой деятельности. Учебное пособие. М. 1990. 16. Патрушев В.Д. Изменения в использовании бюджета времени рабочих Москвы за 1923-1991 гг. М. 1994. – 61 с. 17. Патрушев В.Д. Использование совокупного времени общества: Проблемы баланса времени населения. М. Мысль. 1978. – 216 с. 18. Пича В.М. Ваше свободное время. К. Политиздат Украины, 1988. – 207 с. 19. Піча В.М. Культура вільного часу: філософсько-соціологічний аналіз. Львів: Світ, 1990. 20. Проблемы изучения рабочего и внерабочего времени (Метолог. и метод. вопросы). АН СССР, институт социологических исследований. М. 1985. – 180 с. 21. Стрельцов Ю.А. Общение в сфере свободного времени. Учебное пособие. М. 1991. 22. Теплиц К.Т. Все для всех. Массовая культура и современный человек. М. 1996. 23. Фонд времени и мероприятия в социальной сфере (АН СССР, институт социологии). М. Наука, 1989, - 174 с. 24. Швецов Ю.Г. Рабочее и свободное время: методы анализа, планирования, регулирования. Барнаул, 1989. 25. Энциклопедический социологический словарь. (под. общ. ред. Осипова Г.М.), М. РАИ, 1995.
Тема 3. Соціологія управління
Мета.
Ключові слова.
План. 1. Соціологія управління як наукова дисципліна. 2. Методологія управлінської діяльності. 3. Типи управління. 4. Соціальний контроль як функція управління.
Зміст лекції
1. Соціологія управління як наукова дисципліна. Соціологія управління - галузь соціології, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, структури і процеси суспільства (організації) з метою упорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування, розвитку або зміни, переведення до іншого стану. Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин, з'ясовує, насамперед, соціальні цілі управління з точки зору їх відповідності інтересам тих, ким управляють. Вивченням управління займаються багато галузевих наук. В аналізі управління соціологія має свої специфічні підходи. Зокрема, білоруські дослідники вважають, що сутність соціологічного підходу в управлінні полягає у виділенні та вивченні п'яти взаємопов'язаних компонентів: o Діяльність управляючої підсистеми, до якої треба відносити різні органи управління як на державному рівні, так і на рівні окремих організацій. Ця діяльність охоплює комплекс проблем щодо підбору, підготовки, просування кадрів, формування управлінських відносин. o Цілеспрямований управлінський вплив на об'єкти управління (зовнішній або внутрішній). o Соціальна самоорганізація, що є сукупністю спонтанних процесів внутрігрупового регулювання (громадська думка, традиції, звичаї, соціальні норми тощо), які формують регулюючі та управлінські впливи на поведінку та діяльність особистостей та груп. o Система управлінських рішень, які забезпечують цілісність зберігання та підвищення якісних параметрів керованої системи, її сталого розвитку. o Аналіз та контроль керованої підсистеми, що дозволяє оперативно корегувати її діяльність. Проблема управління є предметом дослідження різних галузей наукового знання і сягає своїми витоками ще древніх часів. Так, зокрема, Арістотель піднімав проблему механізмів дії та значення для функціонування суспільства соціального управління. Питання соціальної справедливості як питання, що відображає уявлення про належний соціальний порядок ставилися Т.Мором, Т. Кампанелою та ін. Владу, як цілеспрямований вплив суб'єкта на підвладних за допомогою певних засобів, досліджували Ніколо Макіавеллі, Жан-Жак Руссо, К.Маркс та ін. Організаційні, регулятивні й управлінські функції соціальних інститутів були предметом дослідження Г.Спенсера. Питання саморегуляції та самодетермінації поведінки людини в суспільстві вивчали З.Фрейд, Ч.Кулі та ін. Проблему індустріального управління наприкінці ХIХ століття піднімає Генрі Таун, який у 1886 році на щорічному зібранні американської організації інженерів-механіків вперше поставив питання про роль управління в суспільстві як самостійної галузі наукового знання. Фундаментальні положення соціологічних концепцій управління знаходимо в творчому доробку М.Вебера. Його теорія виділяє три основні форми управління: традиційну (грунтується на традиціях і звичаях народу), легальну (відносини між керівниками і підлеглими регулюються законодавчо), харизматичну (особистий вплив лідера). Веберівська теоретико-прикладна концепція бюрократії стала продуктивною, базовою моделлю для виникнення нових концепційта теорій управління і організацій. С.Уді, Р.Мертон, П.Блау, Э.Гоулднер, М.Крозьє, П.Селзник розвивали веберівську модель в сучасних умовах. На сьогоднішній день можна виділити такі підходи в дослідженні управління: - класичний (школа наукової організації праці, або менеджменту. Прихильники менеджеризму - Ф.Тейлор, Б.Бренхем, П.Дракер - обстоюють тезу про можливість розв'язання соціально-економічних конфліктів методами "соціальної інженерії" та" наукової експертизи"; - соціально-психологічний (концепція "людських відносин" Мейо). Прихильники цього напрямку розглядають кожну промислову організацію як соціальну систему, в якій кожен робітник є її співучасником, який має певну психологічну структуру, що може управлятися за допомогою соціопсихічних прийомів); - соціологічний (направлений на виявлення соціальної сутності управлінської діяльності та управління як засобу організації спільної життєдіяльності людей).
В загальному історію західної соціології управління можна представити так:
Отже, соціологія вивчає лише один із видів управління - соціальне управління, функція якого полягає в забезпеченні реалізації потреб прогресивного розвитку суспільства і його підсистем. При цьому варто зазначити, що теорія соціології управління досліджує і нормативні вимоги, згідно з якими організуються і регулюються зв'язки між суб'єктами.
Управління - це структура й функції по упорядкуванню, збереженню і цілеспрямованому розвитку системи. Це процес, що нормує і підтримує систему в заданому якісному стані або переводить її у новий. Управління - не тільки особливий вид структури і діяльност і, а й форма суспільних відносин - управлінських. Вони виникають у зв'язку з цілеспрямованим розвитком суспільства та узгодженням загальних і окремих видів суспільно поділеної праці. Управлінські відносини виявляються в певній історично конкретній формі діяльності та виражають історично конкретну суспільну роль суб"єктів в організації суспільства. Історична форма вияву відносин управління визначається характером з'єднання працівників із засобами виробництва. Це можуть бути: - відносини діяльності, тобто відносини сполучення управлінської та виконавської діяльності; - демократичного представництва; - авторитарного поділу управлінської праці на розпорядницьку й виконавчу; - керівництва, тобто "влади-підкорення", - опосередковані владою відносини самоврядування в колективах. У загальному вигляді соціальне управління - це свідома, планомірно організована систематична взаємодія суб'єкта управління й об'єкта управління з метою його впорядкованого розвитку. Об'єктом управління виступають люди (персонально), трудові колективи, територіальні, соціально-класові, етнічні та інші соціальні спільності та групи. З точки зору функціонального підходу об'єктом управління є діяльність, поведінка людини і соціальних груп.
|
