Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на макрорівні (мікросоціологічний підхід).

Особливе місце належить також інтегральній соціології П.Сорокіна, яка охоплює всі соціологічні аспекти соціокультурної реальності.

Емпірична соціологія має за мету розв’язання практичних завдань із керування суспільними процесами, розробку засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

Узгоджуючи між собою різні підходи до визначення соціологічних парадигм, виведемо наступну схему:

Табл. Інтегральна схема співвідношення рівнів соціологічного знання та парадигм

Макросоціологічний підхід: Соціологічний реалізм	Мікросоціологічний підхід: Соціологічний номіналізм =Інтерпретуюча = Інтерперетативна
Позитивізм - оголосив єдиним джерелом пізнання соціальні науки або їх сукупність і відкинув філософію як особливу галузь наукового знання. На різних етапах концептуальної еволюції позитивізму на перший план виступали то натуралістичні принципи пізнання (так було в XIX ст.), то емпіричні, які широко представлені в неопозитивізмі XX ст.	Парадигма соціальних дефініцій феноменологічна соціологія Альфреда Шюца,   етнометодологія Гарольда Гарфінкля,   сим­волічний інтеракціонізм Томаса Лукмана і Джор­жа Міда.
Парадигма соціальної поведінки Біхевіористська соціологія Бер­реса Скіннера теорія соціального обміну Джорджа Хоманса і Пітера Блау
Парадигма психологічного детермінізму Фрейдизм (З. Фройд) фрейдо-марксизм Герберта Маркузе, Фердинанда Райха неофрей­дізм Еріха Фромма, Девида Рісмена
Натуралізм = Натуралістична	Еволюціонізм = Оцінююча
Географічна школа. Школа німецької геополітики. Расово-антропологічна школа. Органічна школа. Соціал-дарвіністська школа.	Парадигма соціальних фактів = = структурна структурно-функціональний аналіз (функціоналізм) (Толкотт Парсонс, Роберт Мертон) і теорії конфлікту (Ральф Дарендорф).
Парадигма соціально-історичного детермінізму = марксизм ( Карл Маркс, Карл Поппер, Амітай Етционі, Чарльз Міллз)

 

 

4. Сучасний стан соціологічної роботи в Україні та за кордоном.

Перший у світі соціологічний факультет був створений в США у 1892 році. Тепер в американських університетах і коледжах функціонує близько 230 факультетів соціології. В них щорічно захищають дисертації понад дві тисячі випускників соціологічного профілю на вчене звання магістра, а 500 - отримують звання доктора соціології.

 

Соціологічні служби та лабораторії мають Вашингтонський, Гарвардський, Каліфорнійський, Мічиганський, Чиказький університети, університет Квінз (Кінгстон), Ягеллонський університет у Кракові, Вільний університетом (Берлін) та багато інших. Серед світових соціологічних науково-дослідницьких закладів відомі Інститут суспільних наук Словацької АН, Інститут етнології і антропології РАН (Росія), Інститут гендерних досліджень (Лондон), Інститут відкритого суспільства (Будапешт), Гарвардський інститут міжнародного розвитку, Міжнародний центр Улофа Пальме (Швеція), Інститут соціології РАН (Росія), Всеросійський центр досліджень громадської дум­ки. Серед асоціацій - Міжнародна асоціація дослідників масової комунікації, Європейська асоціація експериментальної соціальної психології, Американське товариство досліджень проблем особистості, Міжнародна соціологічна асоціація та інші.

Історія української емпіричної соціології офіційно розпочалася з діяльності М. Грушевського, який повернувся у 1924 р. в Україну з наміром створити тут систему соціологічних інституцій.Перед цим він заснував у Швейцарії Український соціологічний інститут (1919 p.), який згодом переїхав до Праги, ав1921р. — до Відня. Але його намір не був підтриманий, і М. Грушевський очолив науково-дослідну кафедру з історії України, при якій і було відкрито секцію соціології.

М. Грушевський і його соратники видали низку соціологічних праць: «Спроба соціологічного пояснення української казки» (К. Грушевська), «Примітивна культура», «Соціологія в концепції нової французької демократії» (Ф. Савченко) та ін. Біосоціальним процесам були присвячені студії Українського демографічного інституту, очолюваного М. Птухою. Дослідження, що прямо чи опосередковано стосувалися проблем соціології, були проведені Українським науково-дослідним інститутом педагогіки (Харків), Українським психоневрологічним інститутом, Київським державним психоневрологічним інститутом. Соціологічна проблематика пронизувала наукові пошуки вчених, об'єднаних в Етнографічному, Географічному, Антропологічному товариствах.

У перші десятиліття XX ст. на українських теренах відбувався активний процес інституціалізації соціологічної науки: створювалися соціологічні навчальні та наукові заклади, здійснювалися теоретичні й прикладні дослідження, видавалися наукові праці. Своєрідним центром цієї роботи у 20-ті роки була кафедра соціології, створена в соціально-економічному відділі Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Очолював її у 1918—1920 pp. Б. Кістяківський, пізніше — марксист С. Семківський. Іншими підрозділами цього відділу, зокрема комісією з вивчення соціального руху, було зібрано значний емпіричний матеріал про вплив різних чинників на заробітну плату. Вивчались інші процеси в господарській, гуманітарній сферах. У 20-ті роки в Україні соціальні проблеми управління розробляв Всеукраїнський інститут праці (Харків). Тут були започатковані дослідження організації виробництва, підготовки кадрів, стимулювання і нормування праці. Учені цієї установи займалися соціальною інженерією, під якою розуміли насамперед діяльність щодо вдосконалення організації виробництва з урахуванням соціальних чинників, спрямовану на {Зокрема, застосовувалися так звані оперограми — креслення робочого процесу з нанесенням маршрутів і послідовності етапів обробки, з урахуванням обсягу роботи і необхідного для нього часу. Оперограма становила собою модель, сконструйовану на основі інженерного розрахунку. Відповідно визначали штат працівників, складали інструкції виконавцям, замовлення на обладнання, визначали мету і завдання діяльності людей}.

Як наукова галузь в Україні соціологія функціонує з 1968 року, а як навчальний предмет - на 25 років пізніше. Лише з травня 1993 року в Україні застосовано активні заходи щодо

розвитку соціологічної освіти і науки. Рішенням Міністерства освіти і науки України соціологія отримала статус обов’язкової навчальної дисципліни, а її викладання було запроваджене в усіх навчальних закладах обсягом від 36 до 72 годин. Новий позитивний крок у цьому напрямку було зроблено Указом президента від 25 квітня 2001 року “Про розвиток соціологічної науки в Україні”, а також затвердженої ним 17 квітня 2002 року національної доктрини розвитку освіти, у яких визначено низку конкретних заходів і шляхів щодо подальшого підвищення місця і ролі соціології у процесах розбудови української державності.

Першою соціологічною установою в Україні був створений наприкінці 60-х рр. XX ст. відділ методології і техніки соціологічних досліджень в Інституті філософії АН УРСР, який очолив відомий філософ М. Попович. З 1983 р. це вже відділення соціології Інституту філософії, а з 1990 р. — Інститут соціології. Посаду першого директора Інституту соціології обіймав академік Ю. Пахомов, а в 1982 р. його місце заступив відомий фахівець з питань економіч­ної соціології В. Ворона.

У листопаді 1997 р. відбувся Республіканський семінар соціологів України. Мета його — обговорення питання про створення або відновлення Соціологічної асоціації України (САУ). Під час роботи семінару обговорювались головні напрямки її роботи, повноваження, роль та завдання асоціації, проект статуту САУ та проект «Кодексу соціолога», що мали бути схвалені ІІІ з’їздом соціологів. У квітні 1998 р. в Києві відбулися наукова конференція і
ІІІ з’їзд САУ. Головна їх мета — сприяння розвитку громадянського суспільства. Там обговорювалися і були схвалені професійний «Кодекс соціолога» та статут САУ, її президентом був обраний доктор соціологічних наук М. Шульга.

На даний час членами САУ видано десятки навчальних посібників із соціології, наприклад: В. Ворона, В. Пилипенко «Економічна соціологія», М. Захарченко, В. Бурлачук та ін. «Соціологічна думка України», О. Нельга «Теорія етносу», І. Прибиткова «Основи демографії», А. Руч­ка, В. Танчер «Курс теоретичної соціології», за ред. В. Андру­щенка, Н. Горлача «Соціологія: наука про суспільство», М. Захарченко, О. Погорілий «Історія соціології», О. Пого­рілий «Соціологічна думка ХХ століття», І. Попова «Соціологія. Пропедевтичний курс», Н. Черниш «Соціологія. Курс лекцій», О. Якуба «Соціологія», Г. Дворецька «Соціологія» та «Соціологія праці» та інші.

Сьогодні відділення САУ працюють у всіх регіонах України. В Івано-Франківську відділення САУ функціонує на філософському факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, на кафедрі філософії та соціології. Соціологію як навчальну дисципліну тут розробляють О. Максимович, І. Кушнір, Т. Гайналь. На факультеті існує окрема навчальна спеціальність «соціологія».

Найважливіші напрями досліджень сучасної вітчизняної соціології:

— вироблення спільно з іншими суспільствознавчими науками сучасної концепції громадянського суспільства;

— цілісний соціологічний аналіз процесів перетворення суспільства у найширшому контексті (історичне минуле, сучасність, найближчі й віддалені перспективи);

— вивчення соціальної структури українського суспільства у її різноманітних вимірах (йдеться про реальну соціальну структуру, процеси стратифікації, формування за умов ринкових відносин нових соціальних груп і верств суспільства);

— вивчення національних проблем, процесів формування національної свідомості, відносин між різними націями і народностями;

— оптимізація соціальної політики в умовах переходу до ринкової економіки;

— вивчення мотивації трудової діяльності людей, її ціннісних орієнтацій та інтересів як важливих чинників політичних і економічних перетворень;

— аналіз проблем, пов'язаних з розвитком демократії, свободи слова, політичного плюралізму, зародження масових громадянських рухів;

— вивчення проблем формування, висловлювання, врахування громадської думки різних верств населення.