З) Функції соціології

Соціологія виконує дві основні функції – пізнавальну і практичну, котрі в свою чергу, утворюють похідні функції.

 

Пізнавальна функція соціології реалізує завдання виявлення і опису особливостей соціальної реальності науковими категоріями, у формі постулатів та законів. Вона реалізується у формах теоретичної, описової, інформаційної, світоглядної, методологічної функцій (утворення загального раціонального знання про суспільство). Практична функція полягає у застосуванні соціологічних знань у реальному житті суспільства. Вона розпадається на прогностичну та управлінську (здійснення керування соціальною системою на основі якісних та кількісних прогнозів).

 

Назва функції	Зміст функції проявляється в:
Теоретична функція	- поясненні та збагаченні існуючого соціологічного знання, формуванні теорій, концепцій і категорій науки на базі досліджень соціальної реальності. Збагачення наукового соціологічного знання відбувається на основі вдосконалення і розвитку всіх рівнів структури соціологічної системи знань: загальнотеоретичного, спеціально-теоретичного та конкретно соціологічних досліджень.
Описова функція	– систематизації нагромадженого дослідницького матеріалу у вигляді наукових записок, звітів, книг тощо, в яких відтворюється ідеальний тип певного об‘єкта. На підставі одержаного матеріалу проводиться порівняльний аналіз розвитку того чи іншого соціального явища або процесу в історичному контексті, приймаються практичні рішення виконанню тактичних чи стратегічних завдань розвитку відповідних “фрагментів” соціальної дійсності.
Інформаційна	– постачанні знань про соціальні об‘єкти дійсності, які слугують базою для подальшого наукового аналізу. Джерелом здобуття інформації про суспільство слугують конкретно соціологічні дослідження.
Прогностична	– передбаченні майбутніх тенденцій розвитку як суспільства в цілому, так і його окремих підсистем, що сприяє своєчасному виявленню негативних суспільних проявів. Причому завдяки соціологічним знанням, ми можемо не лише прогнозувати перспективи розвитку суспільства, моделі можливих змін, але й розробляти практичні рекомендації по науковому обґрунтуванні рішень. Прогнозування в соціології здійснюється на основі використання знань загальних тенденцій розвитку об‘єкта дослідження та конкретних можливостей соціального суб‘єкта. Виділяють два типи соціальних прогнозів: пошуковий (призначений для опису можливого стану, враховуючи діючі тенденції), нормативний (пов‘язаний з постановкою цілі, описує бажаний стан, шляхи і засоби його досягнення). За строками дії розрізняють коротко строкові, середньострокові і довгострокові прогнози.
Методологічна	– застосуванні соціологічних методів аналізу соціологічної дійсності іншими суспільними дисциплінами. Тісно пов‘язана з теоретичною, оскільки соціологічні концепції слугують методологічною основою конкретно-соціологічних досліджень. Вітчизняний соціолог Є.Якуба виділяє три основні методологічні підходи, які використовуються соціологією в дослідженні суспільства, це: функціональний, конфліктний, та методологічного індивідуалізму. Згідно функціонального підходу суспільство – єдиний організм, який складається із частин, які виконують певні функції (Мертон, Парсонс). Основи конфліктологічного підходу сформульовані К.Марксом і розвинені М.Вебером та Р.Дарендорфом. Згідно даного підходу загальними рисами суспільства є нестійкість його зв‘язків, першопричиною яких є постійна боротьба між соціальними групами з метою реалізації своїх соціальних інтересів. Основна ідея методологічного індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування можна пояснити через соціальну взаємодію індивідів (Дж.Хоманс, Дж.Мід).
Світоглядна	– створенні системи орієнтирів для індивідів в плані соціальної поведінки та самореалізації в процесі життєдіяльності формує різноманітні соціальні цінності, соціальні норми тощо.
Управлінська	– соціологічному плануванні при розробці соціальних показників і нормативів. Так з метою прийняття ефективного управлінського рішення по будь-якій соціальній проблемі, необхідно використовувати соціологічні рекомендації, передбачення оцінки характеристик суб‘єкта. Наприклад, управлінське рішення по зміні режиму роботи трудового колективу, вимагає соціологічного аналізу прямих і непрямих факторів, які виникають в сфері трудової діяльності, побуту, вільного часу тощо.

 

{Прикладом реалізації науково-методологічного підходу до явищ соціальної реальності у соціології може бути виявлення і дослідження такої специфічної та дискутивної тематики, як наявність конкретних соціальних законів, знання яких забезпечить можливість теоретичного аналізу минулого, сучасного та майбутнього стану соціальних взаємодій та процесів, явищ та відносин. І хоча поняття «соціального закону» було популярне у ХІХ столітті, зокрема, у позитивістській методології та у соціальній психології, а на сьогоднішній день не має однозначного схвального і доказового трактування, усе ж позиції перелічених методологічних особливостей соціології реалізується за сценарієм: «об’єкт – предмет – мета та завдання – принципи – категорії – методи – прийоми – класифікації – звітні документи, наукові статті та монографії – застосування у соціальній практиці.

Так, об’єктом соціологічного дослідження в даному разі виступатиме сам соціальний закон, а предметом – його існування, сутність, механізми прояву, різновиди тощо. Метою соціологічного підходу до соціального закону є всебічно дослідити явище соціального закону, а одним із завдань – довести існування соціальних законів, як емпірично спостережуваних і вимірюваних явищ і фактів. Важливим завданням також є довести ефективність впливів соціальних законів на соціальну поведінку індивідів, відносини у соціальних групах, розвиток соціальних інститутів тощо. В основі соціологічного підходу до соціальних законів лежить ряд наступних принципів (постулатів):

1. Суспільство – це складне утворення, яке слід розглядати в єдності його структур, систем та процесів, в яких воно виявляється якісно іншим, ніж механічна сума окремих індивідуальних буттів;

2. Суспільство розвивається за особливими соціальними законами, які обумовлюють всі відносини та зв’язки всередині нього;

3. Ці закони можна виявити, зв’язки науково дослідити, встановивши якісну теорію суспільства.

4. Зробити це можна за допомогою чіткої системи категорій, методів, методик та технік, основою яких є статистичне вимірювання та раціональне обгрунтування.

5. Пояснивши закони розвитку суспільства як цілого, можна пояснити і прогнозувати особливості функціонування окремих його елементів, і навпаки.

Категоріальне визначення соціального закону звучить наступним чином: Соціальний закон – категорія для позначення форми вияву соціальної причинності, універсальної залежності в суспільстві через констатацію об‘єктивних, необхідних, стійких, повторюваних зв‘язків між процесами і явищами.

Методологічна інтерпретація соціальних законів у соціології є особливою, бо бере до уваги такі фактори: 1) зв‘язок типу соціальної реальності і типу соціального закону; 2) обумовленість їх діяльністю людей і спроможність проявлятися через цю діяльність; 3) локальністю дії кожного з них та якісною визначеністю, що зумовлюється особливостями вираження тим чи іншим законом соціальної причинності.

Існує багато класифікацій соціальних законів. Класифікація - це віднесення окремого закону до певної категорії за визначеним критерієм. Соціальні закони характеризуються багатьма властивостями, зафіксованими такими поняттями, як тип, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спрямованість дії; форми вияву, функції, вимоги закону.

В суспільстві діють закони різних типів та структурних рівнів. Тип соціального закону вказує на його віднесеність до того чи іншого типу соціальної реальності, її частинки, в межах якого він діє; на власний зміст, функції, форму та механізм дії.

За часом дії розрізняють закони, які діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон визначальної ролі соціального буття для соціальної свідомості) та специфічні закони, дія яких обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов‘язані з зміною типів суспільств).

За ступенем спільності розрізняють закони, які характеризують розвиток соціальної сфери загалом та закони, які визначають розвиток окремих елементів соціальної сфери: соціальних груп, спільнот.

За способом вияву закони поділяють на динамічні (визначають напрям, форми соціальних змін, зв‘язок послідовності подій) та статичні (відображають головні напрями змін за умов збереження соціального цілого). Динамічні закони в свою чергу поділяють на причинні (фіксують детермінованість розвитку соціальних явищ) та функціональні (відображають повторювані взаємні залежності між соціальними явищами). Різновидами статичних законів є закони розвитку(характеризують переходи від одного стану до іншого, тобто якісні зміни) і закони функціонування (характеризують зв‘язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу тощо).

За формами зв‘язку виділяють п‘ять типів соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо є інфляція, то обов‘язково є економічна криза).

2. Закони, які встановлюють імовірність зв‘язку між явищами (наприклад, соціалізація і утворення маргінальних груп у суспільстві).

3. Закони, які відображають тенденції розвитку (наприклад, динамізація розвитку суспільства веде до аномії).

4. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (наприклад, підготовка висококваліфікованих спеціалістів є наслідком функціонування системи освіти).

5. Закони, які фіксують причинний зв‘язок між явищами (наприклад, соціальна революція і зміна соціальної структури суспільства).

Механізм дії соціального закону відображає сукупність взаємодій, відношень, процесів, дій, ланцюг явищ, пов‘язаних між собою випадковими чи необхідними зв‘язками, через які реалізується той зв‘язок, що його виражає даний закон. Механізм дії соціального закону впливає на форми його вияву, в ролі яких можуть бути події, факти, потреби, інтереси, тенденції і т.д. Виявленню форм вияву соціальних законів сприяють соціологічні дослідження і саме завдяки їх проведенню ми маємо змогу з‘ясувати дисфункціональні елементи в соціальному механізмі й ліквідувати їх}.

Запитання для самоконтролю

1. Що є об’єктом і предметом соціології?

2. Здобутки яких двох наукових підходів поєднано у соціології, що визначає її структуру?

3. Чим відрізняються макросоціологічний та мікросоціологічний підходи?

4. Якою є мета соціології як науки?

5. Які завдання реалізує соціологія для досягнення поставленої мети?

6. Які методи і категорії використовує соціологія у дослідженнях?

7. Які функції соціології як науки?

8. Що таке соціальний закон? За якими критеріями розділяють соціальні закони?

9. Які соціальні закони мають економічний зміст?

10. Як допомагає знання основ соціології в економічній практиці?

 

Рекомендована література до змісту лекції 1.

Основна

 

1. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 472 с.

2. Піча В.М. Соціологія. Загальний курс [Текст] / В. М. Піча. - Київ: «Каравела», 2000. - 248 с.

3. Подольська, Є. А. Соціологія: 100 питань-100 відповідей / Є. А. Подольська, Т. В. Подольська. - К.: ІНКОС, 2009. - 352 с..

4. Соціологія: Терміни, поняття, персоналії: Навч. словник-довідник для студ. / уклад. В. М.

5. Піча; уклад. [та ін.]; ред. В. М. Піча. – Львів: Каравела: Новий Світ-2000, 2002. – 476 с. – (Вища освіта в Україні). - Бібліогр.: с.440-448.

6. Соціологія: підручник / Городяненко В.Г., ред. - 3-є вид., перероб., допов. - К.: Академія, 2008. - 544 с.: табл.

7. Танчин І.В. Соціологія [Текст] / Танчин І.В. Навчальний посібник [Друге видання, перероблене і доповнене] - Київ: «Знання», 2007. - 352 с.