Зміст лекції.

ТШҰ-синдром дамуы негізгі аурудың клиникасының өзгеруінен байқалады – геморрагиялық синдромның, ағзалардың функциялық шамасыздығының пайда болуынан көрінеді.

ТШҰ- синдромы жаңа басталған кезінде тромбоциттердің саны қалыпты немесе сәл төмен, бірақ бұлардың адгезиялық және агрегациялық қасиеттері жоғарылайды. Фибриннің деңгейі биіктейді, активтендірілген жартылай тромбопластиндік уақыт қысқарады, фибринолиздің активтілігі төмендейді.

ТШҚҰ синдромының емі.

· Гиперкоагуляциялық фазада және созылмалы түрінде емді гепариннен бастайды: гепаринді, тромбиндік уақытты 2 есе ұзартатын дозада қолданады.Гепаринмен бірге құрамында антитромбин ІІІ бар препараттарды енгізеді Шоктың ауыр түрінде преднизолонмен пульстерапияны жасайды.

· Шокпен күресу үшін симпатомиметиктер қолданылмауы тиіс. Микроциркуляцияны жақсарту үшін курантилді, тренталды, папаверинді неғұрлым ерте қолданады.

· Гипокоагуляциялық фазада ең алдымен микроциркуляцияны жақсартатын дәрілер маңызды. Криоплазманы, мүмкіндігінше ерте еңгізеді. Сонымен бірге фибринолиз ингибиторларын қолданады.

· Жоғалтылған қанның мөлшері 800-1000 мл аспаса, қан құю қажетсіз, оның орнын реополиглюкинмен және плазма алмастырушы сұйықтармен толықтырады. Ауыр тромбоцитопенияда және қан кетуі тоқтамағанда тромбоцидтік массаны құяды.

Пайдаланылған әдебиеттер:

· Ә.Нұрмұхамбетұлы. «клиникалық патофизиология». Алматы: «Эверо», 2010.-767 бет

· Интернет желісі.

 

 

Тексти лекцій.

Модуль І. Соціологія як наука

Лекція 1.

Тема. Теоретико-методологічні основи соціології

Мета. Розглянути специфіку соціологічного підходу до суспільства, ознайомитися зі структурними та методологічними особливостями соціологічної науки, простежити історичні етапи її становлення і розвитку, окреслити здобутки відомих соціологів.

Ключові слова. Соціологія, загально-теоретичний рівень соціологічного знання, емпіричний рівень соціологічного знання, спеціальні соціологічні теорії, макросоціологія, мікросоціологія, методи соціології, категорії соціології, функції соціології, закони соціології.

Вступ. Соціологія на сьогоднішній день – одна з найактуальніших суспільствознавчих наук. Вона продукує не лише теоретичні знання про соціальні відносини, їх будову та розвиток, а й дає багатий матеріал для практичного застосування їх у житті індивіда та професійної спільноти, зокрема, має вагомий прикладний економічний аспект.

План.

1. Соціологічний підхід до аналізу суспільства.

2. Структура соціологічного знання.

3. Методологічні особливості соціологічного знання.

Зміст лекції.

1. Соціологічний підхід до аналізу суспільства.

Термін "соціологія" походить від латинського "societas" (суспільство) і грецького "logos" (вчення). У цьому розумінні соціологія означає науку про суспільство. У науковий обіг поняття "соціологія" було введене у 30-х роках XIX ст. французьким вченим Огюстом Контом, і ототожнювалося ним із суспільствознавством. Ним було вперше проголошено завдання створити науку, що увібрала б у себе здобутки філософських теорій про суспільство, але при цьому могла дослідити і обґрунтувати їх емпіричним шляхом, тобто методами, характерними для природничих наук.

{В доконтівський період розвитку знання про суспільне та соціальне був поширений філософський, абстрактний підхід, побудований на чистих умовиводах, без чіткої систематизації та класифікації соціальних взаємовпливів. Часто ці знання носили характер бездоказового обожнення існуючих суспільних відносин. Необхідність створення соціології як строгої науки О. Конт пояснив сучасним для нього переходом людства до останньої з трьох можливих стадій розвитку свідомості людства (які характерні і для розвитку всіх соціальних структур та окремого індивіда у процесі дорослішання) - позитивної}.

Основні постулати, на яких базується створення соціології як наукового проекту, викладені у позитивізмі, прихильником якого був О. Конт:

1. Постулат онтологічного натуралізму, або твердження про те, що соціокультурні і природні явища якісно однорідні. Тому суспільні проблеми повинні аналізуватися як такі, що не є якісно новою в порівнянні з природною реальністю, і їх пояснення можливе за допомогою пізнання законів природи.

2. Постулат методологічного натуралізму, який полягає у твердженні, що система соціологічного знання повинна будуватися за моделлю фізичних наук, використовувати їх методологічні установки.

3. Постулат феноменалізму, тобто перебільшення ролі досвіду і чуттєвих даних в соціологічному пізнанні на противагу умоглядним висновкам, які часто панують у соціальній філософії.

4. Принцип «ціннісної нейтральності», згідно якого соціолог, як учений, повинен утримуватися від будь-яких ціннісних суджень стосовно природи явищ і процесів, що вивчаються, і одержаних результатів.

5. Визнання інструментального характеру наукового знання і зв'язана з цим орієнтація на соціальну інженерію, як особливий тип соціальної практики, соціальної терапії — лікування соціальних хвороб.

Дискусії у новій науці виникають вже на етапі визначення її об’єкта та предмета, специфіки та завдань.

{Об'єктом є все, на що спрямоване дослідження. Один і той самий об'єкт можуть вивчати різні науки. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження. Тому предметом науки є окремі аспекти, особливості, відносини об'єкта дослідження}.

В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції:

1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтовану науку. Вона виявляється в тому, що стосовно індивідуального буття являється узагальнюючою, а саме буття індивіда розглядає лише як похідну частину глобальних соціальних процесів.

Наприклад:

- О. Конт ділить об’єкт розгляду соціології на дві лінії: соціальну статику (соціальні структури) та соціальну динаміку (соціальні процеси).

- Е. Дюркгейм вважає об’єктами соціології соціальні факти, які ділить на матеріальні (закони, державні структури) та нематеріальні (соціальні інститути, культуру).

- Представники структурного функціоналізму (Р. Мертон, Т. Парсонс) вважають об’єктами розгляду соціології соціальні структури: групи, організації, інститути.

2.Підхід до соціології як до науки про масові соціальні процеси та масову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки. Вона характеризується конкретизуючим аналізом індивідуального буття як основної складової суспільства, його вихідного, базового елемента.

Наприклад:

- М. Вебер вважає об’єктом вивчення соціології людську поведінку.

- П. Сорокін розглядає як об’єкти соціологічної науки соціальні взаємозв’язки, відносини, зокрема робить акценти на соціальній стратифікації та соціальній мобільності.

- Психологічний напрямок акцентує як об’єкт соціології індивіда, мотиви, цінності, символи (Д. Мід, Ч. Кулі).

Щоб узгодити всі ці точки зору між собою, не проігнорувавши жодної, слід занести визначені ними соціальні об’єкти до структури соціологічного знання як окремі предмети.

Об’єктом же вивчення соціології в такому разі можна визначити суспільство як систему буття, в якій розгортається особлива, певним чином структурована та організована соціальна реальність.

Отже, суспільство як об’єкт розглядається соціологією у системі своїх предметних зв’язків, серед яких: закони його розвитку, основні структурні сфери життя суспільства і їх взаємодії, системи соціальних відносин, їх зміст і механізми їх побудови,суть взаємодії соціальних суб'єктів тощо.

На загальному, колективно та структурно- орієнтованому рівні соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

На конкретному, індивідуально та суб’єктно- орієнтованому рівні соціологія як наука вивчає реальну суспільну свідомість у всьому її суперечливому розвитку — діяльність, дійсну поведінку людей, які виступають як предметне втілення (за формою та змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, зафіксованих в реальній свідомості; умови, в яких розвиваються та здійснюються реальна свідомість, діяльність і поведінка людей.

У вітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології: соціологія - це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами, особистостями (системний підхід).

{У Міжнародній енциклопедії соціальних наук предмет соціології визначається як вивчення соціальних агрегатів і груп в їх інституціональній організації, інститутів та їх організації, а також причин і наслідків змін інститутів та соціальних організацій (структурно-орієнтований підхід)}.

Таким чином, специфіка соціології полягає в тому, що кожний прояв людської життєдіяльності вона вивчає в соціальному контексті, у взаємозв'язку з суспільним організмом як цілісною системою, у взаємодії різних її сторін, рівнів, підсистем. Її практичною метою є зрозуміти, пояснити і зпрогнозувати смисл, зміст, механізми реалізації та розвитку соціальних зв’язків і взаємодій, соціальних явищ і соціальних відносин, соціальних законів та соціальних структур як елементів загальної соціальної реальності. Саме тому, поєднуючи теоретичні та емпіричні засоби як інструменти досягнення цієї мети, соціологія, з одного боку, є наукою про конкретні, історично зумовлені соціальні системи, а з іншого - є універсальним інструментом самопізнання суспільства і людини. Соціологія продукує конкретне (на рівні статистики) знання про функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя, в тому числі економічної, соціальної, політичної, духовної, а також про можливості і особливості життєдіяльності і соціального самоутвердження в кожній з цих сфер особистості або соціальної групи. Недаремно саме ізсоціологічних досліджень взяли початок і розвинулися такі сучасні галузі знання, як політтехнології, теорія адміністрування, менеджмент, соціальне прогнозування та інші.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Соціологія пов'язана з рядом інших соціогуманітарних наук перш за все спільним об'єктом. Відрізняється вона від них наступною специфікою:

· системністю, комплексністю;

· використанням діяльнісного підходу;

· застосуванням кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;

· дослідженням суспільних явищ як соціокультурних феноменів.

Табл. Відмінності соціології від інших наук про суспільство та людину

Соціологія	Інші науки
Вивчає лише суспільство та соціальні явища на рівні статистичного аналізу та за допомогою емпіричних математичних вимірювань	Філософія Вивчає світ в цілому, в комплексі з біологічним та духовним середовищем, створює абстрактні теорії, деякі з яких унеможливлюють соціологічний підхід (субєктивний ідеалізм, соліпсизм, вульгарний матеріалізм тощо).
Вивчає особливості соціальних структур, соціальних інститутів, історичні особливості становлення суспільства як системи	Соціальна психологія Вивчає свідомість та поведінку індивіда, обумовлені взаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а також особливості самих цих груп.
досліджує суспільства з розвинутими індустріальними культурами та інституціоналізованою взаємодією	Соціальна антропологія вивчає локальні, відносно прості, доіндустріальні культури та суспільства (племена, інші спільноти давньої людини), що збереглися у деяких народностей до сих пір
зосереджує увагу на властивостях суспільної взаємодії, які повторюються у часі та просторі, є спільними для всіх соціокультурних явищ, або для конкретних видів соціокультурних феноменів (наприклад, для всіх родин чи всіх націй, для всіх революцій чи війн, для всіх релігій тощо).	Історія вивчає унікальні, неповторні у часі та просторі соціальні явища
вивчає "родову ознаку соціальних явищ, яка виникає практично в усіх соціальних процесах, нехай то будуть економічні, політичні, творчі, релігійні, філософські в їх взаємозв'язках один з одним” (П. Сорокін). розглядає людину як багатогранну істоту - економічну, політичну, релігійну, естетичну, моральну, що відрізняється безперервною взаємодією всіх цих аспектів	Економіка проголошує існування homo economicus як суто економічної істоти, керованої лише економічними інтересами, з чого випливає, що економічні явища ізольовані від інших соціокультурних феноменів (релігійних, правових, політичних, моральних тощо)

Проте соціологія активно використовує у своїх дослідженнях досягнення інших наук про суспільство та людину насамперед таких, як демографія, математика, педагогіка, статистика, політологія, економічні, правові науки та інші. Водночас, в цих науках все більш поширюється застосування соціологічних методів дослідження, що свідчить про своєрідну „соціологізацію” сучасного наукового знання.

 

2. Структура соціологічного знання.

 

Оскільки специфікою соціологічного знання є поєднання у ньому соціально-філософського базису із методами точних наук, зокрема, статистики, то і структура у нього буде відповідна. В найзагальнішому вигляді соціологія складається із:

1. Теоретичної складової (ґрунтується на здобутках соціальної філософії; включає в себе з агально-соціологічні теорії, утворює собою фундаментальний рівень соціологічного знання),

2. Прикладної складової (продукує статичні обчислення, методологічні та методичні програми; включає е мпіричний та соціоінженерний рівень; - близьке значення – практична);

3. Спеціальних соціологічних теорій (фактично галузі загальної соціології, в яких окремі сфери соціального буття, що виступали для загально-соціологічної теорії як предмети, стають специфічними об’єктами досліджень; близькі значення - теорії середнього рівня, галузеві соціологічні теорії тощо).

Теоретична соціологія - це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності у певному часово-просторовому континуумі.

{ У межах теоретичної соціології людство виробило багато концепцій, які пояснюють закономірності розвитку цивілізації. Так, наприкінці XIX — на початку XX ст. поширення набули соціологія історії, біологічний, географічний і психологічний напрями у соціології; у середині XX ст. — теорії соціальної стратифікації, постіндустріального суспільства, конвергенції. Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя}.

Завдання теоретичної соціології	Компоненти структури теоретичної соціології	Прикладні функції теоретичної соціології
— створення засад для опису і пояснення явищ, фактів соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;	— система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв'язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;	пояснення,
— орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;	— система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;	прогнозування,
— розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних); — формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності;	— логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;	вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі.
— виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;	— загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
— інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.	— обґрунтування різних підходів до аналізу об'єкта і суб'єкта досліджень;
	— система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;
	— емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтерпретації.

 

Головним призначенням ”теорій середнього рівня” є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями. Тому у більшості структурних моделей соціологічного знання теорії середнього рівня займають друге, а не третє місце.

{Ідея впровадження cпеціальних соціологічних теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979) і Робертом Мертоном (нар. у 1910 р.). Т. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохопний характер. Р. Мертон дотримувався думки, що такі грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені емпіричні засади для їх здійснення. Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв'язок з емпірикою, давши їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета-— у забезпеченні гнучкого зв'язку між теоретичним та емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Р.Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня — теорії соціальної аномії}.

Поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «спеціальні соціологічні теорії», під яким розуміють установлення логіко-емпіричних зв'язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії ідентифікують з навчальними дисциплінами. Водночас вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Завдання спеціальних соціологічних теорій	Класифікації спеціальних соціологічних теорій
— вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери;	Шість груп соціологічних об'єктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій(класифікація за Г. Осиповим): — головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім'ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо); — соціальна структура суспільства (соціологічні теорії, які вивчають функціонування соціальних верств, класів, груп, соціально-етнічні і національні відносини, соціологія молоді тощо); — соціально-професійна структура (соціологія професій, промислова соціологія тощо); — соціально-територіальні спільноти (соціологія міста, соціологія села тощо); — соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути (соціологія політики, соціологія права, соціологія освіти, соціологія науки тощо); — відносини людини і суспільства (соціологія особистості, соціальні проблеми способу життя, соціологія культури, соціологія виховання, соціологія громадської думки, соціологія засобів масової інформації тощо).
— розробка методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам та явищам;	Три головні групи спеціальних соціологічних теорій(за М. Руткевичем): 1. Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля тощо). 2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистість, сім'я, колектив, місто, село тощо). 3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології і наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).
— вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості;	4 групи соціологічних теорій середнього рівня: 1. Спеціальні соціологічні теорії. Вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот. Усі вони безпосередньо пов'язані з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів). 2. Галузеві соціологічні теорії. Назва має умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо). 3. Особлива група. Соціологічні теорії (соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо). 4. Соціологічні теорії вузького значення (теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації та ін.).
— вивчення соціальних функцій певної соціальної підсистеми.

Емпіричною називають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження.Наемпіричному рівні на основі вивчення думок індивідів стосовно окремих фактів, аналізу документації тощо формується первинне соціологічне знання — гіпотези.

{ З агальносоціологічна теорія формується на фундаментальному рівні, прикладна – на емпіричному. Метою і завданням фундаментальної соціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології. Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її діяльність. }.

 

 

Табл. Послідовність і зв'язок рівнів соціологічного знання