Наскільки непередбачуваний соціальний світ?

Давайте поставимо питання прямо. Яка частина соціального світу непередбачувана? Існує дуже багато цілком передбачуваних явищ. Це, наприклад, шаблонна поведінка людей, знову і сно-ва що повертаються на місце роботи до тих же занять, що харак-теризует майже усю суть формальних організацій; це повторяю-щиеся зразки поведінки в домашніх господарствах і сім'ях. Так само і мережі взаємин між друзями і знайомими со-стоят з актів поведінки, процесів пізнання, емоцій і процесів спілкування, які усі протікають за відомими зразками. Для су-ществования регулярності і передбачуваності не потрібні навіть одні і ті ж особи як учасники взаємодій, що повторюються. Боль-шинство універмагів має тільки епізодичні відношення з конкретними покупцями, але саме передбачуваність того, що певне число людей ходитиме в магазин, дозволяє во-обще відкривати торговельну справу. Хоча мікросоціологія залишається теоретичним бастіоном індетермінізму, на цих прикладах з повсякденного життя повинно бути ясно, що мікрорівень харак-теризуется високою мірою передбачуваності.

Теорія індетермінізму, мабуть, спирається на два предполо-жения. Перше - що передбачуваність цього роду банальна. Вер-но, що вона існує, але ця істина занадто нудна для социо-логов, щоб нею займатися. Потрібно зосередити увагу на чомусь ще не відомому кожному. Тому, можна сказати, природне внутрішнє тяжіння до дослідження драматичного і непред-сказуемого. Але я посперечався б з тим, що банальне з точки зору учасника обов'язково буде банальним і для пояснюючої тео-рии. На мікрорівні Гарфинкель обрав як дослідження банальність буденного життя і розкрив пізнавальні механиз-мы, які забезпечують її течію, і це дозволило нам побачити, де при втручанні в ці механізми виникає напруга. На макро- і середньому рівнях важлива соціологічна робота состо-ит в переструктурировании банальності що приймаються як дан-ность побутових зразків поведінки і пізнання. Хоча конкретній людині здається природним, що він або вона працює і базікає з друзями щодня, соціологи можуть в цьому багато чого от-крыть: чому робочі обов'язки побудовані так, а не інакше; чому саме ці особи - друзі, а не інші, і т. д. Такі вопро-сы входять, наприклад, в зміст теорії організації, теорій обміну і мереж стосунків, а також теорії стратифікації.

Інше припущення, що захоплює нас на шлях теорети-ческого індетермінізму, більше обгрунтовано. Воно полягає в при-знании факту, що ситуації можуть іноді мінятися дуже швидко: трапляються конфлікти, несподівані угоди, прозріння, ре-шения, а на макрорівні - масові рухи, заколоти і рево-люции. Усе вірно. Але є різниця, чи вважаємо ми це кінцем аналізу або початковим пунктом, закликом розвивати теорії, що пояснюють, коли відбуваються такі раптові зрушення. Я вже відмічав, що на макрорівні нам відомі деякі вирішальні при-знаки, які роблять революції передбачуваними. На микро-уровне індетермінізм зазвичай спирається на якусь версію" теореми У. Томаса" *. Але навіть якщо ситуації детерміновані суб'єктивними визначеннями, все ж можна запитати: а що ж обумовлює, якими будуть ці визначення ситуацій?4. Що іноді надає ситуаціям уявну непередбачуваність і эмерд-жентность - так це погляд на них з точки зору єдиного діючого, який знає тільки свої наміри. Але якщо нам вистачає відомо про усіх діючих в цій ситуації і про структуру їх взаємодії, то эмерджентные події часто ока-зываются дуже добре модельованими. Віра в індетермінізм ока-зывается тут побічним продуктом редукционизма, який усе зводить до індивіда. Якщо ми по-справжньому виходимо на рівень вза-имодействия, то стає можливим досить точно опреде-лить комбінацію елементів, що становлять ситуацію, і її підсумки. (Такі моделі ланцюгів взаємодії запропоновані в [36; 37; 14].)

Чи не приводить знання соціологічного закону до його самоопровержению рефлексії?*

* * Теорема свідчить: "Якщо люди визначають ситуації як реальні, то ситуа-ции реальні по своїх наслідках". - Прим. перев.

Це питання пов'язане з ще одним аргументом проти соціології: які б, мовляв, закони не відкривали соціологи, вони все одно бу-дут перевернуті з ніг на голову із-за поворотного впливу на дей-ствующих, які їх знають. Як тільки люди дізнаються, що такі-то закони існують, вони можуть почати діяти з метою їх спростувати. Але хоча в абстрактному виді це звучить правдопо-добно, важко уявити багато випадків, коли це правило дей-ствительно застосовно. Можливо, сама теорема Томаса - приклад принципу, який може бути підірваний рефлексивністю. Це викликає найбільший інтерес стосовно теорії предрас-судка, теорії самозбереження упереджень проти осіб отдель-ных категорій. Дізнаючись природу цих упереджень, ліберальна громадськість в США розвивала зусилля, щоб ним противодей-ствовать. Але чи дійсно це порушує теорему Томаса? Напро-тив, тут ми, мабуть, намагаємося уникнути обставин, при яких теорема починає діяти в негативному напрямі.

Ми уникаємо давати негативні характеристики особам в надеж-де, що наслідком цього буде якесь позитивне самоиспол-няющееся пророцтво замість негативного.

Обійти принципи детермінізму на макрорівні, схоже, дуже важко. Наприклад, якщо військова поразка або фіскальна криза, примуси, що ведуть до руйнування апарату, народжують револю-ционный конфлікт, то навряд чи можна запобігти такому ходу со-бытий просто його розумінням. Найкраще, що міг би сде-лать уряд, - це спробувати уникнути переходження цього принципу в дію, уникаючи ситуацій і обставин, які призводять до військової або фіскальної кризи. Рефлексивність може дати людям шанс спробувати змінити розподіл неза-висимых змінних, але не стосунки між незалежними і за-висимыми змінними. Подібно до цього, структурні принципи формальної організації дають інформацію швидше про те, що люди можуть обійти, але навряд чи про те, в що вони можуть влипнути у будь-якому випадку. Навіть на мікрорівні, де, здавалося б, індивід найбільш здатний рефлексія змінювати результат своїх дій, по-мое-му, коли індивіди дійсно контролюють кінцеві резуль-таты, вони домагаються цього, застосовуючи мікросоціологічні зако-ны, а не йдучи проти них. Приміром, коли люди обдумано вступають в побудовану на особистих стосунках групу або коли в схожій ситуації групової динаміки вони в прихованій формі використовують вищезгаданий мікропринцип (1), що відноситься до становлення групової солідарності, тому що хочуть почерпнути в ній эмо-циональную підтримку. Їх типова помилка при цьому - пере-оценка тривалість існування такої солідарності і заряду емоційної енергії після розпаду тимчасової групи по-добного роду. Знання принципу не позбавляє його силы5.

Було б безрозсудністю передрікати, що соціологічна наука коли-небудь зможе пояснювати усе. Цілком імовірно, що неабияка доля індетермінізму залишиться, навіть якщо соціологія доб'ється куди великих успіхів в майбутньому. Але ми отримуємо интеллектуаль-ные стимули, поступово відсовуючи межу володінь индетерми-низма. Молитися на нього і нічого не робити здається мені парази-тической прийомом, оскільки це представляє інтелектуальний інтерес, тільки якщо вже є якась теорія, якою хтось бажає кинути виклик. Конструктивна установка полягає в тому, щоб створювати і удосконалювати пояснювальну теорію.

Я намагався показати, що наука може працювати гнучко і з самы-ми різноманітними предметами дослідження. На цьому фоні я бо-лее коротко прокоментую інші випади проти социологи-ческой науки.