Світові релігії

Світові релігії – це релігії, звернені до всіх людей і мають широке розповсюдження (у планетарному масштабі). Цей тип релігій представлений буддизмом, християнством, ісламом.

Слід звернути увагу на некоректність деяких дослідників, які стверджують, що в часі ці релігії виникають після національних, тоді як насправді деякі з них набагато старіші за національні (наприклад, буддизм).

Попри всю різницю та розбіжності між світовими релігіями можна виділити такі спільні характерні для них риси:

1. Зверненість до всіх людей, незалежно від етнічного, соціального і т. ін. походження;

2. Соціальна й етнічна гнучкість, адаптивність, тобто здатність пристосовуватись до різних соціально-політичних та національних особливостей, що підтверджує багатовікова історія цих релігій в тій чи іншій країні;

3. Прозелітизм, тобто бажання залучити до своєї віри якомога більше число послідовників;

4. Масштабність, широта розповсюдження;

5. Визнання рівності людей перед Богом: в буддизмі - у стражданні, в християнстві - у гріху, в ісламі - в покірності.

Буддизм є самою стародавньою релігією із світових, він виник в 6 ст. до н.е. на території сучасної Індії. У перекладі на нашу мову буддизм означає «просвітлення», а Будда – «той, хто став просвітленим».

У цій релігії немає поняття бога-творця, спасителя і т.д. Багато хто вважає буддизм мало не атеїстичною релігією і для такої точки зору є підстави. Під богом буддисти розуміють якийсь абсолют, універсальне першоджерело, абстракцію. При цьому небо і земля, згідно з буддизмом, населені багаточисельними богами з пантеону Вед, брахманізму та ін. Будда – це не бог, а тільки просвітлений індивід, який вказує іншим шлях до самовдосконалення. З цього можна констатувати, що буддизм - політеїстична релігія. Головна священна книга буддистів – Трипітака (Три корзини).

Засновником буддизму вважається реальна історична особа – Сідхартха Гаутама, який належав до правлячої династії невеликого князівства Шакья, розташованого на півночі Індії. Згідно з легендою, зіткнувшись з суворою реальністю буття вже в досить зрілому віці, він змінює спосіб життя, стає пустельником, переживає просвітлення і починає проповідувати.

Формуючи своє вчення, Будда використовує принцип перевтілення (сансари), переселення душі (реінкарнації), ідеї воздаяння (карма), праведного шляху (дхарми). Згідно з буддизмом, у всіх людей рівні можливості стати на шлях просвітління. Соціальні, етнічні відмінності не мають значення, головне – моральне самовдосконалення індивіда, тобто акцент зміщується на індивідуальне релігійне життя, виконання кожним визначених моральних норм, що тільки й дає можливість заслужити добру карму й гідне перевтілення у майбутньому житті. Центральне місце у віровченні буддизму займає вчення про життя, що включає чотири основних положення, котрі іноді називають «4 істини Будди»:

1. Суттю життя є страждання.

2. Причина страждань – жага до життя (бажання й прихильності.

3. Щоб позбутися страждань, треба придушити жагу до життя (з коренем вирвати бажання й різні прихильності).

4. Для цього необхідно вести доброчинне життя за законом так званого восьмирічного шляху, що включає вісім принципових позицій:

1) вірні погляди (віра в Будду);

2) вірні устремління (рішучість, готовність до подвигу);

3) вірна мова, висловлювання;

4) вірна поведінка (відмова від зла);

5) вірний спосіб життя (мирний, чистий, чесний);

6) вірні зусилля (самодисципліна, обачливість);

7) вірна увага, активна пильність свідомості, уважність;

8) вірна зосередженість (роздуми), медитація й самоспоглядання.

Моральні заповіти буддизму мають характер заборон:

- не вбивати нічого живого;

- утримуватись від крадіжок;

- утримуватись від розпусти;

- утримуватись від брехні;

- утримуватись від збуджуючих напоїв.

Задля необхідності залучення більшого числа послідовників у буддизмі відпрацьована концепція вузького й широкого шляху спасіння. Вузький шлях спасіння визначає аскетичний спосіб життя, широкий шлях спасіння передбачає виконання принципів й не вимагає відмови від світського життя.

Буддистський культ передбачає різноманітні дії (насамперед, медитації як індивідуальні, так і колективні, молитва тощо) й використання різноманітних предметів (статуї Будди, богів тощо), реліквій, що зумовлюється особливостями того чи іншого напрямку в буддизмі. Основними напрямками є: дзен-буддизм, ламаїзм, що має не тільки відмінності у віровченні й культі, але й своєрідну організаційну будову, ієрархію багаточисельних священнослужителів на чолі з далай-ламою тощо.

У нашій країні буддизм не має широкого розповсюдження. Найбільш популярний буддизм у країнах південної, південно-східної Азії і Далекого Сходу (Індія, Таїланд, Китай, Японія, Монголія та ін.).

Християнство являє собою найбільш розповсюджену релігію, що має величезний вплив на розвиток нашої цивілізації. Вона виникла близько 2000 років тому на території східного Середземномор’я, котре в ті часи знаходилось під владою Римської Імперії. Його виникнення прибічники теологічної концепції походження релігії пов’язують з міфічною особою Ісуса Христа, чиє ім’я й дало назву цій релігії (Христос - месія, помазаник божий).

Християнство – монотеїстична релігія: Бог один, але один в трьох особах: Бог-отець, Бог-син, Бог-Дух святий. Священна книга християн (Священне письмо) – Біблія, яка складається із Старого й Нового Заповітів. До Старого Заповіту входять тексти, що описують «створення» світу й людини, життя й відносини перших людей на землі, всесвітній потоп, деякі реальні події та їх інтерпретації з історії народів східного Середземномор’я.

Новий Заповіт присвячений описанню життя й діяльності Ісуса Христа та його учнів, а також головним положенням нового віровчення. Структура Нового Заповіту включає чотири Євангелія, названі за іменами їх авторів, в яких, власне, й описується народження, життя, смерть, воскресіння та вознесіння на Небо Ісуса Христа. До Нового Заповіту також входять книга «Діяння святих апостолів» (описання подвижницької діяльності найближчих сподвижників Ісуса), Послання апостолів та Одкровення Іоанна Богослова.

Основні догмати християнства включають такі положення, які сформульовані в так званому Символі віри. Це догмат про святу Трійцю (Бог-отець, Бог-син, Бог-Дух святий), догмат про єдиного Бога-творця, який створив все суще й керує всім у цьому світі, котрий є справедливий суддя, який нагороджує за добро й карає за зло; догмат про боговтілення, спокутну жертву Христа, тобто сина Божого, його чудесне воскресіння й вознесіння; догмат про безсмертя душі, посмертне воздаяння, спасіння як наслідок благодаті Божої; догмат про Страшний суд, воскресіння мертвих й вічне життя тощо.

Моральне вчення християнства в основному відображено в так званому Декалозі – 10 заповідях (викладених у Старому Заповіті):

- Я, Господь Бог твій, не будеш мати інших богів, крім мене;

- Не роби собі ідола... не вклоняйся їм, не служи їм;

- Не позивай даремно імені Господа Бога твого;

- Пам’ятай день святий святкувати...день сьомий;

- Шануй отця свого і матір свою;

- Не убий;

- Не прелюбодій;

- Не кради;

- Не свідчи хибно на свого ближнього;

- Не жадай жінки, майна ближнього свого.

В Євангелії від Матвія наводяться ще дві заповіді Божі:

- Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією мислю твоєю; - Возлюби ближнього твого, як самого себе.

Більшість напрямків і течій у християнстві мають розвинений культ та різноманітну обрядовість. До основних обрядів можна віднести сім святих таїнств – хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристія, священство, подружжя (шлюб), єлеосвячення.

Християнство має складну й багату на події історію, протягом якої розвивалося віровчення, удосконалювались обряди, змінювались організації. Якщо в перші десятиріччя і навіть століття свого існування християнство було об’єктом гонінь та репресій з боку властей Римської Імперії, то з 324 року внаслідок едиктів імператора Костянтина воно стає не тільки дозволеною, легальною, але й практично державною релігією Римської Імперії.

Величезне значення для становлення християнського віровчення та культу мали Вселенські собори: 1-й Нікейський в 325 р. і 2-й Константинопольський в 381 р., на яких прийнято «Символ віри». З розпадом Римської Імперії на Західну й Східну в 395 р. християнство також починає розділятись. Виникають православ’я і католицизм. У 1054 р. розкол між цими гілками християнства закріплюється остаточно. При цьому відмінності мають місце як в богослов’ї, так і в культі та принципах організації церков, а також в їх місці й ролі в суспільстві, значенні в політичній, духовній та інших сферах суспільного життя.

У 16 ст. внаслідок причин соціально-політичного та релігійно-духовного характеру виникає третій напрямок в християнстві - протестантизм. Датою його появи часто називають 31 жовтня 1517 р. – день, коли виступив з вимогами реформ в релігійному житті Мартін Лютер. Однак процес реформ зайняв цілу епоху, яка одержала назву епохи Реформації. Наслідком цілого ряду перетворень в релігійній сфері в деяких країнах Західної Європи стало утворення нового напрямку в християнстві, який відокремився і дистанціювався від католицизму й римсько-католицької церкви, на основі руху протесту проти всевладдя Папи Римського та інших сторін католицизму.

Таким чином, у християнстві сьогодні існують три основні течії: православ’я, католицизм, протестантизм.

Православ’я як самостійна течія спочатку розвивалась на теренах Східної Римської імперії, а потім розповсюдилось на деякі території Східної Європи. Православне віровчення засноване на Святому письмі (Біблії) й постановах перших семи Вселенських соборів. Таким чином можна сказати, що православне віровчення відображає ранню, спільну для всього християнства догматику в більш-менш незмінному (ортодоксальному) вигляді.

Культові дії в православ’ї займають дуже важливе місце, особливе значення мають згадані вище 7 таїнств, релігійні свята, що мають чітку градацію, обряди, почитання ікон.

Православ’я не має єдиного організаційного центру й складається з кількох автокефальних церков. Найбільшою з них є Руська православна церква (РПЦ), історія розвитку якої заслуговує на окрему розмову. Як основні віхи її розвитку слід назвати:

988 – прийняття Християнства в Київській Русі;

1448 – вихід РПЦ з під влади Константинопольського патріарха;

1458 – розподіл РПЦ на Київську й Московську митрополії;

1589 – утвердження патріархату в Москві;

1721 – скасування патріархату Петром І;

1917 – відтворення патріархату в РПЦ;

1990 – надання автономії РПЦ в Україні – УПЦ – Московського патріархату;

1992 – виникнення УПЦ – Київського патріархату.

Православ’я – найпоширеніша релігія в Україні, головною проблемою тут є розкол серед православних, подолати який є важливою проблемою суспільства.

Католицизм(вселенський, всесвітній) – найкрупніша течія в християнстві. Утворившись в результаті розколу з православ’ям, католицизм бере за основу віровчення й культу не тільки Святе письмо, але й Священний переказ, який утворюють постанови 21 собору, а також офіційні документи (послання) голови католицької церкви – Римського папи. У католицькій обрядності також є відмінності від православ’я. Але головна відмінність католицизму полягає в організації католицької церкви, яка є строго централізованою структурою й має єдиного главу – Папу Римського.

Основні відмінності католицизму:

1. Специфічне розуміння Символу віри в еманації (виходженні) Святого духу не тільки від Бога-отця, але й від Бога-сина;

2. Широке почитання Богородиці й догмат про її тілесне вознесіння;

3. Догмат про чистилище;

4. «Целібат» – заборона брати шлюб для духовенства;

5. Надання свідоцтв про відпущення гріхів (індульгенція);

6. Укріплення авторитету папи, який вважається намісником Христа на Землі;

7. Визнання непогрішимості Папи Римського;

Можна також зупинитись на інших особливостях, згадати, як проходять богослужіння в католицьких храмах і чим вони відрізняються від православних служб, звернути увагу на відмінності в символіці, святах, обрядах тощо.

Католицизм розповсюджений переважно в Західній Європі, Північній і Південній Америці та інших регіонах планети.

Протестантизм – третя основна течія в християнстві, виникала в 16 ст. на хвилі широкого невдоволення діяльністю римсько-католицької церкви, Папи Римського, католицьких священнослужителів Західної Європи. Виникнення протестантизму пов’язане з розвитком суспільно-політичного, культурного й релігійного руху 16-17 ст. антифеодального, який отримав назву Реформація й проходив під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних християнських ідеалів.

Протестантизм складається з різноманітних течій та напрямків і не є єдиним віровченням, немає також єдиних вимог до культу. Але слід зазначити, що в цілому протестанти керуються тільки Святим Письмом (Біблія), Святий Переказ відкидається, як правило, хоча в деяких протестантських церквах є своя специфіка з цього питання.

Загальні відмінні риси протестантизму:

1) заперечення влади Папи й культу святих;

2) заперечення Святого переказу як джерела віри;

3) принцип спасіння вірою (тільки завдяки особистій вірі можливе спасіння);

4) принцип загального священства, заперечення особливого статусу духовенства;

5) скасування монашества;

6) спрощення й здешевлення культу;

7) національний характер церкви (незалежність від Риму, національна мова).

У протестантизмі треба розрізняти ранні напрямки, які виникли ще в 16-18 ст. й утворюють англіканську, лютеранську, кальвіністську та інші церкви й секти, а також пізні протестантські течії, що виникають в 19-20 ст., – баптизм, адвентизм, ієговізм, тощо.

Протестантизм в основному поширений в Західній Європі, Північній Америці, хоча реалізує широку активну прозелетиську діяльність.

 

Іслам – наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах, які заснували організацію − ісламську конференцію. Подія ця симптоматична, оскільки демонструє особливу роль цієї релігії в різноманітних сферах життя окремих країн або регіонів, та й всієї планети в цілому.

Іслам у перекладі з арабської означає «покірність», присвячення (надання) себе Богу; послідовники ісламу – мусульмани – «покірні».

Іслам виник у 7 ст. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родоплемінних відносин. Головна священна книга мусульман − Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу. Іслам – монотеїстична релігія. Теза про єдиного Бога – Аллаха проводиться чітко й послідовно. Він є єдиний Бог, який створив все суще й визначає його існування.

Згідно з мусульманським переказом, основні положення ісламського віровчення (зміст Корану) були передані пророку Мухамеду, який був обраний з числа найдостойніших для цієї місії самим Аллахом, через посередництво ангела Джебраїла окремими одкровеннями, головним чином, вночі через видіння. Основу Корану утворюють перші проповіді Мухамеда, котрі були записані його секретарями-писцями. Таким чином, іслам на відміну від християнства не використовує принцип боговтілення, або буддистський принцип просвітлення. Контакт між Богом і людьми відбувається через передачу істини одному з обраних достойних людей, який стає пророком.

Дослідники ісламу вважають, що Мухамед був реальною історичною особою (570-632 рр.) й дійсно багато зробив для становлення та розвитку цієї релігії. Багато подій з його життя, факти біографії стали основою для формування догматики, культу й навіть ісламського літочислення. Згідно з ісламським переказом Мухамед в досить зрілому віці, десь в 610 р. починає проповідувати нове віровчення. Не знайшовши підтримки й розуміння в оточуючих, він був вимушений в 622 р. переселитись з Мекки в Медіну. Наступні роки – це роки боротьби за утвердження нової віри. Нарешті, в 630 р. пророк Мухамед повертається в Мекку. З цього моменту формується мусульманська феодально-теократична держава, яку він очолює до своєї смерті в 632 р. В подальші десятиліття завдяки успішним завойовницьким війнам арабів на Близькому й Середньому Сході, в Північній Африці іслам отримує широке розповсюдження, а в цих регіонах утворюється цілий ряд арабських держав. Можна вважати, що ця обставина зумовила концепцію священної війни (джихад) як способу утвердження та розповсюдження релігії.

Основні положення віровчення ісламу сформульовані в декількох тезах, так званих «7 акидах ісламу»:

1. Віра в єдиного Бога Аллаха: Аллах єдиний Бог, творець і верховний суддя всього сущого, йому покірні всі явища природи, люди, ангели, демони.

2. Віра в ангелів. Ангели й демони – безтілесні істоти, які виконують волю Аллаха. До них відносяться носії доброго начала: Джебраїл, Мікаіл, Асрафіл, Азріл; ангели смерті – Накір та Мункаф; вартовий раю - Ридвана; вартовий пекла – Малік; а також втілення зла Ібліс, якого прокляв Аллах.

3. Віра в пророків. У Корані згадуються деякі біблейські пророки: Ібрахім (Авраам), Муса (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), але головне значення надається пророку Мухамеду.

4. Віра в абсолютний авторитет, істинність Корану.

5. Віра в майбутній кінець світу. На Страшному суді сам Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих й визначати його долю (рай або пекло), при цьому заступництво Мухамеда може пом’якшити долю грішників.

6. Віра у воскресіння мертвих.

7. Віра в божественне попереднє визначення. Все суще підпорядковане волі Аллаха, яка нічим не обмежена й не може бути збагнута людським розумом.

Мусульманин повинен також вірити в інші положення (догмати): безсмертя душі, посмертне воздаяння у формі раю або пекла, описання яких являє собою досить яскраві картини, тощо. Етика ісламу досить елементарна. Вимагається бути справедливим, за добро платити добром, а за зло – злом, бути щедрим, допомагати бідним. Головні культові вимоги ісламу сформульовані у вигляді так званих п’яти «стовпів віри»:

1. Перша культова вимога – вимова вголос основного положення символу віри – «Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед пророк його».

2. Друга культова вимога – щоденна п’ятикратна молитва (намаз).

3. Третя культова вимога – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.

4. Четверта культова вимога - обов’язків податок на користь бідних та духовенства. Окрім цього існує добровільне пожертвування у вигляді 1/40 частини річного доходу.

5. П’ята культова вимога − паломництво в Мекку (хадж).

Деякі богослови ще одним стовпом віри вважають священну війну проти невірних – джихад. Організації мусульман формуються і структуруються в масштабах окремих країн (там же утворюються загальнонаціональні керівні центри, основою яких є зібрання духовенства). Існує й координація в діях мусульман й на міжнародній арені.Найбільш актуальні проблеми сьогодні тут пов’язані з явищем ісламського фундаменталізму.

Основні регіони поширення ісламу – країни Близького й Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Африки, райони Північного Кавказу, тощо. В Україні вплив ісламу відмічається серед кримських татар.

Особливу увагу при вивченні ісламу слід приділити проблемам впливу цієї релігії на різні сторони суспільного життя й міжнародної політики в сучасному світі.